Книжки від Михайла Максимовича у особистій бібліотеці Тараса Шевченка

Видатний український вчений-природознавець, історик, філолог і етнограф Михайло Максимович належав до найближчого кола друзів і знайомих Тараса Шевченка. Вони познайомилися у 1843р. у Києві і їхнє приятельство тривало до кінця поетового життя. Максимович був старший за Шевченка на десять років. На час їх знайомства він вже був визнаним авторитетом у вітчизняній науці: до того був професором Московського університету (з 1833р. доктор біологічних наук), ректором Київського університету, автором багатьох наукових праць. Його наукова діяльність розпочалась у галузі природничих наук, але поступово він переходить до гуманітарної сфери – фольклору, етнографії, історії, археології. Його і Шевченка об’єднували велика любов до рідної землі та постійний інтерес до її історії. У 1843р. М.Максимович був затверджений дійсним членом Тимчасової комісії для розбору древніх актів, діяльну участь у роботі якої згодом брав і Тарас Шевченко. Шевченкові імпонувала плідна праця вченого на ниві українського фольклору, мовознавства, історії. Тому до праці вченого Шевченко завжди проявляв великий інтерес, користувався ними,мав їх у своїй особистій бібліотеці. Були там і видання інших авторів, які Максимович дарував Шевченкові.

Особиста бібліотека Тараса Шевченка згідно з списком, складеним після смерті поета Данилом Каменецьким, мала більше півтори сотні книжок. Зібрані вони були Шевченком в основному вже після заслання, коли поет мав постійне місце проживання – з червня 1858р. кімнату при Академії мистецтв.

У списку книжок під №№21і 23 зазначені дві збірки українських народних пісень, видані М.Максимовичем 1834р. і 1849р. За описом Д.Каменцького обидві мали дачі авторські написи. Перші два видання українських пісень Максимовича 1827р. і 1834р. Шевченко вперше побачив у бібліотеці Євгена Гребінки – нею він користувався ще до викупу з кріпацтва. Серед російськомовного оточення в Петербурзі для нього це було великим відкриттям – українські пісні не просто записують, а й друкують. Про те, який вплив мали ці збірки на представників української інтелігенції, засвідчує історія знайомства з нею П.Куліша: «Випадково в крамниці Куліш купив збірник українських історичних пісень М. Максимовича, видання 1834р., книжка захопила його. Він носився з нею, скрізь декламував з неї думи народні і вивчив її всю напамять. Величні образи героїв народного епосу заволоділи його думкою і вперше прокинулася в ньому національна свідомість». Безперечно, що такі самі почуття охопили і Шевченкову душу. І хоча немає конкретних доказів про вплив збірок Максимовича на тематику творів і назву першої поетичної збірки «Кобзар», але він беззаперечно був. Адже у збірках Максимовича є багато відомостей про історичні події та конкретних героїв: Коновченка, Головатого, Палія, Чалого, Чурая, Богуславця: там надруковані гайдамацькі пісні «Про Залізняка», «Про Гонту і Котовича» «Про Гонту», які послужили Шевченкові у написанні поеми «Гайдамаки». Є тут також дві пісні про гайдамацького сотника Харька. Початок однієї із них : «Ой встань Харьку, ой встань, батьку, просять тебе люде», Шевченко написав на своєму офорті «Приятелі» (1859). А серед його улюблених пісень була «У степу могила з вітром говорила» - пісня із збірки Максимовича 1834р.

У передмові до першої і другої збірки Максимович розширив поняття «дума», термін, який вперше в літературний обіг ввів К.Рилєєв – він нерозривно пов’язує думи з історією українського народу, а їх життя – з кобзарями. Висока оцінка Максимовичем цих перлин народної творчості спонукала Шевченка до роздумів і свого ще вищого розуміння їх історичної значимості, про що він написав у 1856р.:«Недавно кто-то печатно сравнивал наши, т.е. малороссийские, исторические думы с рапсодиями хиосского слепца, праотца эпической поэзии. А я смеялся такому высокомерному сравнению, а теперь, как разобрал да разжевал, так и чувствую, что сравнитель (Максимович) прав, и, с cвоей сторноны, я готов даже увеличить его сравнение. Я читал, разумеется, в переводе Гнедича, и вычитал, что у Гомера ничего нет похожого на наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Сава Чалый» «Алексей, попович пирятинський», или побег трех братьев из Азова» или «Самойло Кишка», или, или, - да их и не перечтешь. И все они так возвышенно просты и прекрасны, что если бы воскрес слепец хиосский да прослушал хоть одну из них от такого же, как и сам он, слепца, кобзаря или лирныка, то раз бил бы в дребезги свое лукошко, называемое лирой, и поступил бы в михонши к самому бедному нашому лирныку, назвавши себя публично старым дурнем». Тому не випадково дві думи із збірок Максимовича – «Про Марусю Богуславку» і «Про пирятинського поповича Олексія» Шевченко ввів до свого «Букваря» 1861р.

Третя збірка українських пісень М.Максимовича вийшла у 1849р. – у той час Шевченко вже був на засланні. Але готувалася вона до друку на два роки раніше. Відомий лист М.Костомарова до М.Максимовича від 18 березня 1847р., у якому він просив поспішити з друкуванням цієї збірки пісень, бо частину пісень, зібраних Костомаровим, Куліш передав О.Бодянському для друку в «Чтениях в Обществе истории и древностей российских при Московском университете». З листа відомо наступне: «На нашей стороне Шевченко, который, к сожалению, где-то пропадает, но скоро явится: мы его засадим малевать для сборника. Несмотря на измену Кулиша, отдавшегося на протекцию Московскую, мы еще можем одержать первенство быстротою». Це свідчить про те, що Шевченко мав виконати ілюстрації до третьої збірки пісень Максимовича, але цьому перешкодив його арешт 5 квітня 1847р.

Безперечно, що збірку «Украинские народные песни» 1834р. (московське видання) і «Сборник украинских песен» (київське видання 1849р.) Максимович подарував Шевченкові після його повернення із заслання.

Відомо, що Михайло Максимович був одним із знаних дослідників і перекладачів « Слова о полку Ігоревім», переклад якого мав намір здійснити українською мовою і Тарас Шевченко ( у 1860р. Шевченко переклав два уривки «З передсвіта до вечора» і «Плач Ярославни»). У описі бібліотеки Шевченка під №71 значиться видання «Слово о полку Игореве.Изд. Максимовича. Киев, 1837». Цю книжку - «Ізданіє Шишкова або Максимовича» Шевченко просив надіслати йому одночасно А.Козачковського і О. Бодянського ще весною 1854р. з Новопетровського укріплення. Але видання «Слова» Шевченко тоді не одержав. У 1857р. вийшов новий віршований переклад твору, зроблений Максимовичем українською мовою: Песнь о полку Игореве, переведення на украинское наречие. – Киев, 1857. «Поцілуй старого Максимовича та чому він не шле мені своє «Слово о полку», - пише у грудні 1857р. Шевченко до М.Щепкіна. Щепкін у кінці грудня, прибувши до Нижнього Новгорода, привозить книжку від Максимовича. «…а що тобі не сподобається, будь ласка, напиши мені, коли буде досужно», - писав у супровідному листі автор перекладу. Однак, це київське видання у Шевченковій бібліотеці не зафіксовано.

На початку січня 1858р.Шевченко дякує Максимовичу за «дорогі подарунки». Можливо, разом із «Словом» вчений тоді передав Шевченкові третю збірку «Малороссийских песен» 1849р. В ній було двадцять дум, чотири з яких надруковано вперше. А, можливо, це видання потрапило до Шевченка, коли він гостював у Москві у Михайла і Марії Максимовичів. Через два тижні з Петербурга Шевченко дякує Максимовичу за «добро», передане йому через Грицька Галагана. Серед «добра» було доручення петербурзькій конторі журналу «Русская беседа», який у той час редагував Максимович, доставити Шевченові примірники журналу за 1856-1858рр. Шевченко їх одержав, бо вже 25 квітня пише Максимовичу, що читає статтю Новикова «Гус и Лютер»(початок її надрукований в кн..8,Т.ІV за 1857-1858рр.). Однак, цих примірників у описі книжок бібліотеки немає – є тільки один номер «Русской беседы» 1859р (Т.3, кн..15), у якому під назвою «Два малороссийских стихотворения» з ініціалами «Т.Ш.» надруковано мовою оригіналу поезії «Вечір» з посвятою А.І.Лазаревській і «Сон» - Марку Вовчку, що , безперечно, було зроблено завдяки М.Максимовичу.

13 березня 1858р. У Москві Шевченко одержав від Максимовича відбиток його статті «Сказание о гетмане Петре Сагайдачном» із збірника «Киевлянин». У той день Максимович разом з Маркевичем прийшли на квартиру до Щепкіна , щоб провідати хворого Шевченка. «Навестил меня Маркович, сын Н.Марковича, автора «Истории Малороссии» и М.А.Максимович с брошюрою «Исследование о Петре Конашевиче – Сагайдачном. Сердечно благодарен за визит и брошюру», - записав того дня Шевченко у своєму щоденнику. Дослідження Максимовича давало Шевченкові нові додаткові відомості про діяльність українського полководця, зокрема, про останні роки його життя (вважалося, що Сагайдачний доживав віку у монастирі). Тоді як за відомостями Максимовича він помер від ран після битви з турками під Корсунем 1622р. Максимович знайшов нові архівні матеріали і навіть тексти поетичних творів, які читались студентами Києвобратської школи на похороні гетьмана в Києво-братському монастирі. Як відомо, про Сагайдачного Шевченко згадує в «Гайдамаках» и «Никита Гайдай». У поемі «Гамалія» назвав його чернецем за відомими тоді йому історичними джерелами.

Напевно, тоді в Москві Максимович передав Шевченкові ще одне своє видання «Дни и месяцы украинского селянина» (М., 1856). У ньому в описовій формі автор розповідає про природу, працю, побут, звичаї, свята, пісні українців. У виданні, що було у бібліотеці поета, описано два місяці – березень і квітень (так як колись, рік у Максимовича починається з березня). Із листування Шевченка з Максимовичем відомо, що вчений надіслав йому переробку «Батрохоміомахії» українською мовою, автором перекладу якого був Костянтин Думитрашко(псевдонім Копитько). Але її немає у описі бібліотеки Шевченка, як і немає журналу «Украинец», який видавав Максимович. У цьому журналі були надруковані псалми у його перекладі. Свій переклад він до того посилав Шевченкові з тим, щоб той прочитав і дав свою пораду.

Серед історичних праць, якими цікавився Шевченко, був «Літопис Самійла Величка» (повна назва «Летопись событий в Юго-Западной Россиии в ХVІІ веке»). У описі бібліотеки зафіксовано три томи літопису – останній, четвертий, вийшов 1864р.Перші два томи Шевченкові передав О.Бодянський, а третій прислав М.Максимович у жовтні 1859р. через художника І.І.Соколова. «Через Ивана Ив. Соколова шлем к Вам приветы с Михайловой горы, а с тем вместе посылаю Вам вышитую для Вас украинскую сорочку, позабытую Вами сорочку и платок и обещанный 3-й том «Летописи Величковой», - читаємо в листі від 6 жовтня 1859р.

Бібліотека Шевченка, як цілісна одиниця не збереглася. У НМТШ зібрані дублікати книг (неповністю), які у нього були. Деякі видання є в окремих книгозбірнях. Так, в Інституті літератури зберігається 2-й том літопису Величка з автографом Шевченка, а також «Первый том памятников, изданных Временною комиссией для разбора древних актов» (К., 1845), редактором якого був Максимович. Можна припустити, що не тільки це видання, але й інші історичні видання Шевченко також міг одержати від нього. Загалом, у бібліотеці Шевченко значиться п’ять видань, автором яких був Михайло Максимович і надходження яких підтверджено документально: збірки українських пісень 1834р. і 1849р., переклад «Слова о полку Игореве» 1837р., «Сказание о гетмане Петре Конашевиче-Сагайдачном» (відбиток із збірника «Киевлянин»1850р.), «Дни и месяцы украинского селянина» і два видання (літопис Величка і примірник «Русской беседы»), які були подаровані ним Шевченкові.

Книжка є завжди особливим чинником у взаємостосунках людей. Вона їх об’єднує, збагачує новими знаннями і збагачує духовно, надихає і породжує нові творчі ідеї та задуми. Саме таке значення в житті та творчості Тараса Шевченка мали видання творів Михайла Максимовича та твори інших авторів, подаровані ним Шевченкові. (Щодо видань, означених у доповіді, то у фондовій колекції Музею є наступні: Сборник украинских песен (1849), альманах «Киевлянин» (1850), «Песнь о полку Игореве» (1857)- 2пр.. Є також збірник «Украинец» 1864р. (у Шевченка був 1859р.). «Первый том памятников, изданных Временною комиссией для разбора древних актов» (К., 1845«Летопись событий в Юго-Западной Россиии в ХVІІ веке»

25 березня Максимович у своїй московській квартирі дав обід на честь Шевченка, на якому прочитав вітальний вірш «Бувай здоров нам на радість, а собі на славу. Перебув ти тяжке лихо і лхиху недолю. Заспівай же нових пісень, щоб мати-Вкраїна веселилась, що на славу тебе породила.» (Основа, 1861, №6. – С.8-9.)Згодом цю посвяту Максимович читав на зібранні у С.Аксакова.

Література.

1. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у 12-ти томах. Т. Т.1-7. К., 2003-2006.

2. Олександр Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський. К., 1991.

3. Т.Г.Шевченко. Біографія. К., 1984.

4. Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814-1861. К., 1982.

5. Шевченківський словник у 2-х томах. К., 1976.

6. Спогади про Шевченка. К., 1958.

7. Листи до Шевченка. К., 1962.

8. В.Анісов, Є.Середа. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка.К., 1976.

9. Бородін В.С. Т.Г.Шевченко і царська цензура. К., 1969.

10. Л.Владич. « Живописна Україна» Тараса Шевченка. К., 1963.

11. Ф.Я.Прийма. Шевченко и русская литература ХІХ века. М.-Л., 1966.