Аврал у Національному музеї в Пирогові

Як повідомляє заслужений працівник культури України Лідія Орел, Міністерство культури України відреагувало на звернення творців Національного музею народної архітектури та побуту України про критичний стан у цьому багатостраждальному закладі та нарешті звернуло увагу на сигнали працівників про чисельні зловживання генерального директора Заруби Д. В. 15 квітня 2014 року розпочала працювати комісія Міністерства культури України. Роботу цієї комісії Заруба Д. В. за підтримки своїх прибічників вже неодноразово намагається зупинити.

2 жовтня Міністр культури України Нищук Є.М. звільнив з посади генерального директора Національного музею народної архітектури і побуту України Зарубу Д. В. Нарешті здійснилося те, що мало відбутися давно, адже регіонала Зарубу у кінці січня 2012 р. тодішній Міністр культури України регіонал Кулиняк призначив на місце незаконно звільненого з посади директора Федаки П. М. — вченого-етнографа, доктора історичних наук, фахівця-скансенознавця зі стажем музейної роботи 43 роки, поновленого на роботі рішенням суду ще 8 травня 2012 року. Виконання судового рішення тривало майже 2,5 роки! Ні міністр-регіонал Кулиняк, ні міністр-регіонал Новохатько рішення суду не виконували, зробив це міністр-майданівець Євген Нищук. Громадськість України дякує йому за законослухняність та виважений крок.

Але який шум серед прибічників регіоналів та й самого екс-головного регіонала Музею з цього приводу вчинився! Особливо пнеться зі шкіри відомий у музейних колах наклепник, спец з обливання брудом відомих і заслужених людей Тригуб. Уже не вперше цей чоловічок запускає свій лайномет, що працює під вивіскою «Музеї України» для злісних наклепів.

За маніякальною писаниною Тригуба, колишній гендиректор музею архітектори і побуту Заруба — це геній, визначний музейник, неперевершений керівник, а Федака — корупціонер, ворог музею і України, путінець і т.ін. Щось подібне у своєму фейсбуці розміщує і сам Заруба. Що зробив Федака для Музею і України як вчений, громадський, культурний і політичний діяч громадськості відомо, про це сказано і написано багатьма відомими людьми, а тому вступати в полеміку з лайнометом з цього приводу принизливо. А от що натворив Заруба Д. В. разом зі своєю командою, хоча б у загальних рисах сказати необхідно. Отже, до «заслуг» цього горе-директора та його команди за час керівництва Музеєм (неповні три роки) слід зарахувати:

• перетворення Музею з науково-дослідної і культурно-освітньої установи у дешевий розважальний, переважно шашлично-алкогольний, шоу-парк;
• знищення двох цінних пам’яток в експозиції Музею — бані початку ХХ ст. та комори ХІХ ст. — через пожежі внаслідок п’яних оргій на свято Івана Купала 2013 року та Масницю 2014 року;
• знищення в експозиції унікальної пам’ятки VІІІ ст. — священного ритуального дуба слов’ян;
• припинення наукових реставраційних робіт, підміна їх некваліфікованою і примітивною самодіяльністю;
• доведення до катастрофічного стану понад 100 пам’яток народної архітектури, встановлених в експозиції Музею;
• припинення експедиційної, пошуково-збиральницької роботи, без якої не може розвиватися жоден музей;
• повна шанхаїзація Музею, накопичення експозицій сотнями торгових наметів та інших карикатурних форм, які спотворюють вікові надбання народної культури України, вбивають її дух;
• щедра реклама на кожному кроці «Первака», вражаюча наявність значної кількості алкорозливайок в усіх експозиційних зонах Музею;
• припинення розбудови Музею, поповнення його експозицій, інтер’єрів та екстер’єрів;
• «роздування» адміністративно-обслуговуючого персоналу, бухгалтерії, відділу кадрів та ін. за рахунок скорочення фахових, наукових, працівників, висококваліфікованих архітекторів тощо, звільнення з роботи усіх засновників і найкращих фахівців Музею;
• підміна традиційних народних свят, обрядів і ритуалів дешевими шоу, примітивними сміховинками тощо; створення ферми страусів, свиней та інших тварин із перспективою поповнення її носорогами та гімалайськими верблюдами...
• невирішення впродовж трьох років жодної серйозної проблеми Музею (питання земельної ділянки, охоронних зон, водопостачання та каналізації, проектно-реставраційних майстерень, заскладованих пам’яток народної архітектури та ін.).

За кожну із дванадцяти названих позицій Д. Заруба мали б давно звільнити з роботи, але волохата лапа регіонала, незважаючи на факти і здоровий ґлузд, вперто тримала цього фахівця з готельного бізнесу на посаді гендиректора музею народної архітектури і побуту України. А стосовно підтримки цієї особи окремими прибічниками — так їм було кльово нічого не робити або тільки створювати видимість роботи... Що ж до Тригуба, «ларчик» відкривається просто: дружина згаданого вище Іванченко, людина без відповідної освіти (чи геолог, чи геодезист), виконує обов’язки вченого секретаря Музею. Звісно, чоловік побоюється за майбутнє своєї родички, яка і від музейної роботи, і від етнографії незмірно далека...

Що ж, новому керівникові музею архітектури та побуту України доведеться розгрібати чимало гнійних ям, але Авгієві стайні цього наукового і культурно-освітнього закладу України, який має статус Національного, повинні бути очищені. І чим скоріше, тим краще.