Михайло Грузов і його колекція україніки

Дві завваги замість вступу. Перша. Одного разу, відвідуючи вранці школу-гімназію № 136 у Києві, я увійшов у вестибюль разом з початком звучання Гімну України і побачив таку картину: усі, як вчителі, так і учні, застигли на місці, хлопці і чоловіки зняли шапки. Так було і у дворі, адже у гімназії заведено правило: якщо гімн починає звучати, ти зупиняєшся, де б не був. Настала зворушлива урочистість. Я слухав гімн і мені згадалася колекція Михайла Грузова. Друга. Переглядаючи колекцію Михайла Грузова у процесі підготовки до виставки «Світло жив книгочит», я постійно згадував Уласа Самчука і його роман «Чого не гоїть огонь». Епіграфом до цього твору автор поставив слова Гіппократа: «Чого не гоять ліки – гоїть залізо, чого не гоїть залізо – гоїть огонь». Після прочитання роману я зрозумів, що є щось таке, чого і вогонь не гоїть – це національне почуття.

Кандидат медичних наук Михайло Андрійович Грузов (1943-2008) усе своє трудове життя працював на одному місці – в Інституті ендокринології і обміну речовин НАН України. В книжковому світі він відомий як бібліофіл і колекціонер україніки. Колекціонерське захоплення передалося Михайлу Грузову від батька Андрія Миколайовича Грузова (1918-1974). «Майже вирішальне значення для моєї долі мало те, що батько був справжнім колекціонером… до війни книжником, а опісля, вже разом зі мною, пристрастним філателістом і нумізматом», – згадував Михайло Грузов [3, 35]. Важливу роль відіграло й оточення, в якому він зростав: актори, кінодіячі, письменники, художники, музиканти, співаки з кола діда – славетного хірурга Михайла Сидоровича Коломійченка (1892-1973) та батька й матері - кіноінженерів.

Не відразу Михайло Грузов став колекціонером-україністом. Окрім вже згадуваних філателії і нумізматики, в молоді роки він збирав ще й книжки та альбоми з мистецтва. Відповідь на те, чому він почав збирати заборонену у радянські часи україніку може дати до певної міри і думка, висловлена на відкритті виставки «Світло жив книгочит» членом-кореспондентом Академії медичних наук Юрієм Зіньківським про те, що колекціонування було формою протесту Михайла Грузова проти тоталітарного радянського режиму в Україні. Але засадничу роль у формуванні його захоплення, думаю відіграло українське сумління, передане генетично як батьківським родовим корінням: прапрадід В.Д.Орловський, видатний художник – його донька Олександра у шлюбі з М.К.Пимоненком, також видатним українським художником (прабабуся і прадід) – їхня донька Ольга у першому шлюбі Грузова (бабуся) – її син Андрій (батько), так і материнським: священик з Поділля Григорій Сулима (прадід) – його донька Ольга у шлюбі з М.С.Коломійченком (бабуся і дід) – їх донька Галина у шлюбі Грузова (мати). Безпосередньо в родині окрім батька й матері на формування світогляду юнака Михайла Грузова мала вплив виразна українська самобутність дідуся М.С.Коломійченка, яку він виніс з батьківських порогів провінційного містечка Шполи.

Своїм великим вчителем у колекціонерській справі Михайло Грузов вважав відомого бібліофіла-ерудита Якова Бердичевського. «А «теоретичним» учителем із бібліофільства для нього був професор з Воронежа – книголюб з великої літери Олег Ласунський», - згадує один з найближчих побратимів Михайла Грузова Шевченківський лауреат Микола Шудря [18,293].

Про свої читацькі уподобання він писав: «Скільки себе пам’ятаю – завжди щось читав… Прикладом справжнього читача для мене завжди залишалась й досі залишається моя мама – кіноінженер Г.М.Коломійченко» [4,148-149]. А про кредо збирача в його архіві залишилося таке висловлювання: «Доля кожної людини цікава по-своєму і має право на згадку, якщо є хоч якийсь матеріал. Біографії знаменитих більш-менш розроблені, а от згадки про так званих «пересічних» людей (хоча таких і нема!) становлять особливу цінність, адже вони складають людство».

Колекціонерську і бібліофільську діяльність Михайла Грузова неможливо уявити без участі в роботі Клубу прихильників книги «Субота у Бегемота», який зорганізувався при літературно-меморіальному музеї Михайла Булгакова на базі попередніх стихійних гуртувань київських книжників. Клуб цілком відповідав його захопленням, адже стрижнем цього інтелектуального об’єднання, яке не має ні реєстрації, ні членських внесків, а сходини відбуваються непорушно регулярно за участі деколи і близько ста осіб, є потяг до того дива, яким є книжка та її творці. Михайло Грузов довгі роки був головою клубу, часто виступав на його засіданнях з доповідями і повідомленнями. Він мав також тісні зв’язки з російськими бібліофілами, постійно брав участь у їх зібраннях та організовуваних ними книжкових аукціонах з «символічними цінами», був членом Організації російських бібліофілів та Клубу бібліофілів при Всеросійському музеї О.С.Пушкіна.

Михайло Грузов залишив по собі і значний набуток видавця. Це була ще одна його бібліофільська пристрасть. З майстерністю давніх інтролігаторів і метранпажів він власноруч виготовляв з видрукуваних на принтері аркушів естетичні на вигляд книжечки, брошури, буклети. Це були бібліографічні покажчики, книгознавчі дослідження, художні твори інших бібліофілів. З його видавничою позначкою «МАГ» (Михайло Андрійович Грузов») таких «кустарних», як він сам називав, витворів вийшло у світ понад 50 тиражами від кількох до 30-40 примірників, часто іменних та нумерованих.

У Михайла Грузова були добрі стосунки з книгарнями і бібліотеками Києва. Так він потрапив і у поле зору Музею книги і друкарства України. Першою із працівників музею почала з ним співпрацювати світлої пам’яті Людмила Іванівна Гальчук, колишня завідувачка відділу. З її ініціативи і безпосередньої участі у 1993 році в музеї відбулася виставка з колекції Михайла Грузова «Зачарованість книгою». Було помітно, що до цієї виставки він ставився дуже ретельно і навіть зворушливо, як і до усього, що стосувалося книжкової справи. Трохи пізніше Михайло Грузов власноруч уклав і видрукував з допомогою комп’ютера та принтера ошатний каталог з детальним бібліографічним описом усіх експонатів виставки тиражем 33 нумерованих і ним підписаних примірників. З тексту передмови до каталога випливає, що Михайло Грузов почав збирати україніку на початку 1970-х років.

На обидвох, вже згаданих, виставках, що відбулися в Музеї книги і друкарства України, експонувалися видання, які дозволяли зазирнути в різні частини його колекції.

На виставці «Зачарованість книгою» Михайло Грузов представив ранній період свого книгозбиральництва: 220 книжок, газет, журналів і 84 екслібріси та книжкові знаки. Хронологічний діапазон експонованих видань займає ціле сторіччя, з 1848 по 1947 рр. Географічна панорама - це Берлін, Будапешт, Варшава, Відень, Жовква, Кам’янець, Катеринослав, Київ, Коломия, Лейпціг, Лемберг (Львів), Львів, Москва, Одеса, Париж, Петроград, Полтава, Прага, Проскурів, Самбір, Станіславів, Ужгород, Харків, Черкаси, Чернігів, Чернівці. У цифровому вираженні виставкова добірка розподіляється так: західноукраїнські та еміграційні – понад 160 назв, де переважають львівські – близько 100 назв; решта – видання Центральної України, серед яких Київ представлений 40-ма назвами. А за видавничими установами маємо ось яку картину: різноманітні українські громадські об’єднання Західної України, Ставропігійний Інститут у Львові (культурно-освітня установа, заснована 1788 р., наступниця Львівського Успенського Братства, що постало 1589 р. і вело значну видавничу діяльність), Наукове товариство ім. Шевченка, товариство «Просвіта», Українська Академія Наук (УАН, з 1921 р. - ВУАН), Український Науковий Інститут Книгознавства (УНІК), Асоціація Незалежних Українських Митців у Львові (АНУМ), Музей Визвольної боротьби України (Прага), Українське видавництво (Краків-Львів), Видавництво Івана Тиктора (Львів), Українська громада в Білій (повітове місто в Польщі, українське Підляшшя), Руске Народно-Просвітне Дружство (Новий Сад, об’єднання українських емігрантів в Югославії). Обкладинки до експонованих книжок оформили відомі українські художники: Микола Бутович, Святослав Гординський, Павло Ковжун, Едвард Козак, Олена Кульчицька, Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Антін Середа та інші.

Окрім видань художньої літератури, історичних праць, бібліографічних покажчиків, книжок з мистецтва, публіцистики, збірників документів, путівників, на виставці були представлені також читанки та букварі для народних шкіл Галичини і Закарпаття, народні календарі. Серед надзвичайно рідкісних - 8 чисел за 1928-1929 рр. нелегальної газети «Сурма» - органу Української Військової Організації, яка друкувалася у Литві та Празі; три книжки, видані редакцією газети Української Галицької Армії «Стрілець» у 1919 р. (Кам’янець); річний комплект (38 чисел) за 1916 рік газети «Просвітний листок», виданої у таборі полонених українців Першої світової війни (м.Вецляр, Південна Німеччина); 23 числа тижневика «Розвага» за 1916 рік, що виходив у таборі м.Фрайштадт.

З наведених прикладів видно, що Михайло Грузов збирав такі видання, які доносять до нас маловідомі і переважно заборонені в підрадянській Україні сторінки історії, показують життя українських емігрантських громад, яким випала нелегка доля розбудовувати глибинки чужих країн за наданий їм притулок.

Окрім книжкових та періодичних видань на виставці «Зачарованість книгою» були експоновані 16 рідкісних книжкових знаків приватних бібліотек кінця ХУІІІ-середини ХІХ ст.ст., створених невідомими художниками та 68 екслібрісів, авторами яких виступають: В.Бокань, М.Бутович, С.Гебус-Баранецька, П.Грановський, П.Ковжун, М.Кирнарський, В.Кричевський, В.Лопата, Я.Музика, Г.Нарбут, О.Сахновська, О.Усачов, Н.Хасевич, Л.Хижинський та інші художники, а також екслібрис Михайла Грузова, виконаний фінським художником Пааласмаа.

Виставка «Світло жив книгочит» мала на меті відзначити 1-шу річницю пам’яті Михайла Грузова і експонувалася з 10 жовтня до 7 грудня 2009 р. Вона вмістила 310 видань (книжки, газети. журнали) із зібраної ним колекції та 62 експонати, взяті з архівних матеріалів, які розкривали його бібліофільську та видавничу діяльність.

Хронологічно колекція була представлена друками за період з 1849 до 1977 років. З видань 19-го ст. експонувалися лише чотири. Назвемо їх, зберігши мову і правопис оригіналів: 1. Граматика Русского язика. Сост. Яковом Головацкимъ. Львов. Напечатано черенками ин-та Ставропигїаньского, 1849. – 219, [5] с. 2. Грамматика языка русского в Галиції, розложенна на пытаня и отъповіди. Выдалъ Іосиф Левицкій. Второе изданіе, умноженное съ мідною таблицею. Перемишль. Друкарня русской Капітули, 1850. – 178,[2] с. 3. Турки внутренніє і внешніє. Письмо к издателю «Новаго времени» М.Драгоманова. Женева-Балі-Ліон, 1876. – 32 с. 4. Переводи і наслідованя Осипа Шухевича. З портретом і життєписом автора / [Укладач В.О.Шухевич]; Переднє слово І.Франка. – Посмертне видання. – Львів: Накладом В.Шухевича. Друкарня Т-ва ім. Т.Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1883 – 235 с.

В колекції Михайла Грузова були й інші українські раритети 19-го ст., але на виставку «Світло жив книгочит» вони не потрапили, тому що не він сам її готував.

Розпочиналася виставка таборовими виданнями, серед яких переважала пресова періодика за 1920-1923 рр. вояків Армії УНР, інтернованих в Польщі та інтернантів Української Галицької Армії, табори яких були розташовані в Чехо-Словаччині. У 8-му томі «Енциклопедії Українознавства» читаємо, що табори інтернованих вояків Армії УНР були організовані на території Польщі. Перший з них постав наприкінці 1919 р. у м. Ланцут. Після остаточної поразки Армії УНР восени 1920 року, коли кількість інтернованих вояків наблизилась до 20 тис., виникли нові табори у польських містах Олександрів Куявський (Олександрово), Каліш, Вадовиці, Пйотроков. В середині 1921 року інтернованих українських вояків перевели з Ланцуту до Стрілкова, а наприкінці того ж року з Олександрова Куявського до Щипюрна (Щипіорна). У Каліші і Щипюрні табори проіснували до середини 1924 року.

1.Сатирично-гумористичний журнал «Колючки» (чч. 4,5-6 за 1921 р.), який видавали українські біженці у польському місті Тарнів, де мав осідок еміграційний уряд УНР. Обсяг одного числа журналу 12 с. У 4-му числі зазначено: «Подарунок українським біженцям». Експоновані на виставці випуски розмножені на шапірографі з машинописного тексту. 2. Газета «Нове життя»: Числа 61 (6 с.), 66 (4 с.), 67 (4 с.) - за 1921 рік (Олександрово, Культурно-Освітній відділ табору ч. 6) та числа 107 (6 с.), 108 (6 с.), 109 (4 с.) – за 1922 рік (Щипіорно, Культурно-Освітній відділ УІ-ї Січової Стрілецької дивізії). Газета була часописом 6-ї Січової Стрілецької дивізії, сформованої з інтернованих вояків Армії УНР. На сторінці 6 ч. 108 вміщено оголошення про те, що газета закрита, а у наступному ч. 109 написано про те, що відповідним наказом дозволено подальше її видання. 3. «Релігійно-науковий вісник»: ч. 1 (28 с.), 1921 - Олександрівський табор; числа 2 (40 с.), 3 (28 с.), 4-5 (60 с.) за 1922 рік, 6 (38 с.), 11-12 (52 с.) за 1923 рік – Щипіорно. Книжки журналу, як і випуски газети «Нове життя» надруковані в друкарні 6-ї Січової Стрілецької дивізії. Цьому виданню судилося бути 1-м україномованим православним журналом. Видавало його Братство Святої Покрови за редакцією священика Петра Білона. Симон Наріжний зазначає, що вийшло всього 15 чисел, і що журнал поширювався й на Волині [9,38]. 4. Православний календар на переступний 1916 рік. - Вецляр, 1915. Календар видавали полонені українці табору Вецляр. Експонувався примірник з реставрованою кольоровою обкладинкою. 5. Журнал «Український скиталець». На виставці було представлено 16 чисел за 1920-1923 рр. З вступного тексту до 1-го числа, яке датоване 1 листопада 1920 р., дізнаємося, що це журнал інтернованих частин Української Галицької Армії, а в ч. 19 (річник ІІІ), датованому 1 листопада 1922 р. зазначено, що журнал – «Орган військової еміграції Земель З.У.Н.Р. Ілюстрований двотижневик». Числа 1-9 мають формат 31,3 на 23 см. Числа 1-5 вийшли у таборі Ліберець, а числа 6-9 – у таборі Йосифів – обидва міста знаходилися на території тодішньої Чехо-Словаччини. Числа 1-3 розмножені на шапірографі з рукописів, а числа 4-9 – з машинописного тексту. Числа 19, 20, 22 за 1922 р. і 9-10, 11, 13 за 1923 р. видані друкарським способом у Відні форматом 23,2 на 15,4 см.

Усі випуски вийшли в художньо оформлених обкладинках. В журналі вміщено багато ілюстрацій. З самого початку редакція заявила про намір усі матеріали «окрашувати» творами художників. Оксана Пеленська подала перелік їхніх імен [9,72]: поручик Іван Іванець, четар Ярослав Фартух, четар Михайло Бринський, хорунжий Василь Касіян, стрільці Василь Петрук, Степан Дзидз і Володимир Яценків, четар Володимир Кобринський, поручик Юліан Буцманюк, підхорунжий Северин Пастернак, четар І.Сарден.

Тематика експонованих чисел «Українського скитальця» різноманітна: окрім матеріалів про життя у власному та інших таборах є наукові статті історичного і філософського характеру, публіцистичні нариси, огляди подій з історії України, спогади про бойові дії, в яких таборити брали участь, художні твори, інформації про події в Україні, дотепні сатиричні опуси. Дослідники пишуть, що журнал, як і усі інші таборові видання, сповна виконував одну з головних своїх місій – не допустити до розростання найстрашнішого ворога для інтернованих вояків – деморалізації.

Перше число журналу «Зложив поруч. Микола Левицький». Числа 2-7 «Зложив поруч. Яків Голота», 8-9 «Зложив сотник Осип Демчук». Число 19 (річник ІІІ) – «Редагує колєгія», числа 20,22 (річник ІІІ) та 9-13 (річник ІУ) – «Редагує колєгія. Відвічальний редактор Л.Гугель».

Не уся таборова періодика з колекції Михайла Грузова потрапила на виставку. Із спогаду Миколи Шудрі дізнаємося, що у його збірці були чи не усі числа літературно-мистецького журналу «Веселка» за 1922-1923 роки (тижневик інтернованих вояків Армії УНР, діяльну участь у випуску якого брав видатний український поет Євген Маланюк), а також журналів «Книголюб» (1926-1932, Прага), «Українська книга» (1937-1939, Львів), «Відблиски думки» (1908-1930, Париж) [18,290].

На території Німеччини, Австрії і Угорщини існували табори для українців, які потрапили в полон з російської армії під час Першої світової війни. У цих таборах була налагоджена культурна, зокрема, і видавнича діяльність, працювали таборові школи. На виставці експонувалася «Практична граматика української мови» (368 с.) Василя Сімовича, видрукувана у таборі міста Раштат (Німеччина) 1918 р. заходами Союзу Визволення України (СВУ).

СВУ (заснований 1914 року політичними емігрантами з Наддніпрянщини, мав осідок спочатку у Львові, а потім у Відні) за час своєї діяльності до 1918 року видав близько 50 книжок і 30 брошур про Україну 11-ма мовами: українською, німецькою, французькою, англійською, італійською, угорською, турецькою, шведською, румунською, хорватською, чеською, болгарською [15, 4-5]. У ті роки в Австрії зосередилися близько 100 тис. емігрантів галичан, після того як Галичину зайняли російські війська. Значну частину українців (близько 50 тис.), що потрапили в полон з російської армії, вдалося розмістити в чотирьох таборах у містах Раштат, Вецляр, Зальцведель (Німеччина), Фрайштадт (Австрія). Кожний табір мав свою газету. Перші такі часописи з’явилися в 1915 році: «Розвага» у Фрайштадті і «Просвітний листок» у Вецлярі. На числі 20 газети «Розвага» від 17 жовтня 1915 р. читаємо показове для таборового життя гасло: «Давайте з рук до рук, з барака до барака!». [14, 192]. Серед експонатів попередньої виставки «Зачарованість книгою» вже згадувалися 23 числа «Розваги» і 38 чисел «Просвітного листка» - обидві газети за 1916 рік.

Напис олівцем і відбиток з круглої печатки на книжці В.Сімовича показують, що вона перебувала в книгозбірні В.Гнатюка і якийсь час належала бібліотеці літератури близькосхідними мовами в Берліні, а текст присвяти автора завідчує призначення цього посібника (подаємо за правописом оригіналу): «Учасникам курсів української мови в таборах полонених Українців: у Фрайштадті (Австрія). В Зальцведелї, у Вецлярі, в Раштаті та в Ганновер. – Міндені (всі в Німеччині) на спомин присвячує Автор».

Тиражі в експонованих таборових виданнях не зазначені. Частина з них розмножена на копіювальному пристрої шапірографі, який давав можливість копіювати до 1000 примірників. У деяких джерелах зустрічаються повідомлення про тиражі 2000 і 3000, що наводить на думку про кількаразову повторюваність шапірографічного копіювання з одного оригіналу. А ті видання, які друкувалися в таборових або місцевих міських друкарнях з металевих шрифтів могли мати більші тиражі.

В наступному розділі виставки були представлені видання з таборів українських біженців Другої світової війни, що були утворені на території Західної Німеччини та Австрії, відомі як табори Ді Пі (від англ. Displaced persons, D.P. – переміщені особи). Цей розділ нараховував 90 назв книжок, брошур, журналів і газет. Більшість з них надруковані в друкарнях, а деякі розмножені циклостилем з машинописних оригіналів.

Неперіодичних видань книжкового типу у цьому розділі було 11 назв: 1. Брик М. Перстень: Новелі / Худож. В.Залуцький. – Авгсбург, 1946. – 60 с.: іл. 2. Буря в МУРі: Пародії, сатири, епіграми, жарти. – Н.Ульм: Прометей, 1947. – 82 с. 3. Коваль М. Ми Українці. – Німеччина, 1948. – 128 с.: іл. 4. Міхновський М. Самостійна Україна / З передм. Ю.Колларда. – На чужині, 1948. – (Б-ка «Укр.патріота», ч. 2). – 32 с. 5. Николишин С. Націоналізм у літературі на Східних Українських Землях. – Вид. 2. – На чужині, 1947. – 34 с. 6. Ольжич О. Підзамча: [Поезії]. – Культура, 1946. – 32 с.: Портр. – Перше посмертне видання. Розмножений машинопис. 7. Програма Шевченківських днів, 1814-1946. – На чужині. Мюнхен-Карльфельд, 1948. – 8 с. Програма Шевченківського тижня у таборі. Розмножений машинопис. 8. Ситник М. Залізничний сторож: Віршована повість / Худож. оф. В.Залуцького. – Мюнхен, 1947. – 80 с. Присвята: «Невмирущій в серцях свого народу – героїчній УПА присвячує Автор». 9. Слово про Ігорів похід: Український героїчний епос / Переспів С.Гординського; Обкл. Е.Козака. – 2 вид. – («Слова на дорогу», ч. 12). – 1946. – 38 с. Розмножений машинопис. 10. Сціборський М. Сталінізм. - 3 вид. – Вид-во ім. Хвильового, 1947. – 48 с. 11. Чужинці про Україну. Інформативна Книгозбірня [Відомості з преси]. – Ч. 1. – Мюнхен, 1946. – 32 с.

Серед видань періодики найбільшу увагу привертав зшиток великого формату з шести газет: «Гарт»: Спортовий часопис, ч. 1, 28.07.1946. – Бад-Верісгофффен; «Слово», ч. 16, 21.04.1946, рік 2; «Українська думка», ч. 2, 6.10.1946, рік 1; «Українське слово», ч. 17, 15.10.1946, рік 1; «Українська трибуна», 53 числа за 1946 (рік І) – 1947 рр. У примітці Михайла Грузова, вкладеній у зшиток, зазначено, що усього цієї газети вийшло 219 чисел за період з серпня 1946 р. по серпень 1949 р.; «Час», ч. 42 (56), 43 (57) за 1946 р. – Фюрт (Баварія), ч. 1-2 (66-67), 4-6 (69-71), 8-11 (73-75), 15-17 (80-82), 21-24 (86-89), 27 (92) за 1947 р., з них 13 чисел у фрагментах – Нюрнберг. Зшиток має назву «Українська трибуна». Заголовок видрукуваний великими літерами на саморобній картонній палітурці.

З видань Ді Пі журнального типу експонувалися літературно-мистецький і науково-популярний місячник, орган Спілки українських науковців, літераторів і мистців у Австрії «Літаври», ч. 1 (76 с.), квітень та ч. 3 (78 с.), червень за 1947 р., Зальцбург (головний редактор Юрій Клен, обкладинка Миколи Бутовича) та літературно-мистецький і науково-популярний місячник «Похід», ч. 1 (48 с.), липень та ч. 2 (48 с.), серпень за 1946 р., ч. 1 (76 с.), за 1947 р. (обкладинка Вадима Д.), Гайденау (Німеччина).

Володимир Маруняк наводить такі цифри стосовно видань Ді Пі: в Німеччині за 1945-1951 рр. видано 1548 назв, з них машинним друком з металевих шрифтів 1146, розмножених циклостилем з машинописних текстів 402.

Наступні 183 експонати виставки можна охаракеризувати одним словом – рідкісні. Це видання творів художньої літератури та праці з різних галузей: літературознавства, історії культури і мистецтва, книгознавства, каталоги видавництв і книгарень 1-ї чверті ХХ ст. Окремо треба сказати про букварі, читанки та інші навчальні посібники, з промовистими словами на титулах про їх призначення («для першого класу вселюдних шкіл», «для народних школ», «для двох нижчих классів гімназій та для двохклассних і трьохклассних народних школ», «для школярів і пластунів», «Віночок для Подкарпатскіхъ діточокъ»), які дають можливість простежити історію і систему шкільної освіти в різних регіонах України 1920-1930-х рр., а також календарі, що відобразили звичаї, обряди і мову українських громад на території сусідніх країн, зокрема Польщі до часів депортації українського населення у 1945-1947 рр.

Термінам «рідкісний», «маловідомий» відповідає характеристика цих видань і з огляду видавництв, які їх випустили: «Говерля», Видавництво ім. Ольжича, Видавництво Петра Ардана, «Ізмарагд», «Світ дитини» та інші. Експонувалося і 7 книжок «Українського видавництва», яке діяло у 1939-1945 рр., мало свої відділення у Кракові і Львові, видавало шкільні підручники, художні твори та іншу літературу для українського населення, яке опинилося під німецькою окупацією. Лариса Головата згадує, що Михайло Грузов надав їй можливість оглянути понад 100 книжок «Українського видавництва» [2, 17].

Не полишав Михайло Грузов поза увагою і імена тих авторів, яких, незалежно від таланту та значимості творчого доробку, доля не зарахувала до відомих та видатних. Наприклад на виставці лежала збірка поезій під псевдонімом Діма. «Енциклопедія українознавства» не змогла розкрити цей псевдонім. А у 7-му томі «Енциклопедії сучасної України» читаємо, що під таким ім’ям видавала свої твори Діамара Олексіївна Ходимчук, яка у 1942 р. була вивезена з Ромен на примусові роботи до Німеччини, потім чотирнадцять років проживала в Парижі, де окрім оригінальної поетеси показала себе ще й актрисою і продовжила еміграційне життя в Нью-Йорку. Тут підтвердилися слова Михайла Грузова про «так званих «пересічних».

Михайло Грузов мріяв про виставку української книжкової обкладинки. Це був ще один напрямок його пошуків і збиральництва. Частково дана тема була представлена на виставці «Світло жив книгочит» обкладинками в оформленні Миколи Бутовича, Святослава Гординського, Бориса Крюкова, Павла Ковжуна, Роберта Лісовського, Петра Холодного (молодшого).

Експозиції обидвох виставок увібрали 530 книжок, брошур, журналів і газет та 84 екслібріси і книжкові знаки. Якщо додати і ті десь 200 видань, що згадуються у спогадах Лариси Головатої і Миколи Шудрі, то набирається разом з екслібрісами понад 800 – та частина колекції Михайла Грузова, якою міг користуватися автор даного повідомлення.

Навіть з цього короткого огляду помітно, що Михайло Грузов формував свою колекцію рідкісної україніки ретельно і добірливо. Серце кожної інтелігентної людини, а надто української, здригнеться, коли вона візьме до рук хоч одну річ з його зібрання, бо це колекція зворушливих сторінок з історії українського народу. Зібрана колекція і бібліофільська праця Михайла Грузова виносять його ім’я на почесне місце серед діячів української книги.

ЛІТЕРАТУРА

1.Воля. Український тижневик. Рік видання третій. – Т. 2, ч. 2, 1921. – Відень.

2.Головата Л. «Українське видавництво» у Кракові-Львові, 1939-1945. – Т. 1. Книжка і аркушеві видання. – К.: Критика, 2010.

3.Грузов М.А. Дещо з родоводу. Пам’ять. – К.: Куполи, 2009.

4.Грузов М.А. Перелуння дитинства. – К., 2004.

5.Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Т. 8. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1976.

6.Животко А. Історія української преси. – Регенсбург, 1946. Український технічно-господарський інститут. На правах рукопису.

7.Зачарованість книгою: Виставка книги та книжкових знаків із збірки М.Грузова: Каталог. – К.: МАГ, 1995.

8.Кузеля З. Українські таборові часописи в Німеччині // Літопис політики, письменства і мистецтва: Тижневик – Ч. 5, 1923. – Берлін.

9.Літопис Червоної Калини: Ілюстрований журнал історії та побуту. – Другий річник. Ч. 5, 1930. – Львів.

10.Маруняк В. Видавнича діяльність української еміграції в роках 1876-1975. Машинопис.

11.Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Частина 1. – Прага, 1942.

12.Пеленська О. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. – Нью-Йорк-Прага, 2005.

13.Світло жив книгочит. Виставка рідкісної друкованої україніки з колекції Михайла Грузова. – К.: Музей книги і друкарства України, 2010.

14.Сидоренко Н.М. Національно-духовне самоствердження: У 3 ч. – Ч. 1. Українська таборова періодика часів Першої світової війни. – К.: Дослідницький центр історії української преси, 2000.

15.Сидоренко О. Українська таборова преса часів Першої світової війни: Анотований бібліографічний покажчик. – К.: Дослідницький центр історії української преси, 1995.

16.Срібняк І.В. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921-1924). – Київ-Філадельфія: Вид-во ім. О.Теліги, 1997.

17.Срібняк І.В. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914-1920). – К.: Київський державний лінгвістичний університет, 1999.

18.Шудря М.А. Світло жив книгочит // Грузов М.А. Дещо з родоводу. Пам’ять. – К.: Куполи, 2009.