До Історії друкарні Києво-Печерської лаври у першій половині ХХ ст.

На початку ХХ ст. лаврська друкарня залишалася однією з кращих серед численних друкарських закладів, що з’явилися в Україні. Передвоєнне піднесення у промисловості 1910-1914 р.р. сприяло пожва-вленню друкарської галузі. В умовах гострої конкуренції лаврська друкарня, дбаючи про якість і конкурентність своїх видань, провадила модернізацію обладнання, запроваджувала нові види друку. В останнє десятиліття ХІХ ст. тут встановили літографську машину. 1909 р. відкрили при друкарні фототипне відділення: придбали друкарський верстат та друкарську машину для фототипії; 1912 р. до шести плоскодрукарських високого друку машин додали сьому; а через рік придбали другу тигельну друкарську машину для друку акцидентної продукції. Зростання виробництва вимагало розширення лаврської словолитні, тому поряд з чотирма діючими словолитними машинами у 1911 р. з’явилася п’ята. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. обладнання друкарня поповнили новими машинами для брошурувальних та оздоблювальних робіт (різальною, лакувальною, бронзувальною тощо). 1912 році сталася ще одна важлива подія. Друкарню підключили до лаврської електричної станції.

З року в рік зростав річний прибуток лаврсь¬кої друкарні. У 1903 р. він дорівнював 109 тис.рублів, 1910 р. - 118 тис. рублів, напередодні війні збільшився до 140 тис. Протягом 1910-1914р.р. тут постійно працювало 114 працівників.

Друкарня з успіхом представила свої видання на Всеросійській промисловій виставці 1913 р. у Києві, через рік на Міжнародній виставці друкарської справи і графіки у Лейпцигу.

Світова війна, що розпочалася в серпні 1914 р., негативно позначилась на економічному, господарському становищі країні і, зокрема, на друкарській галузі. З початком війни закрились редакції багатьох газет і журналів, виникли труднощі з постачанням облад¬нання і матеріалів, значна частина по¬стачальників опинилась по інший бік фронту. Мобілізація породила про¬блему кадрів. Закривались дрібні друкарні, скорочувалось виробництво на великих.

Незважаючи на специфіку продукції лаврської друкарні (богослужбові видання та журнали, підручники), труднощі воєнного часу не обійшли і її. Скорочення виробництва, загроза евакуації у вересні 1915 року призвели до розпродажу частини обладнання та матеріалів. У 1915 р., «...по случаю сокращения типографського производства по обстоятельствам военного времени» писав начальник друкарні архимандрит Філадельф, Петербурзькому військовому комітету продали 595 пудів 35 фунтів шрифту. Ця тенденція тривала і пізніше. У 1918 р. Експедиція заготівлі цінних паперів (Петроград) придбала у лаврської друкарні новий каландр, а друкарня Злобінського (Катеринослав) – одну зі словолитних машин, верстат для підрізки шрифтів, дещо з словолитних інструментів. Головним чином, прода¬вали старе обладнання, тому до істотних змін у технічному стані друкарні це не призвело, що засвідчує акт опису майна друкарня за квітень 1918 р.

Безпосередні втручання в діяльність лаврської друкарні почались з осені 1917 року. Друкарня перманентно пережила серію реквізицій, декілька спроб націоналізації, аж до остаточної у 1919 р. У жовтні 1917 р. лаврську друкарню за погодженням з намісником Лаври реквізував для потреб Генерального Військового комітету 1-й запасний Український козачий полк. Головним чином друкували матеріали комітету і штабу полку, а згодом, за рішенням керівни¬цтва полку, і книжки видавництва «Вернигора». Дещо вда¬валося надрукувати і для власних потреб, виконуючи роботи по попереднім замовленням.

У січні 1918 р. під час недовгого перебування в Києві більшовицьких військ під командуванням Муравйова лаврська друкарня виконувала замовлення його штабу – друкувала відозви, військові накази, №14 та 15 газети «Борьба с контреволюцией» та ін.

У березні 1918 р., коли уряд Центральної Ради відновив свою владу у Києві, Народне Військове Міністерство розпочало чергову реквізицію майна лаврської друкарні. «Належать реквізиції весь папір, оправні станки, словолитні шрифти і прочі речі, які находяться в помешканні Лаври» було написано в наказі Міністерства від 30 березня.

6 квітня Держпарткомітет ісповідань Міністерства внутрішніх справ за погодженням з Військовим Міністерством надав Лаврі охоронну грамоту на друкарню. Незважаючи на це майно лаврської друкарні було описане і 15 квітня представники Департаменту ісповідань - начальник видавничого відділу В.М.Лашнюков і призначений в.о. завідуючого друкарнею М.В.Сімашкевич підписали з керівниками лаврської друкарні - архімандритом Філадельфом та о. Борисом акт прийому – здачі майна друкарні.

Але 29 квітні влада у Києві перейшла до гетьмана П.Скоропадського, який своїм маніфестом ліквідував розпорядження Центральної Ради. Вже на початку травня Духовна Рада Лаври отримала листа, в якому зазначалося, що друкарня «... остается в полной власти и распоряжении Духовного Собора. Департамент Исповеданий и дальше будет охранять лаврскую типографию как важный технический апарат для церковной культурно-просветительской деятельности Украинской церкви».

Друкарня Лаври продовжила свою діяльність. У червні 1918 р. закінчили друкувати перший том монографії Ф.Титова «Типография Киево-Печерской Лаври...» та додаток до неї. Завдяки тому, що до вересня 1915 р. встигли виготовити необхідні кліше і закупити літографські камені та матеріали, видання вийшло відносно недорогим. Книжки продавалось, в залежності від ґатунку паперу на якому були надруковані, за ціною 200, 300 та 400 рублів. У наступні півроку друкували «Записки Митрополита Львовского Андрея Шептицкого», «Евангелие толковое от Иоанна» в 1/32, «Путеводитель по Лавре», «Краткую летопись Всеукраинского церковного Собора», повне зібрання творів митроплита Антонія» та інші ви¬дання. Розпочали друк другого тому монографії Ф.Титова. 14 грудня 1918 року до влади у Києві прийшла Директорія на чолі з В.Винниченком. Лаврська друкарня була на той час єдиною київською друкарнею, що могла працювати цілодобово, була ж бо підключена не до місь¬кої, а до лаврської електростанції. 27 грудня В.Винниченко підписав розпо¬ря¬дження за №125 про реквізицію лаврської друкарні для потреб Центрального Інформаційного Бюро. На його замовлення тільки 25-26 грудня було надру¬кували 54 тисячі відозв нової влади.

На початку лютого 1919 р. у Києві відновили радянську владу. Друкарню Лаври реквізували для потреб Наркомзему, призначили і комісара друкарні. У липні того ж року друкарню передано у розпорядження Л.И.Р.У – відділу по ліквідації майна релігійних установ, а у серпні постановою Наркомзему №1339 - у користування Сільсько-господарського комітету Наркомзему. Більшу частину її продукцію тепер складали постанови та інструкції Наркомзему, Ради народних комісарів, брошури Міністерства Земельних справ та інших установ, зокрема Книж-кової палати, численні бланки. Крім декретів, бланків і постанов у цей час зі стін друкарні вийшли капіта¬льна монографія П.Тутковського «Матеріали сільсько-господарської бібліографії», праці О.Яната «Українська природнича література додержавної доби», «Спостереження над бур’яном».

Між тим становище друкарні ставало дедалі все більш складним. Гроші за держзамовлення надходили у Підвідділ Л.И.Р.У, згодом до Наркомзему, а вони вже виділяли кошти на заробітню платню та функціону¬вання друкарні. Через «недостаточность платных работ» коштів постійно бракувало. Кількість працюючих зі 114, які працювали тут напередодні війни, скоротилась до 43 у липні, 25 на початку осені.

31 серпня 1919 р. у місто увійшли денікінці. Лавру відновили у всіх правах, повернули і друкарню. Але нова влада ліквідувала радянські гроші і казна Лаври зовсім спорожніла. Сподівання на відновлення друкарні танули. 8 жовтня начальник лаврсь¬кої друкарні архімандрит Філадельф писав: «Для восстановления работы ти¬пографи, хотя би части, необходимо минимум 300 тысяч рублей на покупку топлива... и самих необходимых материалов, да и на текущие расходы не менее 50 тысяч рублей в месяц. А между тем казна обители... совсем исто¬щилась».

Духовна Рада Лаври вирішила призупинити діяльність друкарні. Робітників звільнили, сплативши їм заробіток за поточний тиждень. 16 грудня Червона армія відбила у денікінців Київ. Під час наступу більшовики обстрілювали київські висоти, частина снарядів потрапила у будівлі друкарні. Вони пробили дах друкарні, знесли частину даху словолитні, пошкодивши її стелю у чотирьох місцях. У всіх будинках, що належали друкарні, повилітало скло. Ще восени, сподіваючись відновити роботу друкарні, Лавра спромоглись провести вкрай необхідний ремонт трансмісії та обладнання, але руйнація будівель знищила ці надії.

25 грудня керівництво Києво-Печерської Лаври сповістили, що Лавра передається у підпо¬рядкування Київського Губернського відділу Соціального забезпечення. Відділу надавалось право розпо¬ряджатись всім рухомим і нерухомим майном Лаври, і тому числі і лаврською друкарнею. Обладнання друкарні, папір і інші матеріали були взяті на облік. У травні 1920 р. Київ захопили поляки і Лавра зробила останню спробу повернути своє майно.

Та після відновлення радянської влади Президія Укрпромбюро при Українській Раді народного господарства (УРНГ) прийняла постанову про націоналізацію всіх друкарських закладів незалежно від при¬належності. Оскільки стан приміщень лаврської друкарні не дозволяв відновити роботу, її використовували як склад поліграфічних матеріалів й обладнання. Все майно друкарні перейшло у підпорядкування Поліграфічного відділу УРНГ, який розподіляв його для потреб діючих друкарських закладів. Більшість вимог друкарень та інших установ стосувалась видачі паперу, іноді обладнання. Тому 1920 р. у лаврській друкарні залишилась лише половина того паперу, що був на обліку на початку 1918 р. З обладнання розпорядженням Поліграфічного відділу у 1920 р. другій радянській друкарні передали фототипну машину та всі матеріали для фототипних і літографських робіт. Того ж року оперативний штаб ХІІ-ої армії отримав одну з двох лаврських тигельних друкарських машин, а другу само¬вільно вивіз представник тресту «Київ-Друк» у 1922 р.

У червні 1921 р. за дорученням Губкому з друкарні вилучили все, що мало історичну чи художню цінність: гравюри на міді та дереві, пунсони, портрети архімандритів Єлесея Плетенецького, Євгенія Болховітінова, Петра Могили, Арсенія Москвіна. Взяли на облік усі художні видання, коректорську бібліотеку, друкарські аркуші цінних видань, рукописи. Серед цього, імовірно, був і рукопис другого тому праці Ф.Титова «Типография Киево-Печерской Лаври», частину його встигли надруку-вали у березні 1919 р. Наукові видання, серед них перший том «Типографии...» Ф.Титова з додатком, записки Киев¬ской Духовной Академии», «Зверинецкие печеры» І.Каманіна, «Во¬дяные знаки» О.Ветвицкой, «Южно-русские грамоты» В.Розова та інші було переплетено і передано Всеукраинской Академии наук (ВУАН).

У 1922 р. на клопотання Всеукраїнської Академії наук, яка не мала власної друкарської бази, Раднарком УРСР прийняв рішення про пере-дачу лавр¬ської друкарні Академії наук . Справа затяглась до другої половини 1923 р., за друкарню Академії довелось вести вперту боротьбу з трестом «Київ-Друк»

Академія прийняла друкарню в «напівзруйнованому стані». І самі будівлі, і обладнання вимагали ремонту. Обладнання було зношеним, з друкарських машин лише одна була відносно новою (1912 р.), решта випуску 1862-1890 р.р. Керівництво ВУАН знайшло можливість почистити і полагодити обладнання, але коштів необ¬хідних на утримання друкарні Академія не мала. Тому прийняли рішення про передачу друкарні в оренду. 1924-25 р.р. орендатором стало видавництво «Червоний шлях». З 1925 р. договір оренди підпи¬сали з Державним ви-давництвом України (ДВУ), яке зобов’язалось щомісячно в рахунок орендної плати безкоштовно друкувати для Академії десять друкованих аркушів.

Робота друкарні ВУАН-ДВУ, так значилось відтепер на титульних сторінках на багатьох виданнях, поступово почала налагоджуватись. Друкарня відроджува¬лась. До діючого дода¬лось хоча і не нове, але в ро-бочому стані облад¬нання. За 1924-1925 р.р. на ділянці високого друку встановили сьому друкарську ма¬шину. Відновили роботу літографії - завезли літографську машину й два літографські верстати. Вирішенням питання зі нестачею шрифтів на той момент стало при¬дбання двох верстатів для відливки стереотипів. Продукцію ДВУ та видавництва Академія становили, головним чином, книжкові ви¬дання, тому при друкарні створили палітурну ділянку, для якої для придбали дві ниткошвейні і одну дротошвейну машини.

У кінці 20-х на початку 30-х років обсяги друкованої про¬дукції значно зросли як за кількістю назв так і за тиражами. За 1925-1926 р.р. загальний тираж книжкової продукції по видавництву ДВУ досяг 20 396 тисяч примірни¬ків. Для подальшої роботи необхідним стало зміцнення технічної бази друкарні. 1928 р. у друкарні ВУАЕ-ДВУ вже нараховувалось 13 машин високого друку. Значно розширився її літо¬графський цех, тут тепер працювало п’ять літо¬графських машин, додатково було за¬куплено необхідну кількість літо¬граф¬ських каменів. Розширився і палітурний цех. Поряд з швейними машинами тут розмістили фальцювальну, лінувальну, різальну, бігувальну ма¬шини. Були замовлені нові дві ниткош¬вейні машини з 3-4 голівками, дві дротошвейні та дві календарні. Того року повністю відмовилась парових машин і перейшла на електроенергію, для машин були при¬дбані електромотори. Зі зростанням виробництва збільшувались кількість працюючих у друкарні. У 1925/29р.р. тут працювало -169 осіб, у 1930 вже 198.

Проблемним місцем друкарні залишався складальний цех. Для академічних видань властивий складний набір і невеликі наклади. Замовлення Академії складали 100% плану наборного цеху. Друкарня постійно відчувала брак шрифтів, які до того ж були давно збитими. Їх знос сягнув 140%. 1928 р. придбали 4091,65 кг нового шри¬фту, лінійок тощо, купили також нові каси і рами. Нові шрифти дозволили значно покращити якість видань, але їх придбання не вирішувало проблем складального цеху. Тому серед замовлень друкарні на обладнання 1931-35 року було зазначено не тільки нове імпортне друкарське обладнання, але й дві складальні «Лінотип» і ще 7 тонн нового шрифту.

Колишня лаврська за 20-30-і роки минулого сто¬ліття знов стала потужним кни¬жковим друкарським закладом, де друкувались наукові праці українських вчених і твори художньої літератури. У фондах Музею зберігається понад 70 академічних видань, що були надруковані у друкарні ВУАН-ДВУ, коли вона знаходилась в історичному будинку лаврської друкарні. Серед них праці академі¬ків Д. Багалія. «Нарис україн¬ської історіографії. Джерелознавство», М. Крав¬чука «Алгебраїчні студії над аналітичними функціями», А.Кримського «Історія Туреччини», «Хафиз та його пісні близько 1300-1389 р.р.», В.Перетц «Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси ХІІ віку», ві¬домих дослідників М.Левченко «З поля фольклористики й етнографії», С.Маслова «Етюди з історії стародруків ІХ-Х ст.» та багато інших.

Друкарні ВУАН-ДВУ стало тісно у старих стінах, розширення машинного парку ви¬магало збільшення виробничих площ. Друкарні, як раніше, на¬лежали лише будинок самої друкарні, словолитня, де як у ХІХ ст. знаходи¬лися словолитне і стереотипне відділення, будинок колишньої столярної майстерні (теперішня бойлерна). Повстало питання про приєднання до дру¬карні корпусу №11 (колишньої проскурні), який належав у той час хлібзаводу Сорабкопу. У це приміщення планували перенести машинний відділ друкарні. Та сталося зовсім інакше.

За часи роботи академічної друкарні у приміщенні колишньої лаврської навантаження на фундаменти будівлі зна¬чно зросла. У 1930 р. тільки в друкарських цехах працювало 14 плоскодрукарських та 5 літографських машин, кожна вагою більше півтори тонни. (у 1920 було 7 і 1 відповідно). Приміщення друкарні розміщено на схилі гори, грунт під будівлею лесо¬вий, при зволоженні він може давати просадку, як це вже не раз було за сто¬ліття існування друкарні. У ХХ столітті, зокрема, у 1926 році старовинний будинок друкарні дав розколину через сповзи грунту пра¬воруч парадного входу. Капітального ремонту протягом 20-х років не було. У жов¬тні 1934 р. сталася аварія, дощі розмили фундамент і в будівлі друкарні з’явилася тріщина. Вона пройшла через весь будинок аж до третього поверху. 4 жовтня рухнув один з північних пілонів, під ним утворилося велике провалля. Комісія, яка оглядала приміщення друкарні прийшла до висновку про неможливість подальшої роботи у будинку. Поки вирішувалось питання з приміщенням, все обладнання терміново винесли на подвір’я. Протягом доби демонтували друкарський цех, згодом літографський. У грудні 1934 року друкарня ВУАН-ДВУ переїхала в нове приміщення на території Покровського монастиря по вул. Львівській, 44.

Так закінчилася історія друкарства на території Києво-Печерської Лаври. Традиції лаврської друкарні, яка діяла більш як 300 років, продовжила у першій третині ХХ ст. друкарня Всеукраїнської академії наук. З її стін вийшла велика кількість наукової і художньої літератури. Книжки друкарні завжди відзначалися акуратністю й ошатністю, культурою видання і поліграфічного виконання.

Подальша доля приміщень колишньої лаврської друкарні у передвоєнний період пов’язана з Історичним музеєм та Центральною історичною бібліотекою, які були переведені у Музейне містечко на територію Києво-Печерської лаври. У будинку друкарні розмістились експозиційні зали та виставка зброї. Фондам музею (відділам феодалізму, капіталізму та соціалізму) надали приміщення колишньої столярної майстерні друкарні, фондам Історичної бібліотеки - будинок словолитні.