Ліро-поетична поема Семена Боброва «Таврида, или мой летний день в Таврическом Херсонисе»

Кримський півострів, колиска давньої цивілізації України, його історія надзвичайно цікавлять сучасників. Важать художні твори, автори яких мандрували південними землями і наразі призабуті. Мета дослідження. Привернути увагу до життєтворчості російського поета С.С.Боброва, котрий десять років провів на Півдні на зорі його приєднання до Росії. Об’єктом дослідження є реальна дійсність, що мала місце в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Предмет дослідження: книга С. С. Боброва, написана і надрукована в Миколаєві.

Семен Сергійович Бобров народився 1763 р. в російському місті Ярославлі в родині священика. З дев’яти років жив у Москві, де навчався в семінарії, гімназії, університеті (закінчив 1785 р.). Його учителями і покровителями були М.І. Новиков і М.М.Херасков. Визнання Боброву приніс вірш «Действие и слава зиждущего духа», надрукований у журналі «Собеседник любителей российского». У чині губернського секретаря Бобров переїхав до Санкт-Петербурга. У жовтні 1787 р. влаштувався на службу в Геральдію при Сенаті. Дружив із О. М. Радищевим, був активним членом Товариства друзів словесних наук. Тісний зв’язок із Новиковим і Радищевим карколомним чином відбився на долі Боброва. Його поетичні твори ціле десятиліття не публікували ні московські, ні петербурзькі часописи. Поет переїхав для постійного проживання на Південь. У березні 1792 р. його закріпили за похідною канцелярією Чорноморського правління. Супроводжуючи начальника правління М. С. Мордвинова в інспекторських поїздках, побував у Херсоні, Одесі, Севастополі, в Криму, Керченському і Таганрозькому портах. Поет розділяв з віце-адміралом труднощі, пов’язані з переміщенням, допомагав складати «донесения к высочайшему лицу».

Восени 1794 р. Бобров осів у Миколаєві, куди перенесли правління Чорноморського флоту. Наступного року його зарахували в штат перекладачів, а в серпні 1796-го «произвели» в капітани. Прекрасні краєвиди Криму, давні легенди надихнули Боброва написати поему «Таврида, или мой летний день в Таврическом Херсонисе», яка в 1798 році була надрукована в Чорноморській адміралтейській друкарні.

Наклади книг, надрукованих у Миколаєві, складали від 300 до 1000 примірників. Інформацією щодо загальної кількості примірників «Тавриди...» ми не володіємо. Але те, що дана книга залишалася маловідомою для читацького загалу, наводить на думку про її невеликий тираж.

Восени 1792 року Боброву вдалося повернутися до Петербурга. Поет влаштувався на своє попереднє місце служби, в Геральдію, вже у чині колезького асесора. На початку 1804 р. в друкарні І. Глазунова були надруковані вибрані твори Боброва в чотирьох частинах під загальною назвою «Разсвет полночи, или Созерцание славы, торжества и мудрости порфороносных, браноносных и мирных гениев России с последованием дидактических, эротических и других разного рода в стихах и прозе опытов Семена Боброва». Видання прославило Боброва. Найбільшою популярністю користувалася четверта частина «Разсвета...» під назвою . «Херсонида, или Картина лучшаго летняго дня в Херсонисе Таврическом. Лирико-эпическое песнотворение. Вновь исправленное и умноженное. Часть четвертая Разсвета полуночи Семена Боброва». Це друге видання миколаївської «Тавриди...», «умноженное и вновь исправленное». Інтерес до книги великою мірою спричинили політичні події. Жадобу пізнання приєднаних до Росії південних земель задовольняв великий поетичний твір Боброва, що сприймався на кшталт енциклопедії. На початку 1805 р. М. Н. Муравйов підніс імператору книгу з «Херсонидою...». У березні Олександр І «пожаловал» авторові перстень вартістю 700 рублів. Бобров вийшов на один рівень зі своїм учителем і покровителем Херасковим.

Помер Семен Сергійович у березні 1810 року. Тіло поета покоїться на Волконському кладовищі поряд із Ломоносовим. Досліджуючи книготворчість Боброва, сучасні літературознавці звертаються до «Херсониды...», залишивши поза увагою перше видання поеми «Таврида...». Приміром, А. Люсий, сучасний автор книги «Первый поэт Тавриды», теж досліджував «Херсониду...», твір перероблений і надрукований на Півночі [4]. Припускаємо, що перше видання книги і для сучасних дослідників залишається малодоступним. Книгу «Таврида, или Мой летний день в Таврическом Херсонисе» ми виявили у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського. Зберігається вона у відділі стародруків і рідкісних видань під шифром Гр. 5311. Книга ошатна, середнього формату (13 Х 21 см), в шкіряній обкладинці жовто-коричневого кольору, нараховує 278 сторінок. Папір на дотик шорсткий, низької якості. Корінець по горизонталі прикрашають сім пар ліній, що імітують бинти. На червоному тлі великими буквами тиснено слово ТАВРИДА, нижче три розетки. Форзац білий, пожовклий від часу. Стан книги задовільний.

Згідно з «Хронікою книгоиздания», складеною в Миколаєві, «к первенцам книгоиздания принадлежала большая лиро-эпическая «Таврида...» [10]. Тобто ця книга презентувала Миколаївську гражданську друкарню, засновану адміралом Мордвиновим у 1797 році. Таке твердження може відповідати дійсності. Мордвинов, який характеризувався благосхильним ставленням до поетів, міг передбачити: художній твір, в якому широко описані нещодавно приєднані землі (1783 р.), викличе інтерес у читачів. Друкарню на ту пору очолював талановитий московський друкар Семен Іоанникійович Селівановський. Тож книга представляє інтерес і з технічного боку дослідження. Ми ретельно дослідили кожний аркуш книги, зокремо до початку пагінації. 1-й аркуш. На титульній сторінці міститься назва книги, інформація про автора, місто, друкарню і рік видання. Текст розтягнутий на всю сторінку, рядки орієнтовані на центральну лінію. Використані різні кеглі шрифтів, як прямі, так і курсивні, деякі слова набрані в розрядку. На звороті, вище середини сторінки, вказівка: Съ одобренія Московской Ценсури. 2-й аркуш відведений під присвяту «черноморскихъ Флотов адмиралу. / и / разных орденовъ кавалеру / Н И К О Л А Ю С Е М Е Н О В И Ч У М О Р Д В И Н О В У» Оформлення тексту та задіяні шрифти такі ж, як на титулі: 3-й аркуш. Без спуску, великими літерами надруковано звернення до Мордвинова: ВАШЕ ВЫСОКОПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВО!

МИЛОСТИВЫЙ ГОСУДАРЬ! Нижче, з міжрядковим відступом, розміщено прозовий текст, набраний в основному курсивом. Трапляються слова (прізвища, географічні назви, також латинські вирази і слова), набрані прямим шрифтом. На цій сторінці, внизу, дві пари круглих дужок, що зведені вигнутими боками - ) (. Звернення займає 8 сторінок, або 4 аркушів. У кінці прозового тексту підпис із рівнянням на правий берег: «Преданнєйшїй слуга / Сочинитель». Зверненню до М. С. Мордвинова варто приділити увагу. Його початок такий: «Вот некоторое изображеніе Таврии! – воззрите на него, и услышьте предварительный суд о нем! начало сего плода возрастом своим обязано еще первому Вашему обозрению сего полуострова». Автор повідомляє: щоб опис красот Таврії не видався сухим, він увів образ Магометанського мудреця, котрий на прикладі «утра, полудня и вечера» склав для свого «питомца» правила морального життя.

Нижче Бобров пояснює, чому він вибрав «род четверостопных белых стихов». «Творение сие писано белыми стихами. – Но я не воспящал себе, естьли равнозвучие выходило само собою на конце. Славнейшие Аглинские писатели, Мильтон, Аддисон, Томсон, Экензайд также Немецкие, Клобшток и другие давно презрели сей Готический убор стихов. Правда, слух наш, привыкший к звону рифм, не охотно внимает те стихи, на конце коих не бряцают однозвучные слова. Мне бы казалось, что рифма никогда еще не должна составлять существенной музыки в стихах. …доброгласие и стройность не в рифмах, но в искусном и правильном подборе гласных или согласных букв, употребленных к стати в самом течении речи, что и служит согласием музыкальных тонов.» Ще на зорі російської літератури Бобров стверджував: «рифма часто служа некоторым отводом прекраснейших чувствований и изящнейших мыслей, почти всегда убивает душу сочинения». Щодо дії самого Боброва, то «храня правило легкости в течении слова», він відійшов від дактило-хореїв і римської міри, вживання яких на слов’янському ґрунті приводить до «бряцания без силы». Автор поеми «имел то намерение, дабы себя облегчить от наемных уз, и лучше дать ощутить меру сего, так сказать, почти прозаического стопостремления». Убористий прозовий текст сприймається на кшталт екскурсу щодо складання віршів у полі слов’янської орфографії. На думку Боброва, безоглядно діють поети, які починають із дактило-хореїв і переходять до римської міри, законів якої теж не до кінця засвоюють. Тобто «из одной крайности поскользнулись в другую».

Відголоски суперечок між служителями Музи, що розгорілися в столиці, доходили до окраїн Російської імперії. Семен Бобров рішуче не сприймав модних віянь, які все інтенсивніше проникали в Росію. Більше того, вони його дратували і непокоїли. «Пренебрегши драгоценный вкус нашей древности, по крайней мере в старобытных песнях, или народных повестях и поговорках, не перестаем пресмыкаться в притворе знания своего, и никогда не растворяя собственных красок пишем чужою кистию, и даже с кичливою некоей радостию употребляем чужие слова и вкус не только в чужой же одежде, но и свои родные одеваем на иноплеменничью стать. О! естьли бы поспешнее отверзлись собственное святилище познаний и вкуса.» 7-й аркуш. На місці заставки дві горизонтальні лінії, що сягають ширини полоси. Віршований текст починається з відступу. Перша літера значно більшого кеглю та іншого рисунку. Цей розділ сприймається гімном «благотворящей» природі, яка «Дала мне красок пестроту, Которыми я не забыл Рисунок слабый оттенить». Поет закликає читача стати співучасником тих див, які він бачив у Тавриді: «Услышь сей робкий глас! – услышь! Услышь, – блаженный друг природы!» Текст переходить на верхню сторонку 8-го аркушу, яку прикрашає кінцівка у вигляді короткої, потовщеної по центру лінії.

Строфи з рівнянням на лівий берег і без абзаців. Коли ж ліричний чи інший герой твору веде безпосередньо мову, тоді текст відступає від основного рівня на два знаки вправо і кожен рядок починається відкритими лапками.. На звороті 8-го аркуша міститься цитата Горація. Спочатку цей текст надрукований латинською, а під ним у перекладі – російською мовою: «Все земли красоту являют, Но той усмешкой не пленяют, Как злачный сей предел». Власне поема починається на 9-му аркуші. Текст поділений на розділи, які не мають назв. Про їхній початок свідчить прикраса на місці заставки і про кінець – тонка коротка лінія. Віршованому текстові передує С О Д Е Р Ж А Н І Е. Перший розділ несе велике смислове навантаження. Про це свідчить і живописна заставка. На ній зображені три юні грації, що бавляться на хвилях. Візерунок круглий за формою і без чітких границь. Завдяки такому друкарському прийомові зображення органічно входить у композицію сторінки. Важить і те, що воно не статичне, а сповнене руху. Нижче слово – С О Д Е Р Ж А Н І Е. Ось як виглядає зміст першої глави (знаки пунктуації відповідають оригіналу): Приступ к предмету – Утро – Путешественники, Мекские и Мединские поклонники. – Шериф с Питомцом Мурзою – Соленыя озера. –Растения – Птицы – Картина гор – Назначение Чатырдагской горы точкою зрения. – Між змістом і текстом прикраса – тонка коротка риска. Далі подано 8 рядків тексту. Перша буква виділена. На нижніх берегах по центру відбита буква А, як вказівка на перший друкарський аркуш. На 17 стор. внизу відповідно відбита буква Б, а на 263 стор. – Р. На звороті дев’ятого аркушу книжкового блоку з’являється пагінація сторінок. Вгорі сторінки на перетині верхніх і лівих берегів відбита цифра «2», арабська. На протилежному боці розвороту, відповідно, цифра «3».

На цьому розвороті вперше натрапляємо на виноски. В тексті вони оформлені у вигляді цифри в дужках (між дужкою і цифрою – проміжок з обох боків). Виноска відбита від слова, до якого відноситься. Пояснення виносок містяться внизу сторінки, під горизонтальною лінією, що довжиною на всю ширину полоси. Наприклад: (1)Кизиловое деревцо приносит ягоды весьма похожия на барбарис по цвету, некоторому вкусу и статности; но только гораздо крупнее... Далі без пагінації на двох сторінках, що переходить на третю, йде звернення автора до «блаженного друга природы», який теж захоплювався картинами південного краю: «О друг природы, – обратися! Зри сей рисунок! – усмехнися! – Воззришь, – тогда коральный холм, Салгирский брег, – уклон гор мшистый, – Дубрав благоуханных сонм, Кизилы, тополы тенисты, Иманноносная ясень, И сосна, мещущая тень, И величавые раины, В оттенках неких сей картины Толико ж будут возникать, Расти, – дышать и процветать, А шумные ключи священны И их потоки искривлены Такой же начнут стопой Скакать средь песни сей простой, Как в подлиннике безпримерном Неподражаемом – бессмертном. «Услышь сей робкий глас! – услышь!» [8, 2 – 3] У центрі 3-ї сторінки коротка лінія, потовщена в центрі.

Щодо змісту першої частини твору. Так, поет свідомий своєї ролі першопрохідника. «Доселе ни едина Муза Не строила здесь звонкой арфы; Быть может?; – ни един проток, Ни ключ кипящий не струит Гремящей песни краснопевца, И не бежит в небесной мере, Какую чувствуем в стихах.» [8, 3] Поет хвалить Музу, яка «с успехом возвеличит В живых очах племен грядущих Сии безсмертные протоки, Сии утесы и поля, Сии ключи, сии моря! – Они безсмертны». [8, 3] Розуміючи важливість завдання, поет звертається за підтримкою до вищих сил: «Сладко-поющая Камена! – Вдохни мне Аддисона силу! Дай насыщенно вображенье Чуствительнаго Экензайда, И Томсона, – жреца природы, Дорический напев и строй!» [8, 4]

Рішення відійти від рифмування Бобров передав поетичними засобами: «Дерзнул сии разторгуть узы … Дабы удобнее протечь С тобою поле новых зрелищ, С тобою поприще красот? – Сладко-поющая Камена! – Восстань! – изыди из оков!» [8, 4]

5-ту сторінку прикрашає коротка, як стріла, горизонтальна лінія. Зворот аркуша чистий. 7-ма сторінка прикрашена заставкою – жирною лінією у вигляді списа. Віршований текст починається після спуску. Перша літера виділена. Читаємо прекрасні поетичні рядки: «Как ясно там заря алеет? – Какие розы пламенеют Средь сих пустынь, – средь сих пучин Между шумящих тростников, На коих спят с небес ниспадши Седые нощи облака?» [8, 7] А ось і герої твору – столітній дід та його юний вихованець Мурза. Обоє мандрують із Медини, де поклонялися останкам пророка Магомета. На старця небеса поклали завдання бути «наставником брегов Эвксинских». Упродовж подорожування Шериф буде настійливо передавати «питомцу» свій досвід. Повчав юнака: «гроб есть первый наш учитель», «всему есть собственное время», «должно быть пчелой, / «И брать сок чистый из всего».

Бобров володів колосальним талантом описувати природні явища у дії. Незабутні сторінки народження нового дня, появи на небосхилі сонця. Зароджується день і починається дія в творі. Звивистими стежками слідом паломників рухається і ліричний герой. Вражений навколишньою красою, вигукував: «Куда ни обращу я взор; Повсюду вижу торжество» [8, 24]. Тобто торжество божественної «десницы». Дорогою їм трапляються місцеві жителі. «Лишь Скифски смуглые селяне Сидят с угрюмыми челами Под тенью сочных виноградов. Их Гурии прелестны. – правда; Но розы уст, багрец ланит И алебастровые груди Под кисеею погребают, И возраст часто сокрывают» [8, 69]. Сонце чимчикує до зеніту. Старець веде Мурзу до печер, де можна пересидіти спеку і подув гарячих вітрів. «Непобедимый, сильный зной!» [8, 86], зітхають люди. Страждають від спеки тварини. «Кузнечик томно лишь сверчит. Все птицы в кущи улетают; Один орел разынув нос, И длину дуба ветвь потрясши Крылами быстро рассекает Жегому зноем поднебесну, И проницает область света» [8, 82].

Все вище піднімається сонце і все вище забираються в гори паломники. «Много-печерный Инкерман До облак мрачных возходящий Стремнистым и крутым утесом, Где перст с вершины сквозь скалу Прорыв далекодонный кладязь (1) Открыл в глубоком недре ключ, И где изсек в едином камне Столпы, купели, олтари, Изображенья и беседки.» [8, 94] «Непобедимый, сильный зной! Ах! – воздержил в сей стране, И каплей пламенных не лей На страждущу мою главу!» [8, 86] Наші герої зустрічають двох пастухів, які теж прямують до печери, шукаючи там прохолоди і затишку опівдні. Пастухи розказали паломникам про себе. Виявляється, вони «в летах младых / В Элладе и Аравий / Учились».[8, 103] А ще повідали про свій спосіб життя і традиції, що передали їм предки: «вот там в низу лежит еленье, Где я и друг живем в двух кущах! – Благое небо – кущей кров; Цветуще поле – их помост; Вокруг покой; – внутри любов; – У нас Визирских нет Гарамов; – Ах! – мы двумя любимы нежно, – Замбекой я – Сульменой он; Да, – старец! – нежно; – что же больше? [8, 102 – 103] У печері наші герої наткнулися на велику кількість людських кісток. Тож здогадуються: «здесь / Дышали древле племена!» [8, 95] Або ж «...Орфей, Анахарсис, или Гирей В сей черной впадине согнил.» [8, 96] Шериф Омар повідав молодим допитливим співрозмовникам про історію цього краю. Почав від часів творення півострова. «Там, где елен и барсук ныне «Между дубов высоких скачут, «Тюлень, дельфин, огромный кит «Играли меж подводных скал. – «Там, где гнездится куропатка, «Плескал морской волной осетр. – «Все те ужасные вершины «И величавый Чатыр-даг «Лишь были малы острова».[8, 110 – 111] Повідав старець: «О первородном веществе, О перво-бытной тьме висевшей Над бездной влажной, все-объемной, О росте гор, о жизни былий О трусах, об огнях подземных.» [8, 119] Торкнувся Омар в розповіді і про перших поселенців Тавриди. Як «бытийственны вещают книги», «…древле славны Аргонавты Пучину черну разсекая Познали полуостров сей» [8, 120]. А потім «Суровы Киммеры, иль тавры Под кровом лишь одной природы» [8, 121]. Також у цей суворий край Іфігенія, жриця, «сюда по воздуху явилась». «Все было грубо и кроваво. Однако Греки преселясь Предел сей много просветили» [8, 126]. Розповів Шериф про Боспорське царство і Пантікапей, про Херсоніс. Натхненно оповів про орди кочових племен: скіфів, сарматів, готів аланів, гуни, венгрів, половців, монголів, татар, турків. Про їхніх вождів: Атила, Тамерлана, Чингіз-хана тощо. Поки Шериф розповідав, природа жила за своїми законами. Сонце сховалося за темними хмарами. Небо опоясала блискавка. Таврійські гори здригнулися від страшного гуркоту. «По всюду буря перемены творит в сию минуту новы.» [8, 194] Так, «туче-носна буря губит / Труд стоивший толиких вздохов?» [192], а «Корабль, – как легкая кора, – / Стократно черпает, и пьет / Закромками горьку бездну» [8, 195]. Рядок «Страшись пылающей десницы!» [130] схиляє до філософських роздумів. Образ грози, за Бобровим, – то репетиція кінця світу, символ кари людей за невиконаннями ними божих законів. Розділ, де описана буря в горах, по праву називають центральною поеми «Таврида», кульмінаційною. Знаменно, що Бобров, описав бурю, вражаюче уяву людини природне явище, і як поет, і як учений. Зокрема, нагадав читачам про «северного мудреца» Михайла Ломоносова, котрий описав природу грому і блискавки «северный мудрец» та про загибель Ріхмана, який вивчав це явище.

Надаємо слово науковцям. Лотман: «Бобров выступает как прямой продолжатель Ломоносова в стремлении создать научную поэзию. Физический мир, его законы и терминология занимают в его стихах наибольшее, после Ломоносова, место в русской поэзии XVIII – XІХ веков. Однако физика у Боброва соединяется с мистикой, научное – с таинственным» [7, 49]. Альтшуллер: «В поэме сказался и несколько эклектический характер творчества Боброва. Здесь, в описании гибели Рихмана, звучит идущая от Ломоносова тема научного исследования, прославление смелого эксперимента, с другой стороны, Бобров, как и в своей ранней лирике, говорит о непрочности бытия, предрекает гибель вселенной.» [1, 13] Кюхельбекер зацікавився «Тавридою», як романтичним твором, відмітив, що Бобров «умел описать бурю в периоде, а не страдания собственного сердца.» [1, 15] Врешті решт «свирепая гроза проходит; – – Далече слышен рев ея; Разсеянные облака быв легче бродят, как стада, Не стройно по лицу небес. Но некие последню влагу Туманом долу низпускают.» [8, 195 – 196] Хмари розійшлися, а сонце торувало шлях на захід. Ліричний герой похопився: «Почто сижу? – пойду отсель, И буду черпать чистый воздух!» Как все по грозной буре живо? – Во круг меня под самым слухом Жузчать толпящияся мошки; В своем пронзительном согласьи Не сметны гласы издают; В глазах рисуются стада То быстрых ласточек, то горлиц, То жаворонков свирестящих; В дубах торжественно открылась Симфония певиц небесных.» [8, 199] День непомітно сходить. Паломники, хоча і втомлені, але звернули уваги на красу навкружжя. Вечоріє. Чоловіки на крилах думок линуть до своїх коханих. «Явлення вечера прекрасны, Когда со мной Зарена ходит ... Без голубых ея очей, Без русых вьющихся кудрей И без каштановых бровей Ни тень, ни цветники в полудни, Без розовых ея ланит, И без ея блистанья взоров, Ни поздный пурпур в море зыбкый, Ниже вечерняя звезда Очаровать меня не могут; - Лишь ты, Зарена! – ты мне все» [8, 199]. Надибуємо прекрасні бобровські порівняння «Уже горящеее светило, К помосту запада спускает Лампаду нискую свою» [8, 201]. Ліричний герой спускається з гір, заходять у селище. А там наш знайомий Шериф Омар сидить в тісному оточенні селян. Виконуючи покладену Провиддям місію, Омар повчав: «...чисто сердце человека, – Вот настоящий храм его!» [8, 216] Старець не переставав повчати Мурзу, котрий зібрався одружуватися: «Супруг ты будешь: – буди нежен!» [8, 231]? «...буди к бедным сердоболен» [8, 232]. Коли стемніло і люди не клопочуться по господарству, то належить молитися, спілкуватися з Богом. Це час роздумів про місце людини на землі, як сходину для вічного життя, про вищу духовність «Премудрость скромна, – благородна; – Ея благотворенья тихи, Подобны облачной росе, Что падает с небес в молчаньи.» [8, 251] У першу голову Бобров склав «Тавриду..» задля слави Господньої. Природно, поему вінчає гімн у честь Творця. Окремі строфи:: «Твоя десница благостынна Во изобильи насадила Сии тенистые леса И многоцветны вертограды, Сии багряны винограды, И исполинныя раины, Сии смоковницы роскошны, И доброплодныя маслины, Сребристы тополи и тисы И присноцветну зелень лавров.» [8, 274]

«Где звукнул в первый раз металл, Где плоть и кровь у всех разтлелась, Где брат не брат, – и друг не друг» [8, 274].

«Благоволи, – да Ангел мира Над каждым холмом воспарит, И сенью крыльев оградя На здешних водворит долинах Возлюбленную тишину! [8, 277]

«Но паче же, – небесный отче! – Востанови всятое царство Трех дщерей горняго сиона, Надежды, – веры – и любви! [8, 278] Заключні слова поеми мажорні, вони присвячувалися тим читачам, котрі закохаються в Кримський півостров, працюватимуть для його розквіту. «О ветхий деньми! – удостой На веки сей щастливый край Божественной своей усмешкой В благословенны ПАВЛА дни, Да Таврия в восторге духа Тебя в нем славословит вечно!» [8, 278]

«Таврида» сприймалася читачами як енциклопедія («исчисление») Кримського півострова, складена віршами. Так, в ній докладно описаний світ рослин. Переконатися можна хоча б з таких строф: «Вокруг меня пестреет царство благоухающих цветов. – Какое множество сиренов, (2) И бархатцов в полях мелькает! – Там горда солнцева сестра, (3) Донник (4), врачебный зверобой (5) Ясмины дики, ноготки Блестят от солнечных лучей; Вербейник (6) с белою полынью (7) Приносят лакомство овцам, А чабрь душистый, и катран (8) Для гладных зайцев сладку снедь.» [8, 26]

«Золото-кожные абрикосы, Айвы, пушистия брусквины (2) Душисты смоквы и маслины, Где устилающие доль Кишнец (3), гвоздика и кипрейник (4) Что очищает вредный пар, Где каперсы кровоточивы (5) Шалфей, что в раскаленный воздух Далече мещет пар врачебный, Приятный мещет пар врачебный, Приятный пчельник, бальзамины Курений облак разверзают.» [8, 60]

«Прекрасны сливы, сладки груши И красноцветные гранаты, И дики миндали растут, То тучны лозы винограда С багроточивыми кистями Взбираются с пещаных гряд». [8, 47]

А ось опис світу тварин: «Там темно-перый Аист Шагает по кристалам гордо, И длинный нос подъяв высоко Рубиновыми глазами любит Взирать на слани зеркала». 25 «Как сильно перепел в кавыли Свой крик коленчатый выводит? Как нежно жаворонок дикий, Хохлом гребнистым потрясая На кровле хижины взывает?» [8, 28]

«Вы, розо-перые дрозды И темно-цветные скворцы Здесь превитающие в тенях! Стремитеся отсель далече!» [8, 65]

Поетичними засобами описано ландшафт Криму: гори, низини, долини, круті підйоми і спуски. Достовірно описані жителі півострова. Подані їхні портрети, одяг, звичаї, садиби тощо. У полі зору автора також перебував рух сонця, те, як навколишнє середовище реагує на зміни доби і явища природа. У сукупності все це служило тлом, на якому старець повчав Мурзу, готує його до духовного, високоморального життя. Далебі «утро – начало жизни человека, вечер – его смерть». Читаючи поему, щоразу натикаєшся на неологізми. Нові слова Бобров творив, виходячи з патріотичних міркувань. Про це він повідав своєму покровителю і начальникові М. Мордвинова на початку книги, у присвяті: «Обыкновенные и ветхие имена, кажется, не придали бы слову той силы и крепости, каковую свежие, смелые и как бы с патриотическим старанием изобретенные имена». Деякі бобровські перли: «злато-пурпурная денница», «Херсонис многохолмный», «благотворящая природа», «сребро-струйные ключи», «благоуханные дубравы», «сено-лиственные брега», «сребро-зеркальная равнина», «пучино-родной Леман», «излучистые протоки», «чреватеющая природа», «благодатный небо-склон», «высоко-груды наши жены», «твердо-коренный дуб», «красно-телый серебристый тополь», «сребристо-рунны кротки агнцы», «пламенно-звездный свод небес», «высоко-царствуй». Щодо друкарських особливостей поеми «Таврида». Гражданський шрифт, задіяний для складання тексту, напевне, був власністю Селівановського. Московський друкар привіз його з собою. Шрифт, задіяний для складання тексту, мав такі особливості Літери єр, єрь, ять на рівні великих.

Вжиті грецькі літери π, θ. Літери т і н зображені на кшталт латинських, у вигляді m і n. У російській орфографії вжиті літери і та ї. Селівановський також привіз із собою різні за довжиною і формою лінії та візерунок. що прикрасили миколаївське видання. У плані побудови сюжету і композиції поема «Таврида» досить складний твір. Проте Боброву не належить першість. Як пише Альтшуллер: «В построении сюжета и композиции Бобров опирался на опыт Томсона, создателя описательного жанра, автора поэмы «Времена года». Однако главное в «Тавриде» было не подражание, а личные впечатления. Любовно, с многочисленными подробностями описал Бобров растительность и животный мир Крыма» [1, 13].

«Таврида...» – перший великий художній твір про Крим, написаний білим віршем, Також це перша проба пера в російській літературі зобразити природу Крима у віршах. У цьому саме історико-літературне значення поеми. У 20-ті роки ХІХ ст. до творчості Боброва виявив інтерес Пушкін. Поет зізнавався, що «украл» рядок із «Тавриды» і що йому подобався енергійний, без «жеманства и изысканности слог Боброва» [1, 15] Близько 1799 року О. В. Радищев, товариш Боброва, відбуваючи покарання в селі Нємцово, написав поему «Бова». Літературознавці (Г. П. Макогоненко, М. П. Алєксєєв) вказують на звязок «Бова» з «Тавридою». Відомо, що в березні 1798 року Радищев їздив до своїх батьків у село Аблязово Саратовскої губернії. Повернулся Радищев в Нємцово через рік – 7 березня 1799 року. Певне, під час подорожування в руки Радищева попала «Таврида» [5, 556]. На жаль, свій твір Радищев спалив перед смертю. Збереглася тільки перша пісня. За словами Г. П. Макогоненко, Радищев два рази в названій праці два рази посилається на поему С. Боброва «Таврида…» За життя С. С. Боброва його ліро-епічна поема видавалася два рази. Друге, петербурзьке видання, мало шалений успіх. Ця праця винесла Боброва на пік слави, принесла авторові офіційне і народне визнання.

У НБУВ зберігається « Херсонида, или Картина лучшего летнего дня в Херсонисе Таврическом. Лиро-эпическое песнотворение. Вновь исправленное и умноженное. Ми з цікавістю переглянули друге видання «Тавриди...», здійснене чотири роки пізніше, порівняли книги. Оправа «Херсониды...» не материнська. Вона картонна, сірого кольору, зі слідами бруду – красномовне свідчення великої кількості її читачів. Папір книги тонкий, гарної якості. У книзі 292 стр. надруковано її більш убористим кеглем, корпусом. На титульному аркуші змінена назва. На звороті «С дозволения С. Петербургского гражданского Губернатора». Книга присвячена «императору Александру Павловичу, самодержцу Всероссийскому, государю всемилостивейшему, и прочая, и прочая, и прочая». «Оглавление» складається із 10 назв, перша – «Предварительные мысли о Херсониде». Бобров так пояснив зміну назви «песнопения»: «прежде данное имя ей, Таврида, некоторыя образом смешивало понятие как о песнотворении, так и о самом полуострове; ибо имена Таврида и Таврія, употребляемые иногда, как одно и то же, означают полуостров. Следовательно здесь слово Таврида, не может уже не произвести некоторой сбывчивости в понятиях. Сей-то ради причины я превратил Тавриду в Херсониду» [9, 13 – 14].

Щодо форми графічного зображення літер («єр», «ять», «т», «н» тощо), то вони майже однакові в обох виданнях. Прикрашають петербурзьке видання прямі, як стріли, лінії. Виноски зображені як цифрами поміж круглих дужок, так і зірочками. Текст краще вичитаний. Приміром, у «Содержании», яке додається до глав основного тексту, після кожного називного речення поставлена крапка. Безперечно, текст книги, надрукованої в Петербурзі, набув чіткості, стрункості. Та водночас книга втратила душу, вселену друкарським генієм С. І. Селівановського. У наше завдання не входить детальне дослідження твору Боброва з огляду його художньої палітри. Хіба що для порівняння наведемо початок глави «Утро». У петербурзькому виданні воно починається з 21 сторінки (у «Тавриді на 7-й стор від початку книжкового блоку). По-суті, так починається основний текст: «Как там чело зари алеет? – Какой там пурпур пламенеет? Средь сих пустынь, – средь сих долин, Средь шумных тростников пучин» [9, 21].

Бачимо, що «розы» Бобров замінив «пурпуром», «пучины» – «долинами», «шумящие тростники» – «тростников пучин». Після метаморфоз нова строфа, досконало відшліфована, набула чеканного звучання. Одначе вона втратила конкретність і безпосередність, властиву дітям під час споглядання природи, захоплення красою квітки, стебла болотяної рослини, узгіря. Взагалі, перший текст поеми суттєво перероблено. У петербурзькому виданні надибуємо строфу з описом геологічної будови Криму:: «Твои слои, листам подобно, Как бы обрезанны рукою, По направлению брегов Все сложены, взгромаждены Пред пасмурным лицем Нептуна. – Они, конечно, суть ничто, Как книга с тайными словами, Где испытатель естества Очами может то прочесть, Что служит к разрешенью тайны, Как сей составлен шар земной, Иль как могла произойти Цепь внешнихъ сих слоев утесных, Лежащих косо друг близ друга.» [9, 36 – 37] Відомо, що в 1794 році в Миколаєві проїздом побував академік Семен Паллас, який досліджував будову Кримських гір. Бобров, напевне ознайомився із його працею, де є такі слова: «сии слои как бы обрезаны направлением берега и ясно видны в приморских утесах, подобно как в книге листы или в библиотеке книги. Они действительно суть такая книга, в которой испытатель естества весьма много найдет того, что может послужить к изъяснению состава нашего земнаго шара и происхождения сих внешних слоев» [6, 5]. Тобто приведена строфа Боброва в фудожній формі передала висловлювання Палласа.

Отже, книга С Боброва «Таврида...», надрукована 1798 року в Миколаївській гражданській друкарні, є виданням унікальним. Значення книги не лише в тому, що вона є рідкісною, виданою на високому друкарському рівні, а також в її інформативній краєзнавчій специфіці.

Література 1. Альтшуллер М. Г. Идейные и художественные искания в руской лирике 1790-х гг. Автореферат. Л., 1966.

2. Коровин В. Л. Материалы к библиографии сочинений и переводов С. С. Боброва / Жур. «Новое литературное обозрение» № 42. М., 2000.

3. Крючков Ю. С. История Николаева – Город времен адмирала Мордвинова. http:// nikolaev-moscow.at.ua/

4. Люсый А. Первый поэт Тавриды. – Симферополь: Облполиграиздат, 1991.

5. Макогоненко Г. П. Радищев и его время. М. Гос. изд-во художественной литературы, 1956.

6. Паллас П. С. Краткое физическое и топографическое описание Таврической области. – Спб., 1795.

7. Поэты 1790 – 1810-х годов. Вступительная статья Ю. М. Лотмана. Л.: Советский писатель, 1971.

8. Таврида, или Мой летний день в Таврическом Херсонисе… – Николаев, Черноморская Адмиралтейская типография, 1798.

9. Херсонида, или Картина лучшаго летняго дня в Херсонисе Таврическом. Лирико-эпическое песнотворение. Вновь исправленное и умноженное. Часть четвертая Разсвета полуночи Семена Боброва. – СПб., тип. И. Глазунова, 1804, ч. 4.

10. 1798 – 2008. Хроника книгоиздания // Южная правда. Общественно-политическая газета Николаевской области № 53 (22350). – 2008. – 15 мая.