Відкритий лист працівників Національного музею народної архітектури та побуту України

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Ми усвідомлюємо, яка руїна Вам дісталася від попередників. І це стосується не лише економіки, а й такої важливої галузі, як культура.

В українських засобах масової інформації уболівальники за стан нашої культури повсякчас повторюють слова Вінстона Черчілля: «Навіщо нам воювати, якщо не буде культури». Ще задовго до проголошення незалежності України держава не приділяла й у нинішній час не приділяє належної уваги розвиткові культури. Керівники закладів культури аргументують таку свою позицію відсутністю коштів у зв’язку з війною. Пригадаймо, як під час Другої світової війни у блокадному Ленінграді виснажені від голоду жителі закрили землею Ісакіївський собор, завдяки чому він уцілів від бомбардування. Японія, яка пережила страшну трагедію Хіросіми й Нагасакі та недавній руйнівний землетрус, сьогодні виділяє з валового доходу 10% коштів на культуру.

Ми, як засновники Національного музею народної архітектури та побуту України (наш стаж роботи в Музеї − понад сорок років), хочемо звернути Вашу увагу на таке культурне явище в Україні, як «музеї просто неба» (Київ, Львів, Ужгород, Чернівці, Переяслав-Хмельницький). На різноманітних міжнародних форумах з проблем створення, збереження та розвитку музеїв традиційної дерев’яної архітектури Київський музей просто неба («скансен») названо найбільшим і найкращим у Європі.

Наприкінці ХІХ століття Україна була аграрним придатком Російської імперії та «житницею Європи», тому не було потреби звозити хати, господарські будівлі, церкви, вітряки тощо до міста з метою створення образу певного історико-етнографічного регіону. Роки так званої «колективізації», Друга світова війна, під час якої було спалено понад 300 сіл, тощо завдали великих втрат і змінили образ нашого села. Наприкінці ХІХ століття у державах Західної Європи (скандинавських країнах, Швейцарії та інших), де настала епоха розвитку промислового виробництва й наступу урбанізації, почали створювати «скансени» та музеї-парки. У роки «хрущовської відлиги» прогресивна громадськість України започаткувала створення товариств охорони пам’яток історії та культури у кожній області. Саме в ці роки у зазначених містах і з’явилися постанови про створення музеїв просто неба («скансенів»).

У період започаткування Київського музею ентузіазм у працівників палахкотів, як ватра з сухого хмизу. Хоча за кожним активістом пильно стежило всюдисуще КГБ, але десь бралося завзяття, в душах нуртувала енергія для здійснення важливої національної справи, однак ніхто не вживав таких пишномовних фраз, оскільки комуністична влада до смерті боялася самого слова «національний».

Музеї будувалися на бюджетні кошти, а частина − за рахунок громадських членських внесків. Прикро, але за роки незалежності України збереження пам’яток в експозиціях та розвиток Музею досягли катастрофічного стану, польові експедиції та надходження експонатів до фондів майже припинилися. Музейні заклади, як і всі галузі культури, потребують реформування. Музеї просто неба, завдяки проведенню різних заходів (фестивалі, ярмарки, обряди, касові надходження), щорічно заробляють близько 5 мільйонів гривень, але їх, на жаль, не можна витрачати на реставрацію, розбудову та придбання експонатів. Для цього потрібно спеціальне рішення Кабінету Міністрів.

Петре Олексійовичу, просимо Вашої допомоги у цій важливій справі.

З п о в а г о ю Лідія Орел, Петро Вовченко