«Ліствиця» Іоана Синайського в літературі та мистецтві

В історії християнської духовності особливе місце займають твори письменників-аскетів, серед яких однією з найпопулярніших є книга Іоана Синайського «Ліствиця райська». Ще за життя автора вона стала бестселером - одним з найпоширеніших підручників духовного вдосконалення не лише для ченців, але і для мирян. Зважаючи на те, що в духовному та культурному просторі східних слов’ян ця книга мала виняткове значення і за кількістю перекладів і за відомістю, один із її рукописних списків представлений у постійнодіючій експозиції Національного музею літератури України.

Цей рукописний список кінця ХУІ – поч. ХУІІ ст. з’явився у фондах музею у 1985 році від художника-колекціонера П.П. Чобітька. Книга має 351 сторінку, написану чорним чорнилом та червоною фарбою. Обкладинка дерев’яна, обтягнута коричневою шкірою, посередині тиснення – прямокутник, у якому вазон з квітами. На зворотній стороні застібки з жовтого металу.

В книзі є три кольорові ілюстрації, виконані з великою майстерністю. На одній Іоанна Синайського зображено на повен зріст між колон з червоним німбом, в руках він тримає сувій, на якому написано червоними літерами: «восходите, восходите». На іншій сторінці - автор з монастирською братією стоїть біля драбини, якою піднімаються ченці, вгорі в зеленій кулі – Ісус Христос і янголи та святі. Праворуч від сходів – пекло, позаду братії – монастир. Ілюстрація досить складна композиційно, багато виразних деталей (Ісус Христос тримає в руці церкву з святими, Іоан Синайський тримає сувій з текстом). Використано кілька кольорів – червоний, чорний, зелений, жовту та червону вохру. Своїм лаконізмом та винахідливістю вирізняється третя ілюстрація, на якій на весь аркуш посеред тексту зображено сходи з назвами тем книги червоними літерами. Незвичність полягає в тому, що зміст іде не зверху донизу, а навпаки: верхня сходинка із назвою «любов» сягає зеленої хмарки – небес. Бо, за Іоаном Синайським, саме любов є тим скарбом, який ми покликані віднайти на землі, щоб взяти з собою у вічність.

У книзі також велика кількість буквиць та заставок, чорно білих та чорно-червоних, з рослинними та геометричними орнаментами. За словами П.П.Чобітька, останній її власник Г.І.Коляда вважав, що саме ці заставки використав Іван Федоров у своїх першодруках. При детальному огляді і співставленні їх з заставками Івана Федорова, такої ідентичності ми не виявили. На деяких сторінках переписувач цікаво розмісив текст у вигляді трикутника, або двох. Його певний гумор та майстерність засвідчує зображення мініатюрної руки з вказівним пальцем на полях - якесь місце тексту, на його думку, потребувало особливої уваги.

«Ліствиця»– це фактично єдина книга ігумена Синайського монастиря Іоана, (за винятком його листів до папи Григорія І), в якій він систематизував і описав свій досвід аскета. Вона відіграла величезну роль у розвитку православної духовності. За своїм значенням вона подібна «Сповіді» блаженного Августина у західному світі. Незважаючи на це, книга малодосліджена, а сьогодні ім’я Автора відоме лише шанувальникам патристичної літератури. Про неї писали А.С.Архангельський, А.І.Соболевський, В.І.Перетц, О.В.Мишанич. Зокрема В.І.Перетц вивчав спроби перекладу «Ліствиці» українською мовою у рукописі першої половини ХУІІ ст., який належав Церковно-Археологічному музею при бібліотеці Київської духовної академії.

Лаконічні, але промовисті відомості про святого лишив нам його сучасник, чернець Раїфського монастиря Даниїл. Народився пр. Іоан в УІ ст., (за Українською літературною енциклопедією – бл. 649 р., за «Православною богословською енциклопедією» - , за «Католицькою енциклопедією» - 575 р.). В шістнадцять років прийшов в Синайський монастир до старця Мартирія, в якого навчався дев’ятнадцять років, а після його смерті був в усамітненні ще двадцять. Згодом його обрали ігуменом, але через чотири роки він повернувся до самоти і відійшов в інший світ, коли йому виповнилось вісімдесят.

Назва – ( в російському перекладі - «лестница») вказувала на сюжет з Старого Заповіту, коли праотець Яків уві сні побачив сходи, якими підіймались та спускались янголи. Образ сходів морального вдосконалення на той час вже був відомий в повчальній літературі з книг Іоана Златоуста, Макарія Великого та інших. Іоан Синайський у своєму оточенні відзначався вченістю, знав багато творів аскетів (Євагрія, Касіяна, папу Григорія І та Григорія Арсилаїта) тож його звернення до їх праць було даниною пошани. Основним же джерелом для написання книги стало Святе Письмо та особистий досвід.

Чернече життя, за Іоаном Синайським, є шлях безперервного і тяжкого поступу по сходах Бого-і-самопізнання. І в своїй праці він розглядає людські вади і осмислює можливості їх усунення. Книга поділена на тридцять розділів – сходинок – за числом літ Ісуса Христа до хрещення і початку проповіді. Двадцять три розділи книги описують гріхи та способи боротьби з ними, а решта сім – чесноти та способи їх надбання. У першій сходинці-розділі аскет звертається до звичайних людей:

«Питали мене миряни: «як ми, які живуть з жінками і заплутані житейськими турботами, можемо дійти досконалого християнського життя?» - Я відповів їм: «Все добре, що тільки можете робити, робіть; нікого не осуджуйте, не обкрадайте, нікому не говоріть неправди, ні перед ким не возвеличуйтесь, ні до кого не майте ненависті, не полишайте церковних зібрань, будьте милосердні до нужденних, нікого не спокушайте, не посягайте на чужу честь, зберігайте вірність дружинам вашим. Коли будете так робити, то будете недалеко від Царства Небесного». За Іоаном Синайським, ідеалом чернечого життя є мовчання і внутрішня свобода від грішних пристрастей і недобрих думок, яка досягається за допомогою постійного духовного єднання з Ісусом Христом.

«Ліствиця» одразу стала настільною книгою для ченців, тлумачення на неї написали ігумен Раїфського монастиря Іоан, Критський митрополит Ілля і патріарх Фотій. Отці чернечого поступу Федір Студит, Іосааф Волоколамський посилались на неї, як на кращу книгу для ченців. Цей твір виявив великий вплив на візантійську літературу і з ІХ ст. Іоан Синайський (за назвою своєї книги він став називатись Ліствичником) став вшановуватись візантійською церквою як преподобний, пам’ять його відзначалась 30 березня. В цей день його поціновує Католицька Церква. В Православній Церкві преподобного згадують в неділю четвертого тижня Великого посту.

У всіх великих осередках християнства «Ліствиця» поширювалась в перекладах – слов’янськими мовами, латиною, вірменською, грузинською, арабською, сирійською. Перший слов’янський переклад з’явився в Болгарії вже в Х ст., але він був недосконалим. В ХІУ ст. у Сербії був зроблений новий переклад, який став відомим на наших землях. На Заході «Ліствиця» була перекладена латиною францисканцем Анжело Кларено та францисканцем Амброджо Травескарі. Перше видання латинською мовою вийшло у Венеції в 1531 р. «Ліствиці» в іспанському перекладі було суджено стати першою друкованою книгою на американському континенті.

«Ліствиця» була добре відома у Києво-Печерському монастирі – «Києво-Печерський Патерик» (список 1462 р.) її двічі цитував – у життєписі св. Святоші та у слові про преподобних Федора та Василія. У 1627 році в Лаврській друкарні вийшла книга «Тріодь пісна», у якій було вміщено «Житіє Іоана Ліствичника, від Данила монаха списане». Через двадцять років текст «Ліствиці» церковнослов’янською мовою був надрукований у Москві і одразу набув поширення у російських монастирях. Так, з «Соловецького Патерика» відомо, що «Ліствичник» вичитується на часах великопісних». Про значення книги говорить факт, що соловецький книжник Герасим Фірсов написав «Слово похвальне Іоану Ліствичнику», а так- звану «Сибірську «Ліствицю» видав у своїй трансформації митрополит Філофій Ліщинський. У ХУІІ ст. свій переклад зробив також Паїсій Величковський – згодом його надрукував Амвросій Оптинський. Постійно читав цю книгу і преподобний Серафим Саровський.

Одне із видань стало улюбленою книгою письменника Миколи Гоголя, він завжди возив її з собою. На думку дослідника К.Д.Зеємана, саме їй зобов’язаний іменем і особливістю характеру головний герой «Шинелі» , вказуючи на Акакія Саваїта, про якого йдеться у четвертій сходинці. Історія Акакія, лагідного учня жорстокого старця, наводиться в розділі про послух як приклад бездоганного смирення. Дев’ять років Акакій мовчки, без скарг і нарікань терпів докори та побої свого вчителя. Коли один із аскетів запитував його про життя, він мовчки показував на синці; на що той говорив: «Добре, добре, потерпи і одержиш користь». Через дев’ять років Акакій помер, але коли його вчитель не повірив у його кончину і з ігуменом прийшов у келію, останній запитав: «Брат Акакій, чи ти помер?». Тоді смиренний учень, роблячи послух і після смерті, відповів: «Отче, як можна вмерти тому, хто чинить послух?». Вражений, його вчитель, одержимий страхом, впав зі сльозами на землю, і випросивши у ігумена келію поблизу гроба Акакія, провів там решту життя вже доброчинно, завжди говорячи отцям: «Я скоїв вбивство». Така щемлива історія про лагідного інока стала одним із приводів для його канонізації - Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Акакія 20 липня. Письменник залишив нам декілька таких незвичних оповідей (про Іоана Саваїта, преподобного Міну, розбійника та ін.), які не лише виявляють виняткові прояви їх релігійної свідомості, але водночас є цінними документами про життя пустельників.

«Ліствиця» мала великий вплив на літературу та іконографію України, Росії, Болгарії, Сербії, Греції, Грузії, Палестини, Сирії. Тексти «Ліствиці» цитувались у «Повісті про Варлаама і Іоасафа» - відомій літературній пам’ятці. Вже в ХІ ст. в монастирі Св. Катерини на Синаї, де преподобний Іоан був ігуменом, з’явилась ікона, із зображенням ченців, які піднімались по тридцяти сходинках; сам же автор знаменитого твору був вписаний у небесний простір. Цю ікону дослідники відносять до константинопольської школи зважаючи на її високу живописну культуру. Знаменитий Феофан Грек написав образ святого на фресці Троїцького бокового вівтаря Спасо-Преображенського храму у Новгороді поряд із святими аскетами-стовпниками. Справа в тому, що саме на «Ліствицю» спирались ісихасти ХІУ ст., прихильники центрального у візантійській духовності того часу вчення про природу божественного світла та особисте спілкування з Богом. Духовність ісихастів була дуже поширеною в східнослов’янському православному світі; можливо саме тому зображення Іоанна Синайського зустрічаємо також на стінах Успенського собору московського Кремля. У ХІХ ст. у Донському монастирі Москви було освячено церкву, збудовану на честь преподобного Іоанна. Наскільки популярним цей письменник-святий є і в наш час, свідчить новостворена ікона роботи молодого художника Романа Селівачова, яка експонувалась у Музеї Івана Гончара у 2006 році.

Всього на території колишнього СРСР збереглося більше ста списків «Ліствиці». Я.П.Запаско в «Українській рукописній книзі» подає відомості про три українські списки, але про примірник з колекції Національного музею літератури України в цій роботі не йдеться. Можливо, що досліджувана нами книга з невідомих причин ще не введена в науковий обіг і може бути серйозним предметом вивчення, як для істориків літератури, так і для мистецтвознавців і теологів.