Огляд публікацій ілюстрованого журналу «Екран» (Чікаго, США – 1961-1990)

Дослідження історії української преси буде неповним без вивчення періодики української еміграції. Така можливість з’явилась лише в незалежній Україні, коли поступово відкривається цілий пласт недоступних раніше газет і журналів українського зарубіжжя, які відігравали дуже важливу роль у житті української діаспори, адже вони були осередком національної духовності, передовою ланкою у відстоюванні прав і свобод українців на рідній землі у часи бездержавності.

Одним з таких прикладів був «Екран» – ілюстрований журнал для молоді і старших, що виходив у Чікаго (США) в однойменному видавництві від квітня 1961 року по 1990 рік накладом 3000 прим. Започатковуючи журнал, редакція зазначала, що видання має на меті заповнити одну з видавничих прогалин у житті української діаспори: За допомогою фотоілюстрацій та графічних матеріалів дати візуальне уявлення про ті події минулого і сучасного, які хоч і були висвітлені пресою, але лише інформативно. Ставилося завдання зібрати якнайбільше ілюстративного матеріалу з історії українського народу, а також зберегти здобутки і досягнення української еміграції.

Журнал давав читачам широку панораму життя української національної спільноти з усіх континентів і країн світу. Видавництво стояло на позиціях соборності і позапартійності. Своєю тематикою видання охоплювало всі ділянки українського життя, висвітлюючи в ілюстраціях події церковного, політичного, громадського, мистецького, культурного, наукового і спортивного життя українців як у вільному світі, так і в поневоленій Батьківщині.

Відповідальним редактором, видавцем, експедитором видання був професор, педагог Адам Іванович Антонович. Народився 20 вересня 1908 р. у м. Сколє на Бойківщині. Батько його був родом з Долини (Стрийщина), мати Катерина, з роду Горбових. Громадську активність Адам розпочав ще у шкільні роки, національну свідомість перейняв від батьків, виховувався в «Соколі» і «Пласті». У Львівському університеті студіював давню історію і фізичне виховання. Був настоятелем Інституту св. Йосафата при Малій семінарії у Львові під протекторатом Митрополита А.Шептицького, долучився до організації Другої Малої семінарії в Рогатині. Був членом «Сокола-Батька» і членом організації Католицьких Орлів, де займався фізичним вихованням і організацією таборів. Також був референтом Централі т-ва «Відродження», яке боролося з пияцтвом і курінням серед шкільної молоді. На початку ІІ світової війни був мобілізований і відправлений польською владою на фронт, там потрапив до німецького полону (табір в Люксенвальде під Берліном), після звільнення учителював у Холмі в українській гімназії, був опікуном юнаків протиповітряної оборони, працював в УЦК (Український Центральний комітет) педагогом-фізкультурником між українцями Генеральної Губернії, був організатором великих крайових змагань в різних видах спорту в Україні під час окупації. Після закінчення війни перебував у таборах Ді Пі, разом з дружиною Марією викладав у гімназії в Карсфельді (Німеччина), де директорував В.Радзикевич. У грудні 1949 року родина переїхала до Чікаго (США). Професор А.Антонович і тут розпочав активну громадську роботу, був одним з організаторів і опікунів літніх виховних таборів для дітей і молоді на українській оселі «Самодопомога» в Равид Лейку, де дітей навчали українській мові, пісням, традиціям українського народу, а також проводились спортивні змагання, душею яких був він сам, пластун, колишній активіст «Соколу». Адам Антонович взяв діяльну участь у заснуванні Товариства Українських Педагогів в Америці, все життя присвятив українській молоді, рідній мові і рідній школі. З метою плекання української мови і національного самозбереження на поселеннях у вільному світі перейняв ідею письменника Т.Курпіти – створення постійного Літературного Фонду ім. І.Франка, який функціонував упродовж 30 років під головуванням А.Антоновича. Фонд організовував літературні конкурси, літературні вечори, доповіді, різні свята і вшанування з нагоди ювілеїв письменників у вільному світі і тих нескорених з України, що знаходились в таборах СРСР. Був довголітнім Головою Української Учительської Громади в Чікаго.

Одним із чільних співробітників видавництва «Екран» на початковому етапі був проф. Василь Іващук. Протягом 15 років (1961-1976) обов’язки секретаря й адміністратора журналу виконувала дружина А.Антоновича Марія (померла наприкінці 1976 року). Марія Антонович (Охримович) народилась 1 грудня 1911 р. на Львівщині. У 1934 році закінчила Ягайлонський університет у Кракові за фахом психологія і фізичне виховання. Викладала у гімназіях Самбора і Львова. У 1939 р. була ув’язнена польською владою, перебувала у т.з. Бригідці з суворою ізоляцією. При бомбардуванні Львова втекла з в’язниці, перебралась до Кракова. 1940 року у Холмі було утворено 8-класну гімназію, де Марія Охримович викладала і там познайомилась, а згодом одружилась з А.Антоновичем і уже з ним прибула у грудні 1949 року до Чікаго. До липня 1970 року журнал виходив під патронатом Української Учительської Громади в Чікаго.

Журнал «Екран» - це видання великого формату, єдиний такого типу і напрямку в усьому українському зарубіжжі. Містив матеріали з різних галузей життя української еміграції й рідної землі, історії українського народу. Видання співпрацювало з церквами, політичними, громадськими, мистецькими, молодіжними організаціями, школами в усіх країнах українського поселення. Тому журнал і отримав назву «Екран», адже на його сторінках, мов на екрані чергувались події і люди, сучасне і минуле. Видання призначалось у першу чергу для молоді з метою виховання її в українському національно-патріотичному дусі, мало представництва у різних містах і штатах США (Нью-Йорку, Філадельфії, Вашінгтоні, Детройті, Клівленді, штаті Каліфорнія), а також в Австралії, Аргентині, Канаді. З журналом співпрацювали професори Р.Завадович, М.Семчишин, редактор Т.Курпіта та ін.

Журнал планувався як двомісячник, але далеко не завжди вдавалося витримувати таку періодичність. За рік виходило 2-3 здвоєних числа із зазначенням місяців, а з 1982 року у зв’язку з фінансовими труднощами, перевантаженням громадською роботою і віком видавця на випусках журналу позначено лише порядкове число без зазначення місяця.

Видавництво не мало ні друкарні, ні приміщення для редакції. Набір на лінотипі виконували українські друкарні в Чікаго, а офсетні роботи і друк – американські друкарні. Компонування сторінок безоплатно виконувала редакція, яку від 1977 року, після смерті дружини, Адам Антонович вів сам. Він же замовляв, відбирав і обробляв матеріали для публікацій, організовував передплату, забезпечував своєчасний вихід кожного числа. Канцелярія і адміністрація містилися у його приватному будинку на кухні. Саме відданість професора Адама Антоновича, його жертвеність і самопосвята забезпечили випуск журналу, зберегли для історії багато цінних інформаційних матеріалів і світлин з українського життя.

Не маючи штату кореспондентів, редакція співпрацювала з іншими еміграційними виданнями, часто передруковувала статті і повідомлення з різних українських часописів («Свобода», «Америка», «Народна воля», “Ukrainian Weekly” – США; «Наша мета», «Шлях перемоги», «Гомін України», «Новий шлях», «Вісті» - Канада; «Українське слово» - Аргентина; «Християнський голос» - Німечиина; «Вільна думка» - Австралія тощо), а також з американських (‘The New York Times”, “News World Staff”, “Chicago Tribune” тощо) та видань з України («Літературна Україна» та ін.).

Від 1963 року частина текстів друкувалась англійською мовою – з метою залучення до видання англомовних читачів, і не тільки українців, щоб і вони збагатились знаннями про українську історію і пройнялись поточними проблемами української громади за межами рідної землі. Так було поінформовано про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. (1963. – чч. 7-8; 9-10), акції на захист українських дисидентів М.Руденка, В.Стуса, О.Мешко, І.Сеник, В.Романюка та ін. (1981. – ч. 112-113), про 2-й з’їзд Народного Руху України, студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві (1990. – ч. 148-149) тощо.

Протягом всього часу свого існування «Екран» мав фінансові труднощі, виходив головним чином завдяки подвижницькій праці і одержимості його засновника, видавця і редактора Адама Антоновича. Неодноразово на сторінках журналу редакція зверталась до читачів і прихильників за фінансовою підтримкою з метою зберегти для історії свідчення важливої і корисної діяльності української громади у релігійних, політичних, студентських, виховних, спортивних, професійних товариствах тощо. Видавництво не користувалось допомогою жодної фінансової структури, лише пожертвами від приватних осіб, прізвища яких постійно друкувались у часописі.

Друкуючи в журналі фото та повідомлення про події з життя української еміграції, редакція надавала моральну підтримку і заохоту до дальшої праці на українську громаду, прагнула надихнути молодь до активної громадської діяльності на користь української спільноти. А для цього висувалося завдання не оминути жодної з більш-менш важливих подій, що відбувалися в усіх географічних точках розселення українських емігрантів. Серед повідомлень - інформація про 5-ту Сесію УНРади та портрети складу її нового виконавчого органу: М.Лівицького, Д.Андрієвського, Ф.Пігідо та ін. У цьому ж числі можна прочитати про життя українців в Бразилії, Аргентині, Парагваї, організацію української молоді «Пласт», її картки, марки, атрибутику (1963. – ч. 7-8). Фотоінформація про посвячення площі під пам’ятник Т.Шевченкові у Вашінгтоні, враження радної м.Детройта українки Марусі Бек від поїздок по Україні та Європі (1963. – ч. 11-12). Матеріали про з’їзд колишніх мешканців Стрийщини (Львівщина), який відбувся 17-18 серпня 1963 р. в Пайн Гил, штат Нью-Йорк, за участі відомого українського письменника-сатирика, видавця і художника Е.Козака та про його виставку з нагоди цієї події (1964 - ч. 13). Вчений-математик українського походження, професор Чіказького університету, член НТШ Володимир Петришин був делегатом від США на Міжнародному конгресі математиків у Москві (1966. - ч. 27-30). Наступні випуски журналу розповідають про 2-й Світовий конгрес Вільних Українців 1-4 листопада 1973 р. у Торонто; Світову сесію СФУЖО 30-31 жовтня 1973 р. у Торонто (1973. – ч. 71-72), 3-й Світовий Конгрес українських жінок, який відбувся 26-29 травня 1977 р. в Торонто (1977. – ч. 89-90), про 3-й Світовий Конгрес Вільних українців, який відбувся 23-26 листопада 1978 р. у Нью-Йорку (1980. – ч. 108-109), сесію Головної Ради НТШ, що відбулась 10 липня 1982 р. у Нью-Йорку, 30-й з’їзд Українського Золотого Хреста - найстарішої української харитативно-червонохресної організації у США, який відбувся 3-6 вересня 1982 р. у Лігайтоні, Па – до 50-ліття цієї організації (1982. – ч. 119-120). Матеріали про масштабні події у житті української діаспори, насамперед це 5-й конгрес СКВУ (Світовий Конгрес Вільних Українців) 23-27 листопада 1988 р. в Торонто, на якому обрано нового президента СКВУ – Юрія Шимка (Канада), з нагоди конгресу було підготовлено низку інших заходів, зокрема 25 листопада відбувся Світовий з’їзд Братства Карпатських Січовиків, складової організації СКВУ, на якому було вирішено відзначити всією українською діаспорою 50-ліття проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1989 р., провести у Нью-Йорку семінар, присвячений пам’яті Ю.Ревая, прем’єра Карпатської України – в 10-ту річницю його смерті; Світовий Союз Українських Філателістів і Нумізматиків організував 25-26 листопада філателістичну виставку, на якій були представлені українські поштові марки 1918-1921 рр., марки Західної і Карпатської України, банкноти української держави, паспорти і документи УНР, поштові різдвяні і великодні листівки, українські військові відзнаки, родзинкою виставки були марки Земської пошти в Україні, серед них – марка 1866 р. (1989. – ч. 144-145) [7].

Редакція розуміла своє завдання також і в тому, щоб не втратити підростаюче покоління українців, яке вже народилось на еміграції і не відчувало ностальгії за рідною землею. Необхідність виховання українських дітей на національних традиціях, опанування ними української мови, культури, історії, обов’язковість проведення служб в українських церквах українською мовою, збереження зацікавлення українським життям, розуміння ваги національної солідарності перед загрозою асиміляції – усім цим пронизана стаття проф. І.Боднарука «Українські діти – наше майбутнє» (1987 – ч. 139-140) [5]. І про те, що ці зусилля не є марними, свідчить лист учениці «Рідної школи» при читальні «Просвіти» у Вінніпезі Ліди Гавришків з нагоди «Дня Матері», який закінчується словами: «Дякуємо Вам, кохані матері, за те, що впоюєте в своїх дітей рідну українську мову, культуру, звичаї. Що виховуєте нас в релігійно-національному дусі. Перепрошуємо Вас за всі наші провини і обіцяємо з глибини серця бути кращими і послушними у всьому. І будемо молитися, щоб здорові Ви були і жили нам щасливо на довгі літа!». У той рік Матір’ю Року було проголошено Оксану Мешко – правозахисницю з України (1980. - ч. 106-107). «Говоріть вдома до дітей тільки по-українськи! Від вас найбільше залежить, чи ваша дитина знатиме рідну мову! Пам’ятаймо завжди і повсякчас, що мова є душа кожного народу!!!» - зі Звернення редакції до читачів (1988. - ч. 141-143).

Перші сторінки кожного числа журналу «Екран» прикрашали портрети визначних діячів української культури, історії, церкви – це Петро Конашевич-Сагайдачний – до 350-річчя смерті (1972. – ч. 63-64), Маркіян Шашкевич - до 170-ліття від дня народження (1981. - ч. 114-115), Григорій Сковорода – з нагоди 250-річчя від дня народження (1972. – ч. 65-66), Іван Котляревський – до 200-річчя від дня народження (1969. – ч. 47-50), Тарас Шевченко - з нагоди 150-річчя з дня народження (1964. - ч. 13), Іван Франко - у 110-ліття від дня народження і 50-ліття смерті (1966. - ч. 25-26), Леся Українка – до 100-річчя від дня народження (1971. – ч. 55-56), Митрополит Йосип Сліпий - з нагоди звільнення з радянських таборів (1963. - ч. 7-8), Євген Коновалець, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич - жертви комуністичного терору у світі (1964. – ч. 17-18), Алла Горська – разом з повідомленням про її смерть (1971. – ч. 57-58) та ін. Окрім портретів подавалась інформація про життя та діяльність цих діячів.

Багато уваги на сторінках журналу приділено релігійній тематиці. Постійно повідомлялось про відзначення ювілеїв українських церковних діячів, пам’ятних дат з історії української церкви: 80-ліття Митрополита Іларіона, 70-річчя Митрополита Й.Сліпого (1962. – ч. 1). Фотоінформація «Для Божої слави» до 30-річчя О.О.Василіан при церкві Св.Миколая в Чікаго (1962. – ч.2), Золотий ювілей Союзу Українців Католиків «Провидіння», заснованого 1912 р. у Філадельфії (1962. – ч. 3). 50-ті роковини замучення НКВД (1938 р.) Митрополита Київського і Всієї України В.Липківського - у Бавнд Бруці (США) стоїть пам’ятник як символ невмирущості його ідей, чину і духу; Велику увагу українська діаспора приділяла відзначенню 1000-ліття Хрещення Руси-України, приготування до якого там тривали протягом десяти років. Журнал від 1978 року періодично подавав інформацію з усіх континентів про підготовку до цієї події. Зокрема це стаття Л.Денисенка про спільний екуменічний молебень і концерт, що відбувся в Сіднеї (Австралія) за участю хорових колективів, які виконували четвертий хоровий концерт Д.Бортнянського та твори інших українських композиторів (1978. – ч. 96-97); інформація про відкриття і посвячення пам’ятника св.Володимирові Великому 29 травня 1988 р. в Лондоні (1988. – ч. 141-143). Урочисте святкування 1000-ліття Хрещення України-Руси в Римі 8-12 липня 1988 р., на який прибуло понад 6000 українців з усієї діаспори [16], а також у Ченстохові (Польща) – за участю 70000 осіб (1989. – ч. 144-145). Відкриття пам’ятника 1000-ліття Хрещення України-Руси (зображені Володимир-Хреститель і княгиня Ольга) 15 жовтня 1989 р. у Чікаго [11], боротьба за легалізацію УГКЦ (Української Греко-Католицької Церкви) в Україні (1989. – ч. 146-147) [6]. Широка фотоінформація про інтронізацію Патріарха Київського і всієї України Мстислава Першого в Софійському Соборі у Києві 18 листопада 1990 р. та перше Богослужіння після багаторічної перерви греко-католицької церкви у Соборі св.Юра у Львові 19 серпня 1990 р., яке відправляло 5 єпископів на чолі з архієпископом В.Стернюком (1990. – ч. 148-149).

Майже кожне число містило фотосвітлини про діяльність Українського Літературного Фонду ім. І.Франка, засновником і головою Правління якого був Адам Антонович, Школи Українознавства в Чікаго, директором якої теж був А.Антонович. Так у ч. 148-149, 1990 повідомляється про символічне відзначення у 1967 р. Василя Симоненка (посмертно) листком із лаврового вінка І.Франка за збірку поезій «Берег чекань», видану на еміграції. Наступними лауреатами Фонду з України були В.Мороз, Й.Тереля, М.Руденко, О.Бердник, І.Калинець, З.Красівський, В.Говерля (І.Гель) і В.Стус (посмертно). Те ж число інформує про вручення літературної нагороди Михайлові Осадчому, українському письменникові-дисидентові зі Львова, присуджену ще на 6-му літературному конкурсі в 1978 р. за його автобіографічний нарис «Більмо» (1-ше місце), але лише 1990 р. письменник зміг приїхати до США. Український літературний фонд ім. І.Франка був також головним організатором відзначення 20-річчя Українського Історичного Товариства, заснованого 1965 р. у США – було проведено наукову конференцію у Чікаго 21 вересня 1985 р. (1985. – ч. 134-137). Кожного року видання інформувало читачів про випускників Школи Українознавства у Чікаго, друкуючи великі фотовіньєти чергового випуску. Зокрема А.Антонович як її директор у статті та фоторепортажі розповідає про відзначення 20-річчя школи за участю дитячих мистецьких колективів, вшанування Івана Котляревського та генерала Чупринки (1972. – ч. 61-62) [1].

Окрім друкування портретів на обкладинках, журнал широко висвітлював події з відзначення українськими громадськими організаціями за кордоном ювілеїв визначних українців: (Т.Шевченка (1964. - чч. 13, 14) – з нагоди 150-річчя від дня народження; ч. 15-16 того ж ювілейного року знайомить читачів з пам’ятниками Великому Кобзареві у різних країнах світу, інформує про відзначення його ювілею у Вінніпезі (Канада) та Лос-Анджелесі (США). Число 1-2 за 1961 рік повністю присвячене 100-річчю від дня смерті Т.Шевченка, подає фотоінформацію про вшанування його пам’яті в Чікаго з виступом Капели бандуристів ім. Т.Шевченка та повідомлення про друк ювілейного 14-томника його творів у видавництві М.Денисюка в Чікаго; 100-річчя Івана Боберського, українського педагога, автора словника і підручника з фізичного виховання, засновника «Соколів», голови «Сокола-Батька» у 1908-1914 рр., члена Секретаріату Військових справ ЗУНР (1973. – ч. 71-72). Виставка до 100-річчя Б.Лепкого в Чікаго (1974. – ч. 73-74). В.Мушинська у статті «На пошану Олени Теліги» (передрук з «Нового шляху» від 17.09.77 р.) інформує, що 4 вересня 1977 р. з нагоди 70-річчя від дня народження і 35-річчя смерті Олени Теліги у Лігайтоні, на Оселі ім.О.Ольжича відбувся симпозіум «Олена Теліга у живому слові», у якому взяли участь О.Лащенко, Н.Холодна, Г.Черінь та ін. (1981. - ч. 114-115) [14]. До пам’ятних і трагічних дат української історії (доба УНР, ЗУНР, Голодомор 1932-1933 років (матеріали до 30-ліття цієї сумної дати вміщено у чч. 7-8 за 1963 р., та 13 за 1964 р.). Число 7-8 за 1963 рік також подає інформацію і фото, відгуки в іноземній пресі того часу про Карпато-Українську державу з нагоди 25-ліття її заснування. А ч. 128-130 за 1984 рік інформує про відзначення 45-ї річниці Карпатської України Карпатським Дослідним Центром ім. Ю.Ревая 16 березня 1984 р. у Нью-Йорку.

В окремих випусках журналу редакція вміщала передруки статей, опублікованих раніше, які не втратили актуальності у сучасному. Зокрема, було здійснено передрук статті О.Пріцака «Анатема» - про гетьмана І.Мазепу, яка була надрукована газетою «Українське слово» ще у 1941 р. (1984. – ч. 128-129-130).

Журнал постійно подавав матеріали про мистецьке життя українців на еміграції. Наведу лише деякі з них: Інформаційна стаття С.Гординського про виставку українського мистецтва, яка експонувалась у Детройті з 24 вересня по 2 жовтня 1960 р. На ній були представлені роботи художників діаспори – М.Бідняка, М.Левицького, Б.Стебельського, П.Холодного, скульптора М.Черешньовського та ін., а також вміщено їхні портрети (1962. – ч. 1); інформація про ювілейний концерт Капели бандуристок ім. П.Орлика в Детройті під керівництвом П.Потапенка з нагоди її 5-річчя та фото учасників (1963. - ч. 7-8); інформації з низкою фотографій про український балет «Дніпро» та «Українсько-Австралійську балетну школу Ніни Денисенко», українського композитора в Австрії Андрія Гнатишина (народився у Чижикові біля Львова у 1906 р., закінчив Львівський Музичний інститут ім. М.Лисенка, Віденську Музичну Консерваторію, від 1931 р. керував хором при церкві св.Варвари у Відні, який об’їхав з концертами Європу, у березні 1963 р. отримав диплом Міністерства освіти Австрії і звання професора) – усе у ч. 9-10 за 1963 рік; фоторозповіді про оперну співачку українського походження Галину Андреадіс з Буенос-Айреса та фестиваль українських танців в Аргентині (1964. - ч. 14); український чоловічий хор «Прометей» з Торонто, заснований 1948 р. при осередку СУМ, диригент В.Кардаш (1969. – ч. 45-46); ювілейний концерт у Чікаго, присвячений 100-річчю С.Людкевича (1979. – ч. 104-105) [3]; стаття А.Кущинського про багатогранну діяльність мистецтвознавця, публіциста, митця Івана Кейвана, його портрети Т.Шевченка, І.Мазепи (1961. - ч. 5-6); репродукції робіт Г.Якутовича, І.Остафійчука, С.Гебус-Баранецької, Г.Яблонської та ін. з приватних колекцій Вінніпега, які демонструвались на виставці до 11-го конгресу Союзу Українських студентів Канади 4-7 вересня 1970 р. у Манітобському у-ті, а також розповідь про кольоровий фільм про УПА «Ніколи не забуду», знятий українською фільмовою корпорацією «КАНУКР» у Канаді (1971. – ч. 55-56); про 80-ліття музиколога, диригента д-ра Павла Маценка, викладача Колегії Св.Андрея при Манітобському університеті, засновника хору Молодих Українських Націоналістів у Вінніпезі і його диригента у 1941- 1949 рр., автора багатьох наукових праць у галузі української музичної культури, церковної і світської музики. Здобував освіту в Харкові і Сумах, УВПІ (Український Високий Педагогічний інститут) в Празі, Музичній консерваторії і Чеській «Школі високих педагогічних наук» (1977. – ч. 92-93); інформація М.Мисак про мистецьку виставку Ірини Банах-Твердохліб у жовтні 1980 р. у Філадельфії (1981. - ч. 112-113) [13]; вихід грамплатівки українських пісень у виконанні Квітки Цісик (1981. - ч. 114-115); 30-ліття хору «Діброва» у Брадфорді (Велика Британія), диригент Я.Гаврилюк (1982. - ч. 121-122); повідомлення про мистецьку виставку Любомири Коць-Огаренко, яка відбулась 18-20 березня 1988 р. у Чікаго, у приміщенні Галереї Дому Сеньорів під патронатом т-ва книголюбів, членкинею якого була авторка. Виставка була поділена на 6 циклів: 1. Мученики Церкви (А.Шептицький, С.Навроцький - портрети); 2. Родинні портрети; 3. Краєвиди з подорожі по Європі; 4. Подорож по США і Канаді; 5. Околиці Чікаго; 6. Тварини. Окремо експоновано архітектурний твір мисткині – церкву з патичків, а також вишиваний килим з історії України (1989. - ч. 144-145) [4]; передрук з газети «Літературна Україна» статті О.Гончара «Зустріч з цивілізованими людьми» про виступи Візантійського хору з Утрехту (Голандія) під керівництвом Мирослава Антоновича у вересні 1990 року в Києві (1990. – ч. 148-149) [9] та ін.

Багато матеріалів часопису висвітлювало події спортивного життя. Під постійною увагою наших закордонних співвітчизників були спортивні досягнення земляків з України: повідомлення про київський футбольний клуб «Динамо», який став чемпіоном СРСР у 1961 році з фотопортретами футболістів і присвяченими їм віршами Л.Лазарева та дружніми шаржами Ю.Раєвського (1962. – ч. 1); про успіхи українських спортсменів на Олімпійських іграх (1964. - ч. 15-16; 1965. - ч. 23-24), про домагання Українського Олімпійського Руху в екзилі самостійної участі України в Олімпіадах (1967. – ч. 31-32). Журнал розповідав і про українські спортивні організації у діаспорі, зокрема про Українську спортивну централю Америки і Канади (1964. - ч. 17-18); про проведення нею 16-го шахового турніру 29-31 травня 1982 р. у Детройті, 1-ше місце на якому посів мгр. М.Турянський з Чікаго (1982. - ч. 119-120); про футболістів Українського спортивного клубу у Нью-Йорку, які здобули першість на змаганнях у США у 1965 році (1965. - ч. 21-22) тощо.

У 1960-80-ті роки сторінки журналу не полишає тема боротьби з тоталітарним режимом в підрадянській Україні, постійно друкувалась інформація на захист українських політв’язнів П.Заливахи, С.Караванського, В.Чорновола та ін., їх фото, матеріали проти русифікації України, про відзначення 20-ї річниці прав людини (1968. – ч. 37-38); студентську демонстрацію в Чікаго на захист В.Мороза (1971. – ч. 55-56); візит генерала П.Григоренка до Канади, а Л.Плюща у Сідней (1978. – ч. 94-95); протестну голодівку 22 січня 1979 р. в Канберрі проти поневолення України російським імперіалізмом і відзначення 60-річчя соборності України (1979. – ч. 100-101); також вміщено портрети українських дисидентів В.Стуса, О.Мешко, М.Руденка, В.Чорновола, І.Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка та інформацію про акції протесту західної громадськості проти порушення прав людини в УРСР (1981. - ч. 112-113). У ч. 121-122 за 1982 рік повідомлялося, що 9 листопада 1982 р. тодішній президент США Рональд Рейган проголосив День Української Гельсинкської Групи на честь 6-ї річниці від дня її заснування 9 листопада 1976 р. в Києві. У ч. 128-130 за 1984 рік редакція повідомила про смерть українських в’язнів сумління Валерія Марченка і Олекси Тихого в радянських таборах, а ч. 134-137 за 1985 рік інформує західну громадськість про загибель українського поета Василя Стуса у таборі 4 вересня 1985 р.

З настанням демократичних змін в СРСР у кінці 1980-х-поч.1990-х рр. часопис подає багато фотоматеріалів про тогочасні події в Україні – неперервний ланцюг зтиснутих рук від Києва до Львова 22 січня 1990 року – символ єдності народу України; 2-й з’їзд Народного Руху України, який відбувся 28 жовтня 1990 р. за участі 2300 делегатів з усієї України; відзначення 500-ліття Запорозької Січі на Хортиці у вересні 1990 р., у якому взяли участь 70 тис. учасників, студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві у жовтні 1990 р., студентську демонстрацію 15 жовтня 1990 р. (близько 100 тис.учасників) – (1990. - ч. 148-149).

Видання постійно інформувало про книжкові новинки в українському зарубіжжі: І.Красовський у своїй статті «Співець зелених бескидів» знайомить читачів з українським поетом Б.-І.Антоничем та інформує про видання його «Зібрання творів» у 1967 р. Організацією Оборони Лемківщини у США (1968. – ч. 37-38); ч. 116-118 за 1982 рік повідомляє про вихід у світ книги А.Кущинського «Закарпаття в боротьбі» - Буенос-Айрес, 1981 та поетичну збірку Г.Черінь «Зелень моря» - Торонто, 1981. А щойно заснована Фундація Антоновичів 13 лютого 1982 р. в приміщенні Українського Інституту Америки (Нью-Йорк) вручила грамоту і літературну нагороду в сумі 5000 доларів українському письменникові у США Василеві Барці – за найкращий літературний твір, що появився друком у 1980-81 рр. - 4-томний роман «Свідок для сонця шостокрилих», над яким автор працював понад 25 років (1983. - ч. 123-125).

Окрім журналу видавництвом у 1975 р. видано «Альбом українських князів, королів, гетьманів і президента» - на 6-ти сторінках якого вміщено 35 ілюстрацій-портретів.

Останнє прижиттєве число журналу А.Антоновича № 148-149 вийшло із запізненням у 1991 році з позначкою за 1990 рік, в зв’язку з тривалою хворобою редактора і видавця. Він готував і ювілейне, 150-е число, але видати його не встиг.

У 1997 році в Чікаго вийшло останнє, пропам’ятне число «Екрану» за редакцією Орисі Антонович, невістки Адама Антоновича, яке містить матеріали, підготовлені ним до 150-го числа, а також спогади про нього Мирослава Антоновича «Згадуючи мого брата Адама»[2]; Осипа Панчишина «Мій спогад про проф. А.Антоновича [15]; Юрія Саєвича «Про дорогого виховника» [17] та ін. Число містить фотографії процесу підготовки останнього числа журналу А.Антоновичем у 1990 р., інтерв’ю з ним. На обкладинці – портрет Адама Антоновича (1908-1992) роботи художника Володимира Немирі, монограма (N.V. 1996). Це композиція в колі – символ завершеності зробленого, здобутого. Ця людина (А.Антонович) жила Україною, вірою в те, що Україна буде вільною і тому фоном роботи вибрано землю України, Київ, святі храми. Довкола портрету українська символіка – тризуб, писанка і верба, а також «Екран» - журнал, який він випускав. Якби Україна була незалежною державою, він би жив і працював в Україні, але доля склалась так, що Адам Антонович вимушений був жити далеко від рідної землі, але лишився її часткою, українцем душею і за своїми справами.

На 64-х сторінках цього пропам’ятного числа окрім текстів вміщено багато родинних світлин. На стор. 24-27 подана стаття Роми Турянської «Пройдений шлях Українського Літературного Фонду ім. І.Франка в Чікаго», де викладена повна історія Фонду, яким керував А.Антонович довгі роки. Із статті дізнаємося, що Фонд засновано у січні 1956 р. після літературного вечора-зустрічі з Уласом Самчуком, що відбулась 20 листопада 1955 р., на якому письменник Теодор Курпіта запропонував заснувати фонд, а після його створення був заступником голови. Перший літератуний конкурс Фонду відбувся у 1956 році – у 100-річчя від дня народження І.Франка. Членами журі тоді були проф. В.Радзикевич, д-р В.Державин, проф. Я.Рудницький, д-р В.Лев, д-р М.Овчаренко. Першої нагороди не присуджували, 2-гу отримали письменниці Галина Журба і Віра Вовк. Наступний конкурс відбувся у 1966 р. – у 110-річчя від дня народження і 50-річчя смерті Івана Франка. На засіданні Українського Літературного Фонду у 1992 р. було вирішено створити корпус документації українців Чікаго, проект названо «Покоління», численні фото українських родин з цього проекту вміщено у пропам’ятному випуску журналу [19].

На стор. 36 видрукований великий репортаж д-ра Р.Смика «Культ генія Богдана Лепкого», присвячений пам’яті Адама Антоновича, який був особисто знайомий з Б.Лепким. У репортажі йдеться про відзначення в Україні та діаспорі 120-річчя від дня народження Б.Лепкого у 1992 році – це наукові конференції, які відбулися у Києві, Івано-Франківську та у Торонто, пересувна виставка творів Б.Лепкого, яка об’їхала США і Канаду тощо[19]. Наступні шпальти містять інформацію М.Галіва «З приводу появи Австралійського тому «Енциклопедії Української діаспори»[8]; репортаж Н.Чернишової, Я.Тимуся «Безсмертна свічка собору душ»: Духовний вечір у Бродах, у якому взяли участь наші земляки – представники української діаспори» - про 3-й з’їзд Брідщан з усього світу, який пройшов у Бродах 23-28 липня 1993 р. і на якому були присутні 268 делегатів з 16 країн[20]; статтю В.Луціва «Візантійський хор відзначив 45-ліття своєї діяльності», де автор повідомив про ювілейний концерт хору, який відбувся 11 лютого 1997 р. під диригуванням Мирослава Антоновича [12].

Тематика журналу «Екран» показує, що він був важливим і необхідним комунікативним чинником для українців в еміграції, об’єднував їх, дбав про зв’язок з Батьківщиною, сприяв збереженню національної ідентичності українців, щоб вони не розчинились серед тих народів, які дали їм притулок, а своїми самобутніми традиціями і звичаями скрашували і урізноманітнювали людське життя у тих краях, куди їх завела емігрантська доля.

Література:

1. Антонович А. З життя Школи Українознавства, Учительської Громади в Чікаго // Екран. – 1972. – ч. 61-62. – с. 14-15

2. Антонович М. Згадуючи мого брата Адама // Екран. – Пропам’ятне число. Спецвипуск. – 1997. – с. 8.

3. Антонович М. Каменярі – симфонічна поема Станислава Людкевича // Екран. – 1979. – ч. 104-105. – с. 9-10.

4. Біда М., проф., д-р. Мистецька виставка Любомири Коць-Огаренко в Чікаго // Екран. – 1989. – ч. 144-145. – с. 22-23.

5. Боднарук І. Українські діти – наше майбутнє. // Екран. – 1987. – ч. 139-140.

6. Василик П., Єпископ, Хмара С. та ін. Ми голодуємо і молимось за легалізацію і права УКЦ // Екран. – 1989. – ч. 146-147. – с. 3. Передрук з «Християнський голос».

7. Величний і успішний У-ий Конгрес Вільних українців в діяспорі // Екран. – 1989. – ч. 144-145. – с. 12. Передрук з «Новий шлях».

8. Галів М. З приводу появи Австралійського тому «Енциклопедії Української Діаспори». // Екран. – 1997. – с. 40.

9. Гончар О. Зустріч з цивілізованими людьми. // Екран. – 1990. - ч. – 148-149. – Передрук з «Літературної України».

10. Екран (Чікаго). – 1961-1997. – 150 чисел.

11. Камінська І. Єднаймося з Україною. Пам’ятник 1000-ліття в Чікаго. // Екран. – 1989. – ч. 146-147. – с. 1.2. Передрук з «Свободи».

12. Луців В. «Візантійський хор» відзначив 45-ліття своєї діяльності. // Екран. – 1997. – ч. 150. – с. 46-47. Передрук зі «Свободи».

13. Мисак М. Мистецька виставка Ірини Банах-Твердохліб у Філадельфії. // Екран. – 1981. – ч. 112-113.

14. Мушинська В. На пошану Олени Теліги. // Екран. – 1981. – ч. 112-113. Передрук з «Нового шляху».

15. Панчишин О. Мій спогад про проф. А.Антоновича. // Екран. – 1997- ч. 150. – с. 13.

16. Рим був українським / без зазначення автора // Екран. – 1989 – ч. 144-145 – с. 1. Передрук з «Наш клич».

17. Саєвич Ю. Про дорогого виховника. // Екран. – 1997. – с. 13.

18. Cмик Р. Культ генія Богдана Лепкого // Екран. -1997. – с. 36.

19. Турянська Р. Пройдений шлях Українського Літературного Фонду ім. І.Франка в Чікаго. // Екран. – с. 24.

20. Чернишова Н., Тимусь Я. Безсмертна свічка собору душ. // Екран. – 1997. – с. 45.

Статті закладу

«В мене була лиш мати...»

704-Мати Симоненка 07-03-15.jpg

З початку 2015 року проходять урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження Василя Симоненка. Музей книги і друкарства України підготував виставку під назвою «Україно! … ти моя розпука вікова…». У вітринах книги з творами Симоненка, публікації про поета, зокрема дослідницька робота Любові Сердюк-Баран «Літопис Щербанівського роду, роду В.А. Симоненка». Унікальні експонати надійшли з відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Привертають увагу пожовклі аркуші, надруковані на машинці та списані рукою. На них відбиті влучні народні вислови. Їх записала Ганна Федорівна Щербань, мати ювіляра. То хто вона, мати Василя Симоненка? Якими талантами володіла? Як вдалося сільській жінці закласти фундамент людяності, патріотизму і, врешті-решт – вічного життя для свого сина?


Читати далі

«М. Лисенко Жалібний марш Лесі Українки», видання «Дніпросоюзу» – із колекції МКДУ

У фондах Музею книги і друкарства України зберігаються нотне видання «М. Лисенко Жалібний марш Лесі Українки». В Інвентарній картці № 5884, яку склала 26 листопада 1987 року співробітник музею Гальчук Людмила Іванівна, відбито номер вступу книги – 34238-й та місце зберігання – відділ РІ. Книгу закуплено у Москві у Чорби В.Р. Придбано її згідно з Актом МКДУ № 86/11 від 26 листопада 1987 року. Час знаходження – 1987-й рік. Закупівельна ціна становила три карбованці. 1991 року її реставровано.
Читати далі

Едельвейси від Ольги Кобилянської (до 150-річчя Ольги Кобилянської)

Едельвейси ростуть у Карпатах у важкодоступних місцях. Їх відносять до приворотного зілля, яке не варять і не настоюють. Чудотворні властивості квітки проявляються в оригінальний спосіб: коли букетик едельвейсів хлопець піднесе дівчині, то вона його обов’язково покохає.

З едельвейсами пов’язана цікава сторінка в житті Ольги Кобилянської. Відомо, що письменниця поміняла не одне місце проживання. Коли Ользі (у хрещенні – Марія) виповнилося 11 років, то її батьки переїхали до Кімполунга, буковинського містечка, що тягнеться вздовж річки Молдова. Рельєф його довкілля надзвичайно живописний: зі сходу нависає довжелезний скелястий хребет гори Рарив (своєрідний кордон поміж Буковиною і Молдовою). Із західного та північного боків підносяться розлогі лісисті верхи. Прикметно, що в містечку жили румуни, поляки, німці, євреї. Українська громада була представлена дуже слабо.

Читати далі

Статті ВУАМ

ПОДОРОЖ МУЗЕЯМИ ЗАКАРПАТТЯ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ І… ПЛАГІАТУ

Нещодавно до рук потрапила приваблива зовні книжка «Подорож музеями Закарпаття» з серії «Закарпаття: Філософія культури». Видання здійснено 2014 р. видавничою студією «ZORIAN» (м. Мукачево) за підтримки Європейського Союзу згідно проекту «Карпатський туристичний шлях 2» у рамках програми траскордонного співробітництва ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна.

Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.

Читати далі

СТУДЕНТ В МУЗЕЇ АБО ЯК ПРОВЕСТИ ВИХІДНИЙ В СТОЛИЦІ

МІК6.png

Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.

Читати далі

© 2007–2018 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайтКонтактна інформація