Відселення музеїв

Голова Всеукраїнської асоціації музеїв, колишній генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Кролевець відповів на запитання УНІАН

Пане Сергію, Києво-Печерську Лавру передали у державну власність. Депутат Київради Олександр Бригинець вже висловив побоювання, що з державної власності її передадуть до «церковно-московської», а над музеями і майстернями, що розташовані на території Києво-Печерського заповідника, вже нависла небезпека. Ви поділяєте його побоювання, і які вбачаєте причини і наслідки такого рішення?

Акцент треба робити не на самій передачі, а на тому, в який час це робиться. Чому це не було зроблено рік тому чи два? Або у 2003 році, коли Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник передавали з міського підпорядкування до міністерського? Але чомусь тоді не було зроблено передачі майнового комплексу одночасно з передачею закладу... Закладом керує міністерство, майно розподіляє місто. І ця ситуація всіх влаштовувала 7 років. І спроби минулого і позаминулого років вирішити питання, недовирішене у 2003 році, чомусь наражалися на повне бойкотування у Верховній Раді. Коли голосували у травні 2009 року Партія Регіонів була проти передачі майна в державну власність. А зараз вони за. Що змінилося? Я бачу в цій ситуації виключно політичний підтекст. Зараз Київрада просто проголосувала передати майно у державну власність, а що буде з цим майном, що буде з музеями на цій території, чи буде скорочений заповідник? Відповідей нема. Натомість йде лист від Мінкультури аз підписом міністра пана Кулиняки про скорочення в заповіднику на 20% працівників. Більше 100 осіб просто виганяють на вулицю, у рік кризи.

Рознарядка стосується тільки вашого заповідника чи інших музейників теж чекають звільнення?

Поки що скорочення по Києво-Печерському заповіднику. Але це такий пробний крок. Якщо він пройде, то завтра підуть скорочення по всіх музеях і заповідниках України. Нинішня влада обіцяла скоротити чиновників, а звільняє музейних працівників. На території заповідника знаходяться 5 музеїв і ще два — у охоронних зонах. Над ними нависла загроза. Невідомо, що з ними буде.

Чому за рішення про передачу Лаври Київрада проголосувала саме зараз, напередодні візиту Патріарха Кирила чи це просто випадковий збіг?

Це ви — четверта влада — розкладайте цей пасьянс на основі фактів. Йде скорочення працівників, передають майно до держвласності, саме сьогодні, а не вчора і не рік тому, коли був інший формат влади. І нема документа, який би сказав, що буде з музеями через 5 чи 10 років. У мене є причини побоювання, бо перед очима одразу музей історії Києва. 6 років тому його вигнали з рідного приміщення, віддали будівлю під суд. Пообіцяли найкраще приміщення , в Українському домі і 6 років музей не працює, він існує віртуально. Екскурсій немає, фонди не поповнюються. У тих ящиках на 4-му і 5-му поверхах Українського дому гинуть експонати, гине музей. У нас росте покоління киян, які не знають історії свого міста. І не дивно, що Київрада голосує за перейменування вулиці славетної людини, яка зробила для України, для Лаври і для церкви стільки, скільки не зробив жоден політичний діяч.

У Києві залишилося лише 2 палаци: Кловський і Маріїнський. Киянам і туристам потрапити в обидва сьогодні неможливо. Чи справедливо, що Кловський віддали служителям Феміди і виселили музей історії Києва?

Сам факт переселення суду у палац, в один з двох палаців столиці, як ви правильно зауважили, – це просто кричущий факт тотального культурного невігластва нашої так званої “правлячої еліти”. Я все ж таки сподівався, що керівництво суду використає якісь свої важелі, щоб вирішити подальшу долю музею. Але дарма. В Україні йде процес “розкуркулювання” музеїв. В той час як в усьому світі нащадки царів і королів відчиняють двері своїх апартаментів для громадськості, створюють у них музеї. У нас був музей у хорошому гарному палацовому комплексі. Його виганяють під дитячу дурілку — «у вас буде Український Дім». Український дім — одне з найкращих «жирних» приміщень у центрі Києва, ну хто це віддасть, при тій владі, яка нахабно краде у киян їх подвір’я, у дітей майданчики і дитячі садочки. Той самий дитячий садочок на Аскольдовому провулку – пам’ятка архітектури 1923 року – зараз забудовується хмарочосами за гроші скоробагатьків, які сидять у парламенті. Садочок з майданчикам просто приречений, його продадуть. Влада відноситься до цієї країни як до місця, де вона заробляє гроші. Ця наша правляча еліта своїми дітьми, дружинами, грошима, коханками не присутня у цій країні, вони присутні за кордоном, там вони відпочивають, одягаються, навчають дітей, зберігають свої гроші, заздрять тій "буржуазній" культурі і нищать свою.

А чи відома Вам доля творчих майстерень художників, що перебували у корпусі №30 Києво-Печерського заповідника? Вони опинилися під загрозою виселення через закінчення строку оренди. Київрада строк оренди не подовжила і передала приміщення монахам під келії. Втім митці наполягали, що приміщення відбудували після війни коштом Національно спілки художників.

Дійсно, це приміщення будувалася для лаврської іконописної школи у кінці 19 століття, яка там є зараз, там працювали Попов і Їжакевич, які розписували трапезний храм Києво-Печерської лаври. Після війни за кошти художників будівля була відреставрована. Там були майстерні відомих художників. Питання можна вирішити, дати інше приміщення цим митцям десь на Печерську. Ні, їх просто виселяють на вулицю, а цей корпус планується передати “під потреби церкви”, яка тільки за останні п’ять років звела на території Нижньої Лаври близько 15 тисяч метрів квадратних новобудов для власних потреб, без дозволів і погоджень!

Іконописну школу теж чекає закриття?

Наскільки мені відомо, договір оренди не було продовжено. А куди виганять цих художників — незрозуміло.

Минулого року ЮНЕСКО попередило Україну, що Києво-Печерська Лавра і Софія Київська можуть потрапити до так званого «чорного списку». Експерти акцентували увагу на неефективному управлінні об’єктами, через що і вникають ризики для самих пам’яток. Адже Лаврою і Софією у нас за законом керували і Мінкультури, і Мінрегіонбуд, і служителі церкви, і столичні управлінці. А хто повинен опікуватися Лаврою?

Представники ЮНЕСКО були здивовані такою кількістю наглядачив і відповідальних, але сказали: ну добре, якщо у вас сім няньок, у вас все одно повинна бути якась програма управління. Наші чиновники, позичаючи у Сірка очі, говорять: «Є». Хоча такого документа немає. Що у вас за план управління? А ось у нас фінансовий план. Експерти ЮНЕСКО говорять: та ні вибачте, це план фінансування, ми маємо на увазі інший документ: генплан, концепція, програма, назвіть його як хочете, але він повинен засвідчувати, що тут і через 5 років буде музей. А наша влада не знає, чи буде тут музей чи ні, бо вона звикла працювати у режимі ручного управління. Іде дерибан землі, розпродаж окремих ділянок.

Які забудови на сьогодні несуть найбільшу загрозу заповіднику?

Це чітко викладено у минулорічному звіті ЮНЕСКО, прийнятому на сесії комітету Всесвітньої спадщини у Севільї (Іспанія) з назвами об’єктів і адресами. Мінкультури приховувало цей звіт і не перекладало його. Тому неофіційний переклад було здійснено Всеукраїнською асоціацією музеїв, він розміщений на нашому сайті ( www.vuam.org.ua). Це ресторан на березі Дніпра прямо під Лаврою, наміри забудови по тому проекту, який виграв конкурс по Мистецькому Арсеналу, оці куби, паралелепіпеди, трикутники прямо на валах Цитаделі, якоїсь японської чи французької фірми, офісно-культурологічний або житловий комплекс по Лаврському провулку, та інші наміри забудови в охоронних зонах об’єкта під охороною ЮНЕСКО.

Ви згадали Мистецький Арсенал. Цього року Кабмін виділив на цей проект 125 мільйонів гривень. Яка доля чекає на цей музейний комплекс, наскільки він важливий сьогодні для музейників і пересічних громадян?

За 5 років було стільки розмов навколо того, що це буде за Мистецький Арсенал і кожен уявляв його так, як дозволяла йому фантазія. Це було схоже на ту притчу, коли до сліпих підвели слона і кожен потім розповідав, що таке слон, залежно від того, за яку частину тіла він вхопився. Приблизно так було з Мистецьким Арсеналом. Не було концепції, програми, бачення. Нам спочатку показували одну концепцію, потім іншу. Я у 2005 році був у складі якоїсь ради і поставив питання: яка юридично-правова форма того, що ви пропонуєте, чи це буде таке собі музейне об’єднання, де буде музей книги, театральний, історичний, художній, трипілля, і в кожному з них свій директор,бухгалтер своя територія, свої фонди. Чи це буде єдина юридична особа, до якої віллються ці музеї. Мені ніхто не дав відповіді. А десь місяць тому я прочитав інтерв’ю Наталії Заболотної (директор Українського Дому –Авт.), яка розповіла про свою концепцію цього Арсеналу. Там буде живий музей.

А що це означає?

Там не буде стаціонарної експозиції. Це хороша концепція. Вона має право на існування. Концепція Заболотної хороша, більш зрозуміла і логічна, ніж попередня. Але марення тим, що музеї з Лаври перейдуть до Арсеналу необхідно полишити. А нам же говорили що музеї, які заважають монастирю на території Лаври, звільнять свої приміщення і відповідні знайдуть у Арсеналі.

Пару років тому міністр Вовкун розіслав листа музейникам з проханням поділитися своїми експонатами для виставки «Древо України» у Мистецькому Арсеналі. Керівники музеїв виступили проти, бо не знали, яка буде гарантія, що їм повернуть скарби. Чи мусять музейники в принципі ділитися своїми надбаннями навіть з таким потужним музейним комплексом?

Всі музейники України просто мовчки постали проти того наказу, який він видав. Вовкун – не музейник. Він тільки як актор грав роль міністра. Він не любив музеї і з великою неповагою ставився до музейників. Тільки одна його цитата в інтерв’ю, переформатованого ним же під себе журнала « Памятки України» №1 приголомшує брутальним приниженням музейників:« Назагал, музейна галузь не готова до сучасних викликів. Візьмемо іхні кадри, від директора музею до бабусі-доглядачки... в окремих психологія навіть не радянська, в них психологія, я б сказав,- феодальна. Це куркульство ХХІ століття... »! Бачите, відокремлює себе від українського музейництва:«... у них..!», і відразу чіпляє політичний ярлик куркулів. А з куркулями відомо що треба робити...Так от, ніхто не передав туди колекцій чи музейних предметів. Планували зробити такий супергігантський музей шляхом розкуркулювання всіх музеїв, забирання кращих частин колекцій у Єдиний Великий Неділимий і зрозумілий лише Вовкуну Мистецький Арсенал. Не вийшло.

Арсенал був покликаний стати українським Лувром. А який в принципі механізм створення національних музеїв: спочатку стіни — потім колекції чи навпаки.

Проголосити: ми завтра зробимо такий собі Лувр і створити його неможливо, оскільки такі потужні колекції як Ермітажу, Берлінського музею тощо створювалися сторічами і десятиріччями. Причому створювалося країнами-імперіями в період свого імперського існування. Наполеон звозив цінні об’єкти, які згодом потрапили у колекцію Лувру, з усього світу. Російська імперія 300 років збирала колекцію для Ермітажу у різний спосіб. Колекція музею Метрополітен скуповувалася за величезні гроші. Спочатку повинні бути величезні кошти у першу чергу на закупівлю експонатів, а потім для цих експонатів добудовуються або розбудовуються, або пристосовуються ті будівлі, які є. Втілити сьогодні таку імперську ідею можна лише у випадку, якщо Україна поставить собі за мету стати імперією. І навіть тоді — це нездійсненна мрія. Не можна збудувати такий величезний музей за 2-3 роки. А тим більше шляхом пограбування ( розкуркулювання , за Вовкуном) власних музеїв. Чисто совково-більшовицький підхід: Війна На Знищення з Власним Народом, в ім’я йго ж ощясливлення шляхом колективізації.

На музейну справу і виставкову діяльність бюджетом 2010 передбачено 127 мільйонів, а на збереження історико-культурної — спадщини 142 млн. На що може вистачити цих коштів?

Це дуже невеликі гроші. Розділіть їх на 450-470 музеїв, що є в Україні, різного підпорядкування: Мінкультури, обласні, і міські.

А яким має тоді бути фінансування, щоб музеї не животіли чи музеї самі повинні бути самоокупні, залучати відвідувачів? Як підняти престижність музейної справи?

Тут важлива не сума грошей. Повинен бути змінений принцип фінансування в культурі. У нас так: бюджет прийняли, Мінкультури поділило гроші між музеями і контролює їх використання. Цих коштів завжди буде не вистачати. Треба дати можливість музеям вільно оперувати цими грошима і заробляти додаткові гроші, і залучати додаткові гроші. Музеї повинні приймати відвідувачів, розширяти експозиції, створювати виставки, бажано їх возити закордон. А яка місія Мінкультури? Ким вони є? Вони творять культурний продукт? Ні! Споживають? Ні. Чому воно скрізь лізе і всіх повчає? Втручається у такі питання, в які в жодній країні міністерство не втручається, там, де воно — міністерство — є. Адже в деяких країнах Мінкультури відсутнє, і там нормально розвивається культура.

В яких країнах?

Наприклад, у США. Треба дати права музеям самим приймати рішення. Повинно бути так: Мінкультури каже: вам потрібно для фінансування 10 млн грн. але вибач, музей, ми даємо 8 млн., але даємо гарантовано, а решту шукай сам, роби експозиції, залучай відвідувачів, меценатів, спонсорів. Те, що заробиш, направляй на розвиток своєї сфери. Таку реформу Європа проводила не так давно. В Голландії прийняли свою програму «Вільний політ» («Дельтаплан»), і назвали її приватизація (в нашому розумінні усамостійнення). Вони дали право музеям приймати будь-які рішення, навіть щодо фінансово-господарської діяльності самостійно, як приватним організаціям (звідси термін – приватизація). А Міністерство займається моніторингом ситуації, дає поради, слідкує за тим, щоб вчасно дійшли гроші, дотримувалися норм права. Все. Обирає директора Музейна Рада (у кожного музея своя), де жодного чиновника. А міністерство лише формалізує відносини вже обраного директора з державою контрактом і не втручаетьсчя в його діяльність .Заборонено. От і вся реформа!

Що ви відчули з приходом нового міністра, що змінилося? Чим відрізняється Кулиняк від Вовкуна?

Я Кулиняка абсолютно не знаю. Я з ним може один раз зустрічався на нараді років два тому, коли він був заступником міністра. Тож я не можу його оцінювати

В останні дні свого перебування у кріслі міністра культури Василь Вовкун звільнив вас. Ви пояснювали це закінченням терміну контракту. Інших причин звільнення не вбачаєте?

У мене був давній конфлікт з міністром культури і його заступником Яковиною, які не розуміли музейної і пам’яткоохоронної сфери. І як люди, які «не в темі», вони її боялись та живилися чутками і плітками. Мої спроби вийти на безпосередню розмову з міністром успіхом не увінчалися ... Частіше я його бачив по TV на концертах Поплавського. А в заповіднику він був двічі, і то на нарадах, які доречі, організовували інші: міністерство Закордонних справ, перед приїздом експертів ЮНЕСКО, та з приводу скандально незаконної забудови Лаврою.Замість справи я , як директор змушений був судитись з міністерством. Скасовував його безграмотні накази рішеннями судів. А скільки часу втрачено на безглузді і незаконні міністерські перевірки при нульовому фінансуванні. Однак, ця людина два роки керувала українською культурою і два роки відкрито валила мій міжнародний музейний виставковий проект українських ікон зі Львова і Києва в Нью-Йорку, Вашингтоні, та інших штатах 2010-2011 з незроумілих причин про які можна лише гадати ... Слава Богу, зараз виставка здійснюється. А звільнення в свій останній день..,це підлість на останок. В цьому весь Вовкун!

Як до цього часу у Лаврі вдавалося співіснувати церковникам і митцями та музейникам?

У 2002 році Заповідником за дорученням Кабміну було розроблено « Концепцію розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципів його співіснування з Українською Православною Церквою». Існувало розууміння, що такий документ вкрай потрібний як Церкві так і музеям. Нажаль на стадії візування чиновники поклали цей документ під сукно. Але, опрацьовуючи цей документ з вищим керівництвом Церкви вдалось знайти порозуміння в принципових речах. Працювала Міжвідомча комісія по врегулюванню державно-церковних відносин при Кабінеті міністрів України, яка регулярно збиралась. Таку позицію підтримувало і колишнє керівництво міста (Олександр Омельченко особисто втручався в разі потреби) . Нажаль років з п’ять ця комісія не працює. Зараз, на мій погляд, у деяких учасників процесу з’явилась оманлива спокуса вирішити все і відразу. Київрада сплавляє проблемний об’єкт, який не дає зиску. Церква спокушається майном і витісняє музєї, як щось чужеродне і вороже їй. А насправді за цим стоять корумповані чиновники, віртуози плетіння мережива інтриг з метою і далі ловити рибку в каламутній воді. Зокрема керівництво Держслужби з питань національної культурної спадщини тікає від відповідальності за ганебну забудову Києва і руйнування пам’яток національного значення: сьгодні одіозний Микола Кучерук і Марина Громова — нове керівництво Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, заступник і генеральний директор відповідно. Ті хто мав би відповідати за нищення Заповідника — очолили цей музей. Театр абсурду!

Розмовляла Анна Ященко