Українські друкарні та стародруки XVI –XVII ст. – значна віха у розвитку культури українського народу

Упродовж усього життя ми звертаємося до книжки, тому що кожна людина прагне пізнавати свій шлях, а книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили книгам. Адже вони відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для їх виготовлення: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

Перші друкарні являли собою дрібні майстерні, в яких працювала невелика кількість друкарів. Рівень розподілу праці тут був низький, один майстер виконував багато робіт. Друкар-універсал сам займався і виготовленням шрифту і складанням, і правкою, і друкуванням та іншими роботами.

Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємство в сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади, довкола яких об’єднувалася певна кількість вчених того часу, які самі писали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виготовленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збирався біля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня являла собою в мініатюрному вигляді академію наук.

Організацію виробничого процесу в перших друкарнях можна в певній мірі відтворити на основі даних про наявність у них друкарського обладнання. Так, такса (інвентарний список) Львівської друкарні Івана Федорова, яка була складена після смерті першодрукаря, називає таке устаткування:

1. Друкарський дерев’яний прес.

2. Латунний гвинт з надгвинтником.

3. Рама для складання набору.

4. Дві латунні таблиці, одна вживалася як основа для наборної форми, другою притискували папір до набору.

5. Наборна каса.

6. Матриці для відливання літер.

7. Шрифт.

8. Метал для відливання літер та інші речі.

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

Виготовлення друкованої книги вимагало об’єднання зусиль значного числа людей різних професій, а заснування друкарні – подолання численних труднощів: потрібні були значні кошти на придбання друкарського верстата й іншого обладнання, на виготовлення шрифтів, купівлю паперу чи налагодження його виробництва.

Швидкому становленню друкарства на Україні передував розвиток ремесел, які потім використали друкарі, зокрема золотарство з тисненням, лиття гармат і дзвонів з написами, карбування монет і печаток за допомогою пуансонів. Палітурництво існувало задовго до друкарства, і його без істотних змін використали друкарі. Давньою була традиція вибійок – перенесення зображень з дошки на тканини. Подібним способом виготовляли колтрини (шпалери), гральні карти. Так й станкові гравюри почали виготовляти раніше за книжкові.

Друкарський верстат мав вигляд преса, що притискав папір до набору за допомогою металевого гвинта. Були тут іще рами для набору та дві відшліфовані металеві дошки – нижня і верхня. Літери відливали у мідних формах (матрицях), вибитих пуансонами – спершу із олова, а пізніше із суміші свинцю, олова, сурми та заліза. Папір стародрукованих книг здебільшого високої якості – білий з водяними знаками (філігранями) і добротною фактурою поверхні, часом теплого відтінку старої слонової кістки. Цей папір добре вбирає фарби, від чого друк має привабливий оксамитовий вигляд.

Напрестольні Євангелія часто одягали в металеві шати, срібні чи позолочені. У найдавніших зразках це були тільки наріжники й середники, на оксамиті, здебільше червоного кольору, згодом – суцільні металеві пластини. На оправах XVI – першої половини XVII ст. малюнки на металевих наріжниках та в середнику вигравірувані, але вже з другої половини XVII ст. переважають рельєфи – як орнаментальні, так і сюжетні. Інколи, щоб надати книзі більшої ошатності, застосовували водночас позолочення і сріблення, що допомагало золотареві краще виявити композицію, виокремити основні елементи. Велика увага приділялася заголовному аркушеві-титулові і наступному – фронтиспісу, а також заставкам перед текстом, заголовним літерам та кінцівкам.

Українські стародруки відзначаються надзвичайною різноманітністю та індивідуальними прикметами оздоблення. В українських виданнях XVI – початку XVIII ст. простежуються своєрідні риси в оформленні титульного аркуша, в заставках, кінцівках, ілюстраціях. На зворотньому боці вхідного аркуша (титула) здебільшого вміщувалися сюжетні гравюри, інколи герб, пов’язаний не із змістом книги, а з тією особою, на чиї кошти вона видана, або з місцем видання, а також тексти на честь меценатів та благодійників, авторів книг, друкарів, видавців. Книги з любов’ю прикрашали заставками, що стояли перед початком тексту. В ранніх друках вони мали рослинний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати фігурними та сюжетними зображеннями.

У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров який, відновив занедбане книгодрукарство. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники придбали королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що Острозька ”Біблія” довго залишалася єдиним подібним виданням.

Бурхливого розвитку друкарська справа набула на початку XVII ст. Друкарні поділялись на стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XVIII ст. - громадські. Кожна з друкарень зробила свій внесок у поширення книжкової справи. У Галичині, крім Львівської, з’явилися друкарні в Рогатині, Крилосі, Угорцях, Уневі, Перемишлі. На Волині засновано друкарні в Луцьку, Почаєві, Дермані, Константанові, Крем´янці, Житомирі. Львівська братська друкарня, що мала привілеї на виняткове право друкувати книжки, в XVII видавала ст. букварі накладами 600 - 2000, а на початку XVIII ст. - по 6 -7 тис. примірників. У зв’язку із збільшенням освічених людей зростав попит і на іншу друковану продукцію. Почаївські та львівські видання мали гарне графічне оформлення.

Друкарська справа отримала розвиток. Вже в першій половині XVII ст. у всій Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. У першій половині XVII ст. в західних регіонах України діяли так звані мандрівні друкарні Павла Домжива, Люткевича-Телиці та Кирила Транквіліона-Ставровецького.

Друкар ієромонах Домжив Люткевич разом з іншим друкарем ієродияконом Загорівського монастиря (на Полині) Сильвестром у різних містечках і селищах з 1618 по 1629 р. надрукували кілька книжок: у селі Угорцях на Самбірщині в маєтку магната О.Шептицького видали три книги (1618—1620), у Четвертині на Ватині — одну книгу Псалтир (1625), в Луцьку — дві брошури (1628), в селі Чорній біля Рівного в місцевому монастирі дві книги, одна з яких — це велике за обсягом видання Часослов на 505 аркушів (1629). Кирило Транквіліон- Ставровецький був відомим у свій час письменником, учителем у братській школі та, ймовірно, допомагав друкарям Львівського братства. Видавнича діяльність мандрівної друкарні Кирила Транквіліона-Ставровецького почалась у 1618р. в Почаївському монастирі, він власним коштом видав одну книгу – «Зерцало богословії» (1618), у Рохманові на Волині надрукував Євангеліє учительне на 552 аркуші (1619) і в Чернігівському Єлецькому монастирі виготовив третій і останній друк – Перло многоцінноє (1646).

Незрівнянно довговічнішими виявилися дві найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України.

Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська — не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли.

Новий етап в історії українського друкарства починається з 30-х рр. XVII ст. Провідною друкарнею України залишається і далі лаврська, яка з 1633 р. перейшла під контроль митрополита і одночасно архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили. Київський "могилянський" видавничий гурток, як і раніше Острозький, не був однорідним, не була однорідною і його продукція. Важливою подією у русі за зміцнення православної церкви стали підготовка і друкування "Православного ісповіданія віри", чотирьох видань короткого катехизису ("Събраніє короткої науки о артикулах віри"), фундаментального "могилянського" Требника 1646 р. 1633 р. лаврська друкарня купила від Львівського братства матриці латинського шрифту і того ж року видала "Мнемосине" — панегірик Могилі польською мовою від імені "заснованого ним в Києві Парнасу". Серед книг польською мовою підготовлена Сильвестром Косовим переробка Києво-Печерського Патерика, книга Афанасія Кальнофольського — "Тератургима" (з планом Києва і лаврських печер), полемічний трактат Петра Могили і його співробітників "Ліфос", панегіричні вірші Богданові Стеткевичу від імені його сина-студента, написані наставником ("інспектором") останнього Михайлом Голодовичем Остропольським. Всі латиномовні лаврські видання — панегірики, написані, почасти й декламовані, в стінах Києво-Могилянського колегіуму.

Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. У 20-х роках XVII ст. у Києві на Подолі діяли дві приватні друкарні: близько 1624 — 1628 рр. — Тимофія Олександровича Вербицького, близько 1627 — 1631 рр. — Спиридона Соболя. Вербицький, який називав себе обивателем київським і одночасно товаришем Війська Запорозького, надрукував два видання Часослова(1625, 1626), Псалтир(1628), Буквар(1627). Спиридон Соболь, який походив з білоруського Могильова і деякий час був викладачем Київської братської школи. Для публікації Лимонаря він використав найстарший церковнослов’янський переклад в редакції, виправленій 1522 р. у Росії Досифеєм Топорковим; окремі місця були уточнені за латинським перекладом з видань А. Ліппомано (друкувались у Венеції 1558 р. і вдруге в Кельні 1583 р.) або X. Росвельда (друкувалося в Антверпені 1615, в Ліоні 1617 р.).

Виїхавши з Києва, Тимофій Олександрович Вербицький організував державну друкарню у Волощині, відновивши цим після півстолітньої перерви друкарство в цьому князівстві. Одним з керівників друкарства Волощини став Мелетій з Македонії, який вивчав друкарство у Києві. Трохи пізніше українські майстри з Києва і Львова надали допомогу в організації першої друкарні у Молдавському князівстві.

1630 р. відновила діяльність друкарня Львівського Ставропігійського братства. Починаючи з того часу вона видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів. Так, для редагування Октоїха 1630 р. було використано московське видання 1594 р., дерманське 1604 р., старовинний "сербо-болгарський" рукопис з молдавського монастиря Нямц і, врешті, грецький "істинний звод", надісланий константинопольським патріархом Кирилом Лукарісом.

В 1630 — 1633 і 1641 — 1643 рр. як майстер у Львівській братській друкарні працював Андрій Скольський, в 1634 — 1637 і 1644 — 1648 рр. — Михайло Сльозка. Обидва вони намагалися і самостійно займатися видавничою діяльністю. Більших успіхів досягнув Сльозка. Він видавав не тільки кириличні книжки, але також латинські й польські, після того як купив латинські шрифти у спадкоємців Яна Шеліґи. Періоди, коли Сльозка співробітничав з братством, чергувалися з періодами конкурентної боротьби між ними.

XVIII століття є блискучим етапом у розвитку українського книгодруку, пов’язаного з першими кириличними виданнями Швайпольта Фіоля у Кракові, досягненнями львівських та острозьких друкарів , визначними здобутками, насамперед, у науковому та богослужебному книговиданні, адже упродовж цього періоду українці були визнаними лідерами слов’янського світу в галузі книгодрукування.

Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, який рівень культури ми мали в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов’янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.

Статті закладу

«В мене була лиш мати...»

704-Мати Симоненка 07-03-15.jpg

З початку 2015 року проходять урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження Василя Симоненка. Музей книги і друкарства України підготував виставку під назвою «Україно! … ти моя розпука вікова…». У вітринах книги з творами Симоненка, публікації про поета, зокрема дослідницька робота Любові Сердюк-Баран «Літопис Щербанівського роду, роду В.А. Симоненка». Унікальні експонати надійшли з відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Привертають увагу пожовклі аркуші, надруковані на машинці та списані рукою. На них відбиті влучні народні вислови. Їх записала Ганна Федорівна Щербань, мати ювіляра. То хто вона, мати Василя Симоненка? Якими талантами володіла? Як вдалося сільській жінці закласти фундамент людяності, патріотизму і, врешті-решт – вічного життя для свого сина?


Читати далі

«М. Лисенко Жалібний марш Лесі Українки», видання «Дніпросоюзу» – із колекції МКДУ

У фондах Музею книги і друкарства України зберігаються нотне видання «М. Лисенко Жалібний марш Лесі Українки». В Інвентарній картці № 5884, яку склала 26 листопада 1987 року співробітник музею Гальчук Людмила Іванівна, відбито номер вступу книги – 34238-й та місце зберігання – відділ РІ. Книгу закуплено у Москві у Чорби В.Р. Придбано її згідно з Актом МКДУ № 86/11 від 26 листопада 1987 року. Час знаходження – 1987-й рік. Закупівельна ціна становила три карбованці. 1991 року її реставровано.
Читати далі

Едельвейси від Ольги Кобилянської (до 150-річчя Ольги Кобилянської)

Едельвейси ростуть у Карпатах у важкодоступних місцях. Їх відносять до приворотного зілля, яке не варять і не настоюють. Чудотворні властивості квітки проявляються в оригінальний спосіб: коли букетик едельвейсів хлопець піднесе дівчині, то вона його обов’язково покохає.

З едельвейсами пов’язана цікава сторінка в житті Ольги Кобилянської. Відомо, що письменниця поміняла не одне місце проживання. Коли Ользі (у хрещенні – Марія) виповнилося 11 років, то її батьки переїхали до Кімполунга, буковинського містечка, що тягнеться вздовж річки Молдова. Рельєф його довкілля надзвичайно живописний: зі сходу нависає довжелезний скелястий хребет гори Рарив (своєрідний кордон поміж Буковиною і Молдовою). Із західного та північного боків підносяться розлогі лісисті верхи. Прикметно, що в містечку жили румуни, поляки, німці, євреї. Українська громада була представлена дуже слабо.

Читати далі

Статті ВУАМ

ПОДОРОЖ МУЗЕЯМИ ЗАКАРПАТТЯ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ І… ПЛАГІАТУ

Нещодавно до рук потрапила приваблива зовні книжка «Подорож музеями Закарпаття» з серії «Закарпаття: Філософія культури». Видання здійснено 2014 р. видавничою студією «ZORIAN» (м. Мукачево) за підтримки Європейського Союзу згідно проекту «Карпатський туристичний шлях 2» у рамках програми траскордонного співробітництва ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна.

Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.

Читати далі

СТУДЕНТ В МУЗЕЇ АБО ЯК ПРОВЕСТИ ВИХІДНИЙ В СТОЛИЦІ

МІК6.png

Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.

Читати далі

© 2007–2018 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайтКонтактна інформація