Презентація нової наукової монографії про Софію Київську

Щойно побачило світ нове наукове видання про легендарну святиню України — Софію Київську. Книга «Древнейшие графити Софии Киевской и время ее создания» (К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2012. – 232 с.) присвячена гостро дискусійній проблемі датування собору. Автори — доктор історичних наук, професор Надія Нікітенко та кандидат історичних наук Вячеслав Корнієнко. Книга розповідає про відкриття авторів — відомих київських істориків, музеєзнавців, багаторічних дослідників Святої Cофії. Предметом їхнього дослідження стали найдавніші графіті Софійського собору, що підтвердили наукову обґрунтованість його нещодавно відзначеного 1000-річного ювілею. Книга дає новий погляд на головні події часів княжіння Володимира Великого і його сина Ярослава Мудрого. Читач познайомиться з унікальними, до того не відомими, графіті, відчує живе дихання тієї величної доби, що залишила свій своєрідний слід на стінах Софійського собору. Переконливо пропонуються нові нетрадиційні підходи до дискусійних проблем нашої історії, об’єктивна, неупереджена оцінка її діячів.

Науковий матеріал подано у захопливій доступній манері й розраховано на широке читацьке коло, на кожного, хто цікавиться історією і культурою Київської Русі та хоче дізнатися про неї нове, нетривіальне. Враховуючи те, що основна частина опонентів цих дослідників є носіями російської мови книгу й надруковано російською мовою.

Презентація книги відбулася 11 вересня 2012 р. о 13.00 у приміщенні Національної спілки письменників України (вул. Банкова, 2). У ній взяли участь представники наукових і громадських кіл, ЗМІ, народні депутати, письменники, працівники музеїв, вишів, бібліотек. Цей захід привернув особливу увагу ще й тому, що не лише наше суспільство, а й міжнародну громадськість не залишили байдужими останні події безпідставного звільнення адміністрації Національного заповідника «Софія Київська» і знищення його як наукового центру вигнанням звідти провідних науковців. Серед них – автори презентованої книги, яка є новим яскравим свідченням потужного наукового потенціалу професійного ядра цього відомого на весь світ заповідника. Але це вже, нажаль, в минулому. Драматична доля заповідника Софія Київська стала черговим «лакмусовим папірцем» сучасного буття нашої науки і культури. Учасники презентації приділили особливу увагу цій болючій проблемі. Нижче подаємо тези їхніх виступів.

Куковальська Неля Михайлівна, дійсний член Української академії архітектури, заслужений працівник культури України, член Головної ради Товариства охорони пам’яток історії та культури, член правління Всеукраїнської асоціації музеїв, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» в 2000 – 2012 рр.

Мені дуже приємно відкрити цей захід, знов зустрітися з моїми колегами в обстановці своєрідного наукового форуму. Радію з того, що незважаючи на ситуацію, яка склалась за останній час в царині культури України, є люди, які продовжують традиції «Софійської» наукової школи, працюють над новими виданнями, пропагують нашу культурну спадщину. Всі роки, керуючи заповідником, я всіляко підтримувала науковців та їхні дослідження.І Сьогодні тут присутні найкращі представники наукової школи заповідника, автори нової книги про Софію – найкращий знавець Софійського собору, доктор історичних наук, професор Надія Нікітенко і вже відомий в Україні вчений, знавець епіграфічної спадщини Софійського собору, кандидат історичних наук Вячеслав Корнієнко. Коштом заповідника ми видали чимало капітальних праць цих науковців, у тому числі – 3 монографії В. Корнієнка «Корпус графіті Софії Київської. Хоча видання повного корпусу софійських графіті, до якого має увійти 12 книг, передбачене Указом Президента України «Про відзначення 1000-річчя Софії Київської», проте ясно, що призначене мінкультом нове керівництво заповідника цього робити не збирається, бо його цікавить не наука, не культура, не продовження наукових пошуків, а зовсім інші, прибуткові речі. Адже новою директоркою критерієм успішної роботи оголошено зростання доходів та збільшення кількості відвідувачів. Але, хіба можна ставити понад усе доходи від вхідних квитків в древню Святу Софію? Це – варварське, споживацьке ставлення до святині, це зневаження сакральності цього місця.

Прикро від того, що біля керма культури України сьогодні стоять раптові, необізнані в цій справі люди. Гірко, що руйнується напрацьована роками традиція охорони, дослідження та пропагування національної спадщини у музейних установах. Через незрозумілу, руйнівну політику Міністерства культури провідні музейні заклади України втратили фахових адміністраторів, катастрофічно втрачають науковців, професіоналів музейної справи. У першу чергу це торкнулося Лаврського і Софійського заповідників, що опікуються найбільшими святинями нашої держави. Якщо говорити про Софійський заповідник – його колектив відкрито виходив на мітинг, на весь світ протестував з приводу свавілля Мінкульту, під оруду якого мав нещастя потрапити в 2011 р. Колектив заповідника багаторазово звертався з листами відчаю до вищої влади України, сподіваючись на справедливість і допомогу. Та колектив не почули. Натомість призначили головою Наглядової ради заповідника Петра Толочка, який негайно приступив до його знищення як конкурентної наукової установи. Як можна було таке допустити? Суспільство це просто обурило. Адже мова йде не лише про долі людей, але й про долю найцінніших пам’яток України, про долю знаного своїми традиціями заповідника.

На захист нашого заповідника рішуче стали колективи десятків музеїв, наукових інститутів, вишів, народні депутати, вчені, діячі культури, літератури і мистецтва, громадські активісти. Листи, адресовані Президенту України, Голові Верховної Ради, Прем’єр-міністру йшли звідусіль, навіть з-за кордону, лунали численні депутатські запити. Та марно.

На сьогодні з Софійського заповідника звільнено наукових співробітників, які зналися не тільки на проблемах історії, культурології, археології, епіграфіки, звільнено кращих фахівців з гідрології та інженерних питань, зокрема, моніторингу за станом території та споруд, разом з ними «звільнено» і наукові роботи з дослідження гідрологічного, сейсмічного, інженерного стану цих пам’яток, які потребують постійного фахового супроводу. Сьогоднішня адміністрація Софійського заповідника виконує замовлення Петра Толочка зі знищення будь-якої науки у заповіднику, адже наука, на його переконання, має право на існування лише в його інституті. Він фактично приватизував усю науку з історії Київської Русі, що є абсолютно неприпустимим і неминуче призведе до повного занепаду цієї науки. На моє переконання, якщо ця ситуація не зазнає змін, українська наука і культура понесуть непоправної втрати.

Марголіна Ірина Євгенівна, к.і.н., заслужений працівник культури України, заступник з наукової роботи генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» в 2002 – 2012 рр. Працювала в заповіднику з 1981 по 2012 рр..

Перш за все хочу висловити величезну подяку адміністрації Будинку Спілки письменників за надану можливість провести тут презентацію книги відомих в Україні та за її межами вчених Н. Нікітенко і В. Корнієнка. Дякую всім, хто знайшов час і можливість бути присутніми на цій презентації. Окрему подяку маю висловити нашому другові – Олександру Васильовичу Гудимі, який прислужився справі захисту музейного статусу пам’яток Національного заповідника «Софія Київська» іякий надав дієву допомогу у влаштуванні цього заходу.

Сьогодні Православна Церква відзначає Усікновення глави Іоанна Хрестителя, і дуже символічно, що сьогодні у цій залі присутні представники Софійського заповідника, яких було також брутально «відсічено» від заповідника. Але, як помітили всі присутні, ці «відсічені» науковці, незважаючи на їхнє звільнення з установи, в якій вони пропрацювали багато років, продовжують свої наукові дослідження. Відсікти від заповідника – не означає відлучити від пам’яток, від науки. Ці вчені були форвардами нашого заповідника, який став на рівень кращих музеїв світу. Щороку проводилися міжнародні наукові конференції, видавалися сотні публікацій, десятки книжок. Н.М. Нікітенко виховала багатьох учнів, створила свою наукову школу. Не вкладається в голові, що її, доктора наук, та ще п’ятьох кандидатів наук змусили піти із заповідника, що хтось наївно гадає, нібито цим назавжди поховав нашу науку і вже здійснені відкриття! Ми вивчали і досліджували ці пам’ятки, писали наукові статті та монографії, коли були співробітниками музею, і сьогодні, незважаючи ні на що, будемо продовжувати свою справу. Адже це — спосіб життя науковця.

Нікітенко Надія Миколаївна, д.і.н., професор, заслужений працівник культури України.Працювала в заповіднику з 1977 по 2012 рр.

Висловлюю щиру вдячність всім, хто прийшов на презентацію нашої монографії. Коли я багато років тому почала працювати в Софійському заповіднику, його тодішні керівники стверджували, що Софія Київська вже повністю вивчена корифеями науки. Але, коли стала самостійно вивчати Софію, аналізувати писемні джерела, архітектурні особливості, сюжети мозаїк і фресок, то виявилося, що це далеко не так. Навіть не вирішено ключове питання: коли ж засновано Софію? Щодо цього вже 200 років точиться гостра дискусія, адже в літописах називаються дві дати – 1017 і 1037 рр. Але ж літописи – тенденційні, бо писалися на замовлення князів. Вже давно встановлено, що найдавніший літописний неодноразово коригувався на замовлення, в тому числі і придворними книжниками Ярослава.

Тому головним свідком у цьому може бути сама Софія — її архітектура, мозаїки, фрески,написи-графіті. Вони дають найбільш достовірні дані. В архітектурі й монументальному живописі чітко простежується прославлення княжого подружжя хрестителів Русі - Володимира і Анни. Цю точку зору я захистила в кандидатській і докторській дисертаціях. Її підтвердили новітні дослідження графіті, які дуже успішно й результативно веде мій колега і співавтор Вячеслав Корнієнко, який виявив у соборі понад 7000 графіті. А раніше було опубліковано лише 311. У царині дослідження найдавніших графіті я співпрацювала з ним, і тут на нас чекали сенсаційні відкриття.

На сьогодні знайдено 11 написів-графіті, що містять прямі дати, від 1018 до 1036 рр., тобто всі вони – давніші за «хрестоматійний» 1037 р., який так ревно обстоюється нашими опонентами. Тобто Софія вже стояла в другому десятиріччі ХІ ст. Наклавши недільні дні освячень Софії 4 листопада і 11 травня на друге десятиріччя ХІ ст., ми точно визначили час її створення - закладено собор в 1011 році за Володимира, а завершено в 1018 році за його сина Ярослава. Недарма сучасник будівництва Софії митрополит Іларіон стверджує, що Ярослав завершив у цьому справу батька, а німецький хроніст ТітмарМерзебурзький згадує Софію як діючу резиденцію Київського митрополита під 1017/18 рр., тож звести її міг лише Володимир. Імандрівники кінця XVI ст. Мартин Груневег і Еріх Лясота називають будівничим СофіїВолодимира. Їм розповіли про це клірики собору.

Цікаво, що в величезному написі під куполом Софії, виконаному в 1634 р. на замовлення митрополита Петра Могили, де стисло викладалася вся історія Софії, значилося, що «нача здатися сей ПремудростиБожия храм в лето 1011». Зрозуміло, що у Петра Могили були якісь неспростовні факти, щоби поставити цю дату у найбільш відповідальному написі. Отже, ми вирахували цю дату суто науковим шляхом, а Петро Могила прямо вказав її у написі. Все це дало змогу відсвяткувати в 2011 році на державному і міжнародному рівнях «день народження» Софії.

Наше дослідження пройшло солідну апробацію – в дисертаціях, монографіях, статтях, на конференціях. Та не було спеціального монографічного видання, присвяченого унікальним найдавнішим графіті, які ллють яскраве світло на час спорудження Софії. Саме тому ми й підготували цю книгу.Її загальний обсяг – 230 стор. Вона містить 5 глав, додаток і розлоге резюме англ. і укр. мовами. Хоча об’єктом даного дослідження є графіті, у ввідній главі ми представили нашу нову концепцію датування Софії. Окрема глава присвячена методиці дослідження графіті. Головним у ній є те, що графіті досліджуються не вибірково, як раніше, а фронтально, тому й така колосальна кількість ново виявлених написів. Нами застосовано комплексний підхід: графіті вивчаються не самі по собі, а в історичному контексті, з урахуванням обрядності, функціонального призначення приміщень, в яких вони виникли, змісту сюжетів, на яких вони написані. Не секрет, що сьогодні в Росії сповідується суто лінгвістичний підхід до вивчення графіті. Він, справді, дуже важливий, ми також його застосовуємо, але тут не можна підходити однобоко, адже графіті залишені нам людьми, які жили в певну історичну добу, і цю добу вони відображають. Ми й ставимо собі за мету відтворити певну історичну ситуацію, яка «продиктувала» ці записи.

У книзі розглядаються 11 найдавніших датованих графіті і 13 таких, які не містять дат, проте чітко датуються 1019 р. завдяки згаданим в них відомим історичним особам, які саме того року були репресовані Ярославом і зійшли з історичної арени. Йдеться про два цикли написів, об’єднаних нами в графіті «групи княгині Олисави» (матері Святополка І) і графіті отроків-дружинників новгородського посадника Костянтина Добринича. Завдяки цим графіті ми отримали неспростовні достовірні факти, які засвідчують дуже ранній час виникнення Софії, раніший, ніж вважалося донині. Софія – це монументальне уособлення могутньої державності і високої культури, які постали на наших теренах не в середині, а вже на початку ХІ ст.

Дякуємо всім, хто долучився до виходу нашої книги у світ. Передусім нашим рецензентам, від яких отримали цінні зауваження і поради. Вдячні вченим Ін-ту археографії НАНУ, які на Науковій раді розглянули рукопис книжки і рекомендували її до друку, вдячні заступнику директора з наукової роботи О.О. Мавріну і вченому секретарю Д.В. Буриму, які взяли на себе організаційну працю. Особливу подяку хочемо висловити дирекції заповідника, з якою нам пощастило працювати — Н.М. Куковальській та її заступнику з наукової роботи І.Є. Марголіній. Вони створили всі умови для творчої праці колективу заповідника. Гірко, що сьогодні це все в минулому.

Корнієнко Вячеслав Васильович, к.і.н. Працював у заповіднику в 2006 – 2012 рр.

У доповнення до доповіді своєї співавторки зупинюся на кількох засадничих моментах нашого дослідження. Слід зазначити доволі ретельно викладену застосовувану нами методику вивчення епіграфічних пам’яток Софійського собору, виконаних на фресках. Це обумовлено тим, що одним із закидів противників концепції більш раннього датування Софії Київської стало звинувачення нас у недотриманні «правильної» методики дослідження графіті, широко застосовуваної нашими російськими колегами (і опонентами). Буцімто це і призвело до того, що нами відчитані дати там, де інші помічають лише «незрозумілі подряпини» або «фрагменти якихось слів». Власне, висвітленню відмінностей між згаданими методиками - постульованою опонентами «правильною» та застосовуваною нами «неправильною» — присвячений відповідний розділ книги.

Нами вперше застосовано метод фронтального вивчення поверхні фрески з метою виявлення всіх наявних на ній графіті, адже до цього часу дослідники публікували тільки окремі написи або малюнки, а їх левова частка лишалась невідомою науковому загалу. У результаті, сьогодні маємо в Софії найбільшу кількість графіті з усіх відомих нам пам’яток — понад 7000. Дехто з наших критиків, до речі — маститих українських істориків-медієвістів, абсолютно не розуміючись на специфіці епіграфіки, звинувачує нас у тому, що ми ледь не самі видряпуємо графіті, тому їх стало так багато, і це, мовляв, є фактом фальсифікації. Ця дитяча логіка виглядає дико і смішно, бо сучасні «графіті» дуже відрізняються від давніх. Така «критика» засвідчує нульовий рівень сприйняття епіграфічних пам’яток метрами нашої науки.

Так само вперше нами комплексно застосовано метод вивчення каналів прорізів букв, форма яких залежить від багатьох факторів, таких як форма леза інструмента, структура фрескового тиньку та ступінь його вологості в момент виконання графіті, подальший вплив на складові графіті природних та антропогенних чинників. Звісно, інколи дослідники вважали за необхідне подати деяку інформацію щодо форми прорізів окремих написів, ми ж вивчаємо форму прорізів кожного знаку, що дозволяє відновити багато складових й правильно інтерпретувати ту чи іншу літеру. Тобто, на відміну від наших опонентів, які похапцем за два дні роботи в соборі «дослідили» кілька написів, а потім перейшли на вивчення лише виконаних ними фотографій, ми досліджували кожен напис безпосередньо в соборі, ретельно вивчаючи кожен проріз. Отже, якщо в основу досліджень наших колег покладено здебільшого фотознімки, то для нас фотографія виконує другорядну роль, основна увага приділяється вивченню оригіналу графіті.

Вже після встановлення всіх збережених літер пропонується реконструкція тексту, ретельно вивірена з оригіналом, аби визначити, чи достатньо місця для відновлення втрачених літер. У подальшому тексти піддаються комплексному палеографічному, лінгвістичному та історичному аналізам.

Відтак, нами досягнуто більш вагомі результати вивчення графіті, що проілюстровано на прикладі двох «нейтральних» в плані датування Софії написів, які, втім, добре ілюструють відмінності обох методик. В іншому розділі нами розглядаються всі ранні датовані графіті, причому з ретельним аналізом всіх запропонованих опонентами «поправок» та «заперечень». Завдяки цьому допитливий читач зможе самостійно визначитись, хто саме припустився помилки щодо прочитання ранніх датованих софійських графіті.

Отченашко Віталій Федорович, заслужений архітектор України, помічник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» в 2005-2012 рр.

З великим і неприємним подивом дізнався тут про те, що днями пішов із заповідника такий дослідник, як В. Корнієнко, один з авторів книги, що сьогодні презентується. Мене це просто вразило, адже не можна переоцінити значення, яке має вивчення графіті давніх пам’яток взагалі і Софії Київської зокрема. Вважаю величезною помилкою, що були створені такі умови, за яких вимушений був звільнитися В’ячеслав Корнієнко, Цього не можна було допускати. Він на сьогодні єдиний в Україні фахівець з вивчення давніх графіті. Це – дуже важка, надзвичайно високопрофесійна праця, яку мало хто може робити. Софія потребує таких науковців. В ній мають працювати фахівці з багатим досвідом вивчення історії, архітектури, графіті, реставраційної та пам’яткоохоронної справи тощо. Адже вивчати пам’ятку найкраще тоді, коли постійно працюєш на ній, отримуючи повсякчас все нові й нові дані та поповнюючи цим знання про неї.

Гирич Ігор Борисович, к.і.н., завідувач відділу Ін-ту археографії та джерезнавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, головний редактор часопису «Пам’ятки України».

Позбавлення роботи у Софійському заповіднику Н.Нікітенко і В.Корнієнка за те, що вони запропонували нове, більш раннє датування собору виглядає як переслідування за наукові переконання. Це нагадує сумнозвісні часи комуністичного тоталітарного режиму, коли історики, незгідні з генеральною лінією партії в науці підпадали під репресії. Але навіть у ті часи Сергій Висоцький за виявлення і прочитання на стінах Софії трьох сотень графіті одержав, здається, Державну премію і захистив докторську дисертацію. Тепер же В’ячеслав Корнієнко за прочитання у 25 разів більшої кількості написів (понад 7000), і не лише часів князівської України-Руси, але й литовсько-польського часу і московського панування до початку ХУІІІ ст., втратив роботу. А між тим його праця має величезне наукове значення, яке виходить далеко за рамки лише української історії.

Дивує те войовниче несприйняття нових відкриттів цих двох істориків з боку «шефа» давнього періоду нашої історії П.Толочка. Надія Нікітенко про раннє датування Софії писала ще з кінця 1980-х років. Захистила на цій тезі дві дисертації, які пройшли ВАК і визнані багатьма науковцями. А через чверть століття людину за цілеспрямовану, подвижницьку працю позбавляють роботи, призначаючи на її місце людей Петра Петровича, дуже далеких від тематики досліджень історії собору.

А чи такі вже неймовірні речі «дозволила» собі Надія Миколаївна? Та ні, такої точки зору, попри офіційну дату заснування собору — 1037 рік, дотримувалася низка києвознавців ще в ХІХ ст. 1017 рік згадується у Новгородському списку літопису. Є свідчення хроніки Титмара Мерзебурзького початку ХІ ст., що собор вже стояв на 1017 рік. Але досі в Україні канонічною залишається думка російського археолога М. Каргера, що собор міг будуватися лише за Ярослава Мудрого, а всі інші думки є «єрессю». Між тим, як традиція датувати цей собор 1011 роком існувала серед істориків-ченців цієї обителі. Вона зазначена в «Описах Київського намісництва» ХУІІІ ст. Відверто кажучи, 1000-річна дата заснування собору куди більше документально обґрунтована, ніж міфічне 1500-річчя заснування Києва, яке у свій час запустив у науковий обіг П.Толочко і яке помпезно відсвяткували в 1982 р. А цього року методом простого додавання навіть відзначили 1530-річчя цієї міфічної дати.

Ліньова Євніка Анатолійовна, екс-заступник голови Державної служби охорони культурної спадщини Мінкультури України

Я є тією людиною, яка була ініціатором і створювачем Держслужби охорони культурної спадщини.На жаль, ця служба сьогодні вже не існує, її ліквідовано, бо комусь вона не до вподоби. Проте, у свій час наша служба активно співпрацювала із музейними установами і заповідниками. Ми разом проводили наукові конференції, всіляко намагалися підтримувати наукову роботу в музеях. Але сьогодні це нікому не потрібно і навіть дратує певних представників так званої «академічної науки», а саме Петра Толочка, який вважає, що наука може бути лише в його Інституті. Саме він розгорнув активну боротьбу проти науки в заповідниках, які представляють пам’ятки Київської Русі, бо певен, що це його царина, і він туди нікого не допускає. Тому зруйновано науковий колектив Софійського заповідника, тому звідти вигнані доктор наук і кандидати наук, і розправа з науковцями продовжується.

Книга, що сьогодні презентується, — яскраве свідчення нових цікавих переконливих поглядів на історію Київської Русі, Софії Київської, і це не може допустити Толочко, бо нова концепція руйнує його позицію. Але, на жаль, він зараз «править бал». Його дії щодо вигнання науковців з Софії є плюндруванням і фальсифікацією сучасної науки. Окремо зверну увагу на багатющі фонди Софійського заповідника, з якими мають працювати обізнані фахівці, бо це є наш спільний національний спадок.

Гордієнко Дмитро Васильович,магістр історії, аспірант Інституту археографії та джерелознавстваім. М.С. Грушевського НАНУ

Попри те, що сьогоднішній владі в Українській державі наука, як і культура, не потрібні як такі, вихід нової книжки — це завжди свято для наукової громадськості. У виході нової монографії Надії Миколаївни і В’ячеслава Васильовича є ще й той знаковий момент, що вона з’явилась після брутального погрому Софійського наукового центру, а то і всупереч цим подіям. Тим самим стверджується давня істина, що правда, хай із запізненням, але все рівно перемагає. Прикметним є і те, що якщо донедавна «опоненти» апелювали до академічної науки, яка ніяк не хотіла визнавати наукові досягнення співробітників музеїв, власне, тому кадровий склад Софії Київської і був замінений на відданих прихильників директора Інституту археології П. Толочка, то на сьогодні все стало навпаки. Монографія “Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания”, в якій переконливо обґрунтовується дата 1011 рік як час заснування собору,є виданням Національної Академії наук. Натомість новою дирекцією Національного заповідника «Софія Київська» перед колективом поставлено завдання повернути «віз» на старе місце, і, нехтуючи всіма новітніми науковими напрацюваннями, рішенням ЮНЕСКО, Указом Президента, як і 200 років тому, твердити відвідувачам, що собор засновано в 1037 р.

Якщо говорити про дослідження Софії Київської, то саме завдяки звільненим співробітникам і дирекції Заповідника, за останні 12 років, коли вони перебували на посадах, кількість опублікованих ними досліджень, присвячених пам’ятці, приблизно дорівнює тому, що було напрацьовано протягом двохсотлітньої історії вивчення собору. Щодо якісного зрізу, то вже сам факт висунення і обґрунтування принципово нової концепції спорудження собору промовляє сам за себе.

Другий важливий аспект — це, власне, презентована книга як науковий продукт. Я мав нагоду ретельно ознайомитись з цією працею, і хочу виділити тут наступне. Презентована монографія є дуже вдалою новаторською працею, в якій графіті по-справжньому стали самодостатнім історичним джерелом. Безумовно, є і дискусійні моменти, але без них жодна наука не мислима. Власне, конструктивна дискусія і рухає науку. Маючи такий колосальний масив тексту, як графіті Софії Київської, ним не можна нехтувати, а тим більше заперечувати, що є повним безглуздям. Фактично, на сьогодні постає завдання переглядати сталі схеми, перечитувати історіографію і джерела, і, залучаючи цей масив, все більше наближатись до якнайбільш адекватного розуміння нашої минувшини.

На презентації також виступили:

Біляшівський Микола Миколайович, член Головної і Науково-методичної ради Товариства охорони пам’яток історії та культури, науковий співробітник Музею зоології Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, Гальченко Сергій Анастасович, к. філолог. н., заступник директора з наукової та видавничої діяльності Ін-ту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ,виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв, Гудима Олександр Васильович, історик, народний депутат Верховної Ради України першого скликання, голова Всеукр. громад.орг. "Українське православне братство Святого Апостола Андрія Первозванного", Оганесян Олена Михайлівна, к. філолог. н., голова Товариства «Україна – Вірменія».

Про цю знакову для нашої науки і культури подію широко проінформували кілька центральних каналів українського телебачення та радіо.

21. 09. 2012 р.