Межигірський фаянс з колекції родини Грушевських

Михайло Грушевський вважав себе до певної міри дилетантом у справі колекціонування: в тому сенсі, що не «ганявся» за повнотою своєї збірки, за потрібним предметом, «аби було» та тільки у нього, а добирав речі за смаком, хай, може, деколи і припадком, але виключно високого мистецького рівня, знаходячи в тому в першу чергу душевну насолоду та відпочинок. У споминах, пригадуючи свої дитячі захоплення, писав: «Я хапався колекціонування різних речей, колекціонував їх з незвичайним завзяттям — поки не проходила до них охота... Я збирав, наприклад, образки, монети, пера, марки, конфетні папірці, що представляли собою гроші, старі папери, мотилів і жуків, каміння, рослини і так далі»[1]. З віком його колекціонерський інтерес залишався також різнобічним, щоправда з переліку зацікавлень уже випали жуки і тому подібне. Увагу історика привертало давнє і сучасне українське мистецтво, особливо народне: образи, килими, порцеляна тощо. Окрасою львівської вілли професора Грушевського була цінна збірка гуцульського мистецтва, а серед улюблених предметів колекціонування у Києві ‒ вироби Києво-Межигірської фаянсової фабрики.

Мода на колекціонування «межигірки» існувала ще на початку ХХ ст. Відомими збирачами були О.Гансен, М. Біляшівський, В.Кричевський, Є.Кузьмін. Останній у статті «Межигорский фаянс» писав: «Межигорских изделий, несмотря на почти столетнее существование фабрики, очень немного, что отчасти объясняется безжалостным отношением большинства владельцев к сохранившимся остаткам. Мне самому неоднократно приходилось видеть прелестные узорные тарелочки, употребляемые как подставки для цветов, валяющиеся в буфетных под бумагой от мух, или красивые стройные вазочки, доживающие свой век в шкапах или углу, в то время как все почётные места заняты вазами в стиле рококо 19 века, чванными и наглыми...»[2].

Цікаво про зріст попиту на антикварному ринку на «межигірку» оповідає Олександр Паталєєв, який під псевдо «Старий Грішник» опублікував впродовж 1913-1916 рр. на сторінках київської газети «Последние новости» спогади про київськиїх антикварів, аматорів і продавців під назвою «Старий Київ»: «За недостатком первоклассных предметов старины, высоко стали цениться и предметы, стоившие прежде гроши, так, например, нам известен случай, когда за маленькую фаянсовую статуйку межигорской фабрики уплачено 500 руб. (цена неслыханная)»[3].

Межигірським фаянсом Михайло Грушевський зацікавився, ймовірно, під впливом художника та архітектора Василя Кричевського, з яким був у приятельських взаєминах. Відомо, що спочатку покладався на смак і експертну думку Кричевського, вирушаючи на пошуки нових надбань для своєї колекції. У щоденнику вченого зустрічаємо нотатку за 22 травня 1909 р.: «пішов на межигорські фаянси, купив у „Івана Петровича“ цвітника, потім поїхав до нього додому і купив ще пару». А за кілька днів у товаристві з Кричевським та дружиною Марією знову прогулялись Подолом, де придбали серед іншого «межигірські тарілки». Дещо перейшло у збірку Грушевського з розпродажу колекції Кричевського, влаштованого художником «для своїх» 31 травня 1909 р.[4].

У той час завершувалось будівництво прибуткового дому Грушевських на київській садибі на Паньківській, 9, фасад якого проектував Василь Кричевський. Ось-ось мали відбитись вхідчини, тож подружжя Михайла і Марії Грушевських піклувались про майбутню оздобу власного помешкання у новенькому «фамільному домі», як називав його Михайло Сергійович. Обирались шпалери, куплялись меблі, старовинні килими, посуд і всілякі гарні дрібнички. Зайняли своє місце в інтер’єрі й завчасно придбані межигірські вироби.

Буваючи у Києві наїздами зі Львова, Михайло Сергійович радо «відводив душу», прогулюючись антикварними лавками Подолу: деякі продавці вже знали про його вподобання, відкладали цікаві речі, навіть за відсутності вченого в місті. У таких випадках справи полагоджувалися його довіреною особою, видавцем Юрієм Тищенком (Сірим). Наприклад, 20 серпня 1912 р. він писав до Грушевського: «...Сідєльнікову сьогодні дав 300 рублів і просив держать річи для Вас. Він закупив багато старого срібла. Багато має всяких актів і паперів з підписами гетьманів. Я казав (обіцяв) сховати до Вашого приїзду. У Григорія нема нічого. Був у неділю хрест межигорський[5], але розбитий і коштував 7 руб., так що я не взяв, та й Кричевський не радив»[6].

Відомий києвознавець Федір Ернст зазначав, що поміж іншим у збірці Михайла Грушевського було загалом приблизно «100 нумеров русского, саксонского и украинского фарфора — среди последнего межигорский с видами Киева и Межигорья, и прекрасный сервиз Миклашевского»[7]. Приблизний опис колекції Грушевського був підготовлений ним для видання «Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году», і, як зрозуміло із назви, йшлося, на жаль, про втрачені мистецькі та історичні пам’ятки[8].

Згодом, 30 серпня 1918 р., Михайло Грушевський, звертаючись до Канцелярії Київського губернського комісара Української Народної Республіки з проханням поновити документи, пояснював: «25 січня с. р. під час обстрілу міста Київа більшовиками запальними кулями був спалений дім по Паньківській улиці № 9 по Ботанічній № 14, де я мешкав. Тому, що кулі били саме в той поверх, де я мешкав, й пожежа почалась зверху, з того помешкання не було нічого винесене (тим більше, що я був тоді на засіданні Ц. Ради) і все, що там було, і в тім всі особисті мої документи, згоріли в нім»[9]. У статті «На переломі» із знаменитого збірника «На порозі нової України», згадуючи про знищення фамільного дому, Грушевський додав: «Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його...»[10].

Неушкодженим після обстрілу більшовиками залишився флігель, що «заховався» у глибині садиби, «затулившись» великим будинком, ніби захисним муром. А там були помешкання брата Олександра та сестри Ганни Грушевських. В помешканні сестри після п’яти років поневірянь Європою і оселився Михайло Грушевський з родиною у 1924 р. А за кілька років для вченого облаштували окремий великий домашній кабінет з бібліотекою. І як за старих часів інтер’єр домашньої робітні прикрашали межигірські речі.
802-Вступ 4.jpg
На унікальній світлині 1929 р. зафіксована частинка збірки «межигірки» Грушевських: на верхній полиці книжкового стелажу проглядаються біла полив’яна ваза-кратер у центрі та два білі ритони з фігурами грифонів по боках[11]. Невідомо, чи Михайло Грушевський відновив традицію та придбав їх після повернення з еміграції, чи це були речі, позичені у брата та сестри, які також мали дещо з межигірського фаянсу. Так, з Акту предметів мистецтва і старовини, взятих на облік Київським Губернським Комітетом охорони пам’яток мистецтва і старовини у липні 1921 р. у помешканні Олександра Грушевського, зазначений межигірський фаянсовий сервіз з 15 предметів 1847 р.[12]. Трохи більшою була збірочка Ганни Шамрай (Грушевської). З подібного акту, складеного в її квартирі, дізнаємось, що їй належали: 13 межигірських тарілок, ваза, кухоль з кришкою та «фігурка-дракон-кувшин»[13](можливо, мається на увазі ритон з фігуркою грифона).

Доля більшості речей зі згаданої світлини та документів залишається невідомою, як і повний зміст родинної збірки межигірських виробів. Адже пізніші знахідки дають зрозуміти, що не всі зразки межигірського фаянсу з родинної колекції були зафіксовані документально.

Так, відомо про два вироби межигірського фаянсу з колекції Грушевських в фондовій збірці Національного музею історії України. Авторка публікації «Порцеляна і фаянс Національного музею історії України»[14] Антоніна Ферчук згадує, що особисто приймала у 1983 р. «вазочку з ручками-химерами» та «смарагдову» тарілку з рельєфним малюнком у вигляді виноградного листя від вдови художника Гаврила Пустовойта, яка стверджувала, що успадкувала їх від Михайла Грушевського. Уточнимо, що родина Пустовойтів оселилась на Паньківській, 9 у липні 1948р. Тоді з Грушевських залишились тільки вдови Михайла та Олександра Грушевських — Марія Сильвестрівна та Ольга Олександрівна. І саме від останньої, що була берегинею родинної книгозбірні, архіву, до Пустовойтів і перейшли речі родини Грушевських.

Ще за кілька років до відкриття дверей садиби на Паньківській, 9 для відвідувачів, у 1993 та 1995 рр. музею пощастило отримати від онуки Ганни Шамрай (Грушевської) Вікторії Слупської (Шамрай) три унікальні пам’ятки – супницю від столового сервізу та два кашпо Києво-Межигірської фаянсової фабрики (далі ‒ КМФФ), що раніше були у власності родини Грушевських, ймовірніше саме Ганни Сергіївни.

802-Супниця 3.JPG
802-Супниця 4.JPG
Супниця датована у тісті 24 листопада 1837 р. Оздоблена графічним сюжетом і орнаментальною композицією у техніці друку чорним кольором на білому тлі. У цій техніці фабрика випускала посуд ще з 1811 р.[15] за зразком провідних західноєвропейських мануфактур, використовуючи за шаблон гравюри з європейськими або екзотичними краєвидами. Встановити джерело сюжетної композиції, використаної в оздобленні супниці, поки що не вдалось.
802-Супниця 2.JPG
802-Супниця 3.jpg
Кашпо вкрите поливою смарагдового кольору та прикрашене рельєфним узором у вигляді дубових гілочок з жолудями та з ручками у формі обламаних гілок. На денці має клейма «40» і «Кіевъ». Друге кашпо подібне, також «оповите» орнаментом, тільки вже темно-сріблястого листя хмелю на білому тлі.
802-Кашпо 1.JPG
802-Кашпо 2.JPG
Ручки виконані у формі голівок з насінням. На денці клейма традиційне «Кіевъ» та «72» і «3». Відомий знавець і власник найбільшої на поч. ХХ ст. колекції межигірського фаянсу О.Гансен вважав, що подібні клейма складно точно датувати[16], тож лише приблизно можемо віднести обидва кашпо до середини ХІХ ст.
802-Кашпо 3.JPG
802-Кашпо 4.JPG

У 2012 р. від родини Пустовойтів до будинку на Паньківській, 9 повернулись декілька меморіальних речей Грушевських, серед них і набір з п’яти підставок для столових приборів ніжно-кремового кольору КМФФ. Усі мають однакові клейма: «81»; «Кіевъ»; «1851/ март».

802-Кухня.JPG
802-Підставки 2.JPG

Унікальні зразки межигірського фаянсу з колекції родини Грушевських нині представлені в меморіальному просторі будинку на Паньківській, 9. І тішить те, що переживши усі лихоліття разом зі своїми власниками, ці тендітні речі не були ужиті замість серветки «для мух» і не пішли у смітник зі зміною моди, а «повернулись додому».

Надзвичайно поетично закінчив своє ессе про межигірський фаянс Євген Кузьмін, слова якого якнайкраще завершать і нашу розповідь: «Каждый год уносит сотни и тысячи остатков прошлого. Неосторожный шаг, неловкое движение руки — и от кропотливой творческой работы остается лишь несколько никому не нужных черепков. И кое-где уцелевшая у одинокого любителя вазочка с вьющейся веточкой павилики, стройна фигурка, узорный bibelot не являются ли красивым символом всего человеческого творчества, столь хрупкого в своих преходящих формах, где tout passe, tout lasse, tout casse»[17].

  1. Грушевський, М. Спомини / Передмова Ф. П. Шевченка; Публ., підгот. тексту і прим. С. І. Білокoня // Київ. 1988. № 9, вересень. – С. 127.
  2. Кузьмин Е. Межигорский фаянс// Кіево-Межигорская фаянсовая фабрика: зб. ст. - К. : С. В. Кульженко, 1910. ‒С. 259// http://elib.nplu.org/object.html?id=422
  3. Александр Паталеев. Старый Киев (Воспоминания Старого Грешника)/ Публ. О. Друг// http://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/History/Kupola/Vol03/OldKyiv.html
  4. Панькова С. Василь Кричевський та Михайло Грушевський//Пам’ятки України. ‒ 2014. ‒ № 6. ‒ С . 47.
  5. Школьна О. Хрести в художній культурі Києво-Межигірської фаянсової фабрики. Ансамблі євхаристичних всенощників, настінні Розп’яття, напрестольні «Голгофи»// Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. / ІПСМ НАМ України; Редкол.: А. В. Чебикін (голова), О. К. Федорук (гол. ред.), М. І. Яковлєв та ін. — К.: Фенікс, 2014. — Вип. 14. — С. 95-104.
  6. Листування Михайла Грушевського: Листування Михайла Грушевського та Юрія Тищенка / ред.: Любомир Винар, Ігор Гирич ; упоряд. Ольга Мельник ; Укр. іст. т-во [та ін.]. - К. [та ін.], 2012. - (Серія: Епістолярні джерела грушевськознавства ; т. 6). – С.314.
  7. Эрнст Ф. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году. ‒ К.: Гуро, ‒ 1918.‒ С. 12.
  8. Гирич І. Знищені мистецька збірка і архів Михайла Грушевського в його київській оселі // Пам’ятки України. ‒ 1995. ‒ Ч. 1. ‒ С.103–105.
  9. Державний архів Київської області (далі – ДАКО). ‒ Ф. Р. 2796. – Оп. 1 – Спр. 34. – Арк. 1-6.
  10. Грушевський М. На переломі//Грушевський М.С. Твори: У 50 т. / Редкол.: П.Сохань, Я.Дашкевич, І.Гирич та ін.; Голов. ред. П.Сохань. — Львів: Світ, 2002. — Т. 4. Кн. I.: Серія „Суспільно-політичні твори (доба Української Центральної Ради березень 1917—квітень 1918)”. ‒ С. 226-227.
  11. Інститут Рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. ‒ Ф. Х. ‒ Од. зб. 30701а. ‒ Арк. 8,9,10.
  12. ДАКО. ‒ Ф. Р-4156. – Оп. 1. – Спр. 4. Арк. 36.
  13. ДАКО. ‒ Ф. Р-4156. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 117-118.
  14. Ферчук А. Порцеляна і фаянс у збірці Національного музею історії України// Київська старовина. ‒1999.‒ № 4. ‒ С. 92-93.
  15. Школьна О. Києво-Межигірська фаянсова фабрика/ О. Школьна// Пам’ятки України. – 2014. – № 9 (вересень). – С. 48-59.
  16. Гансен О. Межигорские клейма// Кіево-Межигорская фаянсовая фабрика: зб. ст. - К. : С. В. Кульженко, 1910. ‒С. 271// http://elib.nplu.org/object.html?id=422.
  17. Кузьмин Е. Межигорский фаянс… ‒ С. 268.

ГАННА КОНДАУРОВА

СВІТЛИНИ АЛІСИ СЕМЕНОВОЇ

Виставки закладу

Виставка “У «БУДЯКАХ», «РЕП’ЯХАХ», «ҐЕДЗЯХ»…” (шаржі та карикатури на Михайла Грушевського)

802-Afisha карик-на-сайт.jpg

Бажаєте познайомитись з незвичним образом Михайла Грушевського у дружніх шаржах і карикатурах, над яким сміялися читачі сатиричних журналів 1907-1924 років - прямуйте на виставку " У «Будяках», «Реп’яхах», «Ґедзях»..." на Паньківській, 9!!!

Читати далі

Виставка іконопису Михайла Скопа «ВОЄВОДІ, ЩО ДВОГЛАВОГО ДОЛАЄ»

802-афіша Скоп.jpg

4 вересня 2014 року о 16.00 відкриється виставка «Воєводі, що двоглавого долає». Це друга персональна виставка львівського іконописця Михайла Скопа. На ній будуть представлені роботи в техніці українського середньовічного іконопису, наповнені особистим переживанням євангельського сюжету та діалогу з сучасністю.

Читати далі

Фотовиставка «Європейський вибір українського Майдану»

802-Фотовиставка майдан 1.jpg

Фотовиставка «Європейський вибір українського Майдану» відкриває цикл заходів Історико-меморіального музею Михайла Грушевського до Дня Незалежності України.

Читати далі

Виставки ВУАМ

VIIІ щорічний Фестиваль української дитячої книги «Азбукове Королівство Магів і Янголів»

704-Az2017 01.jpg

Друзі, з 12-го до 14-го жовтня 2017 р. VІІІ Фестиваль української дитячої книги "Азбукове Королівство Магів і Янголів" запрошує вас до затишних посиденьок на горищі колишньої друкарні Києво-Печерської лаври.

Читати далі

Виставка Віталія Мітченка «Мандри»

704-Mitchenko-Mandry.jpg

Ви любите мандрувати? Є гарна нагода! З 22 вересня в Музеї книги і друкарства України працюватиме виставка Віталія Мітченка «Мандри».

Читати далі

Виставка «Українська гривня доби незалежності»

704-Hryvnja2017.jpg

Виставка «Українська гривня доби незалежності». В експозиції представлені гривневі банкноти часів УНР, Гетьмана Скоропадського та близько 200 монет доби незалежної України, в тому числі рідкісні, що відображають буремні події сучасності. Виставка відкрита для відвідування з 3 серпня 2017 року.

Читати далі

© 2007–2016 Всеукраїнська асоціація музеїв • Про сайтКонтактна інформація