«Кризові менеджери» винищують духовність України.

Відкритий лист

Національний музей народної архітектури та побуту України потребує підтримки у збереженні колекції пам’яток, дослідженні народної культури та реалізації урядової програми його розвитку.

Музей створювався державними та громадськими зусиллями як скарбниця пам’яток народної культури всієї України. За сорок три роки у фондах музею зібрано понад 70 тисяч експонатів, а в експозиції просто неба в традиційних садибних комплексах українського села представлено унікальну колекцію пам’яток народної архітектури 16 – 20 століть. Такий Музей потребує і фундаментальних наукових досліджень, і збереження автентичності пам’яток із забезпеченням наукової реставрації. І ці скарби, і знання про закладений в них духовний смисл мають бути доступними суспільству.

Нині з’явились нові ідеї монетизації культури – використання пам’яток як товару для отримання фінансових прибутків. Науково-реставраційна охорона пам’яток, їх наукові дослідження стають непотрібними. І ці руйнівні для культурної спадщини тенденції, навіть не обговорюються і стають пріоритетними у деяких державних інституціях. Це торкнулося і Національного музею народної архітектури та побуту України.

Понад два роки тривала організована кампанія дискредитації Національного музею народної архітектури та побуту України і його директора. Для цього залучали депутатів, використовували засоби інформації, передусім – сайт «Музеї України» В.Трегуба, тощо. За систематичними негативними наклепницькими оцінками названого сайту: один із кращих скансенів перетворився в музей дров. В музеї немає жодного фахового архітектора. (Авторам архітектурної експозиції присуджена Державна премія в галузі архітектури за участь у проектуванні і створенні музею). Потік відвідувачів скоротився. Наукова робота ледь жевріла. Реставрація майже не велась. Найбільший скансен України треба терміново виводити з кризи…

Подається коментар Міністра культури: Для порятунку Музею «Нам потрібні менеджери», новопризначених директорів так і стали називати – кризові менеджери,«замість звільнених директорів музеїв призначили молодих «кризових менеджерів».

Якщо врахувати, що Музей вже четвертий рік не отримує ні копійки бюджетних коштів на реставрацію пам’яток однієї з найбільших в Європі колекцій традиційних будівель просто неба (з дощами, вітряними бурями, заметілями), і що саме це є головною причиною неналежного технічного стану окремих будівель, то стають очевидними наміри «рятівників музею» захопити владу.

Музей щороку відвідують 250-300 тис. чоловік, у 2011 році фінансові надходження музею становили 4 млн. гривень.

Що ж до науки, то протягом 2009 – 2011 років у Музеї проведено дві міжнародні наукові конференції, видано два збірники статей. Науковці Музею брали участь у різних наукових конференціях України та Зарубіжжя, мають численні публікації у різних виданнях.

Звинувачення у старінні колективу не відповідають дійсності, у музеї достатньо молодих працівників, що переймають знання і досвід засновників музею, які здійснили сотні польових експедицій, набувши безцінних, нині вже недоступних знань і високої кваліфікації, і це золотий фонд музею, а не «тягар», як звинувачують «рятівники» скансену, що оцінюють музей і його творців, не маючи відповідних ні знань, ні жодних здобутків у музейництві. Без польових експедицій музеї просто неможливі. Щоб виявити, дослідити, перевезти, встановити і належно обладнати пам’ятки народної архітектури (а їх у Музеї біля 300), зібрати фондову колекцію потрібно було не один десяток років, здійснити сотні експедицій у села, які ще були багаті на традиційну культуру, вивчити архівні та літературні джерела.

На жаль, розбудова Музею припинена, хоча ще не завершено і формування експозицій, і наукове опрацювання зібраної колекції. На сьогодні взято курс на заробляння грошей, але ж на культурі багато не заробиш, навіть провідні театри, мистецькі колективи потребують державної фінансової підтримки. Існування розробленої і затвердженої на відомчому і державному рівнях програми подальшого розвитку музею замовчується і ігнорується. Натомість вводиться «нова концепція» розвитку Музею на основі досвіду музеїв-скансенів індіанців Північної Америки, які переважно ведуть обслуговування корпоративів, не переймаючись науковими проблемами досліджень і реставрації пам’яток, не займаються проблемами культурної спадщини, а розраховані на екзотичні туристичні вподобання. А ми поки що, хвалити Бога, не в резервації, а Україна – не Америка.

Звичайно, менеджмент сьогодні потрібен і музеям, але не за рахунок пам’яткоохоронних засад та наукового дослідження музейної спадщини. За «новою концепцією» в музеї змінено штатний розклад. Насамперед, на місце звільненого директора призначено молодого менеджера, фахівця з бізнесового туризму, а на підмогу йому – аж чотирьох заступників і створені нові відділи: юридичний (5 осіб), маркетингу, розвитку, зв’язків з громадськістю ( всього 19 одиниць адміністративних посад), а досвідчених етнографів - музейщиків не залишилось і 10. Ліквідовано посаду вченого секретаря, без якого науковий заклад не може нормально функціонувати, позбавлено наукового статусу відділ реставрації і недоцільно проведено злиття наукових відділів окремих регіонів та «перетасовано» наукові кадри, що спеціалізувалися на дослідженнях конкретних регіонів. Непотрібними стали для «нового курсу» музею досвідчені музейні науковці, які є авторами створених архітектурних і етнографічних експозицій: Лідія Орел (стаж роботи в музеї 41 рік), Сергій Верговський, (архітектор, музейний стаж 42 роки), Надія Зяблюк (музейний стаж 36 років), Раїса Свирида (музейний стаж 41 рік), а також завідувач відділу з ландшафту Ірина Денисюк (музейний стаж 24 роки), вчений секретар Світлана Пономаренко (музейний стаж 18 років), Василенко Тамара Миколаївна (працювала на посадах заступника директора з наукової роботи, в.о. директора музею, музейний стаж понад 30 років). Вони не підтримували і критикували впровадження суто бізнесового курсу в музейну діяльність, відстоювали пріоритетні засади Національного музею як скарбниці пам’яток народної культури з науково-дослідними і пам’яткоохоронними функціями. Тому їх позбавили права на подальшу наукову діяльність, запропонувавши посади, що не потребують вищої освіти – зберігачів та доглядачів. При цьому кількість працівників музею в штатному розкладі залишилася незмінною проти 2011 р. Грубо порушуючи трудове законодавство, вільні посади науковців не були запропоновані «опозиціонерам», а на них було терміново прийнято людей без досвіду музейної роботи і відповідних знань.

Прошу Вас об’єктивно оцінити «нову реформу» в музеї, і не допустити зміни статутних засад музею та захистити незаконне звільнення науковців.

З повагою,

Орел Лідія Григорівна, старший. науковий співробітник,

Заслужений працівник культури, Лауреат премії ім. П. Чубинського,

стаж роботи в Музеї 41 рік. Має біля 300 публікацій у періодиці і наукових збірниках, а також 14 виданих книг.

30. 05. 2012 р.