Український народ у своїй багатовіковій життєдіяльності досяг чи не найбільш вражаючого успіху в розвитку самобутньої культури, мистецтва. Багатющі скарби усної народної творчості, фольклору. На небосхилі XVII – XVIII ст. яскраво світяться імена плеяди культурно-освітніх діячів, письменників. Вони заклали основу творення нової української літератури.
В той час на поетичній ниві ревно трудився Климентій Зиновіїв. Був він ченцем, ієромонахом, та не чужався волелюбних помислів, займався віршописанням, невтомно збирав твори народної мудрості.
На жаль, достовірних відомостей про його життя майже не залишилось. Не знаємо, де і коли народився, в якій сім’ї. Та про дещо можемо здогадуватись з його писань. Є підстави стверджувати, що жив він у другій половині XVII – на поч. XVIII ст. (помер після 1712 р.). Навчався в Києво-Могилянській академії. Певний час виконував обов’язки монастирського писаря. Але сидіти і скніти в келії йому було нестерпно. Неодноразово скаржився – це гірше тюрми. Отож при першій змозі вирушав у мандри. Багато ходив дорогами рідної української землі, а ще Московії, Польщі, Валахії, Словакії, Чехії. Пильно придивлявся до життя різного люду – убогого і багатого. Намагався осмислити, зрозуміти все, що бачив – добре і лихе. Захоплювався думами, піснями, кобзарським мистецтвом. Зібрав і записав у алфавітному порядку (щоб зручніше було користуватись) понад 1600 українських прислів’їв, приказок. Все це склало невичерпний матеріал для майбутніх власних писань. Укладена ним рукописна книга налічує близько 300 віршів (372 аркуші, разом з фольклорним матеріалом, дбайливо ним укомпонованих і оформлених). В основному це силабічні вірші, писані вживаною тоді книжною мовою. Вони з найрізноманітнішої тематики. Та близько чверті з них про людську працю, вміння щось добре, корисне робити. Про тих, хто займався нелегкою сільськогосподарською працею, про робітників-ремісників, промислів, про ратну звитягу козаків в обороні Батьківщини та ще багато про що. Охопив майже всі прошарки тогочасного суспільства, від панів до бурлаків і жебраків. Вельми промовистими є самі назви його творів. Наприклад, «О людех правдивих и хотящих правди навчитися; наука», «О ратаях», «О женцах», «О снецарях и о слюсарях», «О урядових людех, слухаючих ябедников», «О волочащихся чернецах по местах, по школах и по корчемних дворах», «О жонах сварливих и злоязичних», «О не вмеющих и о не хотящих своих детей учити на добрие дела», «О упадаючих християнех в неволе басурманскіє», «О стрелниках, що стрели козацкіе робят», «О летех и о зимах», «О часах погодных и о непогодных», «О школярах, дрова крадущих; и о школе». Вірші про ковалів, гутників, кожум’як, ткачів, шевців, гончарів, про тих, хто в музичному ремеслі вправний, хто вміло шрифти виливає, про друкарів, майстрів книжкового мистецтва і т.н. Є твори суто філософського змісту, роздуми про смисл життя, про страх гріха і смерті, молитовні звертання до Бога.
Писав він зі знанням справи, детально, проникливо. Іноді з іронією, та частіше з гіркотою, сумом. Особливо, коли йшлося про природні вади людського характеру, про те, що штовхає на скоєння злочину, трагедії (пияцтво, заздрість, зажерливість, пиха). Отож, Климентій Зіновіїв у своїх писаннях зовсім небайдужий до людей, їх долі, як у цьому чомусь хотілося звинуватити поета Пантелеймону Кулішу. Суворий суддя закидав йому в надмірному, хворобливому бажанні писати про все, без розбору, з холодним серцем. І, мовляв, таке віршування виходило в нього здебільшого недолугим. І все ж саме П. Куліш вперше опублікував частину віршів Климентія Зиновіїва з критичним їх аналізом у своєму часописі «Основа» (1861 р. № 1).
Більш глибоко, неупереджено подивився на поета Іван Франко. Назвав Климентія Зиновіїва «дитям свого часу» [1, c. 621], і відзначив, що в його творчості відчутне «нове віяння». В оцінці спадщини кожного письменника необхідно враховувати обставини історичного періоду, в якому доводилось тому жити і творити. Передусім, виходити з того, що вдалося тому зробити, відносно своїх попередників, а не навпаки, докоряти, чого той не зробив. Слід підкреслити, що Климентій Зіновіїв є чи не першим в українській літературі справжнім співцем людської праці, у всій її розмаїтті, у численних її різновидах, кращих досягненнях. І це, на нашу думку, є головною його заслугою. Автор намагався привернути увагу до того, чим саме корисна та або інша праця, а також з яким вмінням, талантом вона здійснена.
Цією визначальною рисою характеризуються і вірші, присвячені тим, хто причетний був до творення книжки, друкарської справи.
Поет зазначає, що друкарі «як начнут потягати прасы: аж на главах их вскоре мокры станут власы», отож за труд свій «годны они от верных похвалы». І просить Господа: «…Вдостой их, боже, вечной славы» [2, 143 – 144]. Зі щирою симпатією ставиться він до палітурників, інтролігаторів. Вони «книги нови устрояет, а часом и старих як лучит оправляет». Буває іноді, майстер не знає навіть того письма, над книгою якого працює, «без лености» оформляє її, прикрашає, адже «всяких книг на свете людем настатчать» [2, c. 143] треба. Високо цінує він виснажливу, копітку роботу і тих, хто «книги готовые переписуют», горбляться і сліпнуть на ній. «Писарское дело хоч то не цепом махать: да голову горш цепа тяжко часом вертать» [2, c. 296 – 297]. А ще тих, хто папір виготовляє, оскільки «паперов во всех землях ест надобно» [2, c. 276] все більше. Відстоює він право на «гонори», пошанування, належну матеріальну винагороду за працю над книгами.
Прикметно, що в кінці свого рукопису автор пропонує кожному, хто бажає, доповнювати його своїми писаннями. Це свідчить, що він не надто переймався турботами про власну славу. Найперше чого йому хотілося – це зробити добре діло близьким по духу людям – співвітчизникам.
Прикро, що рукопис Климентія Зіновіїва став відомий лише в ХІХ ст. Перша повна публікація віршів з передмовою В. Перетца була здійснена у Львові 1912 р. («Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», т. VII). У 1971 р. в Києві в серії «Пам’ятки української мови XVII – XVIII ст.» видала «Наукова думка» твори Климентія Зиновіїва під назвою «Вірші. Приповісті посполиті» (наукову підготовку тексту здійснив І. Чепіга, а вступну статтю написали В. Колосова та І. Чепіга). Твори поета ввійшли до першого тому «Антології української поезії» (К., 1984), вміщені вони у виданнях хрестоматій давньої української літератури.
Досліджували творчість Климентія Зіновіїва крім Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Володимира Перетца, також Вікторія Колосова, Григорій Сидоренко, Микола Сулима, Валерій Шевчук та інші відомі літературознавці. Короткі довідки про нього є у виданнях українських енциклопедій. Бронзову плакетку «Климентій Зіновіїв. Поет» зробив 40 років тому львівський скульптор Федір Василенко. На ній зображено бородатого ченця, який у глибокій задумі тримає в руках похідний костур – символ мандрівного життя поета.
У 2009 р. видавництво «Мистецтво» опублікувало твори Зіновіїва Климентія під назвою «Золоте чересло. Книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана в кінці XVII – на початку XVIII ст.». упорядкував її і склав примітки Валерій Шевчук, переклад з давньоукраїнської на сучасну мову здійснив Олег Шугай. Видання гарно ілюстроване.
Література.
1.І. Франко. Твори в двадцяти томах. – К.: Наукова думка, 1956, т. 20
2.Климентій Зіновіїв. «Вірші. Приповісті посполиті». – К.: Наукова думка, 1971.
3.П. Куліш. Климентій, український стихотворец времен гетмана Мазепи. журнал «Основа», 1861, № 1.
4.В.П. Колосова. Климентій Зіновієв. Життя і творчість. – К.: Наукова думка, 1964.
5.Пам’ятки українсько-руської мови і літератури. Том VII. – Львів: Видання Археологічної комісії НТШ, 1912.
З початку 2015 року проходять урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження Василя Симоненка. Музей книги і друкарства України підготував виставку під назвою «Україно! … ти моя розпука вікова…». У вітринах книги з творами Симоненка, публікації про поета, зокрема дослідницька робота Любові Сердюк-Баран «Літопис Щербанівського роду, роду В.А. Симоненка». Унікальні експонати надійшли з відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Привертають увагу пожовклі аркуші, надруковані на машинці та списані рукою. На них відбиті влучні народні вислови. Їх записала Ганна Федорівна Щербань, мати ювіляра. То хто вона, мати Василя Симоненка? Якими талантами володіла? Як вдалося сільській жінці закласти фундамент людяності, патріотизму і, врешті-решт – вічного життя для свого сина?
Читати далі
Читати далі
З едельвейсами пов’язана цікава сторінка в житті Ольги Кобилянської. Відомо, що письменниця поміняла не одне місце проживання. Коли Ользі (у хрещенні – Марія) виповнилося 11 років, то її батьки переїхали до Кімполунга, буковинського містечка, що тягнеться вздовж річки Молдова. Рельєф його довкілля надзвичайно живописний: зі сходу нависає довжелезний скелястий хребет гори Рарив (своєрідний кордон поміж Буковиною і Молдовою). Із західного та північного боків підносяться розлогі лісисті верхи. Прикметно, що в містечку жили румуни, поляки, німці, євреї. Українська громада була представлена дуже слабо.
Читати далі
Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.
Читати далі
Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.
Читати далі
© 2007–2018 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайт • Контактна інформація