Безконечник

Візуальне уявлення про безконечник отримуємо, коли милуємося орнаментом, мальованим чи вишитим, дрібні елементи якого повторюються. Такий ланцюжок не має кінця, а коли замикається в коло, то вже й без початку.

Візуальне уявлення про безконечник отримуємо, коли милуємося орнаментом, мальованим чи вишитим, дрібні елементи якого повторюються. Такий ланцюжок не має кінця, а коли замикається в коло, то вже й без початку. Окремий елемент хоч і милий, але досить примітивний, звичайно, загубився б. Проте в сукупності з собі подібними створює узор, що привертає увагу, запам’ятовується. Тобто один елемент орнаменту – це немовбито скромний солдат, а безконечник – солдатська колона на параді, що чарує глядачів чіткістю виконання вправ і становить силу.

Словесні безконечники складаються народом та письменниками.

П’ятилітньому Артему сподобався безконечник “Подарунок” поетеси Лесі Мовчун, який йому прочитала мама із передноворічного журналу “Малятко”. Хлопчик легко вивчив вірш. Залюбки декламував за святковим столом: Великий, великий, Великий пакунок! А в тому пакунку – Великий малюнок. А там, на малюнку, – Великий будинок. А в тому будинку – Багато ялинок. Під кожною з них – Діточкам подарунок – Великий, великий, Великий пакунок…

Забавляється безконечниками, творячи їх для дітей, Анатолій Качан. Один із його безконечників, що одночасно є загадкою, подаю, взявши із останньої книги поета “Хвиля хвилю доганяє”. В жабуринні жаболов Жабу упіймав, До гнізда відніс і знов Полетів на став. Ось уже він біля верб, Ось у рогозі – Причалапав і завмер На одній нозі. Бац! І знову жаболов Жабу упіймав…

Дивує, що безхитрісний, не вартий уваги безконечник буває наділений магічною силою. Запам’ятавши його на світанку життя, згадуватимеш до глупої ночі. Не напружуйтеся, щоб пригадати бодай один. Подаю з голови: У попа була собака. Він її любив. Вона вкрала шматок сала. Він її убив У ямку закопав і написав: «У попа була собака…»

Григорій Квітка-Основ’яненко, щоб надати сцені покарання конотопської відьми експресії та комізму, вдається до безконечника, як художнього прийому повторення: “От і положили її; по два парубка сіло на руки і на ноги, а два взяло здоровенні пучки різок та й почали чистити: дже-дже! дже-дже! аж засапались, б’ючи; б’ють-б’ють, і вже цурпалки летять… А що ж Явдоха? Лежачи під різками, казку каже: “Був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?” –Та бийте окаянную ханаанку! – аж заревів Пістряк. Хлопці деруть щомога, а Явдоха своє: “І ви кажете: та бийте окаянную ханаанку, і я кажу: та бийте окаянную ханаанку; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?» – Та деріть дужче! – крикнув що є мочі пан сотник конотопський, Микита Уласович Забрьоха, що вже його дуже брало за живіт і печінки під серце підступали, бо не обідав і досі. Хлопці перемінились, узяли нові пучки і стали пороти, а Зубиха знай своє товче: “І ви кажете: та деріть дужче, і я кажу: та деріть дужче; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?» – Соплетіте розонацію з тернія і удвойте їй поруганія на лядвії! – скомандував пан Пістряк, довго думавши, що б то їй ще придумати. Хлопці чешуть Явдоху терновими, а Явдоха своє товче: “І ви кажете: та соплетіте розонацію з тернія і удвойте поруганія на лядвії, і я кажу: та соплетіте розонацію із тернія і удвойте поруганія на лядвії; був собі чоловік Сажка, на ньому сіра сірм’яжка, повстяна шапочка, на спині латочка; чи хороша моя казочка?”Нагадаю, парубки щиро били, дерли, пороли і чесали … колоду.