«Опыть русско-украинского словаря» Михайла Левченка в колекції Музею книги і друкарства України

Друга половина ХІХ ст. в Україні, незважаючи на всі урядові заборони і цензурні утиски, ознаменувалася піднесенням національної свідомості, відродженням української літературної мови, зростання українського книговидання і періодики. Завдяки зусиллям представників української інтелігенції серед яких – професори університетів, викладачі гімназій, письменники, вдалося відстояти право української мови на існування і подальший її розвиток. В 1859 році було засновано в Києві першу українську громаду, що брала активну участь у культурно-національному русі. Майже одночасно виникли українські громади в Петербурзі, Чернігові, Одесі, Харкові. Головні завдання цих громад – відродження української нації, освіта народу, розвиток мови та літератури, вивчення історії та етнографії.

Незважаючи на великі перешкоди і труднощі, які планомірно створював російський уряд, розвиток української мови йшов вперед. Найбільшим досягненням розширення українського культурного мововжитку стали словники, які допомогли зберегти народові свою національну самобутність, підтримували духовність, утверджували повноправність рідної мови.

Шлях свого становлення українська лексикографія проходила в І пол. ХІХ ст. Особливо потреба в словниках української мови почала гостро відчуватись у період інтенсивного формування української мови з кінця ХVІІІ - поч. ХІХ ст.. На цьому наголошував, зокрема, трохи пізніше Михайло Драгоманов: «…Яку ж твердість можуть мати усякі розмови про український язык, а тим більш надання офіціального призначення прав сього языка? Поки ми не маємо наукової граматики і такого ж словаря мови нашої…поки не добудемо ми такого словаря і доти мусимо мовчати, зціпивши зуби і зачервонівши від сорому, як який-небудь недоук або проходимець кине нам докір, що наша мова є неорганічний жаргон.»

На той час не було жодного повного словника: виходили тільки невеликі окремі загально мовні словники, а також додатки-словнички до різних видань. Але всі вони були українсько-російські і давали переклад тільки української лексики для російського читача.

Першим російсько-українським словником, що показав лексичне багатство української мови і її здатність бути літературною, став словник Михайла Левченка під назвою «Опыть русско-украинского словаря». Водночас він виконував роль навчального посібника для всіх бажаючих вивчати українську мову. Як висловився Борис Грінченко мета Левченкового словника: «запомогти нашій помоскаленій інтелігенції вивчити свою мову».

На жаль, на сьогодні ми маємо скупі дані про життя Михайла Михайловича Левченка українського лексикографа і етнографа. «Енциклопедія українознавства» подає такі роки його життя 1830-1892. Про своє походження він пише у листі до Михайла Максимовича від 10.02.1860р що зберігається у Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського:

«Я небогатый помещик Херсонской губерніи, Ананьевского уезда Михаиль Мих.Левченко, уроженець Черниговской губерніи; служил в военной службе, а вь последнее время вь кадетскомь корпусе вь Москве; года три нахожусь вь отставке и живу себе вь д.Покровке, сь грехомь пополамь занимаюсь хозяйствомь.» . З передмови словника дізнаємося київську адресу автора: «Адрес мой: Кіев, на Шулявской улице, М.М.Левченку в собственном доме»

Відомі також його псевдоніми під якими він друкувався: Лучинський Богуслав, Лучинський Болеслав, Незначний Борис. Михайло Левченко був співробітником першого українського журналу «Основа», де і з’явилися його перші публікації мовознавчого характеру. Це були статті «Места жительства и местные названія русинов в настоящие время» (1861, №1) і «Заметка о русинской терминологии» (1861, №7), де автор висловлює думку про створення наукової термінології «в духе народного языка» І далі подає невеликий «русинський» термінологічний словник – 128 наукових термінів (наприклад: аллегория – инословь; алгебра – німа щотниця та ін.) В той час, коли гостро постає питання про українську термінологію, ці публікації були спробами сформулювати основні правила укладання галузевих словників.

Він пропонує також створити «Общество для разпостраненія образованія вь массы Русинского народа». Це товариство повинно видавати книжки, засновувати приходські і сільські школи, бібліотеки, а також затвердити український правопис.

Словник Михайла Левченка «Опыть русско-украинского словаря» надрукований у Києві в 1874 році в «Типографії Губернскаго Управленія», що була заснована 1799 році. «В возникшей Губернской типографіи печатались преимущественно служебныя бумаги и афиши.» Типографія знаходилася в підвальному приміщені в будівлі «Присутственных мест» на Софіївській площі.

Цей словник був важливим здобутком української лексикографії, оскільки з’явився після Валуєвського циркуляра 1863 року, в період жорстоких утисків проти української мови. Робота над словником, матеріали якого автор збирав з української народної мови та творів українських письменників, тривала більше десятиліття.

Словник Левченка має такі складові частини: передмова (С. І – ІV); основна частина(С. 1 - 181); «Личные имена южноруссов» (С. 182-186) ; «Географические имена» (с.187-188), а також додатки – «Важнейшие опечатки» (С.1,2)

З авторської передмови дізнаємося дещо про джерельну базу словника: «…самый важный матеряль доставиль мне словарь Закревского (в его книге – Старосвітскій Бандуриста), Піскунова (Cловниця) или в сочиненіях Нечуя. Очень много и весьма интересных словь сообщил мне Алек. Конст. Павловь. Пользовался... Энеидою (Котляревського)…»

Вищезгаданий Микола Закревський, видав у трьох книгах збірку «Старосвітський Бандурист»: у першій – зібрані з різних видань пісні, у другій – приказки. Третя, під назвою «Словарь малороссійских идіомов», де було зібрано 11 127 ідіомів.

Фортунат Піскунов в 1873 році в Одесі видав книгу «Словниця української мови», де було пояснено 8000 українських слів російською мовою. Пізніше він ознайомився з «Словарем малороссійских идіомов» Закревського і приєднав його до своєї праці. В 1882 році вийшло його друге видання, що містило більше 15000 слів – «Словник живої народної, письменної і актової мови руських югівщан Російської і Австрійсько-Венгерської цесарії», що міститься в нашій експозиції (ДР - 2543). На титулі зазначено: «Изданіе второе, исправленное и значительно пополненное». Автор вказував, що «…Словар містить в собі слова живої і мертвої мови; слова південно руські та іншомовні – польські, німецькі, латинські і інші - які одержали, так би мовити, право громадянства… вживаються… в давніх різного роду актах: універсалах, грамотах…»

Гостро розкритикував цей словник Каленик Шейковський – етнограф, лексикограф, перекладач: «П. Піскунову, перш ніж узятися за складання словника, треба було вивчити звуки і азбуку…Для складання словника не досить самої сміливості і грайливої фантазії, з цими умовами далеко не заїдеш » Та, незважаючи на це, словник Піскунова мав велике значення на тлі гострої потреби в словниках того часу.

Не можна було оминути таке літературне джерело як «Енеїда» Івана Котляревського, що була розрахована не тільки на українського, але і на російського читача. Її автор добре знав, що читачі твору можуть деяких слів і не зрозуміти. Для цього він додав «Собраніе малоросійських словь содержащихся в Энеиде», що містило 972 слова. У «Граматці малороссійского наречія» Олексія Павловського, що вийшла в Петербурзі у 1818 році, перекладено на російську мову 1131 українське слово, хоча насправді їх більше, оскільки вказані слова синоніми: батько, тато, панотець – отець. Автор словника збирав лексику і з літературних творів і з живої народної мови, прагнучи при цьому охопити різні ділянки життя.

Як бачимо, Михайло Левченко використав набутки своїх попередників. На жаль, у передмові він нічого не сказав про джерела добору реєстру російських слів.

В основній частині маємо більше семи з половиною тисяч російських слів, тлумачених більше як дев’ятьома тисячами українськими відповідниками. Однак у словнику відсутні окремі слова, широко вживані на той час. Російські слова подаються без наголосів, на відміну українських, крім тих випадків, де не можна було поставити наголос через технічні причини: наголошене «і».

Для перекладу російських реєстрових слів Левченко додержувався переважно найпоширенішого власне українського наріччя (тобто південно-східного) і рідко брав слова з поліського та галицького наріччя.

Іноді при українських словах подається посилання автора на джерело (наприклад: засучить – засукати. По локоть руки засукавь (Котляр.), або вказується місцевість (наприклад: горизонть – обрій (Харк. губ.); наводяться латинські назви рослин і тварин (наприклад: боярышник (раст.) – глод. Grataegus oxiacantha); а також синоніми і слова в контексті (наприклад: порою – инколи, иноді, часом, часами).

У розділі «Личные имена южноруссов» автор зібрав чоловічі і жіночі імена, які найбільше використовують українці: «Это сделано с целью составить по возможности полный народный календарь личных имен Южноруссов» Наприклад: Авдей – Овдій, Пелагея - Палажка. А в розділі «Географические имена» зазначає: «В этот отдел я внес имена стран и народов, известных нашим селянам, а также названія рек, городов и целых местностей Россіи, которых народныя украинскія названія разнятся с офиціальными». Наприклад: Австрія – Цесарщина; негр - арап.

Левченко досить самокритично оцінив свою працю: «….словарь есть не более как «Опыть» і тому в словнику є багато «пропусков, неточностей, неверныхь обьясненій словь і всякого рода промаховь» Однак, незважаючи на таку скромність автора, словник «Опыть русско-украинского словаря» був позитивно оцінений такими видатними діячами української культури як Агатангел Кримський, Михайло Комаров, Михайло Грушевський, який сказав наступне: «Левченків же словник...мало містив українських новотворів і стояв на ґрунті доволі чистої народної мови. За поміччю його постановив доповнити своє знання української мови, властиво запас слів, щоб мати змогу літературно писати по-українськи»

А Борис Грінченко в «Огляді української лексикографії» за 1905 рік відзначив: «Працю свою він зробив не претендуючи на науковість…але видко, що складав його знавець української мови і дав материял великої вартости… із кожного пояснення видко, що автор добре знає мову, а слова бере до словаря дуже совісно…»

Водночас Борис Грінченко зазначає і недоліки цього видання: мала кількість російських реєстрових слів, а також недостатньо подано українських відповідників-синонімів. Далі він наголошує, що цей словник складений «про потребу земляків з росийської України; словарь цей має бути підручником до науки не московської, а української мови: знаючи московську мову, можна було знаходити як треба висловлюватися по українському…Та хоч і який взагалі малий був словарь Левченка, він довго був єдиним добрим підручником до науки української лексики, і справедливо каже проф. А.Кримський, що він «відслужив велику службу Українцям» Словник Михайла Левченка «Опыть русско-украинского словаря» став фундаментальною основою для подальшого видання наступних російсько-українських словників.

Цим словником користувався, зокрема, відомий перекладач, лексикограф Михайло Комаров (псевдонім М.Уманець), який слідом за Левченком уклав другий російсько-українськиий словник і йому цей словник «не раз ставав у пригоді» , водночас відзначаючи, що він «був уложений, як видко, на швидку руку, вийшов надто коротенький і дуже мало запомагає при потребі».

Про практичне використання словника Левченка Михайлом Комаровим пише Євген Чикаленко: «Комісія словарна, під головуванням Комаря, збиралася раз на тиждень і працювала протягом кількох років. На зібраннях один член комісії голосно читав слово за словом московський словар Даля та Академічний, другий стежив за картками, інші за словниками Левченка, Шейковського та ін. Словник той потім вийшов при моїй матеріяльній допомозі у Львові в чотирьох томах під псевдонімом – М.Уманець і А.Спілка, що означає М.Комар і Одеська Громада»

Слід зазначити, що «Словарь росийсько – український» М. Уманця, А.Спілки вийшов впродовж 1893-1898 років тобто через 20 років після словника Михайла Левченка…

У колекції Музею книги і друкарства України є три примірники словника «Опыть русско-украинского словаря» Михайла Левченка (ДР-323, ДР-2327, ДР-3127). Перший надійшов до музею з колекції В., Г. і О.Коляд, другий переданий відділом «Книги та графіка» Києво-Печерського заповідника.

Нашу увагу привернув примірник словника, придбаний у Олександра Павловича Гамана за 5 крб у 1979 році, який на сьогодні представлений в експозиції (ДР-3127). На його титулі міститься прізвище останнього власника Н. Гамана і дата «1919 г», а також видно ім’я і прізвище, яке не прочитується (бачимо тільки початкові літери «П і Я»). Саме такі ініціали, тиснені золотом, містяться на корінці видання.

При огляді словника виявлено, що крім друкованого тексту він містить ще і рукописний додаток. Для його дослідження була проведена певна пошукова робота: опрацювання окремих рукописних матеріалів Відділу рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, консультації кандидата філологічних наук Романа Кисельова.

В результаті цієї праці було доведено, що у примірнику словника під номером ДР – 3127 містяться оригінальні рукописні доповнення відомого письменника, лексикографа, етнографа, громадсько-культурного діяча, літературознавця Бориса Грінченка.

Вони зроблені ним власноруч на 142 сторінках, які зшиті з друкованим примірником. Тепер ми можемо гордитися, що у нашій колекції є не тільки друковані видання Грінченка, але і його оригінальний рукописний текст. Доповнення Грінченка значно розширюють реєстр словника Левченка. Вони були зроблені, очевидно, коли він тільки розпочав роботу над «Словником украинскої мови» – на початку 80-х років ХІХ ст. В окремих випадках тут вказані також літературні джерела. Наприклад: На дворі дніjе. (Рудч.); дуже часто зустрічається позначка, що ці слова взяті з колядок. Наприклад: «очки – звідоки рахують» (Кол.). Інколи у рукописних додатках зазначено наголоси. Ці рукописні доповнення розширюють реєстр словника більш як на 200 позицій, а ще власник книги додав й багато синонімічних відповідників до тлумачень автора.

Олівцеві написи, зроблені рукою Б.Грінченка, є також у друкованому тексті словника на с.94 «зострив (Шевч. «Гайдамаки»)» біля слова острить – гострити; на с. 107 – знялась тут – покрилась, біля слова подниматься – підийматися, а також на с.163 – внизу (клеверь – конюшина) біля слова трава – трава, травиця, травинка. Окремі сторінки рукописного словника додатку Б. Грінченка відредаговані. Можливо, це зробив сам автор або пізніше хтось із філологів-фахівців, власників цього примірника словника.

У Відділі рукописів та текстології Інституту літератури у «Збірці автографів та творів українських письменників та літературних діячів ХІХ ст.» нами був виявлений невідомий досі лист Михайла Левченка до Олександра Кониського, від 18 червня 1891року, який засвідчує, що вчений мав намір перевидати свій словник:

Милостивый Государь Александрь Яковлевичь. Викторь Алекс. Тарскій передавал моему пасынку Льву Никол. Гижицкому, сь которым я живу, что Вы готовы вступить со мною вь компанію для изданія Русско-украинского словаря. Я не спешиль ответомь, потому своего матерьяла, для этого словаря, я тогда не успель еще обработать, а во вторыхь я думал еще только списаться сь академіей наукь. Председательствующій во ІІ –м отделеніи Им. Ак. н. (г.Гроть) очень скоро ответил мне на мое письмо и прислал печатные условія, на основании которых словарь может быть допущен к снисканию Костомаровской преміи. Оказывается что для этого необходимо такой словарь, где слова украинкія обьяснялись бы русскими словами, а не обратно. Изь моей переписки сь акад. полезный результат только тоть, что я могу надеяться выхлопопать разрешеніи печатать мой словарь удобным правописаніемь, а не такимь какой предписывается Кіевскою цензурою для малорусскихь изданій» Печатать на свой счеть я не имею средствь, почему я предложил бы Вамь, сь своей стороны, такія условія: 1) «Свой словарь я передамь вь Ваше распоряженіе, онь состоить чуть ли не изь 15, 000 билетовь. Я вел имь счет, да наконець и спутался, а пересчитывать сначала египетская работа 2) По неоходимости словарь должен будеть печататься на Вашь счет, под моимь и Вашим именемь 3) По отпечатаніи Вы возьмете себе сколько экземпляровь, чтобы Ваши издержки на печатаніе 4) Остальным же количеством экземпляров мы поделимся по поламь. Буду покорнейше просить усведомить меня согласны ли Вы на предлагаемые условия. Готовый кь услугам Михаиль Левченко. Іюня 18(?) –г 1891 года. Ответь адрессовать прошу: вь г.Радомысль, а оттуда в д. Варлео. М.М. Левченку.»

У Левченка був намір подати новий словник на одержання Костомарівської премії, заснованої при Російській академії наук на видання підручників для народу українською мовою (4000 крб). Пригадаємо, що на конкурсі в 1905 році «Словник украинскої мови» під ред. Б.Грінченка отримав другу премію (першу премію не отримав ніхто). Але справу Михайлу Левченку не вдалось довести до кінця – наступного 1892 року він помер.

Свого часу дружина Б.Грінченка Марія Загірня передала бібліотеку та архів чоловіка, з укладеним нею їх каталогом, до Національної бібліотека ім. В.І. Вернадського. На жаль, багатьох матеріалів там на сьогодні немає. У цьому каталозі під № 1568 і зазначено словник М.Левченка «Опыть русско-украинского словаря», що був власністю Грінченка, на титульному аркуші, якого зазначений запис «Б. Грінченко. 1880» - напевно, дата , коли словник потрапив до нього. Цікаво, що такі самі доповнення, вписані рукою Б.Грінченка у словнику Левченка, є у примірнику, що нині знаходиться у приватній колекції. В найближчому часі Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України планує здійснити факсимільне видання словника Михайла Левченка з рукописним словником-додатком Б.Грінченка, – того примірника, що нині перебуває у приватній колекції.

У запланованій до видання передмові до словника Роман Кисельов пише: «Звичайно, пропонований словник не можна використовувати як нормативний….Однак деякі риси роблять словник М.Левченка цінним джерелом наукових досліджень і, в разі критичного використання, навіть сьогоднішньої мовної практики. До таких рис треба віднести актуалізацію спадщини староукраїнського періоду, широке використання діалектного матеріалу, часто з більш чи менш точною вказівкою на місце побутування лексем. Іноді автор залишає питання про більш точний відповідник відкритим, і теперішньому читачеві буде цікаво спостерігати за процесом пошуку, до якого згодом долучився і Б.Грінченко» .

Список використаної літератури:

Горецький П.Й. Історія української лексикографії. 1963. С.96-99.

Москаленко А.А. «Нарис історії української лексикографії». К.1961.

Ясинський М.І. Михайло Комаров. Монографія.К.2001.С.9

Чикаленко Є.. «Спогади». 1861-1901. Українська вільна академія. Нью-Йорк. 1955. С.206-207.

М.Уманець і А.Спілка. Словарь росийсько-український. Т.1.С.ІІІ.

Грушевський М. Спомини // Київ. – 1988. - №12. – С.125

Кримський А. Михайло Комар// Зоря. – Львів. – 1896. – С.358.

Грінченко Б. «Огляд української лексикографії» // ЗНТШ. – Львів, 1905.- Т.66, кн. ІV.

Словник украинскої мови Б.Грінченко. К. 1907. – Т.1 - Передмова. С.IV – XXIX.

Енциклопедія українознавства. Т.4 К., 1996. – С. 1271.