На прикладі чудово оформленої книги відомого художника-графіка Георгія В'ячеславовича Якутовича «Ярослав Мудрий» показано, як за допомогою такого виду художнього мистецтва, як гравюра можна створити поетично-художній ансамбль особливих малюнків. Роль таких ілюстрацій в оформленні книги має велике значення. Художник втілює засобами образотворчого мистецтва ідейно-художній задум, зміст літературного тексту та створює художньо-декоративний вигляд книги.
Гравюра в перекладі з французької означає вирізати, створювати рельєф. Це вид графічного мистецтва. Залежно від використаного матеріалу для друку, на якому зроблено дзеркальне зображення, та залежно від способу його виконання, гравюру поділяють на декілька різновидів – гравюра на металі, ліногравюра, ксилографія, літографія, гравюра на картоні, воску тощо. Перша українська гравюра – це гравюра в книзі львівського видання «Апостол» 1574 р., надрукована під керівництвом Івана Федорова.
Практику оздоблення друкованої книги світлинами друкарі запозичили з рукописів. Значний слід у розвитку української гравюри залишили художні видання друкарні в місті Стрятині, яку заснувала родина Балабанів. У 1627 й 1629 рр. у Києві вперше з'явилися вільні аркуші гравюр як самостійні твори гравірувального мистецтва, не сполученого з книжним. У добі світського ренесансу з'явилися гравюри світського характеру й ренесансного складу,а найбільшої популярності здобула гравюра на дереві. Перша половина XVII ст. для мистецтва гравюри має особливе значення,тому що в Києві було багато прихильників друкарської справи. При їх допомозі суспільний діяч Єлисей Плетенецький купив стрятинську друкарню Балабанів та дав початок славній київській друкарні. Доба бароко рішуче не задовольняється витонченим різьбленням по дереву, а вимагає блискучих ефектів, які можна видобути в гравюрах по металу.
Часи гетьманування Мазепи дуже врожайні для української мистецької творчості, зокрема й для гравюри. А саме зародженням нового жанру – гравірувальні листи, що були рисованими компліментами або просто панегіриками, що виготовлялися для царів, гетьманів, світських та духовних ієрархів. Мистецтво рококо – життєрадісне, елегантне і веселе, тому гравюра цієї доби виглядає пишно, вживає ряснішого орнаменту. Представниками гравюри цього часу є Оверко Козачковський,Григорій Левицький,Йосип і Адам Гочемські. На зміну вичурному орнаменту приходить «сухий» академіз,проштудований малюнок, досконале знання анатомії. Серед академістів-класиків виділяємо маляра Генрика Семирадського, Сошенка, Андрузького, Безперчого, гравера Лева Жемчужникова, Трутовського, Крамського, Бейдемана, Шишкіна, Верещагіна. З великим успіхом працював над офортом і літографією найбільш прославлений майстер малярства того часу – Ілля Рєпін. Небезпечне в мистецтві прагнення до наслідування фотографії і взагалі технічних способів продукції в 90-х роках XIX століття призвело до справжньої катастрофи мистецтва гравюри: з’явилася цинкографії. Оскільки від гравера вимагалось механічної точності передачі, то, механічна цинкографія є точнішою та швидшою у виконанні, ніж праця від руки, не кажучи вже про те, що вона набагато дешевша. Але в ній не відчувалася жива рука художника. Справжній процес відродження українського графічного мистецтва зв’язаний з діяльністю Михайла Бойчука. З учнів Бойчука :Іван Падалка, Софія Налепинська-Бойчук; О.Сахновська ,О.Pубан, Г.Нарбут. Нині мистецтво гравюри користується великою популярністю. Достойними продовжувачами мистецтва гравюри є Володимир Іванов-Ахметов, Георгій та Сергій Якутовичі, Василь Перевальський, Юрій Пшеничний та інші.
2009 рік. Дерев'яний стіл вщенть завалений ескізами костюмів 1650-тих років та книжками з історії. Тут син відомого українського графіка Геогрія Якутовича – Сергій, створює малюнки до «Берестечка» Ліни Костенко. Богдан Хмельницький верхи на коні, шум, крики, дзвін сталі, пил, що вилітає з-під кінських копит… Нас заворожує і навіть лякає реалістичність і динаміка зображення. І все це завдяки праці українського гравера Народного художника України Сергія Якутовича – талановитого продовжувача мистецтва свого батька.
І навіть через багато років гравюри, які прикрашають сучасні книжки, доноситимуть різноманітні події до читачів, завдяки авторам та ілюстраторам, завдяки натхненню з яким вони працюють.
З початку 2015 року проходять урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження Василя Симоненка. Музей книги і друкарства України підготував виставку під назвою «Україно! … ти моя розпука вікова…». У вітринах книги з творами Симоненка, публікації про поета, зокрема дослідницька робота Любові Сердюк-Баран «Літопис Щербанівського роду, роду В.А. Симоненка». Унікальні експонати надійшли з відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Привертають увагу пожовклі аркуші, надруковані на машинці та списані рукою. На них відбиті влучні народні вислови. Їх записала Ганна Федорівна Щербань, мати ювіляра. То хто вона, мати Василя Симоненка? Якими талантами володіла? Як вдалося сільській жінці закласти фундамент людяності, патріотизму і, врешті-решт – вічного життя для свого сина?
Читати далі
Читати далі
З едельвейсами пов’язана цікава сторінка в житті Ольги Кобилянської. Відомо, що письменниця поміняла не одне місце проживання. Коли Ользі (у хрещенні – Марія) виповнилося 11 років, то її батьки переїхали до Кімполунга, буковинського містечка, що тягнеться вздовж річки Молдова. Рельєф його довкілля надзвичайно живописний: зі сходу нависає довжелезний скелястий хребет гори Рарив (своєрідний кордон поміж Буковиною і Молдовою). Із західного та північного боків підносяться розлогі лісисті верхи. Прикметно, що в містечку жили румуни, поляки, німці, євреї. Українська громада була представлена дуже слабо.
Читати далі
Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.
Читати далі
Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.
Читати далі
© 2007–2018 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайт • Контактна інформація