Виставка «І мене в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій…»

2014-й – рік відзначення 200-ліття від дня народження національного генія України Тараса Шевченка. 2014-й – рік боротьби за нову вільну Україну, до якої в ці березневі дні прикута увага всього цивілізованого світу. І кожен свідомий українець у цій боротьбі особливо відчув, що Великий Кобзар, Апостол Правди потрібен нашому суспільству на початку ХХІ століття не менше, аніж у ХІХ чи ХХ. З його невмирущими словами звіряються сьогодні думки й сподівання. І звичайно, виконуючи заповіт Тараса Шевченка, його поминають у кожному місті й селі, кожній інституції та домівці. Усвідомлюючи свою високу місію відродження традицій Дому Грушевських, поминає його й Музей Великого Українця, презентуючи шевченкіану з власної збірки.

Експозицію виставки «І мене в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій…» відкривають числа знаменитої «Основи», біля витоків якої стояли колишні кирило-мефодіївські братчики Т.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров, В.Білозерський. На сторінках «Основи» впродовж короткого часу її існування, 1861–1862 рр., побачили світ понад 70 поезій Шевченка, його щоденник, епістолярій та мемуари про нього. Усі ці джерела не лише закладали основу шевченкознавства, але й формували культурний та інтелектуальний образ журналу.

Традиції основ’ян продовжили діячі Київської Старої Громади зі своєю «Киевской Стариной». Саме участь у перепохованні Кобзаря стала першою спільною акцією Громади. Її провідні діячі В.Антонович, М.Драгоманов та інші виступили з промовами під час зустрічі похоронної процесії у Києві. Згодом громадівці взяли під опіку могилу на Чернечій горі, викупили у братів поета право на видання його творів, підготувавши до друку два томи «Кобзаря», що побачив світ навесні 1876 р. у Празі. На знаменитій світлині редакції «Киевской старины» центр тримає київський приятель Тараса Шевченка, його біограф, один з організаторів перепоховання Кобзаря Михайло Чалий, тим самим презентуючи головні засади часопису. За 25 років «Киевская старина» стала своєрідним центром шевченкознавства в Наддніпрянській Україні (понад 160 публікацій), популяризуючи твори Кобзаря, започатковуючи біографічну шевченкіану. Непересічне значення має листування Т.Шевченка, частина якого була вперше опублікована саме на сторінках «Киевской старины», перша редакція його автобіографії.

Титул засновника школи шевченкознавства по праву належить видатному громадському діячеві і письменнику Олександру Кониському. Важко заперечити і той факт, що статус національного генія Тарас Шевченко отримав саме заходами Кониського. Як один з фундаторів Наукового товариство імені Шевченка, першочерговим завданням Кониський вважав написання життєпису патрона нетитулованої української академії. Виконувати власну настанову випало йому самому. Він став автором найповнішої на кінець ХІХ ст. біографії Кобзаря «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя», яку І.Франко назвав «найкращим пам’ятником і Шевченкові, і собі самому». Захоплений успіхом, О.Кониський добре усвідомлював, що творена «і мозком, і серцем» його хроніка «далека ще від такої бажаної життєписі» українця, якого він побожно шанував. Мріяв видати щоденник і листи Кобзаря, зібравши найповнішу на кінець ХІХ ст. збірку кореспонденцій поета. Видрукував і «Пробу улаштовання хронольоґії до творів Тараса Шевченка» з посвятою своєму «духовному годованцю» М.Грушевському. Незавершені проекти О.Кониського продовжили його учні. Молода генерація шевченкознавців, зображених на не менш знаменитій світлині, достойно заступила своїх попередників. Першою ластівкою видавничого товариства «Вік», ініційованого наставником, стала антологія української поезії за 1798–1898 рр. (1900), провідну роль у підготовці якого відіграв С.Єфремов. В.Доманицький здійснив текстологічне дослідження поезій Т.Шевченка, що стало передумовою для підготовки ним першого найповнішого “Кобзаря” (1907). Ф.Матушевський підготував монографічне дослідження “Тарас Шевченко” (1910–1911), яке призначалося для енциклопедії “Украинский народ в его прошлом и настоящем” (друком не вийшло), та низку нарисів про життя і творчість Кобзаря.

Гордістю школи Олександра Кониського був його похресник в громадських справах Михайло Грушевський. Вже назвою своєї ґрунтовної праці «Тарас Шевченко-Грушівський» автор пророкував своєму учневі бути національним феноменом ХХ століття. І направду ось уже третє століття «Кобзар» Шевченка та «Історія України-Руси» Грушевського залишаються наріжними каменями, фундаментом української державності. Рання стурбованість Михайла Грушевського долею України та усвідомлення власної місії, його світоглядні ідеали формувалися під впливом творчості Тараса Шевченка. У своєму ранньому вірші «До Тараса» Грушевський-гімназист наголошував на магічній силі Шевченкової поезії та духовній спорідненості, звертаючись до Кобзаря словами: «Тарасе, мій добрий, мій батьку єдиний!». Чимало звернень до образів поета і в ранніх прозових творах Михайла Грушевського. Виразним маркером свідомого українця є портрет Шевченка на покуті помешкання, змальований в його оповіданні «Пан» та повісті «Чужі й свої». Саме цей сюжет став образною домінантою даного виставкового проекту.

Звернення до шевченківської тематики в науковій та публіцистичній спадщині голови Наукового товариства імені Шевченка, а згодом Історичної секції ВУАН М.Грушевського відіграло важливу роль у формуванні національної самосвідомості. Перу видатного вченого належать історичні та текстологічні замітки, опубліковані в «Записках НТШ», та ціла низка публіцистичних праць, що побачили світ на сторінках «Літературно-наукового вістника», «Ради», «Села», «Засіву». Один з найдієвіших послідовників ідей Кобзаря, Грушевський активно залучав до своїх публіцистичних виступів добре впізнавані всіма українцями Шевченкові образи й фрази, які засвідчували тяглість національних традицій та ідеалів.

Шевченкове слово піднесло ці ідеали на найвищий щабель і в наші буремні дні, освятивши кожний з них вірою: Борітеся – поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Презентована шевченкіана 1860-1930-х рр. зі збірки Історико-меморіального музею Михайла Грушевського органічно доповнена мистецькою шевченкіаною Музею шістдесятництва, яка предствлена творами Опанаса Заливахи, Софії Караффи-Корбут, Любові Панченко, Федора Глущука та інших митців.

Виставка працюватиме з 6 березня у приміщенні Історико-меморіального музею Михайла Грушевського за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 9. Тел.: (044) 288-28-82; 288-28-07