Скорботна елегія Олександра Грушевського

«Sine me, liber, ibis per urbem (Без мене, книго, підеш ти в місто)». Цю відому фразу, якою розпочинаються «Скорботні елегії» римського поета Овідія, засланого на далеку чужину, написав якось молодий історик Олександр Грушевський на конверті з власною візитівкою, несвідомо пророкуючи і собі долю вигнанця. Дитинство в оточенні люблячої родини, справа життя за покликом душі, щасливий шлюб залишились позаду. На зміну прийшли кілька довгих, холодних років на самоті, з єдиною думкою про рідних.

Історик, літературознавець, архівіст і громадський діяч Олександр Грушевський сьогодні відомий переважно науковцям. Однак, сподіваємось, кілька наведених фактів із життя вченого пробудять інтерес до його біографії і стануть поштовхом до відвідання нашого музею, що зберігає його праці, документи, унікальні світлини, а також особисті речі.

Присвячуємо публікацію 140-річчю від дня народження історика.

Олександр був молодшою дитиною подружжя Глафіри і Сергія Грушевських. Хлопчик зростав у дружній та люблячій родині. Першими його вчителями стали батько та сестра Ганна. А старший брат Михайло опікувався колом читання юнака, даючи поради та надсилаючи йому книжки.

Для Олександра його брат Михайло завжди залишався прикладом для наслідування, беззаперечним авторитетом. Після закінчення Владикавказької гімназії, а згодом Київського університету св. Володимира, він також став істориком і громадським діячем, пліч-о-пліч працював із братом.

Олександр Грушевський свої університетські студії закінчив із дипломом І ступеню і золотою медаллю за твір «Турово-Пинское княжество», який присвятив своїм наставникам і учителям – братові Михайлу Грушевському та Володимиру Антоновичу. У 1903 р. продовження цієї наукової роботи була опублікована під назвою «Пинское Полесье XIV-XVI вв. Исторические очерки». І цього разу автор присвятив її батькові, втрату якого важко переживала уся родина.

У 1907 році Олександр Грушевський першим у Новоросійському університеті Одеси почав читати спеціальний курс з історії України рідною мовою, за що отримав догану і вимушений був звільнитися.

Олександр Грушевський та Ольга Парфененко обвінчалися у 1908 р. А свідком на вінчанні був старший брат Михайло. Ольга Парфененко – дочка генерал-майора, високоосвічена жінка, стала для свого чоловіка надійним другом і помічником.

Власних дітей подружжя Олександра та Ольги Грушевських не мали, тому особливо щедро обдаровували увагою та любов’ю своїх племінників: Сергія та Ольгу Шамраєвих, Катрусю Грушевську, а згодом — внучату небогу Вікторію.

За доби Української Центральної ради Олександр Грушевський став її членом і разом з усією родиною долучився до пробудження українського життя. Влітку 1917 р. брав участь у заснуванні Українського народного університету, де працював професором. Був також директором Педагогічного музею. Розгорнув активну діяльність з порятунку документальних пам’яток, організації архівної галузі.

Олександр Грушевський, академік Історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук (ВУАН), плідно працював у її структурах: був директором Постійної комісії для складання історично-географічного словника української землі, членом Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України тощо.

Із листа Катерини Грушевської до Олександра та Ольги Грушевських 6 січня 1923 р. з Відня. З моменту виїзду Михайла Грушевського з дружиною і донькою на еміграцію єдиним можливим способом спілкування з сестрою Ганною та братом Олександром, що лишились у Києві, було листування.

Протягом 1921-1923 рр. Олександр Грушевський співпрацював з Союзом «Голодним України», заснованим його братом у Відні. Був посередником у передачі гуманітарної допомоги для української інтелігенції, студентів і дітей-сиріт.

Так Михайло Грушевський привітав молодшого брата з його іменинами. Востаннє. За цими теплими, сповненими ніжності, словами криється невимовний сум і передчуття скорої втрати. Влітку 1933 р. Олександр Грушевський був звільнений з усіх посад, а 9 серпня 1938 р., напередодні 61-го дня народження, заарештований. Мужньо витримавши допити і знущання енкаведистів, нікого не обмовивши, він потрапив на заслання до Павлодару, в Казахстан.

Цей короткий спогад залишила Ольга Міхеєва, що мешкала разом з Олександром Грушевським на засланні.

На засланні Олександр Грушевський тяжко переживав, що не зумів виконати прохання старшого брата – потурбуватися про родину.

Розгублено писала Ольга Грушевська до свого чоловіка 22 січня 1944 р. За тиждень, 29 січня, вона отримала звістку від Ольги Міхеєвої про його долю.

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі