На статтю Лідії Орел вирішив відповісти Дмитро Заруба

Від редактора

У середу, 7 лютого, подзвонив Дмитро Заруба. Попросив зняти з сайту ВУАМ матеріал Лідії Орел «Національний музей народної архітектури та побут стає розважальним закладом» або подати і його коментар-звіт про роботу Музею за рік як спростування. Мотивація проста — матеріал тенденційний, налаштований проти нього і є поглядом лише однієї людини. Свій коментар-звіт надіслав через тиждень.

На жаль, Дмитро Заруба навіть не зрозумів сенсу цієї статті: в ній йдеться не про діяльність, чи бездіяльність генерального директора Музею Просто Неба, а про те, як Мінкультури під гаслом «нам потрібні молоді менеджери» закрутило нищівну кадрову карусель і до чого це призвело. І у статті Л. Орел, і, тим більше, у коментарях, персона директора не є предметом розгляду. Мета матеріалу — і статті, і коментарів — привернути увагу суспільства, міністерства, уряду, керівництва країни до того, що може накоїти на посаді міністра одна людина, яка суспільству не підконтрольна. Такої вакханалії навіть за компартійних часів не було. Просто якійсь новітній феодалізм. Адже відсутні будь-які стримувальні важелі, втрачено критерії оцінки. Сказав міністр потрібні «ме-не-дже-ри» — то й пішла компанія цькувань і шельмувань цілої музейної генерації. Ну чом не 30-ті роки? Адже менш ніж за рік у Пирогово вигнали з роботи тих, хто збудував цей музей (за даними газетних публикацій звільнено 27 музейних працівників, з них - 7 пенсіонерів). Збудував власними руками. У прямому сенсі цього слова. Вони ж починали цей музей, коли Дмитра Заруби ще на світі не було. Цих людей треба шанувати і поважати хоча б за те, що вони практично прирекли себе на політичні гоніння у відомі ідеологічні часи, саме через свою роботу зі збереження національної культурної спадщини. Те, що цей музей взагалі є і ще існує, всупереч хронічному недофінансуванню, неувазі з боку держави, — заслуга саме людей, простих працівників, науковців, ветеранів музейної справи, яких так легко позбутись: звільнив — і нема. На жаль, «молоді менеджери» діяли однаково і в Пирогово, і в Переяславі-Хмельницькому, і у Софії, і у Лаврі, де сукупна кількість репресованих іде вже на сотні. І питання не у прізвищі міністра і його партійній належності (попередній - В.Вовкун - був не кращим), а саме і у відсутності дійового контролю. Партійний, корпоративний, клановий, ще якійсь можливо і є, але він не дійовий. Невже ми всі не помітили цього за останній рік? Люди не бачать великої різниці у гаслах різних партій, гасла у всіх тотожні, однак перетворення національної Святині у публічний бордель сприймають як наругу влади над собою, якій би конфесії не належала б Лавра (не забувайте — чоловічий монастир!) і яку б партійну орієнтацію не обрав би чиновник від культури для порятунку власної кар’єри.

Найцінніше, що в нас поки що є, це люди. Їх і так, професіоналів своєї справи, катастрофічно мало. І з ними треба не ворогувати, а співпрацювати, спробувати навести мости, встановити діалог, скористатись колосальним і унікальним їхнім досвідом. Інших таких в Україні нема! І найперше завдання директора — зробити так, щоб цей досвід не пропав, не зник, а працював на музей і суспільство. Збільшувати доходну частину, заробляти можна і потрібно, але не за рахунок винищення інтелектуального генофонду. Бо це все одно, що вигнати своїх батьків з хати, яку вони збудували, через те, що вони не розуміють нових «менеджерських» завдань і «заважають нам» заробляти гроші.

Наводимо повністю відповідь Дмитра Заруби, генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України на статтю Лідії Орел «Національний музей народної архітектури та побуту України стає розважальним закладом».

Відповідь Дмитра Заруби

— Перед тим як погодитися на посаду директора, я півроку уважно вивчав діяльність музею. Я бачив і сильні сторони музею, і його слабкі місця. Представив колективу музею план розвитку, опираючись на результати провідних музейних закладів світу. Концепція розвитку музею була розроблена у 2011 році. Вона давала можливість ефективно працювати скансену і самостійно заробляти гроші.

І я вважаю, що ця концепція дала ефективний результат. Давайте зробимо порівняння по роботі за два роки: 2011 та 2012.

Один із головних показників роботи музею — це відвідуванність. У 2011 році музей відвідали 216315 людей, а у 2012 році — 226154. І це враховуючи, що у минулий рік в Києві проводили «Євро-2012», кількість відвідувачів зменшилась майже у всіх музеях. А в нашому, як бачимо, збільшилась. Ми могли б мати кращий результат, але дуже часто заважали погодні умови. Все ж таки наш музей під відкритим небом, і це впливало на потік відвідувачів.

Подивимося по екскурсійні роботі: у 2011 році було проведено 1370 екскурсій, у 2012 році — 1634.

До нас приходять люди, які потребують не тільки видовищ, але й елементарних послуг: туалетів, облаштованих зон відпочинку з пунктами швидкого харчування. Для більшості відвідування музею — сімейний відпочинок, розрахований на весь день.

Але, далеко не всі приходять до музею з валізами їжі! Їхні потреби були враховані. Набагато краще, коли люди харчуються у виділених місцях, а не розкидають сміття по всій території.

Досвід Масниці показав, що відкриття нових точок харчування дає можливість привести і обслугувати велику кількість людей. Тільки в перший день Масниці до нас завітало 8 000 відвідувачів!

Музей має потужний потенціал: територія, найбільша кількість української архітектурної спадщини, сильний науковий центр та унікальні етнографічні знання... Я запропонував колективу розробити і провести нові масові заходи.

Моя концепція не всіма була сприйнята. Наукові співробітники досить обережно віднеслися до моїх пропозицій. Вони звикли працювати в більш академічному, консервативному руслі: проводити польові дослідження, збирати експонати, підтримувати експозицію, працювати над вузьконаправленними науковими темами. Це дуже важливо, але не єдине. Музей за 40 років уже напрацював величезний етнографічний матеріал, який потрібно показувати людям! І не лише на експозиціях, а й в більш живому та сучасному форматі. Ми запропонували своїм відвідувачам нові свята: Зустріч весни на полонині, Свято першої борозни, свято Хліба.

Провели кримськотатарський фестиваль «Егрідал», який зібрав величезну кількість людей. На зимових канікулах працювала «Хата Миколая», весною плануємо провести свято «Зустріч весни».

Минулої осені до музею завітали учасники Всесвітнього форуму видавців — до нас приїхали кілька сотень журналістів з більшості країн світу. Вони вперше ознайомилися з унікальним українським скансеном. Для музею це була чудова реклама, яка дала можливість розказати світу про українську спадщину.

До речі, в 2012 році нарешті поставили вказівники. Невже попереднє керівництво не могло вирішити таку дрібну проблему?

Для подальшої популяризації української спадщини, музей став учасником двох Міжнародних туристичних виставок, де підписані угоди про співпрацю з турфірмами. Майже весь рік у музеї вирували свята. Протягом року пройшло 36 заходів. У 2011 році — 17.

Це було додаткове навантаження на колектив музею. Дехто не витримав і звільнився. Зараз мене звинувачують у тому, що я нібито викинув 7 «неугодних» наукових співробітників. Я ще раз підкреслюю — ніхто нікого не виганяв! Їм пропонували подальшу співпрацю — стати членами Вченої ради музею, але вони з цим категорично не згодилися.

Вони навіть не залишили свої напрацювання закладу! Забрали з собою всі свої польові дослідження, всі документи. «Наукова еліта», яка пішла з музею нічого не передала до архіву — зникла частина сорокарічної наукової роботи! В музеї була популярна практика не готувати нові кадри і не передавати свій досвід іншим співробітникам. Це теж їхнє ставлення до обов’язку. Люди категорично відмовлялися здавати свої роботи, хоча за це вони отримували 40 років державні гроші! Отакі їхні моральні якості...

Багато чого довелося починати з нуля, шукати документацію, наводити порядки у паперах — ведення документації було просто жахливе, деякі цифри не відповідали дійсності. Про стан архітектурних об’єктів годі й говорити! Деякі пам’ятки не мають навіть стін, які впали кілька років тому. Наприклад, повітка на експозиції «Середня Наддніпрянщина» довгий роки не мала стіни! Але «корифеї» музею документально це не зафіксували. Не дивно, що цей об’єкт впав під снігом.

Не витримала снігу і повітка на експозиції «Слобожанщина».

Коли наші реставратори почали її розбирати, то виявилось що попередні архітектори недотрималися норм будівництва — все трималося на чесному слові. Чому в минулому «наукова еліта» не фіксувала документально стан архітектурних пам’яток? Чому нічого не робила?

Руйнація двох об’єктів для нас велике горе. Але, колектив згуртувався, не скиглив, а робив свою роботу, розраховуючи лише на себе і на свої сили. Майже за місяць повністю відреставрували повітку на Слобожанщині. Зараз приступаємо до роботи над повіткою на експозиції «Середня Наддніпрянщина».

На початку заснування, музей будували дуже швидко, без дотримання будівельних норм. Пройшли роки, деревина почала підгнивати і хати під важким снігом складаються, мов картонні коробки. Більшість об’єктів треба перебирати і піднімати заново.

Минулого року, на реставрацію не було виділено з бюджету жодної копійки — це вже практика останніх років. Фінансування на реставрацію й далі не буде. В цьому році нам виділяють лише 200000 грн. Тож, будемо продовжувати реставрацію, опираючись на свої кошти і на меценатів.

Свого часу, музей мав шанс змінити ситуацію — свою підтримку і допомогу пропонував Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України».

Вони проплатили іноземним фахівцям розробку концепції розвитку музею, НМНАПУ, навіть виділили гроші. На превеликий жаль, Павло Федака, попередній директор, не сприйняв ці рекомендації. Гроші зникли. У зв’язку з цим, Фонд відмовився продовжити співпрацю з музеєм і виділяти кошти на реставраційні роботи, а пропонували 10 млн гривень!

Це недолуге рішення повністю загальмувало розвиток музею, постраждав імідж. Тоді відбувся величезний скандал. Провели перевірки ГоловКРУ та Рахункова палата України за 2008-2012 роки, які виявили великі порушення у фінансово-господарській діяльності. За результатами перевірок, ГоловКРУ запропонувала Міністерству культури України притягнути до відповідальності та розглянути питання про відповідність займаній посаді директора Музею Павла Федаки.

За рік ми переламали ситуацію і відновили позитивний імідж музею, залучили спонсорів та меценатів. За кошти обласних держадміністрацій та земляцтв, нам вдалося відремонтувати чотири хати на експозиції «Українське село 60-70-х років». Дякуємо Дніпропетровській, Херсонській, Волинській, Миколаївській облдержадміністраціям, які надали допомогу. Проведені відновлювані роботи на експозиціях «Середня Наддніпрянщина», «Карпати», «Поділля».

Музей продовжує наукову роботу. Вперше за останні 3 роки, на експозиціях було відкрито 2 нових інтер’єра. Всі наукові теми поновленні, у листопаді проведена Міжнародна науково-практична конференція «Музей просто неба — сучасні інтерпретації традиційної культури та перспективи етнографічних досліджень», куди приїхало понад 100 осіб, у тому числі науковці з Білорусії, Польщі та Росії, проведено 15 виставок, одна із яких відбулась за кордоном у м. Брюссель в Штаб — квартирі НАТО. Науковий потенціал ми не ослабили. У 2011 році в музеї працювало лише 3 кандидата наук. Зараз — 5.

Наукові співробітники прийняли участь у 8 конференціях, надруковано 34 наукових та науково-популярних статей. Музейний фонд у 2012 році, поповнився і зараз має 71,5 тисяч одиниць зберігання.

Не приховую, в кінці року колектив втомився. Але результат є! Музей самостійно заробив понад 5 млн. гривень, які були направлені на вирішення музейних потреб: покращення інфраструктури, реставрацію, поточні ремонти.

Вперше рядові працівники музею, а не «наукова еліта» отримали премії та доплати за свою напружену працю.

Керівництво протягом року, навело порядок з орендарями. Ми знайшли приміщення для проведення різноманітних музейних заходів: лекцій, майстер-класів, семінарів, конференцій. Найбільший скансен України не мав елементарного — свого конференц-залу! Тепер всі заходи будемо проводити тільки на території музею.

Погоджуюсь, є недопрацювання, щось не врахували, щось не змогли, дещо не встигли.

Ми відкриті. Всю свою роботу показуємо на сайті, спілкуємося з засобами інформації. Зустрічаємося з громадськістю.

У колективу є бажання повноцінно працювати, впроваджувати нові форми сучасної музейної справи, вивчати та зберігати унікальну українську спадщину.

У нас є можливість і сили підтримувати та розвивати музей. Головне, аби нам не заважали.

Ніна Олексіїна, керівник науково-дослідного відділу «Поділля. Зона вітряків», стаж робот у музеї 41 рік:

— Основні архітектурні пам’ятки ставили протягом п’яти років. Першу чергу музею запустили у 1976 році. Тоді хати ставили народним способом, просто на землю, як в усіх українських селах. Ніхто не знав, як треба будувати такий музей. Пройшов час — хати почали старіти. Навіть в звичайних селах вони розраховані на 50-60 років. А вже у музеї деякі об’єкти стоять понад 40 років на землі, без фундаменту. До того ж, кожний пам’ятник до перевезення вже мав поважний вік. Постійне недофінансування не давало можливості провести капітальну реставрацію. І солому зараз вирощують поганої якості — вона трухне в кулях за 10-15 років. А ми не маємо можливості часто перекривати стріхи. В цю зиму випала катастрофічна кількість снігу. Він був мокрий, важкий, прилипав до соломи. Якщо його зрушити — поламається весь дах. Всі співробітники, хто був в музеї, розчищав сніг. Всі доглядачі постійно відкидали сніг навколо будівель. І якщо ми перейдемо на сезонних працівників, як нам пропонували, нам тоді не вистачить людей, аби підтримувати музей у порядку. Біля хат повинні бути живі люди. Проблема виникла не в один рік. І вирішити за рік її теж нереально.

Генеральний директор Музею Дмитро Заруба

Коментар редактора

Ось такий текст. Це виправдовування «за Фрейдом». До чого тут звіт про кількість заходів і розповіді про «важкий фінансовий стан»? Ну зрозуміло, що саме цього року сніг мокрий, важкий, як ніколи, і чомусь прилипає до соломи. Всі знають, що тепер і корови не ті, і ... солома не та. Не в цій площині проблема, пане Дмитре! Не можна плутати допоміжні заходи, супутні послуги, «заробляння грошей» з основною метою і сутністю музейної діяльністі. Для того, щоб це усвідомити, напевно, мало "півроку вивчати діяльність музею" на відстані, ще до передавання до Мінкультури. Не дарма ж чомусь в усіх посадових інструкціях для керівників обов’язковою була вимога мінімум 5-річного музейного стажу, музейної роботи на керівних посадах, а перед тим - ще років 5 на простих, не керівних, але музейних. Це був захист від випадкових, немузейних людей, яким здається, що у цій сфері все просто - треба тільки прибрати тих, хто заважає.

Музей просто неба мені добре знайомий: з 1980 по 1986 рік я працював у Спеціальній міжобласній науково-реставраційні виробничій майстерні, яка займалась створенням музею і у Переяславі-Хмельницькому, і у Пирогово. Знаю з тих часів багатьох людей, які працювали у Музеї. Разом з ними побував у відрядженнях практично по всій Україні: від Карпат до Сумщини і від Полісся до півдня. Перевіз не один об’єкт-експонат до Музею разом з ними. Бачив, як їх зустрічали у найвіддаленіших селах і хуторах — як добрих знайомих, майже рідних. Та не існує села в Україні, в яких вони не побували б! І не тільки в Україні, бо заходили вони із дослідженнями і до Росії, і до Білорусі, хоч пересувались самостійно, без музейного транспорту — у держави ніколи не вистачало грошей і розуміння на облаштування спеціального авто. Так, у багатьох з них нема наукових ступенів і звань, але їхні знання про історію, етнографію, народну архітектуру, традиції, обряди — про всі аспекти матеріальної і нематеріальної культурної спадщини України — енциклопедичні. Вони пішли і з ними пішли їхні знання. Безповоротно. Цим людям немає і не може бути заміни.

Що ж Ви робите? Залишки скарбу викидаєте на смітник. Створіть умови передавання того, що вони знають, у самому Музеї, не звільняючи їх. Поверніть людей-професіоналів своєї справи, які, за Вашими ж словами, напрацювали сорокарічний науковий доробок. Як Ви не розумієте, що наукові праці нікуди не «зникли», це Ви позбулися «частини сорокарічної наукової роботи» разом з людьми. У чому Ви їх звинувачуєте? Про які моральні якості Ви говорите? Вони що, повинні при звільненні власні мізки вирізати зі своїх голів і вставити Вам? Цінність у людях, їхньому досвіді, знаннях. Невже це заважає Вашому менеджменту із заробляння, невже це є несумісним з Вашим керуванням?

Сергій Кролевець

Відвідувачам

Статті закладу

ПОДОРОЖ МУЗЕЯМИ ЗАКАРПАТТЯ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ І… ПЛАГІАТУ

Нещодавно до рук потрапила приваблива зовні книжка «Подорож музеями Закарпаття» з серії «Закарпаття: Філософія культури». Видання здійснено 2014 р. видавничою студією «ZORIAN» (м. Мукачево) за підтримки Європейського Союзу згідно проекту «Карпатський туристичний шлях 2» у рамках програми траскордонного співробітництва ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна.

Що ж, такі видання слід усіляко вітати: і якість паперу, і друк, і художнє та технічне оформлення, і в цілому дизайн (друк книги здійснено у Видавничому Домі «УКРПОЛ», м. Львів) виконано на належному рівні. А от щодо змісту книжки, окремих статей і матеріалів виникають питання.

Читати далі

СТУДЕНТ В МУЗЕЇ АБО ЯК ПРОВЕСТИ ВИХІДНИЙ В СТОЛИЦІ

МІК6.png

Розпочну з маленької передмови. Нещодавно я захотіла дізнатись щось нове про історію рідного міста, тож я вирішила відвідати Музеї історії Києва. Перш за все я вивчила сайт музею (http://kyivhistorymuseum.org). Там я без проблем знайшла інформацію про години роботи музею, афішу подій, розташування, вартість вхідних квитків, контакти музею та посилання на Facebook.

Читати далі

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ УКРАЇНИ ВОЛАЄ ПРО ПОРЯТУНОК

Стаття колишнього директора музею, відомого вченого, що до стану справ в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Музейна громадськість давно занепокоєна ситуацією навколо цього музею. Навколо, оскількі проблеми музею не внутрішні, а привнесені ззовні, в першу чергу, призначеннями некваліфікованих керівників. Колись потужній науковий колектив музею зараз знекровлено скороченнями, численними переформатуваннями штатних розкладів, просто звільненями "неугодних". Буквально за кілька років наукову роботу в музеї зведено нанівець, та й зовні, візуально, музей занепав, виглядає занедбаним і скоріше нагадує розорене українське село в перші роки колективізації, ніж дбайливе зібрання шедеврів дерев'яної архітектури з усієї України.
Читати далі

Статті ВУАМ

Як врятувати Національний музей народної архітектури та побуту України?

IMG 5295.jpg

Про незадовільний стан діяльності Музею ми не раз інформували у пресі та Міністерство культури. На сьогодні Музей перебуває поза увагою держави та громадськості.

Читати далі

Відкритий лист Президентові України Порошенку П.О.

Повторно звертається до Вас ініціативна група працівників Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника з приводу порушень законодавства України при створенні та введенні в дію нової структури та штатного розкладу нашого закладу, яка призведе до повного знищення екскурсійної частини та занепаду заповідника як наукової музейної установи.
Читати далі

© 2007–2018 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайтКонтактна інформація