Науковість і художньо-образна модель експозиції

На сьогодні під словом «експозиція» ми розуміємо цілісну просторову систему, у якій музейні предмети та інші експозиційні матеріали об’єднані концептуальним задумом – науковим і художнім.

Наукова робота розпочинається із вивчення і усвідомлення значимості фондової колекції. Відбір експозиційних матеріалів також ґрунтується на принципі науковості. Адже кожен експонат є носієм інформації і має наукову, історичну і пізнавальну цінність. Напрямки наукового і художнього трактування нової експозиції, мету і методи її досягнення визначає наукова концепція. Тут подається цілісне узагальнене розуміння завдань музею в галузі експозиційної роботи і системи основних тем, ідей і проблем, що розкриваються експозиції. Наукова концепція формує ідейно-художній зміст експозиції. У науковій концепції також обґрунтовуються принципи побудови експозиції (історико-хронологічний або комплексно-тематичний ). Існує ще проблемний принцип – тоді експонати групуються у відповідності з поставленою проблемою. А іноді взагалі відбувається поєднання різних принципів побудови. Експозиціонер визначає також майбутнього відвідувача – адресата музею. Від цього залежать основні принципи і методи побудови експозиції.

На другому етапі наукової роботи над побудовою нової експозиції розробляється розширена тематична структура, у якій названі головні теми і підтеми та провідні експонати. У ній визначено також послідовність показу експозиційних матеріалів та екскурсійного маршруту. А третій етап наукової роботи – тематико-експозиційний план, його тематична і предметна основа, в якій зазначені розділи, теми, підтеми і експонати – провідні, допоміжні, а також тексти.

Науковий проект - наукова концепція і тематична структура є основою для створення архітектурно-художнього проекту майбутньої експозиції – того мистецького образу, у який «одягається» наукова концепція. Результатом роботи художника є макет майбутньої експозиції та ескізи. Ескізний проект архітектурно-художнього вирішення експозиції визначає її просторову побудову, кольорове рішення та спосіб подачі провідних експонатів. Обов’язковим є аналіз приміщення майбутньої експозиції, особливо, якщо це пам’ятник архітектури. Музеї найчастіше розміщені у приміщеннях не призначених для цього спеціально. Тому експонати як правило перебувають у конфлікті з простором. А «вписати» їх в інтер’єрі наявного приміщення, зробити художньо-виразними, поєднати експонат і простір в єдину цільну художньо-образну модель експозиції - завдання художнього оформлення. Згодом, в процесі роботи художник для кожного експозиційного залу згідно з розподіленою тематичною структурою розробляє монтажні листи, які дають уявлення про художній образ тематичного вузла, представленого у кожному окремому залі. У деяких музеях в процесі співпраці з художниками наукові працівники пишуть сценарій, у якому розробляють драматургію розкриття експозиційної теми і експозиційних образів для розуміння процесу її сприйняття майбутніми відвідувачами.

Якщо дозволяє час, то створюються графічні плани. Їх роблять у масштабі до розмірів експозиційної площі кожного залу (стіни, простінки) і відповідно у такому ж масштабі розміщених на них експонатів. Це дає змогу наперед побачити позальне експозиційне навантаження, співвідношення оригіналів і копій, співіснування і пропорційність різних видів експонатів (живопис, графіка, документи, рукописи, меморіальні, типологічні речі і т.п.). Для уточнення і корекції можливих помилок перед монтажем експозиції роблять обов’язково розкладку експонатів. Тоді перевіряється їх сумісність і загальне враження від експозиції, тобто створюється «пробна» експозиція, яка провіряється візуально. Це дуже важливий вид роботи. У цей період можуть мінятися місцями теми у ТЕПі, перегруповуватися експонати, іноді навіть змінюється екскурсійний маршрут. Не випадково, після практичної побудови експозиції науковці пишуть новий «чистовий» ТЕП.

У народженні музейної експозиції беруть участь дві полярні групи - науковці та художники. Наукові працівники створюють науково-інтелектуальний спектр майбутнього музею, а художники – емоційно-мистецький, який має викликати асоціативну активність відвідувачів і провокувати їх на власний пошук. Завдання художника – створити образ, у якому буде оптимально читатися експозиція, її ідея, її логічний розвиток. Практика роботи доводить, що успішною є тільки така спільна праця науковців і художників, результатом якої і стає художньо-образна модель експозиції. Порядок проектування експозиції: наукова концепція, тематична структура, тематико-експозиційний план, архітектурно-художній проект, монтажні листи - був зафіксований у нормативних музейних документах Міністерства культури ще у 70-х рр. минулого століття. Практика побудови нових експозицій у європейських музеях демонструє власне такі ж підходи до побудови експозиції. Її складові (за Фрідріхом Вайдахером): зміст, представлення, форма. Реалізація задуму проходить через три види письмових документів: експоза (концепція); сценарій експозиції; сценарій оформлення. Серед документів, які готують музейні працівники, значно ширший зміст викладу наукової концепції. Там обов’язковим є проект комунікативний щодо майбутніх відвідувачів, де враховується вік, рівень знань, ерудованість, читацький досвід, стать, особливі потреби, походження і мова.

Сьогодні основою музейної експозиції є оригінальні музейні предмети, яким притаманні властивості інформативності, репрезативності, асоціативності, експресивності, аттрактивності (відчуття, яке справляє на відвідувача сам експонат, вона пов’язана із зовнішніми якостями предмета. Недостатня аттрактивними є, наприклад, письмові джерела, окремі книжкові видання. Такі експонати при непрофесійному оформленні залишаються непомічені). Суть сьогоднішньої музейної експозиції – експозиційно-художній ребус. Експозиція будується не як підручник, а як мистецький твір. Музейний мистецький ребус відрізняється від читального і ігрового тим, що у процесі його розгадування інтелектуальна і емоційна праця відвідувача не закінчується у кінці огляду. Така експозиція провокує відвідувача на співпрацю – вона ставить йому нові і нові запитання, на які потрібно знаходити відповіді. За час роботи у Національному музеї Тараса Шевченка вдалось застати стару експозицію, основа якої була закладена ще в середині минулого століття. Звичайно, що наповнення її було частково змінено, але вона так само була побудована на копіях і ілюстративному матеріалі – і це було її найхарактернішими ознаками. Експозиція, як того вимагала тодішня комуністична ідеологія, представляла Шевченка як борця проти кріпацтва і царизму, революційного демократа, вихованого на поглядах російських соціал-демократів.

Робота над побудовою нової експозиції співпала з національним відродженням в Україні (старий ТЕП мав всі ознаки радянського режиму: тексти класиків марксизму-ленінізму, партійні документи і т.п.). На практиці ми просто відійшли від того варіанту ТЕПУ. Однак, науково-полемічна дискусія була не до кінця успішною – експозиція про вшанування пам’яті Шевченка так і залишилась поділеною на дореволюційний і радянський періоди. У створенні художнього проекту майбутньої експозиції брали участь багато художників. Представлялися найрізноманітніші проекти. Художник Кропивницький розробив проект, який можна умовно назвати «призьба»; художник Ігнатенко – «космічний» проект. Науковці обрали проект Анатолія Гайдамаки і Віталія Солодова («кобза»), форма і окремі елементи якого були внутрішньо пов’язані із головною темою, якій присвячено музей. В шевченківській експозиції експонати кріпилися на струнах (символ кобзи, бандури) , що були натягнуті на великі прямокутні рами які гармоніювали або, навпаки, були у контрасті з кольоровою гамою залу ( проблемним був спосіб кріплення експонатів).

У сприйнятті музейної експозиції, крім обладнання, велике значення мають колір і світло. Іноді один кольоровий код стає спільним для всього експозиційного простору або кожен зал має свій асоціативний колір. Так, у попередній експозиції Національного музею Шевченка кожен із експозиційних залів мав свою науково-обгрунтовану кольорову гаму: червоний «брюлловський», зелений – академічний, біло-золотий – періоду «трьох літ», жовто-піщаний – років заслання і т.д. Колір нерозривно асоціювався із періодом життя і творчості Шевченка, з самого початку візуально вводив відвідувача у особливий світ поета і митця. Найголовнішим було те, що нова експозиція базувалась на оригінальних творах Шевченка-художника, які треба було представити як зразок високого мистецтва, у всій їх образній багатозначності та естетичній об’єктивності. Для оформлення малюнків Шевченка було розроблено дерев’яні рами різних профілів(відповідно до теми залу) з індивідуальними паспорту.

Музейний предмет, зберігаючи свою якість історичного джерела, не просто знак, а художній символ, що має багато значень. Тому, працюючи над побудовою експозиції, важливо усвідомити, виявити і знайти ці символи, які допомагатимуть відвідувачу осмислювати ідейну направленість експозиції. Такими виступають найчастіше провідні оригінальні експонати. В музеї Шевченка це були його автопортрети, прижиттєві видання творів, окремі документи… Важливо, що експонати не «вступали» у конфлікт інтер’єрним простором, адже будинок музею – пам’ятник архітектури І-ої пол..ХІХ ст. Оригінальні твори Шевченка-художника потрібно було об’єднати і скомпонувати смислово і візуально з іншими видами експонатів – предметними і документальними, для чого були вибрані апробовані способи: виділення експозиційних центрів і провідних експонатів, що несуть смислове і образне навантаження. Використовувалися прийоми співставлення або протиставлення експонатів; єдиний стиль у оформленні однотипних матеріалів, створення скритого плану експозиції( в турнікетах, вітринах).

Ідейне звучання експозиції часто підсилюють особливі знаково-прикметні символічні образи створені штучно. Таким було оформлення першого залу, де було представлено автопортрет Шевченка із свічкою і знамените поетове послання «І мертвим і живим…». Результатом спільної співпраці науковців і художників стали своєрідні образи заслання - Аральського і Мангишлацького періодів, створені в експозиції з допомогою використання орської яшми і мангишлацького ракушняку. Казахська домра, кумган, коржуп, кошма, бау, жіночі прикраси - створювали особливий світ навколо Шевченкових малюнків на казахську тему, де були зображені ці предмети. Таких художньо-образних символів у експозиції було багато (якір ХІХ ст. з Аральського моря, ікона св.Миколая з Приаралля і т.п.). Відділ науково-експозиційної роботи також творчо працював над озвученням експозиції – на наше прохання композитор Левко Колодуб вперше не просто озвучив невідомий до того нотний запис із Шевченкового щоденника, а створив повноцінний музичний твір, який звучав у залі, де експонувались матеріали періоду повернення Шевченка із заслання. У фондах Національної музичної академії було знайдено запис п’єси для фортепіано, автором якої був близький товариш Шевченка Ілля Лизогуб. Ця музика звучала у залі «трьох літ».

Саме завдяки спільній науковій праці колективу Музею і художників була створена експозиція, яку можна було розглядати як своєрідний мистецький твір. Оригінальні малярські твори Шевченка та його сучасників, автографи, першодруки, документи, скульптура, етнографічні матеріали, меблі у поєднанні з обладнанням і оформленням експонатів створили цільну, образну картину ХІХ століття, а в ньому місце і роль національного і вселюдського поета, художника-гуманіста, патріота, мислителя, людини.

На жаль, не зовсім вдало експонувались меморіальні речі Шевченка – у горизонтальній рамі під склом в маленькому прохідному залі. До художнього проекту не був введений текстово-анотаційний матеріал. Тому в експозиції були тексти, написані на стінах, деякі – відлиті з гіпсу, друковані на папері. А текстові матеріали мають бути укладені у цільну і продуману систему, відповідати оформленню експозиції, не повинні вступати у суперечку з експонатами, а гармоніювати з ними.

Шевченківська експозиція «прожила» 15 років. Хочу зазначити, що іноді вносились зміни - знімались одні експонати, додавались інші, але це тільки руйнувало і погіршувало її візуальний образ. І коли і музеї розпочався ремонт, одна група науковців була готова до експозиційних змін, а інша твердо трималась старої експозиції, відстоювала необхідність збереження хронологічного показу біографії та творчості Шевченка. ТЕП, участь у розробці якого я брала, передбачав новий підхід у побудові експозиції. Планувалось відкрити два окремих зали оригінальних малярських творів Шевченка – живопису і графіки ( остання мала періодично змінюватись; було підготовлено 8 тематичних виставок). Мали бути створені окремі зали, присвячені картині «Катерина», «Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство», «Бібліотека Шевченка», «Меморіальний зал». Вперше передбачалось окремою темою подати матеріали про українську громаду в Петербурзі, об’єднати тему про заслання Шевченка.

Хочу зазначити, що ті зміни, які ми пропонували були вже й не такими значними. Бо по великому рахунку, музей, у фондах якого зберігається майже вся на сьогодні відома мистецька спадщина Шевченка, має постійно експонувати і пропагувати цю неоціненну колекцію. Навчальна функція музею сьогодні не є основною. У зв’язку із зміною системи освіти, входженням у наше життя телебачення, Інтернету, а також масовим тиражуванням мистецьких і літературних пам’яток, завдання музейної експозиції історично змінилося. Музей сьогодні виступає найперше як збірка раритетів, бо культурно - історичні цінності ніколи не втратять своєї історичної значимості та інформаційно-пізнавальної якості. В недалекому майбутньому Шевченківський музей буде виставляти і пропагувати унікальну колекцію, якою він володіє, а через неї – сторінки Шевченкового життя. І хоч стереотипи долаються дуже важко, але з часом це настане.

Як правило, завжди виникає складність в урівноваженні наукової і художньої концепції, тому практично побудова експозиції перетворюється у боротьбу між науковцями і художниками. Практика показує, що у тих випадках де відходять від істини заради гарного «образу», домінує еклектика. Тому дуже важливо відстоювати науковий принцип. Під час побудови попередньої Шевченківської експозиції художники настоювали на тому, щоб у кожному залі був тематичний колаж. В результаті – наукові працівники погодилися розмістити колажі тільки у двох залах; там, де, справді, хоч таким способом, але треба було об’єднати тему. (На жаль сьогодні в музеї, будинок якого є пам’ятником архітектури ХІХ ст., їх масово замінили нові технології - банери). Надзвичайно цікавою у плані художньо-образного пошуку представлення експонатів була робота над побудовою Шевченківської експозиції у м. Форт Шевченка (Казахстан). Художньо-образний світ тієї експозиції творився через типологічні експонати – казахські речі і предмети побуту, атрибути військового життя Росії ХІХст. Для вирішення образно-художнього бачення експозиції Музею книги і друкарства України найголовнішу роль відіграє саме приміщення – колишня Лаврська друкарня, пам’ятник архітектури ХVІІІ століття. Тому так природно сприймаються відтворені в інтер’єрі куточок першої друкарні і палітурної майстерні, друкарські верстати і машини. Науковий колектив Музею зараз готується до вироблення нової наукової концепції експозиції. Будуть значно глибше розроблятися теми про українські друкарні та видавництва, книжкову торгівлю, бібліотеки, каліграфію.

Виставково-експозиційна діяльність Музею книги і друкарства України ведеться з метою наукової пропаганди творчості і діяльності видатних людей України: письменників, художників, видавців. Такими були виставки до ювілеїв Володимира Винниченка, Івана Франка, Святослава Гординського, Євгена-Юлія Пеленського, Василя Доманицького, Івана Багряного, Олекси Мишанича.

Проблема науковості і художньої образності в роботі над підготовкою таких тимчасових експозицій має свої особливості. Так, виставка «Скарб многоцінний…» спочатку задумувалась як книжкова – вперше для огляду мала бути представлена частина рукописних книжок, інкунабул та стародруків з особистої бібліотеки Івана Франка, що зберігається в Інституті літератури НАНУ ім. Т.Г. Шевченка. Але інтер’єр залу «вимагав» урочистого і святкового образу. Так виникла ідея подати унікальні Франкові портрети, маловідомі ілюстрації до його творів. А також прикрасити зал рушниками з батьківщини Івана Франка. Тому у співавтори виставки ми взяли Національний художній музей України, Музей народно-декоративного мистецтва України.

У цьому році книжковою виставкою Музей книги і друкарства України відзначив 100-ліття від дня народження Євгена-Юлія Пеленського – видатного українського бібліографа, літературознавця, педагога, музейника, невтомного організатора української видавничої справи. Виставка не була великою – на ній було трохи більше сотні експонатів. Але її організації передувала велика наукова робота.Експонувались видання праць Євгена-Юлія Пеленського, тогочасні часописи, твори українських письменників, підручники, упорядковані, редаговані і видані Пеленським. Виставка була організована спільно з Інститутом літератури НАН України ім. Т.Г.Шевченка, Національною парламентською бібліотекою України, Державною історичною бібліотекою України, бібліотекою ім. Олега Ольжича, відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника НАН України. Матеріали для виставки також надані відомим книгознавцем Михайлом Грузовим. Образно-символічною була назва виставки – «Вірний Богові і Україні» - слова із клятви пластунів – ним був Пеленський з дитинства і до кінця життя. Для художньо-образного оформлення було використано емблему Пласту (тризуб і лілія) і видавничі знаки. Були також підібрані провідні тексти – висловлювання Пеленського про книжку.

Ще одна недавня виставка - «Верховинець з душею соборника» присвячена 75-літтю від дня народження відомого українського літературознавця Олекси Мишанича мала також свої специфічні елементи художнього оформлення. Велику кількість фотоматеріалів було задумано оформити в стилі середини минулого століття – зібрані тематично і хронологічно вони експонувались у рамках під склом.

Практика експозиційної роботи постійно доводить нерозривність наукового принципу і образно-художнього моделювання експозиції, ознаками якої є синтетичність, театралізація, наявність сюжету, символіки і драматургії у вибудовуванні образу. Буває, індивідуальний художній образ настільки вдало знайдений, що робить єдиним стиль музею – від оформлення експозиції до створення сувенірної продукції: запрошень, візитівок, вхідних квитків. Але створити сучасну високомистецьку експозицію без знання і розуміння основ традиційної академічної експозиції неможливо. Будуючи експозицію, ми програмуємо її на 10-15 років вперед. Ця праця складна і відповідальна, бо працюючи над побудовою експозиції ми по суті створюємо умовну модель нашого уявлення про істину. І найбільшим нашим досягненням буде її сприйняття і позитивна оцінка відвідувачів музею.