Графіка слов’янської рукописної книги

Актуальність даної тематики полягає в тому, що слов’янська рукописна книга є однією із найкращих оздоб всієї літератури. Рукописні книги ще за Київської Русі почали переписуватися зі слов'яно-візантійських зразків, переважно з болгарських богослужбових рукописів, оскільки вони вперше з'явилися в Болгарії у перекладах на церковнослов’янську мову.

Переписуванням і оздобленням книг тоді займалися головним чином ченці при монастирях та митрополичих дворах. Вони використовували спеціальне горіхове чорнило, яке зберегло свою стійкість до цього часу. Сторінка тексту старанно й повільно записувалася гарним почерком.

Графіка – це вид образотворчого мистецтва, який включає рисунок і друковані художні твори. Спочатку цей термін застосовувався винятково тільки до письма чи каліграфії. Графіка шрифта мала три назви: устав, півустав, скоропис і в’язь.

Устав. Найдавніший тип кириличного уставного письма був створений на основі візантійського (грецького) унціального шрифту ІХ—XI ст. Цим письмом користувалися при переписуванні богослужбових манускриптів великого розміру, коли текст розміщували на сторінках у два стовпці. Устав відрізнявся чітким геометричним накресленням літер; у літерах не було винесених за межі рядка елементів; кожну літеру писали строго перпендикулярно, окремо одну від одної; візуально вона вписувалась у квадрат або прямокутник. Між словами проміжків не робили, скорочень і надрядкових знаків не вживали. Іноді у Псалтирях писці відокремлювали вірші псалмів один від одного великими крапками. Наприклад, переписувач Остромирового Євангелія Григорій використав на сторінках рукопису золоті крапки, а писець Спиридон, переписуючи в Києві Псалтир, наприкінці псалмів намалював червоні крапки. Цей структурний прийом у східнослов'янську книгу прийшов із грецьких та сербських манускриптів.

Півустав. Це накреслення в книгознавчій літе¬ратурі називають тирновським півуставом. На відміну від уставу, малюнки літер півуставного накреслення не відзначалися суворим дотриманням геометричності в побудові знаків: літери були значно дрібніші, в них з'явилися кривизна, шпилястість і нахил вправо. Округлі елементи вже чітко не відповідали овалові. Окремі літери, написані одним писцем, могли мати кілька варіантів накреслення. Оскільки півуставним письмом тексти писалися досить швидко, то між літерами не дотримано однакових відстаней. Крім цього, писці почали використовувати надрядкові знаки титли, які вказували на скорочене написання того чи іншого слова, та сили — знаки наголосу і придиху, необхідні для більш виразного прочитання тексту.

Півустав був перехідним типом письма: від уставу він відрізнявся деякою «неохайністю», бо писалося ним досить швидко, але порівняно зі скорописом виглядав чіткіше. На основі кращих зразків українських півуставних накреслень пізніше, у XVI ст., Іван Федоров розробив і відлив свій друкарський шрифт.

Скоропис. Третьому типові кириличного письма властивий безпосередній швидкий рух пера при написанні тексту. В ньому радикально руйнується графічна основа уставу та півуставу і зникають принципи дволінійності рядків та прямолінійності більшості елементів, з яких складаються літери. Скоропис відзначався щільністю написання літер і графічною різноманітністю їх сполучень, а також використанням численних скорочень і малюванням підкреслено примхливих верхніх і нижніх виносних елементів літер у вигляді барокових завитків, які одночасно служили своєрідними прикрасами тексту.

В'язь. В'язеві літери малювали дуже щільно: рядок ставав суцільною орнаментальною смугою. Характерні риси в'язі — скорочення довжини слів коштом їх лігатурної побудови: літери меншого розміру розміщували під тілом більших або одну літеру над іншою. Якщо напис містив багато літер, то робили штучні декоративні скорочення, а при малій кількості літер у рядках порожнини між ними заповню¬вали орнаментальними прикрасами. В'язеві заголовки виконували кіновар'ю, фарбами, а іноді й золотом.

Такі шрифти писалися загостреними гусячими перами. Руські майстри книги не лише перейняли з візантійського книжкового мистецтва систему посторінкової побудови тексту й ілюстративного матеріалу, а й добре засвоїли традиції ілюстрування та художнього оздоблення книги. Вибір художньо-пластичного принципу базувався на загальному задумі оздоблення манускрипту, який, очевидно, розробляв ведучий художник під наглядом духовної особи. Текстова сторінка будувалася залежно від розміру книги. У книзі великого формату (30x20 см і більше) текст писали у два стовпці, у книзі меншого формату (20 X 15 см) — в один стовпець.

У слов'янських рукописах помітне недотримання однакової довжини рядків, тому правий бік стовпців має вільну конфігурацію. Тексти на сторінках деяких рукописів облямовані орнаментально-декоративними прикрасами, композиції яких складаються з різноманітних зображень. На кінцевих сторінках писці майстерно комбінували рядки різної довжини, надаючи текстові вигляду овалу або трикутника.

Традиційно у слов'янських рукописах титульний аркуш був відсутній: вихідні дані писалися в кінці книги в колофоні. Слов'янські рукописи виготовляли дуже барвистими. Червоною фарбою писали невеликі ініціали, окремі рядки та літери. Це робилося не тільки для прикрашання сторінок книги, а й для створення певного ритму у процесі читання тексту — підкреслення інтонаційних наголосів і придихів, для необхідних структурних і функціональних виокремлень у тексті. Для заголовків, великих ініціалів, а також для виокремлень у тексті використовували й інші фарби: зелену, чорну, вохру, світло-жовту, лазур, свинцеве білило. В коштовних рукописах писали золотом і сріблом. Слов'янська рукописна книга була, як правило, барвиста і святкова.

Переписуючи тексти, каліграфи звичайно залишали вільні місця для ілюстрацій, розміри яких попередньо узгоджували з художниками. Ілюстрації в рукописах виконували певні функції: сторінкові мініатюри узагальнено відображали зміст розділів або всієї книги, малюнки між рядками, як правило, стосувалися конкретного тексту, малюнки на полях символічно трактували деякі рядки і навіть слова у тексті.

У слов'янських кириличних рукописах, наявні всі види ілюстрацій: фронтиспіси, сторінкові мініатюри, малюнки в тексті та на книжкових полях. Основним елементом оздоблення слов'янської, зокрема української, книги були все ж таки орнаментально-декоративні заставки, які художники малювали майже в усіх рукописах, навіть у тих, де не було жодної текстової ілюстрації. Заставки в рукописах виконували подвійне завдання: по-перше — функціонально-службове, яке полягало у підкресленні посторінкової побудови текстового матеріалу, по-друге — естетичне, яке полягало у прикрашенні книжкової сторінки. Оздоблювачі ретельно слідкували за тим, щоб композиції великих орнаментальних заставок не повторювалися. Найчастіше заставки малювали у вигляді квадрата чи прямокутника, в композиції яких залишали місця для розміщення в них заголовків частин або розділів. Іноді заставка мала вигляд букви «П» присадкуватої форми.

Площину заставок щільно заповнювали орнаментальними мотивами тієї чи іншої доби з рослинних, геометричних і тератологічних (від грец. – потвора) елементів. Верхні кути завершувалися декоративними елементами, у формі трилисника. В центрі верхньої лінії заставок іноді малювали хрест або частіше, декоративний мотив із рослинних елементів, який нагадував фонтан — символ джерела християнства. Нижня горизонтальна лінія виходила за межі загальної форми і закінчувалася на кінцях пальметами на високих стеблинах. Під заставками писали заголовки розділів або глав уставними літерами, а з XIV ст. на східнослов'янських землях — в'яззю. Багатоколірні ініціали (буквиці) у слов'янських, рукописах були неоднакові і за розмірами, і за структурним призначенням.

Великі орнаментальні ініціали, які передували основним розділам, щоб підкреслити значущість цих розділів, малювали щільними фарбами з використанням золота, в орнамент вводили зображення людських облич, фантастичних істот. Трохи менші ініціали на початку глав виконували здебільшого червоною фарбою. Тіло ініціала переважно заповнювали фарбою. У деяких рукописах орнаментальні ініціали виконували контурною лінією, залишаючи тіло літери білим. Невеличкі ж ініціальні літери, які не мали особливих прикрас, зображали кіновар'ю безпосередньо писці. Те, що каліграфи прикрашали основний текст червоними літерами та рядками, стало традиційною особливістю східнослов'янських рукописів. Майстри книги ретельно слідкували за тим, щоб якомога виразніше були розташовані на сторінках розгортів основні та маргінальні тексти (коментарі, різні текстові позначки на полях) і елементи графічного оздоблення. Графічне оздоблення й ілюстрування сторінок книги виконувалося контурним рисунком з ілюмінацією клейовими й медовими фарбами, аквареллю і темперою. Виконавцями були інколи самі переписувачі, а частіше їх співучасники у виконанні рукопису — майстри, що називалися рисівниками. На жаль, ці майстри майже ніколи не підписували своїх творів, і тому ми не знаємо їхніх імен.

Сторінкових мініатюр у рукописах виконували не так багато: це, в основному, були зображення євангелістів у Євангеліях, царя Давида у Псалтирях, а також окремих авторів у видатних рукописах. Лише в одному вітчизняному манускрипті — Київському Псалтирі 1397 р. — міститься велика кількість маргінальних ілюстрацій. Орнаментально-стильові особливості схід¬нослов'янських рукописів за багато століть, починаючи з XI ст. і до XVI ст., постійно трансформувалися. Сучасні українські книгознавці, зокрема академік В. Щепкін. Він визначив шість орнаментальних стилів: візантійський, тератологічний, балканський, нововізантійський, стародрукарський та розвинений рослинний.

Орнамент візантійського стилю (перша половина XI—XIII ст.). Цей орнамент базувався на декоративних мотивах рослин¬ного й геометричного орнаменту. В основу візантійського рослинного орнаменту покладено малюнок візантійської три¬пелюсткової квітки крини (від грец. — лілія), мотиви якого з'явились у IX ст. в грецьких рукописах, та п'ятипелюсткової квітки арніки. Квітки малювали з пелюстками різної величини і компонували у кола й овальні форми. Цим орнаментом, наприклад, заповнені заставки, обрамлення сторінкових мініатюр і фронтиспісів манускриптів. Візерунчасті книжкові оздоби виконували щільними фарбами з додаванням золота, яким обводили пелюстки квітів і в'юнкі пагінці.

Орнамент тератологічного стилю (друга половина XIII—XIV ст.). Цей орнамент став панівним у книжковому мистецтві з XIII ст., хоча його елементи з'явилися в східнослов'янських рукописах ще в XI ст. Прикраси тератологічного характеру будували на основі злиття зображень чудовиськ і декоративних мотивів плетінчастого та рослинного орнаменту. Ці елементи, поєднані в цілісну композицію заставок, ініціальних літер і різноманітних обрамлень, створювали фантастичні образи.

Поява та поширення тератологічного орна¬менту у вітчизняному ужитковому мистецтві й оздобленні українських рукописів були не випадковим явищем, а мали під собою історичне підґрунтя. Слов'яни Середнього Подніпров'я, починаючи з VII—VIII ст., вели жваву торгівлю не тільки з візантійськими купцями — на їх землі прибували каравани з різноманітним товаром і з країн Сходу, зокрема з Ірану. Тому східні слов'яни були добре ознайомлені з виразними зооморфними прикрасами (зображення богів в образі тварин), якими іранські майстри оздоблювали ужиткові предмети, тканини, зброю й особливо ювелірні вироби. Це, до речі, підтверджується знахідками турячих рогів (датуються X ст.) під час розкопок Чорної могили (Чернігівщина), на розкішних срібних оправах яких зображення тварин і птахів майстерно сплетені у щільні химерні композиції.

У XIV ст. орнаментика тератологічного характеру досягла свого розквіту. У вітчизняних манускриптах композиції зооморфного характеру значно ускладнені: в зображеннях драконів, однорогів, змій, грифонів та інших фантастичних істот з'являється внутрішня напруженість — вони ніби намагаються звільнитися від плетінчастих пут і динамічно проти¬стоять один одному.

Орнамент балканського стилю (кінець XIV—перша половина XVI ст.). Для цього орнаменту характерне геометричне стрічкове плетення з елементами стилізованих прикрас рослинного характеру. У XV ст. він став панівним в оздобленні української книги. У книгознавчій літературі цей плетінчастий орнамент отримав назву «балканський», адже він з'явився завдяки приїздові багатьох ченців-каліграфів і художників книги з балканських країн — Болгарії та Сербії — у східнослов'янські монастирі в період захоплення їхніх земель турками-османами. Рятуючись від ворогів православ'я, ченці привезли з собою багато оздоблених богослужбових рукописів, поповнивши ними бібліотеки східнослов'янських монастирів. Працюючи поряд із південнослов'янськими майстрами книги, вітчизняні оздоблювачі рукописів збагатили свій творчий арсенал балканською плетінкою.

У середині XV ст. серед книжкових прикрас плетінчастого характеру провідне місце почали займати заставки, виконані з округлих геометричних форм так званого циркульного, або концентричного, орнаменту. Ці геометричні форми нагадували коло, а також цифру «8». Орнамент нововізантійського стилю (кінець XIV—початок XV ст.). Цей орнамент створений на основі заставок візантійських манускриптів X—XII ст., виконаних геометричним орнаментом у поєднанні з рослинно-квітковими мотивами. Яскраво розфарбовані декоративні елементи в заставках компонувалися з численними перегородками і за твор¬чою манерою віддалено нагадували техніку київської перегородчастої емалі XI ст. В Україні цей орнаментальний стиль не набув належного поширення: геометрично-рослинними нововізантійськими прикрасами був оздоблений лише один вітчизняний рукопис — Київський Псалтир.

Орнамент стародрукарського стилю (перша половина XVІ — початок XVII ст.). Цей орнамент створено на основі ксилографічних орнаментально-декоративних прикрас друків Івана Федорова. Орнаментика стародрукарського стилю вплинула на оздоблення рукописів лише частково і значного поширення, особливо в українській рукописній книзі, не набула. Це пояснюється тим, що художня виразність орнаментики базувалася не на колірності (а це було основою рукописної книги), а на новій книжковій естетиці — співвідношенні чіткого друкованого чорною фарбою тексту та білого паперу.

Орнамент розвиненого рослинного стилю (кінець XV—XVII ст.). В українських рукописах XIV—XV ст. рослинний орнамент ще займав незначне місце: спрощені рослинні елементи використовувалися тільки для доповнення тератологічних і плетінчастих заставок та ініціальних літер. З кіпця XV—початку XVI ст. декор із рослинного орнаменту значно ускладнився, його елементи почали наближатися до природних форм. Рослинні прикраси стали з'являтися на книжкових полях, іноді облямовуючи текстові стовпці на сторінках. Вітчизняні майстри книги перейняли цей прийом оздоблення книжкових розгортів у західноєвропейських, зокрема у чеських і польських митців. Рослинні книжкові прикраси готичного характеру, побудовані з кострубатих гілок, не набули широкого розповсюдження в українських рукописах. Майстри книги поступово відходять від гілчастих обрамлень текстів, які мали вигляд подовжених паростків у великих ініціальних літерах, і створюють на полях рукописів самостійні рослинні композиції.

Крім загального декоративно-орнаментального оздоблення, рукописи також ілюструвалися сторінковими сюжетними малюнками — мініатюрами. Це багатокольорові зображення канонічних святих або київських князів того часу. З XV ст. з'являються мініатюри з композиціями побутового та історичного змісту. Чимало їх загинуло під час воєн та пожеж. Але й ті, що збереглися, дають нам уявлення про високе мистецтво художників давніх часів. І хоч з середини XVI ст. на Україні почалося книгодрукування, рукописна книга не припиняла свого існування. Вона жила поруч з друкованою книгою і наприкінці XVI —початку XVII ст. досягла найвищого свого розвитку. Графічне оздоблення книги набуло іншого характеру в XVII —XVIII ст., коли масове книгодрукування повністю витіснило нелегкий труд книгописців та ілюстраторів.

Підводячи підсумок, можна сказати, що слов’янська рукописна книга відіграла значну роль у розвитку сучасної української книжкової графіки.