Науково-публіцистичні праці Л.Биковського видані у ХХ столітті (до 115-річчя від дня його народження)

Лев Юстимович Биковський (1895-1992) – це видатна багатогранна, високоінтелектуальна особистість, громадсько-політичний, культурно-освітній, науково-організаційний діяч, науковець, поборник української державності. Інженер-економіст за освітою, він став відомим журналістом і вченим – книгознавцем, бібліотекознавцем, теоретиком та істориком культури, книжкової культури зокрема.

Народився Л. Биковський 10 квітня 1895 року за старим стилем в селі Вільховець Звенигродського району, Черкаська область. Дитинство його пройшло в лісах Звенигродщини, урочищі Привороття, місцевість правого берега Дніпра. На юного Левка з дитинства вплинула українська народна культура, зокрема як він про це писав сам у своїх спогадах: «Українська мова і пісня лунали у нас усюди, в кухні, на подвір’ї, в покоях… все це падало у душу хлопця» і формувало у юного Биковського українську національну свідомість [1,15]. Він згадував, що на нього мали вплив різні книжки, наприклад, він зачитувався твором Сенкевича «Огнем і мечем». Особливо улюбленим героєм цього твору став козацький полковник Богун, який був для нього втіленням українських симпатій та ідеалів. Саме ці переживання з дитячих років, за словами Биковського, відбилися потім на формуванні його українського національного світогляду.

Історико-культурологічна, наукова спадщина складає понад 500 творів, більшість з яких присвячено дослідженню життя і творчості відомих українських діячів, (таких як С. Рудницького, І. Шовгеніва, Ю. Липи та ін.). Він розробляв теоретичні основи книгознавства та бібліотекознавства, обґрунтовував принципи державної книжкової політики (в такій праці наприклад, як «Департамент книги України: Проект»). Був знайомий і співпрацював з такими відомими вченими академіком А. Кримським, Ю. Меженко, І, Огієнко та ін. Стояв у джерел становлення та розвитку Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. В 1921 р. емігрував до Польщі (пізніше до Чехо-Словаччини, потім знову до Польщі, перебував деякий час у Німеччині і остаточно оселився у США) і нажаль, ніколи вже до України не повертався.

Важливо зауважити, що праці Л.Биковського наповнені українською національною ідеєю. Все своє життя він намагався популяризувати українське слово за кордоном.

Привертає увагу своїм фактичним матеріалом мемуарна спадщина Л.Биковського, видана протягом 1960-1970-х років, яка містить такі спогади, як: “Звенигородська комерційна школа: Спогади з 1905-1912 рр.” (Вінніпег, Денвер – 1965 р., 48 с.), “Від Привороття до Трапезунду: Спомини (1895-1918)” (Мюнхен, Денвер – 1969 р., 133 с.), “На Кавказько-турецькому фронті: Спомини з 1916-1918 рр.” (Вінніпег, Денвер – 1968 р., 152 с.), “Книгарні – Бібліотеки – Академія: Спомини (1918-1922)” (Мюнхен, Денвер – 1971 р., 152 с.), “Варшавські бібліотеки в серпні, вересні і жовтні 1944 року” (Женева – 1947 р., 13 с.), “Польське повстання у Варшаві 1944 року” (Лондон – 1963 р., 47 с.), “Ваймарські часи: Спомини 1945” (Денвер, Колорадо – 1970 р., 52 с.), “З Європи до Америки: Подорожні замітки, 1946-1948” (Денвер, Колорадо – 1975 р., 136 с.) та ін. Саме ці спогади привертають увагу багатством фактичного матеріалу, докладністю зображення історичних подій та виваженістю оцінок автора.

Проаналізуємо спогади Л.Биковського які містять важливі, наукові, культурно-історичні факти. Зокрема, в мемуарах “Звенигородська комерційна школа. Спогади з 1905-1912 рр.” [2] Л. Биковський ставив собі за мету “вшанувати пам’ять” середньої комерційної школи, в якій сам навчався протягом 1905-1912 років, про що й розповідає в цій праці. На конкретному матеріалі він доводить, що ця школа була потужним національно-культурним осередком м. Звенигородка (Черкаської області). Тому, на наш погляд, ця праця може бути вагомим джерелом для істориків, які вивчають історію становлення і розвитку українського національного та культурного руху в різних регіонах України.

Події дитинства та ранньої молодості відтворені Л. Биковським у спогадах “Від Привороття до Трапезунду: Cпомини (1895-1918)”, в яких він підкреслював: “Почав писати про Звенигородщину, складати нотатки про перебіг свого життя …. При цьому мав на увазі не так свою особу, як опис обставин, у яких я перебував, … тих людей, з якими довелося зустрічатися впродовж свого свідомого життя” [3,7]. Тут він згадував чарівні ліси свого краю, традиції, на яких виховувався, становлення та розвиток національної свідомості, показав свою активну участь в українських “Громадах”, свою багатогранну діяльність в національному русі. У вступі Л. Биковський висловлював власне переконання: чим багатшою є мемуарна література того чи іншого народу, тим багатша вона на зразки життєвих подій, пережитих окремими особами. Він вважав, що майже не буває людей, чиє життя не дало б фрагментів, вартих уваги прийдешніх поколінь. Л. Биковський при написанні цих спогадів спирався, перш за все, на особисті спостереження та на друковані й рукописні архівні матеріали.

Багатогранним є і культурологічний аспект його спогадів “Книгарні – Бібліотеки – Академія: Спомини (1918-1922)”, в яких висвітлено його роботу у видавничому товаристві “Друкар”, в Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського (Всенародній бібліотеці України, з перервами), в бібліотеці Кам’янець-Подільського державного українського університету. Національна бібліотека України була пов’язана переважно з розповсюдженням української книги серед громадянства, з комплектуванням фондів, оскільки бібліотека переживала етап свого становлення і була, за словами Л.Биковського, осередком духовного життя 20-х років ХХ ст. Свою роботу в Національній бібліотеці, поряд з попередньою – у видавничому товаристві “Друкар”, Л.Биковський характеризував як “… вищий і більший обсягом щабель в службах українській книжці” [4]. Він писав, що, з одного боку, “самопосвятно” брав участь разом з іншими ентузіастами в організації Національної бібліотеки, а з іншого, – “надривався”, рятуючи книги від загибелі. В цих спогадах він наводить дані про придбані Національною бібліотекою України власні книгозбірки наукових і громадських діячів України, переважно Києва. Серед них – бібліотеки видатних вчених: професора М.Яснопольського, професора, академіка В.Іконнікова, академіка Д.Багалія, Г.Житецького та інших. Л.Биковський відмітив, що він мав за щастя і честь брати участь у збиранні та комплектуванні фондів Національної бібліотеки України. Також, у Л.Биковського є і окремі праці присвячені Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського за різним обсягом сторінок і видані в різних містах (в Щипіорно – 1922 р., Берліні – 1923 р., Авгсбургзі – 1947 р. та ін.), які мали однакову назву “Національна Бібліотека Української Держави (1918-1921)”.

Далі в спогадах “Книгарні – Бібліотеки – Академія: Спомини (1918-1922)” автор писав, що у 1919-1920-х роках Кам’янець-Подільський державний український університет був важливим осередком українського національно-культурного руху, що наполегливо торував шлях українській культурі та освіті. До цієї діяльності були причетні кращі сили професорсько-викладацького складу. До їх числа належав і Л.Биковський, працюючи на посаді бібліотекаря надавав допомогу університетській бібліотеці не лише в її організації, а й у дослідженні питань розвитку українського бібліотекознавства. Крім того, був членом “Кам’янець-Подільського Бібліотечного Товариства” і також брав участь у “Бібліографічному Семінарі”. Також в цих спогадах автор описував красоту краєвидів України, зокрема Черкащини, коли повертався з Києва додому де народився. Важливо підкреслити, що науково-організаційна діяльність в еміграції є особливим аспектом мемуарної спадщини Л.Биковського, вона розкрита в таких його працях: “Двадцять літ науково-організаційних зусиль на Заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954-1974” (Денвер, Колорадо, Салт-Лейк Сіті, Юта – 1974 р., 80 с.), “Український Чорноморський Інститут” (Мюнхен – 1970 р., С. 144-168) та “Шостиліття діяльності Укр. Суходолового, Морського та Океанічного Інститутів (1940-1946)” (Женева, Майнц-Кастель – 1946, С. 28-33).

Особливу увагу привертає книга Л.Биковського мемуарно-звітного характеру “Двадцять літ науково-організаційних зусиль на Заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954-1974” [5], присвячена двадцятиліттю утворення та діяльності Денверської групи Української Вільної Академії Наук. В ній розкривається історія становлення та розвиток групи, подано перелік постійних членів, зафіксовані конференції за період з 1955-1974 рр. із зазначенням прізвищ доповідачів і тем доповідей, крім того, розглянуто науково-організаційну та видавничу діяльність. Важливим є повідомленням про Денверську групу УВАН англійською мовою, список публікацій Українського Бібліологічного Інституту, іменний та географічний покажчики.

Про науково-організаційну діяльність в умовах еміграції йдеться і в публікації “Шостиліття діяльності Укр. Суходолового, Морського та Океанічного Інститутів (1940-1946)” [6], в якій розповідається про становлення та видавничу діяльність цих інститутів. До 30-ліття Українського Чорноморського Інституту Л.Биковський написав статтю “Український Чорноморський Інститут”. Треба відмітити, що на основі аналізу праць Л. Биковського таких як: “Бібліографія: Що таке бібліографія?” (Кам’янець-Подільському – 1920 р.), “Українська бібліографія на еміграції” (Подєбради – 1922 р.), “Книговживання” (Подєбради – 1922 р.), “Книжна справа в Чехословаччині” (Київ – 1926 р.), “Замітки про чеську бібліографію” (Подєбради – 1927 р.), “Сучасна бібліотечна політика і загальнодоступні публічні бібліотеки” (Варшава – 1936 р.), “Книга і педагогіка” (Варшава – 1934 р.), “Книгознавство, бібліографія і бібліотекознавство” (Каліш – 1933 р.) та ін. була здійснена реконструкція його концепції книжкової культури, що на переконання Л.Биковського, має три складові – книгознавство, бібліотекознавство та бібліографія. Тобто зроблена спроба відтворити цілісний погляд на її історичні, теоретичні і практичні аспекти, на методологічні і методичні засади опису книги, поширення, сприймання, на управління цими процесами.

Сферою особливих зацікавлень Л. Биковського була книжкова культура українського та інших слов’янських народів. Результатом досліджень книжкової культури Чехо-Словаччини стали його праці “Книжна справа в Чехословаччині” (видана УНІК у Києві 1926 року окремим виданням, а також в журналі “Бібліологічні вісті”), “Бібліотечна справа в Чехословаччині” (яку було опубліковано 1925 року УНІК) та “Замітки про чеську бібліографію” (надруковану в Подєбрадах 1927 року в збірнику “Українське книгознавство”). Вибір теми для Л. Биковського був невипадковим, адже Чехія – одна з тих слов’янських країн, що першою перейняла від німців майстерність друкувати книги. Крім того, розмаїття її книжкової продукції дозволяло йому вивчати книжкову культуру, проектуючи її досвід на розвиток української.

Отже, праця Л. Биковського “Книжна справа в Чехословаччині” [7] – це не просто докладна інформація про стан книжкової справи в одній із слов’янських країн Заходу, а й пропаганда передового досвіду, поширення фахових знань чехів та словаків в галузі культури книги. Все це складає реальний внесок Л. Биковського в теорію книгознавства.

На такому ж науково-теоретичному рівні створена книга Л.Биковського “Замітки про чеську бібліографію” [8], яку слід, на нашу думку, розглядати як своєрідне продовження розвідок “Книжна справа в Чехословаччині” [7] та “Бібліотечна справа в Чехословаччині” [9]. Головна мета “Заміток про чеську бібліографію”, як зазначав сам автор, – проінформувати українських бібліографів про стан і досягнення чеської бібліографії, поширити досвід чеського народу шляхом ознайомлення освічених верств українського населення з його культурним надбаннями, зокрема, з тими, що втілені в національній книжковій продукції. Ключем до неї є бібліографія, чеські бібліографічні видання. Крім того, Л. Биковський мав на меті взяти участь у розробці проекту українського бібліографічного репертуару і тим самим допомогти Всенародній бібліотеці України організувати в її слов’янському відділі секцію чеської книги. Для цього, як він сам зазначав, організатори секції мали б впевнено орієнтуватися в книжковій продукції Чехо-Словаччини, і цьому сприятимуть чеська бібліографія та бібліографічні праці.

“Замітки про чеську бібліографію”, Л. Биковського були першою спробою розглянути розвиток чеської бібліографії в системному порядку і з позиції найновіших бібліографознавчих концепцій, що сформувалися в середині 20-х років ХХ століття. Ця розвідка є помітним внеском у порівняльне вивчення слов’янського книгознавства в цілому. Вона є певним підсумком тривалої роботи чехів над складанням бібліографічного репертуару національної книги. Працюючи над “Замітками про чеську бібліографію”, Л. Биковський, на нашу думку, намагався поширити досвід чеських вчених серед українських книгознавців-бібліографів, показати, як краще організувати роботу над складанням аналогічного видання – українського бібліографічного репертуару, а також запропонувати певні методологічні настанови.

Здійснений аналіз історичних праць Л.Биковського дозволяє стверджувати, що він один із перших дослідив питання історії української книги, історії українського книжкового руху. Йдеться, зокрема, про такі його праці, як: “Книжна торгівля на Україні”, “Книгодрукування на Вкраїні”, “Історія книжної торгівлі в Росіії”, “Історія української преси”, “Ціна на книгу”, рукописи яких зберігаються в Архіві НБУВ, брошуру “Український науковий інститут книгознавства: Інформація” (Подєбради – 1925 р.) про діяльність УНІК.

Дослідження виявило, що Л. Биковський був одним з перших серед українських бібліотекознавців, хто розпочав дослідження та прогнозування державної книжкової і бібліотечної політики, завершивши їх у праці “Департамент книги України. Проект” (1942) [10]. Він пропонував цілісну систему управління книжковою справою, закладав підгрунття для розвитку книжкової й бібліотечної політики, для створення головних складових загального культурного будівництва в Україні. Л. Биковський на основі загальноприйнятих в Західній Європі норм відносин вищої виконавчої адміністрації запропонував свою схему вищої виконавчої влади в Україні, що включає 17 міністерств.

Л. Биковський уклав проект структури Міністерства культури, подібний до апробованих у багатьох європейських державах, що включав 6 департаментів: загальний, загально-освітнього шкільництва, фахового шкільництва, науки, мистецтва та релігії. Л. Биковський запропонував свої нововведення і для сфери освітньої політики майбутньої держави, а саме: урівноправнення шкільної освіти з позашкільною, чим і відрізняється його проект структури Міністерства культури від західного, взятого ним за основу. Позашкільна освіта настільки розвинулась, що, на його думку, мусить бути виділена в окремий департамент і повністю фінансуватись державою. З позашкільної освіти, за оцінкою Л. Биковського, треба виділити комплекс книги. У складі Міністерства культури Л. Биковський вважав за доцільне створити департамент книги, де передбачалось: 4 відділи і 23 підвідділи, зокрема, загальний відділ, відділ книжкової продукції, книгопоширення та книговживання.

Л. Биковський приділяв особливу увагу організації єдиної централізованої бібліотечної системи в Україні, пропонуючи об’єднати бібліотечні установи (такі як публічні, наукові, державні, адміністративні бібліотеки, Національна бібліотека України та Бібліотечний інститут) в єдине “Бібліотечне управління” як систему Міністерства культури. Цілком вірогідно, що створення такої єдиної централізованої бібліотечної системи України, здійснене наприкінці 40-х років ХХ ст., могло відбутися на основі проекту Л.Биковського. Принаймні, Ж.Ковба стверджує, з нею ми цілком погоджуємось, що погляди Л.Биковського на книжкову політику “варто розглядати не лише як історичний факт чи ілюстрацію процесу державотворення, його положення актуальні й нині – в наші часи кризи у книговиданні та книгопоширенні, незадовільного рівня бібліографічної культури” [11,35].

Варто проаналізувати і книгу Л.Биковського “У службах українській книжці: Біобібліогрфія”, видану у 1972 р. (в Денвері, Колорадо) [12] і перевидану з доповненнями 1997 р. (у Львові, Нью-Йорку) [1]. Передмову до першого видання написав Л.Винар. Як зазначав сам автор, це був підсумок його життя, він присвятив цю книгу своїй дружині Марії Ковальській-Биковській. У цій роботі Л.Биковський виклав матеріал в хронологічному порядку, від 1917 до 1981 року. До неї включено понад 500 його праць різного змісту і спрямування. Тематика праць охоплює різні дисципліни та напрями діяльності вченого, насамперед, - історію, історію культури, економічні науки, біографію понтознавство, книгознавство, бібліотекознавство та бібліографію. Бібліографічний опис друкованого чи рукописного доробку автора супроводжується авторськими коментарями, уривками з листів істориків письменників, науковців. Отже, наукова праця Л.Биковського становить своєрідний тип аналітичного триєдиного авто-біо-бібліографічного видання, що дуже рідко зустрічається в науці. Саме таке наукове осмислення сприяє не тільки повноті уявлень про творчу спадщину автора, а й доносить до читачів важливу інформацію про науково-організаційну та культурно-освітню діяльність української діаспори. Свою авто-біо-бібліографію Л.Биковський ще називав біо-бібліографічною розповіддю. Ще на передодні виходу друком цієї праці Л.Винар писав, що Л.Биковський впроваджує своєрідне “новум” в бібліографічну літературу і включає також в свою працю недруковані публікації й уривки з листів читачів, тобто нове в бібліографії.

Праця Л.Биковського “У службах українській книжці” засвідчила заслугу автора перед українським народом і його значний внесок в українську культуру. Як дослідник української культури, він своїми працями, здійснив вагомий внесок у збирання й зберігання документів та матеріалів про українське наукове і культурне життя.

Література: 1. Биковський Л. У службах українській книжці / Упорядники Л.Р. Винар, Я.Д. Ісаєвич. – Львів; Нью-Йорк, 1997. – 328 с.

2. Биковський Л. Звенигородська комерційна школа: Спогади з 1905-1912 рр. – Вінніпег; Денвер, 1965. – 48 с.

3. Биковський Л. Від Привороття до Трапезунду: Спомини (1895-1918). – Мюнхен, Денвер, 1969. – 133 с.

4. Биковський Л. Книгарні – Бібліотеки – Академія: Спомини (1918-1922). – Мюнхен; Денвер, 1971. – 152 с.

5. Биковський Л. Двадцять літ науково-організаційних зусиль на Заході ЗСА (Денверська група УВАН), 1954-1974: Звідомлення. – Денвер; Колорадо; Салт-Лейк Сіті; Юта: Укр. Бібліологічний ін-т, 1974. – 80 с.: іл.

6. Биковський Л. Шостиліття діяльности Українського Суходолового, Морського та Океанічного Інститутів (1940-1946). – Женева; Майнц-Кастель, 1946. – С.28-33. – (Укр. Морс. інс-т; Ч.45).

7. Биковський Л. Книжна справа в Чехословаччині. – К., 1926. – 31 с.; Биковський Л. Книжна справа у Чехословаччині // Бібліологічні вісті. – 1926. – №2. – С. 5-32.

8. Биковський Л. Замітки про чеську бібліографію / Передм. Л. Жівного. – Подєбради: Укр. книгознаство, 1927. – 78 с. (Книгозбірня Укр. бібліогр. Мікроба; №7). – На правах рукопису.

9. Биковський Л. Бібліотечна справа в Чехословаччині, 1924-1927. – Подєбради: Укр. книгознавство, 1928. – 104 с. – (Книгозбірня Укр. бібліогр. Мікроба; № 8). – На правах рукопису.

10. Биковський Л. Департамент книги України: Проект. – Київ; Львів; Харків; Ростов; Катеринодар; Варшава: Держвидав України, 1942. – 22 с.

11. Ковба Ж. Внесок Л. Биковського у формування концепції національно-державної книжкової справи України // Бібліотечний вісник. – 1996. – №1. – С. 33-35.

12. Биковський Л. У службах українській книжці: Біобібліографія / Передм. Л. Винара. – Денвер; Колорадо, 1972. – 276 с.: іл. – (Укр. Бібліол. ін-т).

13. Биковський Л. Український Чорноморський Інститут / Відбитка: Наук. зап. Т.20. – Мюнхен, 1970. – С. 144-168.