Зоріна продовжує нищити музей

Вельмишановний Миколо Яновичу!

30 років тому в Києві відбулася подія, яка стала знаковою в історії міста та України, а особливо в музейному просторі: відкрилася експозиція Музею історії міста Києва, про який мріяли і над яким працювали видатні українські вчені та діячі культури ще від початку ХХ століття. Поява нового музею на карті Києва у 1982 р. мала гучний резонанс насамперед завдяки унікальному архітектурно-художньому вирішенню його експозиції. І хоча тоді не був в моді термін «європейський» — експозиція була насправді європейського рівня. Це було нове слово в музейному проектуванні, і безперечно завдяки цьому свіжому подиху згуртувався й унікальний колектив з новим баченням перспектив музею, новими підходами, новою концепцією музею в цілому. Так постала школа Музею історії м. Києва, яка забезпечила високий рівень усіх видів діяльності науково-освітнього закладу.

Представники цієї школи сьогодні гідно репрезентують її у провідних музеях Києва, України і навіть за кордоном. Здобувати авторитет було непросто, але здорові творчі амбіції допомагали. Було зібрано унікальну колекцію, наукові студії співробітників поповнили києвознавчу скарбницю, ідеї виставкових проектів вражали своєю новизною, ґрунтовністю, високим рівнем експозиційного задуму, клуб києвознавців збирав сотні людей, яких ледь вміщувало приміщення зали засідань. Сотні наукових статей, десятки монографічних досліджень, тематичний збірник «Київ і Кияни», документальні фільми і цикли телепрограм — все це Музей історії міста Києва.

Вагомим набутком музею є його філії. Ця унікальна структура музейного об’єднання, яка десятиліттями складалася за кращими європейськими зразками, вдало й органічно доповнює загальну концепцію музею, охоплюючи всі аспекти історії, літератури, науки, мистецтва, суспільно-політичного життя міста від найдавніших часів до сьогодення. Експозиційний простір музею розширено за рахунок таких автентичних пам’яток як печери київських околиць. Літературне життя столиці репрезентують «Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова», «Київський музей О.С.Пушкіна» та «Музей Шолом-Алейхема». «Музей культурної спадщини» зусиллями невеликого колективу зібрав першорядну збірку творчого надбання сотень митців, учених, письменників, театральних діячів Києва, які у різні часи змушені були залишити рідне місто і продовжували гідно представляти Україну в діаспорі. Музей видатного українського вченого світового рівня і громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського взяв на себе високу місію відродження правдивого національного осередку, яким був дім Грушевських на Паньківській, 9 з початку ХХ століття. Завдяки оригінальній експозиції і концепції музею в цілому йому це вдається. Нині до гурту філій долучається «Музей шістдесятництва» — музей неповторного явища, яке уже півстоліття тримає у своїх руках ідею національного відродження.

Філії Музею історії м. Києва, на перший погляд такі різні за своїми концепціями, колекціями і експозиційними задумами, за 30 років спільної праці органічно поєдналися в одне ціле з головним музеєм, і, найважливіше, з багатогранною історією міста. Особливу роль вони відіграють після цинічного знищення експозиції Музею історії м. Києва у Кловському палаці у 2004 р., гідно репрезентуючи і власні надбання, і надбання головного музею на всеукраїнських музейних форумах, у різноманітних наукових, мистецьких, просвітніх проектах. Вони, як вдячні діти, вважають своїм обов’язком підтримувати ALMA MATER у скрутні часи. Та непроста ситуація, в якій з мовчазної згоди всіх органів влади міста опинився Музей історії м. Києва, ще більше згуртувала всі його структурні підрозділи.

І раптом приголомшлива пропозиція Головного управління культури КМДА — «пороздавати» окремі філії поміж іншими музеями міста. Унікальна структура, що складалася роками, пропонується до реорганізації нашвидкоруч. У цій пропозиції відсутня будь-яка логіка, окрім, певно, задуму остаточного знищення Музею історії м. Києва. Залишаємо поза обговоренням спільну колекцію, яку «розідрати» на частини на практиці досить складно. Ще більше дивує непродуманість і необґрунтованість задуму щодо майбутнього підпорядкування філій. Яке відношення до Музею російського мистецтва має «Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова»? Об’єднання за національною ознакою? Не зовсім коректною вбачається і спроба протиставити філії. Чому всіма нами шанований Музей Михайла Булгакова називається «обличчям Києва», а молодий, і разом з тим надзвичайно авторитетний у всеукраїнському музейному просторі Музей Михайла Грушевського мовчазно віднесений до «другого сорту», бо не придумали — кому ж його «вручити». Так само: що робити з «Партизанською славою»? Може, — у криївки?

Де ж той сучасний «менеджмент» від культури, про який так багато говорять чиновники від культури, якщо навіть знищити не вдається гідно? Якби за цією «реформою» стояла мета підтримати Музей історії м. Києва та всі його філії — то певно слід було б продумати кожний крок, а не виходити з щонайменше образливою пропозицією, у якій відсутнє будь-яке вболівання за долю колективів, колекцій і всього музейного простору міста.

Безперечно, можна погодитися з тим, що структура Музею історії міста Києва занадто складна і в умовах економічної та політичної кризи йому виживати нелегко. Але будь-яке з рішень стосовно долі Музею та його філій повинно бути виваженим, обґрунтованим, дипломатичним, і що найважливіше — на користь і самих музеїв, і культури міста в цілому. Пропозиція ж управління культури тільки підтверджує хибність чиновницької політики та ще більше загострює ситуацію, викладену в нашому попередньому листі на Вашу адресу (від 08.06.2012 р.) і пов’язану з втручанням чиновників управління у внутрішню діяльність музею, що нині перешкоджає головному його завданню – відродженню музейної діяльності у новій будівлі по вул. Б. Хмельницького, 7. З метою ефективного вирішення цих питань просимо Вашого сприяння щодо зустрічі з Головою КМДА О.П. Поповим, який одним з пріоритетних завдань вважає створення Музею історії міста Києва як сучасного музею європейської столиці.

З повагою

Анатолій Збанацький,

заступник генерального директора

з наукової роботи

Світлана Панькова,

завідувач відділу «Історико-меморіальний

музей Михайла Грушевського»

Людмила Губіанурі,

завідувач відділу «Літературно-меморіальний

музей Михайла Булгакова»

Микола Плахотнюк,

завідувач філії «Музей шістдесятництва»

Наталія Тишаєва,

завідувач філії «Київський музей О.С. Пушкіна»

Михайло Сичов,

завідувач відділом «Музей культурної спадщини»

Олена Мажара,

завідувач філії «Музей партизанської слави»

Ірина Клімова,

завідувач філії «Музей Шолом-Алейхема»