Перша школа поліграфічних кадрів

У кінці 19 – на початку 20 ст. в Києві відчутно пожвавилась книговидавнича справа. Тут тоді вже працювало більше 70 друкарень, літографій, нотодрукарень, палітурень тощо. Старі малопродуктивні друкарські верстати були витіснені швидкісними друкарськими машинами.

Якщо ще недавно за 10-12 годин нелегкої праці вдавалось видрукувати ледь тисячу аркушів, тепер це можна було зробити за годину. Нова поліграфічна техніка вимагала нових фахових знань і навичок. На порядок денний гостро постало питання підвищення рівня професійної підготовки робітників “свинцевої гвардії”. Інакше поліпшити друкарську справу, якість видань було неможливо..

Інспектор друкарень і книжкової торгівлі в Києві О. Нікольський добре це розумів. За його ініціативою 17 лютого 1898 р. були скликані збори, в яких активну участь взяли власники міських друкарень та літографій. На зборах було вирішено створити в Києві школу для учнів друкарень. Для розробки положення про школу, пошуку коштів на її організацію та утримання обрали комісію. До неї увійшли О. Нікольський та власники друкарень С.Кульженко, К. Міленський, І. Чоколов, Г. Фронцевич.

Статут розробили швидко, але відкриття школи затримувала відсутність коштів. На допомогу прийшов відомий підприємець, меценат М. Терещенко. Він пожертвував на створення школи 10.000 рублів. Тисячу рублів вніс редактор газети “Киевлянин” Д. Піхно, 800 – Є. Терещенко, по 500 – власники друкарень П. Барський, М. Корчак-Новицький, С. Кульженко, І. Чоколов, товариство “Кушніров і Кº ”, Дитятківське паперове товариство, по 200 – Духовний собор Києво-Печерської лаври, Управління Південно-західних залізниць. Чимало було внесків по 50-25 рублів від власників інших організації, приватних осіб.

Школі було присвоєно назву “Художньо-реміснича учбова майстерня друкарської справи” – тобто перша ланка в системі трьохрівневої художньо-промислової освіти, що на той час почала формуватися в країні. Підпорядкували школу Міністерству промисловості і торгівлі. У навчальному процесі тісно поєднувалось теоретичне та практичне навчання. Для цього створювались учбові майстерні, бібліотека, музей. Все мало сприяти формуванню спеціалістів-техніків з розвиненим художнім смаком.

2 листопада 1903 р. відбулося урочисте відкриття школи. Заняття розпочалися у 6 кімнатах будинку по Хрещатику, 22. У наступні роки вона ще не раз змушена була міняти своє місце. Після відзначення її успіху на Всеросійській промисловій виставці 1913 р., школа свій ХІ-й навчальний рік розпочала в приміщенні будинку Імператорського Російського технічного товариства. Керівники та учні сподівалися, що незабаром буде власне, пристосоване до потреб школи приміщення з друкарськими майстернями, фотопавільйоном, лабораторіями. Його будівництво мали розпочати у 1914 р.

Згідно з уставом у школі вчилися переважно учні друкарських закладів Києва віком 12 – 16 років, які закінчили початкові народні училища та виявили здібності до малювання. До першого класу в 1903 р. зарахували 29 учнів, 16 з яких вже працювали в друкарнях. За 11 довоєнних років (1903 – 1914) фахових знань та навичок набули 278 учнів. Та лише кожний п’ятий закінчив повний курс із свідоцтвом підмайстра. Діти робітників друкарів, міської бідноти, повчившись рік – два, залишали школу, бо змушені були заробляти гроші. Плата за навчальний рік – 30 рублів – у порівнянні з іншими подібними закладами була незначною. Так, у Кам’янець-Подільській художньо-ремісничій майстерні з керамічної справи вона була вищою у чотири рази.

Найбільш здібним з бідних учнів надавали стипендії в розмірі річної оплати за навчання. Перші дві запровадили в1906 р. в пам’ять членів ради школи Ф. Григоровича-Барського і С. Кульженка. До початку війни стипендій вже було вісім, серед них також – імені В. Кульженка. З 1911 р. учні почали отримувати гроші і за виконані школою замовлення.

Курс навчання був трирічний. Поряд з вивченням історії та техніки друкарської справи значна увага приділялась загальноосвітнім дисциплінам, бо “друкарська справа, яка охоплює собою мистецтва: типографське, літографське, словолитне і граверне та інші потребує технічно підготовлених робітників, ...вимагає від них значно більшого обсягу освіти” писав ще в 1897 р. “Вестник Графического дела”. У школі вивчали російську мову, арифметику, історію, географію, основи слов’янської мови. Вчили читати грецькою, латинською, французькою. До української ставлення було іншим. Офіційна влада не визнавала в Україні мову її народу. Так, в 1910 р. за кількістю україномовні видання (“малоросійським нарєчієм”) посідали лише 9 місце. Того року їх було видруковано 180 за назвами і невеликим тиражем, а російськомовних понад 22 тис., єврейською мовою – 9 тис. Значно більше було видань німецькою, польською, вірменською і навіть естонською мовами. Особливо увага приділялася естетичному вихованню, а також практичним заняттям. Обов’язковими були екскурсії в музеї, відвідини художніх і фотовиставок. Добру підготовку учнів школи неодноразово відзначала Академія мистецтв.

Відмінною практикою для учнів було друкування на замовлення. Серед кращих видань відзначались звіти про діяльність школи. Про одне з них газета “Киевлянин” в 1907 р. писала: “набір, друк, малюнки та кліше... являють собою зразок художності...” . Розвиткові школи сприяло друкування журналу “Искусство и печатное дело” (1911 – 1912), часопису “Искусство в Южной России” (1913 – 1914), започаткованих В. Кульженком. До їх випуску практичних зусиль докладали учні.

Високу оцінку діяльності школи засвідчували нагороди виставок, на яких експонувались роботи її вихованців. Золотою медаллю Міжнародної фотографічної виставки в Києві 1909 р. була пошанована праця учбово-фототипічної майстерні. Школа була активним учасником проведеної в Києві Всеросійської промислової та сільськогосподарської виставки. Тоді до павільйону Друкарської справи було перевезено обладнання школи, на якому під керівництвом майстрів успішно працювали учні. За високомайстерну друкарську та художню роботу на виставці, чудові експонати школі було присуджено вищу нагороду – Велику золоту медаль. Школу запросили і на Міжнародну виставку друкарської справи та графіки в Лейпцизі влітку 1914 р. Експозиція, підготовлена на ній школою, викликала захоплення у всіх, хто її оглядав. Перша світова війна, що розпочалася в той час, змусила достроково згорнути її. З великими труднощами матеріали експозиції повернулись до Києва.

Школа продовжувала ще роботу, але становище ускладнювалось з кожним місяцем. Та все ж вдалося навіть у буремному 1919 р. здійснити таке гарне видання як “Народне мистецтво Галичини і Буковини”. Видатний український художник, перший ректор Української Академії мистецтв Георгій Нарбут і тоді мріяв про “виховання молодих робітників – фахівців мистецтва книги в цілому й одночасно фахівців у якійсь спеціальній тісній його галузі”. В 1920 р., вже хворий, він вживав усіх заходів для створення поліграфічного факультету при Академії. Та це вдалося здійснити лише в 1924 р. На базі її графічного факультету було створено поліграфічний факультет. Історію поліграфії в ньому викладав В. Кульженко. В 1930 р. факультет перевели до Харкова і на його основі відкрили Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова (нині Українська Академія друкарства в м. Львові).

Коротко таким є шлях розвитку поліграфічної освіти в Україні, першим кроком на якому стала Художньо-реміснича учбова майстерня друкарської справи. У Києві сьогодні активно працюють Поліграфічний факультет в Національному технічному університеті України “КПІ” і Вище поліграфічне училище, засноване за ініціативою В. Кульженка в 1921 р. Вони гідно продовжують справу підготовки поліграфічних кадрів, розпочату понад століття тому.