«Маленька Професорівна»

21 червня для родини Грушевських – особливий день, сповнений навіть у найбуремніші роки ніжністю й родинним пієтетом. Саме цього дня далекого 1900 року у Львові народилася єдина улюблена донька Михайла Грушевського Катерина. Хвороблива від народження, дівчинка перебувала під особливою опікою батьків. Стан здоров’я завадив отримати офіційну гімназичну освіту, але це вміло компенсували батьки, адже на той час Михайло Сергійович був професором Львівського університету, а Марія Сильвестрівна вчителькою та перекладачкою з іноземних мов. Разом зі своєю безмежною любов’ю вони дали доньці всебічні ґрунтовні знання. Навчаючи Катрусю абетки, Михайло Грушевський надзвичайно пишався, що серед її перших слів, прочитаних самостійно, було «Русин», яке за тогочасною галицькою традицією ототожнювалося з «Українець». Навчившись виводити свої перші кривульки, вона неодмінно тішила своїх рідних коротесенькими листами, які зазвичай підписувала «Кулюнця».

Її дитинство, що минало між Львовом і Києвом, наповнювалося багатьма новими знаннями і враженнями. Катерина була бажаною гостею на різноманітних зібраннях та різдвяних ялинках у Лисенків, Стешенків, Черняхівських, Франків. У Києві з татусем бувала на службі в Благовіщенській церкві й Софії, разом з матір’ю постійно відвідувала театр. Захоплювалася живописом, а серед улюблених полотен був, зокрема, і твір Сандро Боттічеллі «Народження Венери». В 4 роки вперше відчула красу Венеції, проходила з батьками по 8 км на день та ще й «підскакувала по дорозі». У львівській віллі Грушевських завжди пишно святкували «бали Кулюні» – її іменини. На своє триріччя Катруся отримала незвичайний дарунок – власний портрет роботи відомого львівського художника Івана Труша, з якого за нами спостерігає маленька принцеса, яку часто порівнюють з «Інфантою» Веласкеса. Цей дивовижний портрет зберігся до сьогодення та став перлиною меморіальної експозиції нашого музею (див. публікацію про портрет).

1914 рік приніс для батька Катерини й всієї родини нелегкі випробування. Наприкінці листопада у розпал Першої світової війни Михайло Грушевський був заарештований та засланий до Симбірська, куди слідом відправилися й дружина з донькою. «Я була ще від кору дуже слаба, лиш тиждень як вийшла з ліжка, але… то бажаня бути разом якнайскорше, не відлучатися від татуся, якесь трохи величне бажання помогти і боронити його пігнало нас в дорогу. Ми їхали з радістю», – занотує згодом Катерина у своєму щоденнику.

Українська революція 1917 року докорінно змінила не лише життя країни, але й життя Катерини Грушевської. Повернення до Києва з заслання, початок студіювання права у новоствореному Українському державному університеті, громадська діяльність, членство в «Просвіті», публікації на шпальтах «Літературно-наукового вісника» та інших видань. Свою першу статтю вона гордо підписала: «Професорівна». Однак ці зміни виявилися нетривалими… Початок 1918 року вніс свої трагічні корективи в життя першої особи в державі – голови Української Центральної Ради – та його найближчих людей. Більшовицьке військо Муравйова знищило Дім Грушевських на Паньківській, родина опинилася на нелегальному становищі, а згодом – на еміграції.

Роки, проведені Грушевськими на чужині, стали черговим іспитом. «Ми чотири роки блукали все, жили в Празі, потім в Швейцарії, тепер 2 роки вже в Австрії», – згадувала Катерина нелегкі часи вимушених мандрівок Європою. Непрості емігаційні будні намагалися скрасити пам’яттю про минуле, родинні традиції. «Вчора ми їздили до церкви до Відня, щоб бути на утрені і посвятити пасочку і яйця. Се від 1917 року ми вперше знов їмо свячене. В церкві натиснулись добре,… але все-таки в церкві були, так як має бути, а часом здавалось навіть, що все по-старому і що ми не на чужині», – писала Катерина дядькові Олександру. Щоб якось розрадити свою самотність, адже часом «за місяць не говорила ні слова до сторонньої людини», Катерина береться за вивчення іноземних мов, зокрема італійської, іспанської, чеської, сербської та студіює право в Женевському університеті, адже так і не встигла завершити у Києві повний курс української вищої школи. За кордоном Катерина активно долучається до наукової праці. Допомагає батькові у його численних наукових проектах, захоплюється етнографічними студіями. Готує перше самостійне дослідження «Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки». Близький приятель родини і учень Михайла Грушевського Володимир Дорошенко зазначав, що «завдяки студіям і батьківській допомозі виробилася вона на доброго вченого – знавця фольклору й етнології взагалі й української зокрема». А сам Михайло Грушевський писав, що Катерина «добре зарекомендувала себе по лінії дослідній і по лінії організаційній».

Повернення до Києва у 1924 році сприяло розквіту таланту Катерини Грушевської як етнографа та фольклориста. Щорічник «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», що виходив за її редакцією, за концепцію та змістом ось уже понад 80 років не перевершило жодне українське видання з поля фольклору та первісної культури. Але головним результатом самовідданої праці Катерини стало впорядкування корпусу «Українські народні думи», про який відомий художник та етнограф Опанас Сластіон писав: «Яку велику силу праці й знань Ви положили на сей прекрасний труд! Слава Вам і найщиріше спасибі скаже свідоме українське громадянство». Видання дум планувалася в шести томах, але, на жаль, світ побачили лише два. Притім наклад другого тому був майже повністю знищений, «пішов під ніж», що й «Катерина не мала навіть примірника».

Науковий злет Катерини обірвався у 1931 р. з «почесним засланням» до Москви батька, куди й вона була офіційно відряджена «у поміч академікові Грушевському». В останні роки життя Михайла Грушевського Катерина допомагала йому в архівних студіях та завершенні наукових проектів. А в останні дні під час операцій віддавала йому свою кров, намагаючись врятувати життя найдорожчого татуся. А він пишався своєю «солодкою потішечкою» і з гордістю писав, що в доньці «зістанеться на землі моя найкраща частина».

Переживаючи непоправну втрату, всю свою енергію Катерина спрямувала на впорядкування наукової спадщини батька та підготовці її до друку. Як писала згодом мати в листі до Сталіна, «этот труд дочери был смыслом нашей жизни». Завдяки їй світ побачили десятий том «Історії України-Руси» та п’ятий том «Історії української літератури» видатного українського вченого.

Катерина Грушевська могла б ще неабияк прислужитися українській науці, якби не трагічний поворот долі – 10 липня 1938 року серед ночі її заарештовують, інкримінуючи націоналізм та антирадянську діяльність. До квітня 1939 року тривали слідство й виснажливі допити, а домівку замінили холодні каземати Лук’янівської в’язниці. Безжальний тиск слідчих, які не вирізнялися гуманним ставленням до підсудних, та їх підступність перетворили її на «ворога народу». Не витримавши нелюдських умов, Катерина змушена була визнати свою неіснуючу провину та фактично підписати собі смертний вирок. 15–16 квітня 1939 року на закритому засіданні Військового трибуналу Київського особливого військового округу вона почула той вирок – «приговаривается к лишению свободы сроком на 8 лет».

Відбуваючи несправедливе покарання у найстрашнішому жіночому таборі Магадану «Ельген» (якутською – мертвий), Катерина все ж сподівалася на відновлення справедливості. Марія Сильвестрівна, яка й сама перебувала у вкрай важкому становищі, всіма силами намагалася підтримати доньку, надсилаючи їй гроші, посилки й листи. Зверталася до всіх можливих інстанцій, ба, навіть до Сталіна, з проханням переглянути вирок. У своїх зверненнях вона зазначала, що Катерина «ніколи не брала участі в жодній політичній авантюрі», а «її арешт і засудження є наслідком печального недорозуміння або – що ймовірно – злісного наклепу». Добре усвідомлювала й істинну причину арешту доньки: «се не проста справа, а велика політична; справа знищення України».

Наприкінці 1940-го – початку 1941 року Катерину конвоювали до Москви, згодом до Києва, і нарешті знов до Москви, де начебто відбувався перегляд справи. Про перебування Катерини зовсім поруч, у київській тюрмі, згорьованій матері звісно ж не повідомили. Останнього листа від доньки Марія Сильвестрівна отримала 20 червня 1941 року, за день до дня народження Катерини. Подальша її доля до цього часу достеменно не з’ясована: за офіційними матеріалами справи вона померла 30 березня 1943 року. Радянська влада визнала свій злочин лише у 1959 році, коли справу було закрито, а Катерину реабілітовано.

Мати до останніх своїх днів чекала найдорожчу Кулюнцю, дбайливо зберігаючи не один рік букет мальв, які донька подарувала їй «за несколько дней до этого 10/VII». І не відала, що пережила її щонайменше на 5 років.

ЮЛІЯ ЧЕРНЯК

При копіюванні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.

Світлини Катерини Грушевської
з колекції музею

• 

  Катруся Грушевська. Львів, [кінець 1900 р.]. Фотограф D.Mazur. 9х5,8 см. На паспарту 10,5х6 см. МІК КВ-70562.

• 

  Катруся Грушевська. Львів, [червень 1901 р.]. Фотограф D.Mazur. 9х5,8 см. На паспарту 10,5х6 см. МІК КВ-70563.

• 

  Катруся Грушевська. Львів, [1903р.]. 11,7х9 см. МІК КВ-70564.

• 

  Катерина Грушевська (праворуч) з двоюрідними братом та сестрою Сергієм і Ольгою Шамраєвими. Київ, [грудень 1906 р.]. Фотограф W.Wysocki. 9х5,8 см. На паспарту 10,5х6 см. МІК КВ-70568; МІК КВ-70644; МІК КВ-71728 Фо-14921.

• 

  Катерина Грушевська в родинному колі. Стоять: Олександр Грушевський, Ганна Шамраєва, Михайло Грушевський, Марія Грушевська. Сидять: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, Глафіра Грушевська. Київ, [грудень 1906 р.]. Фотограф W.Wysocki. 10,5×18 см. На паспарту 11×20,5 см. МІК КВ-51739 Фо-8165; МІК КВ-70558.

• 

  Катерина Грушевська (ліворуч) з двоюрідною сестрою Ольгою Шамраєвою. [Київ, Паньківська, 9. Близько 1908 р.]. 11х8,2 см. На паспарту 12,8х8,6 см. МІК КВ-70567

• 

  Катерина Грушевська. Львів. [1910 р.] Фото Н. Лїсса. 12,8 х 9 см. На паспарту 14,3 х 9,4 см. МІК КВ-70565.

• 

  Катерина Грушевська. Львів. [1910-ті рр.]. Фотограф В.Пирогов. d фото - 6,2 см. На паспарту 15,5х10,4 см. МІК КВ-70566.

• 

  Катерина Грушевська у колі рідних на відпочинку в Криворівні. Перший ряд сидять: Михайло Грушевський, Павло, Тетяна Калитовські – діти племінниці Марії Грушевської Стефанії, Катерина Грушевська, Марта Левицька (племінниця Марії Грушевської). Другий ряд стоять: Йосип Савицький (чоловік племінниці Марії Грушевської Людмили), Марія Грушевська, Людмила Савицька, Стефанія Калитовська (племінниці Марії Грушевської), Ієронім Калитовський (чоловік Стефанії). с. Криворівня. 16 серпня 1912р. 13,8х8,8 см. МІК КВ - 61115 Фо-10512.

• 

  Катерина Грушевська. Фото на листівці. Атель'є Willinger & Schnapper. Відень. [1920-ті рр.]. 13,3х8,3 см. МІК КВ-71729 Фо-14922. На звороті лист Катерини Грушевської до племінниці Галини (Лялі) Петрицької.

• 

  Катерина та Марія Грушевські, [Ольга Коссак], Михайло Грушевський. [Баден, 1924 р.] Фотограф С.Бурко. 8,3×10,9 см. На паспарту 15,3×16,1 см. МІК КВ-62610 Фо-11059; МІК КВ-51478 Фо-8174.

• 

  Катерина Грушевська з домашніми улюбленцями. [Київ, друга половина 1920-х рр.]. 9,6х14,5 см. МІК Кн-51747 Фо - 8173.

• 

  Михайло, Марія Грушевські, невідома, [Ольга Коссак] та Катерина Грушевська. [Київ, Паньківська, 9. 1928 р.]. Аматорська зйомка. 8,5×11,2 см. МІК НД-7225. За даними на 2012 р. єдиний збережений оригінал знімки. Відомості про цю світлину містить лист до Катерини Грушевської від її двоюрідної сестри Ольги Вояковської (Мочульської) (5 листопада 1928 р.): «Дуже велику приємність зробила Ти нам Вашою фотографією. На ній бачимо ми Вас усіх разом і в гарному гуморі. Татусьо таки надзвичайно добре «випав». Я дуже люблю аматорські фотографії... [...] З фотографії бачу, що Ти дуже любиш котів».