Відкритий лист міністру культури і туризму України Нищуку Є.М.

Вельмишановний Євгене Миколайовичу!

Національний музей народної архітектури та побуту України для відвідувачів був відкритий у липні 1976 року.

Уже в перші роки колектив Музею помітив, що для повного сприйняття образу народної культури різних регіонів України не вистачає показу календарних, родинних обрядів. Обрядів, пов’язаних із трудовою діяльністю: оранка та сівба, сінокіс, жнива, вигін худоби на полонину, закладання хати тощо.

Із 1976 р. в Музеї почали влаштовувати свята народного мистецтва по регіонах, із 1983-го двічі на рік проводили етнографічні ярмарки. Щороку в Музеї відбувалося понад 20 свят та обрядів: колядки, щедрівки, веснянки, Масляна, свято дитячої творчості, Івана Купала, дні ремесел, обряд жнив весілля, Покрова, День пам’яті Тараса Шевченка, вшанування пам’яті жертв Чорнобиля, День Незалежності України, вшанування жертв голодомору 1933 року.

Народних майстрів і фольклорні колективи етнографи знаходили під час польових експедицій.

Музей створювався державними та громадськими зусиллями як скарбниця пам’яток народної культури всієї України. За сорок п’ять років у фондах Музею зібрано понад 70 тисяч експонатів, а в експозиції просто неба у традиційних садибних комплексах українського села представлено унікальну колекцію пам’яток народної архітектури ХVI-XX століть. Такий Музей потребує і фундаментальних наукових досліджень, і збереження автентичності пам’яток із забезпеченням наукової реставрації. І ці скарби, і знання про закладений у них духовний смисл мають бути доступними суспільству.

Нині з’явились нові ідеї монетизації музейних колекцій як товару для отримання фінансових прибутків. Науково-реставраційна охорона пам’яток, їх наукові дослідження стають непотрібними. На жаль, ці руйнівні для культурної спадщини тенденції навіть не обговорюються і стають пріоритетними у деяких державних інституціях. Це торкнулося і цього Музею.

Понад два роки тривала організована компанія дискредитації Національного музею народної архітектури та побуту України і його директора Федаки П. М. До цього залучали депутатів, використовували засоби масової інформації, передусім — сайт «Музеї України» В. Тригуба тощо. За систематичними наклепницькими оцінками названого сайту, «один із кращих скансенів перетворився в музей дров. В музеї немає жодного архітектора». (Авторам архітектурної експозиції присуджено Державну премію в галузі архітектури за участь у проектуванні і створенні Музею).

Там же подається розуміння проблем культури екс-міністра культури Кулиняка: «Для порятунку Музею нам потрібні менеджери». Новопризначених директорів Музеїв так і стали називати — кризові менеджери, замість звільнених директорів музеїв призначили молодих «кризових директорів».

Щоб виявити, дослідити, перевезти, встановити і належно обладнати пам’ятки народної архітектури (а їх у Музеї-близько 300), зібрати фондову колекцію, потрібно було не один десяток років. За час існування Музею здійснено сотні експедицій у села, які ще були багаті на традиційну культуру, вивчено архівні та літературні джерела.

На жаль, сьогодні розбудова Музею припинена, хоча ще не завершено ані формування експозицій, ані наукове опрацювання зібраної колекції.

Розроблена і затверджена на відомчому і державному рівнях програма подальшого розвитку Музею замовчується і ігнорується. Натомість нова дирекція намагається запровадити «нову концепцію» розвитку Музею на основі досвіду музеїв-скансенів індіанців Північної Америки, які переважно орієнтуються на екзотичні туристичні вподобання, обслуговують корпоративи, не переймаючись проблемами наукових досліджень і реставрації пам’яток, не займаються проблемами культурної спадщини. Але ми поки що, хвалити Бога, не в резервації, а Україна не Америка.

Звичайно, менеджмент сьогодні потрібен і музеям, але не за рахунок руйнації пам’яток, порушення пам’яткоохоронних засад та згортання наукового дослідження музейної спадщини.

З 1 січня 2012 року Музей підпорядковано Міністерству культури, яке не має фахівців з музейництва. В січні ж відбулась заміна керівництва. З приходом нового директора Д. Заруби взято курс на заробляння коштів.

За «новою концепцією» в Музеї змінено штатний розклад. Насамперед, на місце звільненого директора (доктора наук) призначено фахівця з готельного бізнесу, а на підмогу йому аж чотирьох заступників. Створено нові відділи: юридичний (5 осіб), маркетингу, розвитку, зв’язків із громадськістю (усього 21 одиниць адміністративних посад), а досвідчених етнографів-музейників не залишилося і десяти. Ліквідовано посаду вченого секретаря, без якого науковий заклад не може нормально функціонувати, позбавлено наукового статусу відділ реставрації. Реставраційними роботами керують генерали у відставці А. Собора і Б. Борчаківський, які не мають уявлення про народну архітектуру і реставрацію. Недоцільно здійснено злиття наукових відділів окремих регіонів та «перетасовано» наукові кадри, що спеціалізувалися на дослідженнях конкретних регіонів. Непотрібними стали, з огляду на «новий курс» Музею, досвідчені музейні науковці, які є авторами створених архітектурних і етнографічних експозицій: Лідія Орел (етнограф, стаж роботи у Музеї — 41 рік), Сергій Верговський (архітектор, музейний стаж — 42 роки), Надія Зяблюк (етнограф, музейний стаж — 36 років), Раїса Свирида (етнограф, музейний стаж — 41 рік), а також завідувач відділу з ландшафту Ірина Денисюк (музейний стаж — 24 роки), вчений секретар Світлана Пономаренко (етнограф, музейний стаж — 18 років), Тамара Василенко (працювала на посадах заступника директора з наукової роботи, в. о. директора Музею, музейний стаж — понад 30 років) та інші. Вони не підтримували і критикували впровадження суто бізнесового курсу музейної діяльності, відстоювали пріоритетні засади Національного музею як скарбниці пам’яток народної культури з науково-дослідними і пам’яткоохоронними функціями. Тому їх позбавили права на подальшу наукову діяльність, запропонувавши посади, що не потребують вищої освіти: зберігачів та доглядачів. При цьому кількість працівників у штатному розкладі залишилася незмінною проти 2011 р. Грубим порушенням трудового законодавства стало те, що вільні посади науковців не були запропоновані «опозиціонерам», на них було терміново прийнято людей без досвіду музейної роботи і відповідних знань.

За час керівництва Дмитра Заруби з Музею звільнено понад 30 кваліфікованих фахівців.

Постає питання: яку користь має Музей від небувало великої кількості шашлично-пивних торгових точок в експозиції, організованих його нинішнім керівництвом? Адже стаціонарних харчових точок завжди вистачало: «Корчма», «Шинок», «Кулішна», «Пролісок». Нині центральна частина унікального природно-ландшафтного Музею української народної архітектури більше нагадує просякнуті шашликовим димом ряди східного базару. Як відомо, в інших скансенах України (Львів, Ужгород, Чернівці, Переяслав-Хмельницький) у Грузії, країнах Прибалтики чи Європи торгівля харчами організована в окремо виділеній зоні.

До слова, Музей щороку відвідують 250-300 тис. чоловік, у 2011 році за директорства Федаки П. М. фінансові надходження Музею склали 4 млн. гривень.

Музей із багатющими фондами став головним чином розважальним закладом, слугуючи практично лише тлом для діяльності сторонніх комерційних структур, перетворився у низку сувенірних кіосків (переважно з різноманітним іноземним непотребом), кількість яких переважає кількість архітектурних експонатів. Хто ж куратор цього «Шанхаю»?

За Статутом Музею раніше тут відвідувачам пропонувалися лише вироби народних майстрів України, які проходили суворий відбір художньої ради. Була представлена етнографічна література, збірники архівних матеріалів наших численних експедицій та іншу продукцію про Музей.

А ось іще один новітній аспект «пропаганди» Музею. За планами 2012, 2013 років в експозиції мало відбутися понад 30 заходів. Половини з них практично не було через їхню нереальність. В анонсах читаємо: «Різдвяний вернісаж», «Великодній вернісаж», «Зустріч весни», «Перший всеукраїнський фестиваль здоров’я», «Фестиваль традиційних українських напоїв», «День хліба», «Свято квітів», «Свято меду», «День школяра», «Шоколадна країна»... Плани таких заходів рекламують навіть Міжнародні Авіалінії України. Прикро, що ці заходи не відбуваються, відвідувачі шукають їх у Музеї, однак, — ніхто не відповідає за їх невиконання. Сподівання на заробляння грошей не здійснюються. Так, у 2013 р. до Казначейства від Музею надійшло трохи більше 2 млн. грн (порівняно з 4 млн. у 2011р.).

У дні коли свята проводяться Музей нагадує шоу-парк. Не спрацьовує просвітницька функція Музею, бо відвідувачі не одержують знань про регіональні особливості народної культури. Не дивно, що й працівники ЗМІ, зокрема телебачення, втрачають інтерес до заходів-нововведень.

Колись уся діяльність Музею обговорювалася на науково-методичних, реставраційних і художніх радах. В експозиції Музею продавали вироби народних майстрів, виготовлені за традиційними зразками. Кожен музейний захід відбувався заздалегідь складеним планом, обговорювався на нарадах. Про музейні свята та обряди повідомляли у пресі, по радіо, рекламу подавали на різних каналах телебачення.

На наше повідомлення про невтішні справи Музею ми отримали таку відповідь Міністерства культури за підписом А. Вінграновського: «Міністерство отримує звіти про роботу від усіх підлеглих йому організацій згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000 «Про затвердження порядку подання фінансової звітності». А в тих звітах, як відомо, подані великі «досягнення», про які колектив Музею і не здогадується. Ось такий контроль і допомога Музею з боку керівної організації. Якщо у столиці Міністерство так "допомагає музеям, то що чекати підлеглим йому організаціям на периферії?

Перший музей під відкритим небом створений у країнах Скандинавії у кінці 19 ст. Подібні музеї мають всі європейські країни, найбільше їх у Польщі.

Україна в кінці 19 ст. була аграрною країною, 90% населення проживало в селах. В окремих регіонах (Карпати, Полісся, Поділля) не було потреби в організації музеїв просто неба до середини 20 ст.

Спостерігаючи зміни в сільському побуті, О. Довженко, В. Василевська та ін. висловлювали думку про створення таких музеїв. В кінці 19 ст. у Львові була організована виставка дерев’яних сільських будівель.

Роки колективізації, індустріалізації, будівництво шахт змінили образ села, під час війни спалено сотні сіл. В 60-х роках 20 ст. завдяки громадськості і при підтримці заступника Голови Ради Міністрів академіка Тронька П. Т. в Україні розпочато будівництво скансенів.

Першим прийняв відвідувачів у 1964 р. музей просто неба у Переяславі-Хмельницькому.

Для таких музеїв жодний навчальний заклад не готує відповідних фахівців. Саме тому таке величезне значення має здобутий практичний досвід роботи.

Сьогодні Національний музей народної архітектури та побуту України (до речі, статус Національного є формальним), по суті, це скарбниця народної традиційної культури України кінця 19 початку 20 ст. Якщо його не зберегти, не розвивати й не пропагувати, він втратить свій зміст.

Керівництво Музею, призначене партією регіонів на початку 2012 р., через фахову непридатність нездатне організувати роботу навіть при наявності належного фінансування.

Незважаючи на тяжке політичне й економічне становище України, звертаємось до громадськості, творчих спілок, керівників культури терміново організувати перевірку всієї діяльності Музею та негайно замінити директора і повернутися до попереднього штатного розкладу.

Л. Орел, етнограф, лауреат премії імені П. Чубинського, Заслужений працівник культури України

Вже не вперше до ВУАМ звертаються дійсно легендарні музейні працівники, які всім своїм життям довели свою відданість Україні і музейній справі, та знов і знов піднімають питання Національного музею народної архітектури і побуту України. Вже і новий міністр зустрічався з ними і давно обізнаний з проблемою цього багатостраждального Музею та кадрових зачисток, які відбувались (і на жаль, досі тривають!) в його колективі. Це черговий Відкритий лист на ім’я міністра культури України. Чого чекають і чого прагнуть музейники — зрозуміло. Чому мовчазне і бездіяльне міністерство, стає зрозумілим також.

Відвідувачам

Статті закладу

ПОДОРОЖ МУЗЕЯМИ ЗАКАРПАТТЯ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ І… ПЛАГІАТУ

Нещодавно до рук потрапила приваблива зовні книжка «Подорож музеями Закарпаття» з серії «Закарпаття: Філософія культури». Видання здійснено 2014 р. видавничою студією «ZORIAN» (м. Мукачево) за підтримки Європейського Союзу згідно проекту «Карпатський туристичний шлях 2» у рамках програми траскордонного співробітництва ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна.

Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.

Читати далі

СТУДЕНТ В МУЗЕЇ АБО ЯК ПРОВЕСТИ ВИХІДНИЙ В СТОЛИЦІ

МІК6.png

Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.

Читати далі

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ УКРАЇНИ ВОЛАЄ ПРО ПОРЯТУНОК

Стаття колишнього директора музею, відомого вченого, що до стану справ в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Музейна громадськість давно занепокоєна ситуацією навколо цього музею. Навколо, оскількі проблеми музею не внутрішні, а привнесені ззовні, в першу чергу, призначеннями некваліфікованих керівників. Колись потужній науковий колектив музею зараз знекровлено скороченнями, численними переформатуваннями штатних розкладів, просто звільненями "неугодних". Буквально за кілька років наукову роботу в музеї зведено нанівець, та й зовні, візуально, музей занепав, виглядає занедбаним і скоріше нагадує розорене українське село в перші роки колективізації, ніж дбайливе зібрання шедеврів дерев'яної архітектури з усієї України.
Читати далі

Статті ВУАМ

Як врятувати Національний музей народної архітектури та побуту України?

IMG 5295.jpg

Про незадовільний стан діяльності Музею ми не раз інформували у пресі та Міністерство культури. На сьогодні Музей перебуває поза увагою держави та громадськості.

Читати далі

Відкритий лист Президентові України Порошенку П.О.

Повторно звертається до Вас ініціативна група працівників Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника з приводу порушень законодавства України при створенні та введенні в дію нової структури та штатного розкладу нашого закладу, яка призведе до повного знищення екскурсійної частини та занепаду заповідника як наукової музейної установи.
Читати далі

© 2007–2016 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайтКонтактна інформація