Книжкова збірка ІММГ: нові надходження 2013 року

Фондове зібрання Історико-меморіального музею Михайла Грушевського впродовж 2013 р. збагатилося майже на дві сотні музейних предметів, більшість з яких можна по праву назвати унікальними. Варто відзначити, насамперед, окремі відбитки з книгозбірні Михайла Грушевського 1924–1931 рр. Це праці відомих українських та зарубіжних вчених з їхніми автографами М.Грушевському, серед них: П.Іванов, О.Брок, В.Безускул, К.Квітка, В.Перетц, В.Щербина, В.Юркевич, Б.Луговський та інші. Ці «меморіальні видання» є важливим кроком у справі відтворення та реконструкції останньої приватної бібліотеки видатного вченого.

Несподіваним шляхетним даром стала передача до музею частини приватної книгозбірні Марка Федоровича Грушевського — брата в третіх Михайла Сергійовича Грушевського. Ця добірка рідкісних українських видань, презентована музею правнуком Марка Федоровича, Богданом Камінським, вперше експонувалася на виставці «Не тут, і не в сі часи» (до 75-річчя мученицької смерті етнографа, краєзнавця, священика, єпископа УАПЦ М.Ф.Грушевського), що відкрилася в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського в рамках проведення однойменної конференції 3 жовтня 2013 р.

Значна частина книжкової колекції Марка Грушевського надійшла до музею ще в 2006–2011 р. У 2006 р. рідні Марка Федоровича передали рідкісні видання кінця ХІХ — початку ХХ ст., а серед них комплект «Украинского вестника» (1906) — неофіційного органу української фракції І Державної Думи Росії, рідкісні видання творів І.Котляревського, П.Куліша, О.Кониського, Т.Зіньківського, Б.Грінченка та ін. 2011 р. відомий сучасний історик і багатолітній друг музею Сергій Білокінь, отримавши в 1970-ті рр. від нащадків Марка Федоровича добірки «Киевской старины» та «Записок Наукового товариства імені Шевченка» з його бібліотеки, передав ці меморіальні комплекти в дар Музею Грушевського. Колекція, передана цього року (133 одиниці видань, датованих 1862-1917 рр.), органічно об’єдналася з попередніми надходженнями (понад 200 видань за 1870-ті—1908 рр.) в єдине ціле, відтворюючи бібліофільські смаки її власника, життя якого несправедливо й жорстоко обірвалося в 1938-му. Невелика, у порівнянні зі збірками Михайла Грушевського, колекція Марка Грушевського є надзивайно цікавою не лише для вивчення смаків власника, але і загалом смаків тогочасної української еліти, яка зростала під впливами та безпосередньо в середовищі священників. Має ця бібліотека ще одну особливість. До 1905 р. Марко Федорович оправляв окремі видання та конволюти в традиційні палітурки з темного коленкору або паперу «під мармур». Від 1905 р. всі видання з його колекції набули індивідуального вигляду: вони були оправлені в народному стилі: картон у грубому сірому полотні з червоними заставками-наклейками на корінці, на яких традиційно зазначалися назви видання, рік, том чи книжка, ініціали власника: «М.Г.». Саме завдяки такому вигляду є шанс виявити та зафіксувати частину книг, які все ж у невеликій кількості, але «розгубилися» за століття.

Основу цьогорічного дару складають 101 книжка «Літературно-наукового вістника» за 1898–1913 рр., заснованого з ініціативи Михайла Грушевського. Серед книжок цього корпусу рідкісні примірники журналу за 1898 р. під заголовком «Галицький літературно-науковий вістник». Під такою назвою на прохання членів Української громади в Одесі журнал виходив паралельно з «Літературно-науковим вістником» (з однаковим змістом і пагінацією) спеціально для читачів з Наддніпрянської України. Це прохання передав М.Грушевському, як одному з ініціаторів ЛНВ та члену редакційного комітету передав Є.Чикаленко: «Всі ми невимовно зраділи тому, що з нового року виходитиме замісь «Зорі» «Літературно-науковий вістник», в редакцію котрого увійшли Ви і добродій Франко. Слава Богу! Як би тілько ужити таких способів, щоб російський уряд дозволив виписувать се видання в Росію. Треба, щоб Ви приклали для сього всі старання, які можливи. Одесяни просять Вас, коли можна, добавить до назвиська ще слово «Галицький», тоді певне дозволять нам передплачувать «Галицький літературно-науковий вістник». Будьте ласкаві, порадьтесь і зробіть все можливе, щоб нам вільно було мати сей «Вістник» (Листування Михайла Грушевського. — Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2010. — Том 5: Листування Михайла Грушевського та Євгена Чикаленка / Упоряд.: І.Старовойтенко, О.Тодійчук; ред. Л.Винар, І.Гирич, С.Панькова. — С. 39). Детально див.: Панькова С. М. Вивчаємо власну збірку // Київ і кияни: Матеріали щорічної нуково-практичної конференції (Музей історії Києва). — К., 2010:— Випуск 10. — С. 69–77.

Кожен український бібліофіл мріяв або мріє мати в своїй колекції знамениту петербурзьку «Основу». Михайло Грушевський здійснив свою мрію ще під час літніх вакацій 1885 р., які родина традиційно проводила в Україні. Того року він декілька разів особисто відвідав книгарню Луки Ільницького, що містилася на Хрещатику коло Міської Думи, де за 10 карб. придбав річник «Основи» за 1861 р.( Грушевський М. Спомини // Київ. —1992. — № 2. — С. 122. За спогадами вченого річників «Основи» за 1862 р. було у книгарні значно менше, ціною аж 25 карб., а тому він на «таку витрату не рішився»). Як і де придбав єдине число «Основи» за 1862 р. Марко Грушевський, відомостей не маємо. Проте цей примірник «Южно-русского литературно-ученого вестника» (СПб.: В типографии П.А.Кулиша, Тиблена в К°. — 1862. — Листопад (октябрь) / [Редактор В.М.Білозерський]) з творами Т.Шевченка, П.Куліша, О.Стороженка, історичними студіями М.Костомарова, вістями з різних куточків України є найранішим виданням в його колекції.

Див.: Панькова С.М. Невідома фотографія Михайла Грушевського // Український історик. — 2002. — № 1–4. — С. 423—427.

Наступним, відповідно до хронології та, безперечно, раритетності, варто назвати видання: Рада, украинськый альманахъ на 1884 рокъ. — К., 1884. — Ч. ІІ. — [Видавець-упорядник М.Старицький]. Перша частина альманаху за 1883 р. була серед перших українських книг, придбаних і Михайлом Грушевським ще в гімназійні роки в тій же київській книгарні Луки Ільницького. Видання відіграло надзвичайно важливу роль у становленні М.С.Грушевського як науковця, письменника і видавця, про що він згадував у «Споминах»: «В першім томі альманаху „Рада“, при бібліографії нової української літератури Комарова я знайшов в статистиці українських видань — скільки котрого року вийшло українських видань — рік свого народження 1866. Се був чорний рік української літератури: того року, за відомостями Комарова, не вийшло ні одного українського видання. Я дав собі, як то кажуть, „Ганнібалову присягу“: своєю працею нагородити сей прорив», — згадував М.Грушевський і пишався, «що прийшовши на світ в рік з нулем, я своєю працею встократ вигодив сю прогалину» (Грушевський М. Спомини // Київ. —1988. — № 12. — С. 126). Безперечно, що твори Ганни Барвінок, Б.Грінченка (Чайченка), Олени Пчілки та інших письменників, які увійшли до другої і останньої частини альманаху «Рада», відіграли важливу роль у становленні «смаків читання» Марка Грушевського.

Нову еру «буму» періодичних видань, десятки яких почали виходити у всіх куточках Наддніпрянської України після скасування 1906 р. Емського указу про заборону українського слова, презентує в книжковій колекції Марка Грушевського «Хата» (Місячник для селян з відділами: політичним, господарським і лікарським). Два єдині числа цього журналу (за липень—серпень 1906 р.), видані в Хотині відомим місцевим громадським діячем, лікарем Пилипом Немоловським, містили розповіді «Про землю», «Про податки», «З нашого життя», «Розмови про старовину», «Порадник лікарський» ті інші господарські поради, важливі для кожного селянина. Звісно, що таке видання не могло не зацікавити Марка Грушевського з його генетичною любов’ю до селянства. Як і багато інших часописів 1906 р., «Хата» проіснувала недовго, два місяці, а на кінець року «вижили» лише «Рада» й «Нова громада» в Києві, «Світова зірниця» в Могилеві-Подільському та «Рідний край» у Полтаві. На сьогодні це видання належить до унікальних за збереженістю: у київських книгозбірнях його єдиний примірник вдалося виявити в відділі стародруків та рідкісних книг Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

До найрідкісніших видань з книжкової колекції Марка Грушевського належить наступне: «З неволі»: Літературний збірник. — Вологда: Вид-во «Запомога» Друкарня Клобукова (Петербург). — 1908. Цей літературний альманах був задуманий у Вологді (упорядник Іван Харламов), а виданий в на початку 1908 р. в Петербурзі з метою підтримки, моральної та матеріальної, український політичних засланців, що поневірялися у Вологодській губернії. Ідею видання збірника підтримала редакція журналу «Рідний край», який редагувала Олена Пчілка. Долучилася до участі у виданні й Леся Українка, опублікувавши на його сторінках драматичну поему «На руїнах», написану ще у вересні 1904 р. як продовження теми «Вавілонського полону». У листі до родини Косачів від 29 квітня 1907 року повідомляла: «Правда, була занята й поважним ділом: переписала і послала у Вологду своє „На руїнах“ [...], а з тим і інші рукописи, які були у мене» (Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К., 1979. — Т.12: Листи (1903–1913). — С. 209). Вона ж брала активну участь у доборі авторів. Пізніше, після виходу збірника, 26 січня 1908 р. писала до члена літературного об’єднання західноукраїнських письменників «Молода муза» Остапа Луцького: «На жаль, рукопису Вашого у мене нема, бо я його послала вологодцям з Вашого дозволу вкупі з іншими скриптами, а вологодці мені жадного з тих скриптів не вернули, бо то звичайно так робиться в Росії. Шкода, що Ви мені тоді не зазначили, що скрипт Вам потрібен назад, — я би дала його переписати і вернула б оригінал Вам. Та вже тепер не поможе. Є хіба такий спосіб: як маєте кого знайомого в Києві, то нехай він Вам спровадить той вологодський збірник (се можливо) і там будете мати Ваші твори. Я сама того збірника ще не бачила, а в Ялті його ніяк здобути. Ще могли би Ви написати у Вологду до д. Івана Харламова (видавця збірника), але се навряд чи добре, бо Вологда далеко і з нею коресподентувати з многих причин загайно. Та, певно, скрипттів у Вологді вже й нема, бо збірника друковано в Петербурзі» (Косач-Кривенюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости. — Луцьк, 2006. — С. 807–808).

Окрім Лесі, у збірці взяли участь 29 авторів, які подали 90 творів. Серед них: М.Коцюбинський, Панас Мирний, А.Кримський, О.Олесь, Х.Алчевська та ін. Збірник «З неволі» вийшов без цензурного дозволу, за інших обставин він би не вийшов ніколи. Значну частину накладу збірника конфіскувала царська цензура, а проти ініціаторів була порушена справа про судове переслідування. Скільки примірників розійшлося, невідомо, але до України, як і до бібліотеки Марка Грушевського, він все ж дійшов. Цікаві відомості про поширення конфіскованого видання містить лист Софії Русової з Петербургу до Михайла Коцюбинського, який подав до «З неволі» своє оповідання «Persona grata»: «Збірник „З неволі“ я Вам, напевно, здобуду, бо тут живе сестра Лук’янової, і вона мені сказала, що його ще багато непроданого. Тепер ніяк з нею не зустрінусь, щоб обов’язково вона вислала Вам книжки. Але вони всі у Києві. Тут їх нема, і мені здається, що Вам можна просто до киев[ской] книгарні звернутись. Це нічого, що він сконфіскований. Купувати завше можна» (Листи до Михайла Коцюбинського. — Ніжин, 2003. — Т. ІІІ / Упорядкування та коментарі В.Мазного. — С. 94). На сьогодні, серед київських книгозбірень видання вдалося виявити лише в відділі стародруків та рідкісних книг каталог нелегальних та заборонених видань) НБУВ.

Замикає блок рідкісних видань журнал «Основа» (Вістник письменства, науки і громадського життя. — Одеса, 1915. — Кн. ІІ (Вересень); Кн. ІІІ (Жовтень). Після закриття всіх українських часописів з початком Першої світової війни, а серед них і «Літературно-наукового вістника», була здійснена спроба відновити його під іншою назвою та видавати поза межами Києва. Так постала одеська «Основа» за редакцією Іллі Гаврилюка, яка на 3-му випуску припинила своє існування.

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі

Читати далі