Огляд публікацій ілюстрованого журналу «Екран» (Чікаго, США – 1961-1990)

Дослідження історії української преси буде неповним без вивчення періодики української еміграції. Така можливість з’явилась лише в незалежній Україні, коли поступово відкривається цілий пласт недоступних раніше газет і журналів українського зарубіжжя, які відігравали дуже важливу роль у житті української діаспори, адже вони були осередком національної духовності, передовою ланкою у відстоюванні прав і свобод українців на рідній землі у часи бездержавності.

Одним з таких прикладів був «Екран» – ілюстрований журнал для молоді і старших, що виходив у Чікаго (США) в однойменному видавництві від квітня 1961 року по 1990 рік накладом 3000 прим. Започатковуючи журнал, редакція зазначала, що видання має на меті заповнити одну з видавничих прогалин у житті української діаспори: За допомогою фотоілюстрацій та графічних матеріалів дати візуальне уявлення про ті події минулого і сучасного, які хоч і були висвітлені пресою, але лише інформативно. Ставилося завдання зібрати якнайбільше ілюстративного матеріалу з історії українського народу, а також зберегти здобутки і досягнення української еміграції.

Журнал давав читачам широку панораму життя української національної спільноти з усіх континентів і країн світу. Видавництво стояло на позиціях соборності і позапартійності. Своєю тематикою видання охоплювало всі ділянки українського життя, висвітлюючи в ілюстраціях події церковного, політичного, громадського, мистецького, культурного, наукового і спортивного життя українців як у вільному світі, так і в поневоленій Батьківщині.

Відповідальним редактором, видавцем, експедитором видання був професор, педагог Адам Іванович Антонович. Народився 20 вересня 1908 р. у м. Сколє на Бойківщині. Батько його був родом з Долини (Стрийщина), мати Катерина, з роду Горбових. Громадську активність Адам розпочав ще у шкільні роки, національну свідомість перейняв від батьків, виховувався в «Соколі» і «Пласті». У Львівському університеті студіював давню історію і фізичне виховання. Був настоятелем Інституту св. Йосафата при Малій семінарії у Львові під протекторатом Митрополита А.Шептицького, долучився до організації Другої Малої семінарії в Рогатині. Був членом «Сокола-Батька» і членом організації Католицьких Орлів, де займався фізичним вихованням і організацією таборів. Також був референтом Централі т-ва «Відродження», яке боролося з пияцтвом і курінням серед шкільної молоді. На початку ІІ світової війни був мобілізований і відправлений польською владою на фронт, там потрапив до німецького полону (табір в Люксенвальде під Берліном), після звільнення учителював у Холмі в українській гімназії, був опікуном юнаків протиповітряної оборони, працював в УЦК (Український Центральний комітет) педагогом-фізкультурником між українцями Генеральної Губернії, був організатором великих крайових змагань в різних видах спорту в Україні під час окупації. Після закінчення війни перебував у таборах Ді Пі, разом з дружиною Марією викладав у гімназії в Карсфельді (Німеччина), де директорував В.Радзикевич. У грудні 1949 року родина переїхала до Чікаго (США). Професор А.Антонович і тут розпочав активну громадську роботу, був одним з організаторів і опікунів літніх виховних таборів для дітей і молоді на українській оселі «Самодопомога» в Равид Лейку, де дітей навчали українській мові, пісням, традиціям українського народу, а також проводились спортивні змагання, душею яких був він сам, пластун, колишній активіст «Соколу». Адам Антонович взяв діяльну участь у заснуванні Товариства Українських Педагогів в Америці, все життя присвятив українській молоді, рідній мові і рідній школі. З метою плекання української мови і національного самозбереження на поселеннях у вільному світі перейняв ідею письменника Т.Курпіти – створення постійного Літературного Фонду ім. І.Франка, який функціонував упродовж 30 років під головуванням А.Антоновича. Фонд організовував літературні конкурси, літературні вечори, доповіді, різні свята і вшанування з нагоди ювілеїв письменників у вільному світі і тих нескорених з України, що знаходились в таборах СРСР. Був довголітнім Головою Української Учительської Громади в Чікаго.

Одним із чільних співробітників видавництва «Екран» на початковому етапі був проф. Василь Іващук. Протягом 15 років (1961-1976) обов’язки секретаря й адміністратора журналу виконувала дружина А.Антоновича Марія (померла наприкінці 1976 року). Марія Антонович (Охримович) народилась 1 грудня 1911 р. на Львівщині. У 1934 році закінчила Ягайлонський університет у Кракові за фахом психологія і фізичне виховання. Викладала у гімназіях Самбора і Львова. У 1939 р. була ув’язнена польською владою, перебувала у т.з. Бригідці з суворою ізоляцією. При бомбардуванні Львова втекла з в’язниці, перебралась до Кракова. 1940 року у Холмі було утворено 8-класну гімназію, де Марія Охримович викладала і там познайомилась, а згодом одружилась з А.Антоновичем і уже з ним прибула у грудні 1949 року до Чікаго. До липня 1970 року журнал виходив під патронатом Української Учительської Громади в Чікаго.

Журнал «Екран» - це видання великого формату, єдиний такого типу і напрямку в усьому українському зарубіжжі. Містив матеріали з різних галузей життя української еміграції й рідної землі, історії українського народу. Видання співпрацювало з церквами, політичними, громадськими, мистецькими, молодіжними організаціями, школами в усіх країнах українського поселення. Тому журнал і отримав назву «Екран», адже на його сторінках, мов на екрані чергувались події і люди, сучасне і минуле. Видання призначалось у першу чергу для молоді з метою виховання її в українському національно-патріотичному дусі, мало представництва у різних містах і штатах США (Нью-Йорку, Філадельфії, Вашінгтоні, Детройті, Клівленді, штаті Каліфорнія), а також в Австралії, Аргентині, Канаді. З журналом співпрацювали професори Р.Завадович, М.Семчишин, редактор Т.Курпіта та ін.

Журнал планувався як двомісячник, але далеко не завжди вдавалося витримувати таку періодичність. За рік виходило 2-3 здвоєних числа із зазначенням місяців, а з 1982 року у зв’язку з фінансовими труднощами, перевантаженням громадською роботою і віком видавця на випусках журналу позначено лише порядкове число без зазначення місяця.

Видавництво не мало ні друкарні, ні приміщення для редакції. Набір на лінотипі виконували українські друкарні в Чікаго, а офсетні роботи і друк – американські друкарні. Компонування сторінок безоплатно виконувала редакція, яку від 1977 року, після смерті дружини, Адам Антонович вів сам. Він же замовляв, відбирав і обробляв матеріали для публікацій, організовував передплату, забезпечував своєчасний вихід кожного числа. Канцелярія і адміністрація містилися у його приватному будинку на кухні. Саме відданість професора Адама Антоновича, його жертвеність і самопосвята забезпечили випуск журналу, зберегли для історії багато цінних інформаційних матеріалів і світлин з українського життя.

Не маючи штату кореспондентів, редакція співпрацювала з іншими еміграційними виданнями, часто передруковувала статті і повідомлення з різних українських часописів («Свобода», «Америка», «Народна воля», “Ukrainian Weekly” – США; «Наша мета», «Шлях перемоги», «Гомін України», «Новий шлях», «Вісті» - Канада; «Українське слово» - Аргентина; «Християнський голос» - Німечиина; «Вільна думка» - Австралія тощо), а також з американських (‘The New York Times”, “News World Staff”, “Chicago Tribune” тощо) та видань з України («Літературна Україна» та ін.).

Від 1963 року частина текстів друкувалась англійською мовою – з метою залучення до видання англомовних читачів, і не тільки українців, щоб і вони збагатились знаннями про українську історію і пройнялись поточними проблемами української громади за межами рідної землі. Так було поінформовано про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. (1963. – чч. 7-8; 9-10), акції на захист українських дисидентів М.Руденка, В.Стуса, О.Мешко, І.Сеник, В.Романюка та ін. (1981. – ч. 112-113), про 2-й з’їзд Народного Руху України, студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві (1990. – ч. 148-149) тощо.

Протягом всього часу свого існування «Екран» мав фінансові труднощі, виходив головним чином завдяки подвижницькій праці і одержимості його засновника, видавця і редактора Адама Антоновича. Неодноразово на сторінках журналу редакція зверталась до читачів і прихильників за фінансовою підтримкою з метою зберегти для історії свідчення важливої і корисної діяльності української громади у релігійних, політичних, студентських, виховних, спортивних, професійних товариствах тощо. Видавництво не користувалось допомогою жодної фінансової структури, лише пожертвами від приватних осіб, прізвища яких постійно друкувались у часописі.

Друкуючи в журналі фото та повідомлення про події з життя української еміграції, редакція надавала моральну підтримку і заохоту до дальшої праці на українську громаду, прагнула надихнути молодь до активної громадської діяльності на користь української спільноти. А для цього висувалося завдання не оминути жодної з більш-менш важливих подій, що відбувалися в усіх географічних точках розселення українських емігрантів. Серед повідомлень - інформація про 5-ту Сесію УНРади та портрети складу її нового виконавчого органу: М.Лівицького, Д.Андрієвського, Ф.Пігідо та ін. У цьому ж числі можна прочитати про життя українців в Бразилії, Аргентині, Парагваї, організацію української молоді «Пласт», її картки, марки, атрибутику (1963. – ч. 7-8). Фотоінформація про посвячення площі під пам’ятник Т.Шевченкові у Вашінгтоні, враження радної м.Детройта українки Марусі Бек від поїздок по Україні та Європі (1963. – ч. 11-12). Матеріали про з’їзд колишніх мешканців Стрийщини (Львівщина), який відбувся 17-18 серпня 1963 р. в Пайн Гил, штат Нью-Йорк, за участі відомого українського письменника-сатирика, видавця і художника Е.Козака та про його виставку з нагоди цієї події (1964 - ч. 13). Вчений-математик українського походження, професор Чіказького університету, член НТШ Володимир Петришин був делегатом від США на Міжнародному конгресі математиків у Москві (1966. - ч. 27-30). Наступні випуски журналу розповідають про 2-й Світовий конгрес Вільних Українців 1-4 листопада 1973 р. у Торонто; Світову сесію СФУЖО 30-31 жовтня 1973 р. у Торонто (1973. – ч. 71-72), 3-й Світовий Конгрес українських жінок, який відбувся 26-29 травня 1977 р. в Торонто (1977. – ч. 89-90), про 3-й Світовий Конгрес Вільних українців, який відбувся 23-26 листопада 1978 р. у Нью-Йорку (1980. – ч. 108-109), сесію Головної Ради НТШ, що відбулась 10 липня 1982 р. у Нью-Йорку, 30-й з’їзд Українського Золотого Хреста - найстарішої української харитативно-червонохресної організації у США, який відбувся 3-6 вересня 1982 р. у Лігайтоні, Па – до 50-ліття цієї організації (1982. – ч. 119-120). Матеріали про масштабні події у житті української діаспори, насамперед це 5-й конгрес СКВУ (Світовий Конгрес Вільних Українців) 23-27 листопада 1988 р. в Торонто, на якому обрано нового президента СКВУ – Юрія Шимка (Канада), з нагоди конгресу було підготовлено низку інших заходів, зокрема 25 листопада відбувся Світовий з’їзд Братства Карпатських Січовиків, складової організації СКВУ, на якому було вирішено відзначити всією українською діаспорою 50-ліття проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1989 р., провести у Нью-Йорку семінар, присвячений пам’яті Ю.Ревая, прем’єра Карпатської України – в 10-ту річницю його смерті; Світовий Союз Українських Філателістів і Нумізматиків організував 25-26 листопада філателістичну виставку, на якій були представлені українські поштові марки 1918-1921 рр., марки Західної і Карпатської України, банкноти української держави, паспорти і документи УНР, поштові різдвяні і великодні листівки, українські військові відзнаки, родзинкою виставки були марки Земської пошти в Україні, серед них – марка 1866 р. (1989. – ч. 144-145) [7].

Редакція розуміла своє завдання також і в тому, щоб не втратити підростаюче покоління українців, яке вже народилось на еміграції і не відчувало ностальгії за рідною землею. Необхідність виховання українських дітей на національних традиціях, опанування ними української мови, культури, історії, обов’язковість проведення служб в українських церквах українською мовою, збереження зацікавлення українським життям, розуміння ваги національної солідарності перед загрозою асиміляції – усім цим пронизана стаття проф. І.Боднарука «Українські діти – наше майбутнє» (1987 – ч. 139-140) [5]. І про те, що ці зусилля не є марними, свідчить лист учениці «Рідної школи» при читальні «Просвіти» у Вінніпезі Ліди Гавришків з нагоди «Дня Матері», який закінчується словами: «Дякуємо Вам, кохані матері, за те, що впоюєте в своїх дітей рідну українську мову, культуру, звичаї. Що виховуєте нас в релігійно-національному дусі. Перепрошуємо Вас за всі наші провини і обіцяємо з глибини серця бути кращими і послушними у всьому. І будемо молитися, щоб здорові Ви були і жили нам щасливо на довгі літа!». У той рік Матір’ю Року було проголошено Оксану Мешко – правозахисницю з України (1980. - ч. 106-107). «Говоріть вдома до дітей тільки по-українськи! Від вас найбільше залежить, чи ваша дитина знатиме рідну мову! Пам’ятаймо завжди і повсякчас, що мова є душа кожного народу!!!» - зі Звернення редакції до читачів (1988. - ч. 141-143).

Перші сторінки кожного числа журналу «Екран» прикрашали портрети визначних діячів української культури, історії, церкви – це Петро Конашевич-Сагайдачний – до 350-річчя смерті (1972. – ч. 63-64), Маркіян Шашкевич - до 170-ліття від дня народження (1981. - ч. 114-115), Григорій Сковорода – з нагоди 250-річчя від дня народження (1972. – ч. 65-66), Іван Котляревський – до 200-річчя від дня народження (1969. – ч. 47-50), Тарас Шевченко - з нагоди 150-річчя з дня народження (1964. - ч. 13), Іван Франко - у 110-ліття від дня народження і 50-ліття смерті (1966. - ч. 25-26), Леся Українка – до 100-річчя від дня народження (1971. – ч. 55-56), Митрополит Йосип Сліпий - з нагоди звільнення з радянських таборів (1963. - ч. 7-8), Євген Коновалець, Симон Петлюра, Степан Бандера, Роман Шухевич - жертви комуністичного терору у світі (1964. – ч. 17-18), Алла Горська – разом з повідомленням про її смерть (1971. – ч. 57-58) та ін. Окрім портретів подавалась інформація про життя та діяльність цих діячів.

Багато уваги на сторінках журналу приділено релігійній тематиці. Постійно повідомлялось про відзначення ювілеїв українських церковних діячів, пам’ятних дат з історії української церкви: 80-ліття Митрополита Іларіона, 70-річчя Митрополита Й.Сліпого (1962. – ч. 1). Фотоінформація «Для Божої слави» до 30-річчя О.О.Василіан при церкві Св.Миколая в Чікаго (1962. – ч.2), Золотий ювілей Союзу Українців Католиків «Провидіння», заснованого 1912 р. у Філадельфії (1962. – ч. 3). 50-ті роковини замучення НКВД (1938 р.) Митрополита Київського і Всієї України В.Липківського - у Бавнд Бруці (США) стоїть пам’ятник як символ невмирущості його ідей, чину і духу; Велику увагу українська діаспора приділяла відзначенню 1000-ліття Хрещення Руси-України, приготування до якого там тривали протягом десяти років. Журнал від 1978 року періодично подавав інформацію з усіх континентів про підготовку до цієї події. Зокрема це стаття Л.Денисенка про спільний екуменічний молебень і концерт, що відбувся в Сіднеї (Австралія) за участю хорових колективів, які виконували четвертий хоровий концерт Д.Бортнянського та твори інших українських композиторів (1978. – ч. 96-97); інформація про відкриття і посвячення пам’ятника св.Володимирові Великому 29 травня 1988 р. в Лондоні (1988. – ч. 141-143). Урочисте святкування 1000-ліття Хрещення України-Руси в Римі 8-12 липня 1988 р., на який прибуло понад 6000 українців з усієї діаспори [16], а також у Ченстохові (Польща) – за участю 70000 осіб (1989. – ч. 144-145). Відкриття пам’ятника 1000-ліття Хрещення України-Руси (зображені Володимир-Хреститель і княгиня Ольга) 15 жовтня 1989 р. у Чікаго [11], боротьба за легалізацію УГКЦ (Української Греко-Католицької Церкви) в Україні (1989. – ч. 146-147) [6]. Широка фотоінформація про інтронізацію Патріарха Київського і всієї України Мстислава Першого в Софійському Соборі у Києві 18 листопада 1990 р. та перше Богослужіння після багаторічної перерви греко-католицької церкви у Соборі св.Юра у Львові 19 серпня 1990 р., яке відправляло 5 єпископів на чолі з архієпископом В.Стернюком (1990. – ч. 148-149).

Майже кожне число містило фотосвітлини про діяльність Українського Літературного Фонду ім. І.Франка, засновником і головою Правління якого був Адам Антонович, Школи Українознавства в Чікаго, директором якої теж був А.Антонович. Так у ч. 148-149, 1990 повідомляється про символічне відзначення у 1967 р. Василя Симоненка (посмертно) листком із лаврового вінка І.Франка за збірку поезій «Берег чекань», видану на еміграції. Наступними лауреатами Фонду з України були В.Мороз, Й.Тереля, М.Руденко, О.Бердник, І.Калинець, З.Красівський, В.Говерля (І.Гель) і В.Стус (посмертно). Те ж число інформує про вручення літературної нагороди Михайлові Осадчому, українському письменникові-дисидентові зі Львова, присуджену ще на 6-му літературному конкурсі в 1978 р. за його автобіографічний нарис «Більмо» (1-ше місце), але лише 1990 р. письменник зміг приїхати до США. Український літературний фонд ім. І.Франка був також головним організатором відзначення 20-річчя Українського Історичного Товариства, заснованого 1965 р. у США – було проведено наукову конференцію у Чікаго 21 вересня 1985 р. (1985. – ч. 134-137). Кожного року видання інформувало читачів про випускників Школи Українознавства у Чікаго, друкуючи великі фотовіньєти чергового випуску. Зокрема А.Антонович як її директор у статті та фоторепортажі розповідає про відзначення 20-річчя школи за участю дитячих мистецьких колективів, вшанування Івана Котляревського та генерала Чупринки (1972. – ч. 61-62) [1].

Окрім друкування портретів на обкладинках, журнал широко висвітлював події з відзначення українськими громадськими організаціями за кордоном ювілеїв визначних українців: (Т.Шевченка (1964. - чч. 13, 14) – з нагоди 150-річчя від дня народження; ч. 15-16 того ж ювілейного року знайомить читачів з пам’ятниками Великому Кобзареві у різних країнах світу, інформує про відзначення його ювілею у Вінніпезі (Канада) та Лос-Анджелесі (США). Число 1-2 за 1961 рік повністю присвячене 100-річчю від дня смерті Т.Шевченка, подає фотоінформацію про вшанування його пам’яті в Чікаго з виступом Капели бандуристів ім. Т.Шевченка та повідомлення про друк ювілейного 14-томника його творів у видавництві М.Денисюка в Чікаго; 100-річчя Івана Боберського, українського педагога, автора словника і підручника з фізичного виховання, засновника «Соколів», голови «Сокола-Батька» у 1908-1914 рр., члена Секретаріату Військових справ ЗУНР (1973. – ч. 71-72). Виставка до 100-річчя Б.Лепкого в Чікаго (1974. – ч. 73-74). В.Мушинська у статті «На пошану Олени Теліги» (передрук з «Нового шляху» від 17.09.77 р.) інформує, що 4 вересня 1977 р. з нагоди 70-річчя від дня народження і 35-річчя смерті Олени Теліги у Лігайтоні, на Оселі ім.О.Ольжича відбувся симпозіум «Олена Теліга у живому слові», у якому взяли участь О.Лащенко, Н.Холодна, Г.Черінь та ін. (1981. - ч. 114-115) [14]. До пам’ятних і трагічних дат української історії (доба УНР, ЗУНР, Голодомор 1932-1933 років (матеріали до 30-ліття цієї сумної дати вміщено у чч. 7-8 за 1963 р., та 13 за 1964 р.). Число 7-8 за 1963 рік також подає інформацію і фото, відгуки в іноземній пресі того часу про Карпато-Українську державу з нагоди 25-ліття її заснування. А ч. 128-130 за 1984 рік інформує про відзначення 45-ї річниці Карпатської України Карпатським Дослідним Центром ім. Ю.Ревая 16 березня 1984 р. у Нью-Йорку.

В окремих випусках журналу редакція вміщала передруки статей, опублікованих раніше, які не втратили актуальності у сучасному. Зокрема, було здійснено передрук статті О.Пріцака «Анатема» - про гетьмана І.Мазепу, яка була надрукована газетою «Українське слово» ще у 1941 р. (1984. – ч. 128-129-130).

Журнал постійно подавав матеріали про мистецьке життя українців на еміграції. Наведу лише деякі з них: Інформаційна стаття С.Гординського про виставку українського мистецтва, яка експонувалась у Детройті з 24 вересня по 2 жовтня 1960 р. На ній були представлені роботи художників діаспори – М.Бідняка, М.Левицького, Б.Стебельського, П.Холодного, скульптора М.Черешньовського та ін., а також вміщено їхні портрети (1962. – ч. 1); інформація про ювілейний концерт Капели бандуристок ім. П.Орлика в Детройті під керівництвом П.Потапенка з нагоди її 5-річчя та фото учасників (1963. - ч. 7-8); інформації з низкою фотографій про український балет «Дніпро» та «Українсько-Австралійську балетну школу Ніни Денисенко», українського композитора в Австрії Андрія Гнатишина (народився у Чижикові біля Львова у 1906 р., закінчив Львівський Музичний інститут ім. М.Лисенка, Віденську Музичну Консерваторію, від 1931 р. керував хором при церкві св.Варвари у Відні, який об’їхав з концертами Європу, у березні 1963 р. отримав диплом Міністерства освіти Австрії і звання професора) – усе у ч. 9-10 за 1963 рік; фоторозповіді про оперну співачку українського походження Галину Андреадіс з Буенос-Айреса та фестиваль українських танців в Аргентині (1964. - ч. 14); український чоловічий хор «Прометей» з Торонто, заснований 1948 р. при осередку СУМ, диригент В.Кардаш (1969. – ч. 45-46); ювілейний концерт у Чікаго, присвячений 100-річчю С.Людкевича (1979. – ч. 104-105) [3]; стаття А.Кущинського про багатогранну діяльність мистецтвознавця, публіциста, митця Івана Кейвана, його портрети Т.Шевченка, І.Мазепи (1961. - ч. 5-6); репродукції робіт Г.Якутовича, І.Остафійчука, С.Гебус-Баранецької, Г.Яблонської та ін. з приватних колекцій Вінніпега, які демонструвались на виставці до 11-го конгресу Союзу Українських студентів Канади 4-7 вересня 1970 р. у Манітобському у-ті, а також розповідь про кольоровий фільм про УПА «Ніколи не забуду», знятий українською фільмовою корпорацією «КАНУКР» у Канаді (1971. – ч. 55-56); про 80-ліття музиколога, диригента д-ра Павла Маценка, викладача Колегії Св.Андрея при Манітобському університеті, засновника хору Молодих Українських Націоналістів у Вінніпезі і його диригента у 1941- 1949 рр., автора багатьох наукових праць у галузі української музичної культури, церковної і світської музики. Здобував освіту в Харкові і Сумах, УВПІ (Український Високий Педагогічний інститут) в Празі, Музичній консерваторії і Чеській «Школі високих педагогічних наук» (1977. – ч. 92-93); інформація М.Мисак про мистецьку виставку Ірини Банах-Твердохліб у жовтні 1980 р. у Філадельфії (1981. - ч. 112-113) [13]; вихід грамплатівки українських пісень у виконанні Квітки Цісик (1981. - ч. 114-115); 30-ліття хору «Діброва» у Брадфорді (Велика Британія), диригент Я.Гаврилюк (1982. - ч. 121-122); повідомлення про мистецьку виставку Любомири Коць-Огаренко, яка відбулась 18-20 березня 1988 р. у Чікаго, у приміщенні Галереї Дому Сеньорів під патронатом т-ва книголюбів, членкинею якого була авторка. Виставка була поділена на 6 циклів: 1. Мученики Церкви (А.Шептицький, С.Навроцький - портрети); 2. Родинні портрети; 3. Краєвиди з подорожі по Європі; 4. Подорож по США і Канаді; 5. Околиці Чікаго; 6. Тварини. Окремо експоновано архітектурний твір мисткині – церкву з патичків, а також вишиваний килим з історії України (1989. - ч. 144-145) [4]; передрук з газети «Літературна Україна» статті О.Гончара «Зустріч з цивілізованими людьми» про виступи Візантійського хору з Утрехту (Голандія) під керівництвом Мирослава Антоновича у вересні 1990 року в Києві (1990. – ч. 148-149) [9] та ін.

Багато матеріалів часопису висвітлювало події спортивного життя. Під постійною увагою наших закордонних співвітчизників були спортивні досягнення земляків з України: повідомлення про київський футбольний клуб «Динамо», який став чемпіоном СРСР у 1961 році з фотопортретами футболістів і присвяченими їм віршами Л.Лазарева та дружніми шаржами Ю.Раєвського (1962. – ч. 1); про успіхи українських спортсменів на Олімпійських іграх (1964. - ч. 15-16; 1965. - ч. 23-24), про домагання Українського Олімпійського Руху в екзилі самостійної участі України в Олімпіадах (1967. – ч. 31-32). Журнал розповідав і про українські спортивні організації у діаспорі, зокрема про Українську спортивну централю Америки і Канади (1964. - ч. 17-18); про проведення нею 16-го шахового турніру 29-31 травня 1982 р. у Детройті, 1-ше місце на якому посів мгр. М.Турянський з Чікаго (1982. - ч. 119-120); про футболістів Українського спортивного клубу у Нью-Йорку, які здобули першість на змаганнях у США у 1965 році (1965. - ч. 21-22) тощо.

У 1960-80-ті роки сторінки журналу не полишає тема боротьби з тоталітарним режимом в підрадянській Україні, постійно друкувалась інформація на захист українських політв’язнів П.Заливахи, С.Караванського, В.Чорновола та ін., їх фото, матеріали проти русифікації України, про відзначення 20-ї річниці прав людини (1968. – ч. 37-38); студентську демонстрацію в Чікаго на захист В.Мороза (1971. – ч. 55-56); візит генерала П.Григоренка до Канади, а Л.Плюща у Сідней (1978. – ч. 94-95); протестну голодівку 22 січня 1979 р. в Канберрі проти поневолення України російським імперіалізмом і відзначення 60-річчя соборності України (1979. – ч. 100-101); також вміщено портрети українських дисидентів В.Стуса, О.Мешко, М.Руденка, В.Чорновола, І.Дзюби, І.Світличного, Є.Сверстюка та інформацію про акції протесту західної громадськості проти порушення прав людини в УРСР (1981. - ч. 112-113). У ч. 121-122 за 1982 рік повідомлялося, що 9 листопада 1982 р. тодішній президент США Рональд Рейган проголосив День Української Гельсинкської Групи на честь 6-ї річниці від дня її заснування 9 листопада 1976 р. в Києві. У ч. 128-130 за 1984 рік редакція повідомила про смерть українських в’язнів сумління Валерія Марченка і Олекси Тихого в радянських таборах, а ч. 134-137 за 1985 рік інформує західну громадськість про загибель українського поета Василя Стуса у таборі 4 вересня 1985 р.

З настанням демократичних змін в СРСР у кінці 1980-х-поч.1990-х рр. часопис подає багато фотоматеріалів про тогочасні події в Україні – неперервний ланцюг зтиснутих рук від Києва до Львова 22 січня 1990 року – символ єдності народу України; 2-й з’їзд Народного Руху України, який відбувся 28 жовтня 1990 р. за участі 2300 делегатів з усієї України; відзначення 500-ліття Запорозької Січі на Хортиці у вересні 1990 р., у якому взяли участь 70 тис. учасників, студентське голодування на Майдані Незалежності у Києві у жовтні 1990 р., студентську демонстрацію 15 жовтня 1990 р. (близько 100 тис.учасників) – (1990. - ч. 148-149).

Видання постійно інформувало про книжкові новинки в українському зарубіжжі: І.Красовський у своїй статті «Співець зелених бескидів» знайомить читачів з українським поетом Б.-І.Антоничем та інформує про видання його «Зібрання творів» у 1967 р. Організацією Оборони Лемківщини у США (1968. – ч. 37-38); ч. 116-118 за 1982 рік повідомляє про вихід у світ книги А.Кущинського «Закарпаття в боротьбі» - Буенос-Айрес, 1981 та поетичну збірку Г.Черінь «Зелень моря» - Торонто, 1981. А щойно заснована Фундація Антоновичів 13 лютого 1982 р. в приміщенні Українського Інституту Америки (Нью-Йорк) вручила грамоту і літературну нагороду в сумі 5000 доларів українському письменникові у США Василеві Барці – за найкращий літературний твір, що появився друком у 1980-81 рр. - 4-томний роман «Свідок для сонця шостокрилих», над яким автор працював понад 25 років (1983. - ч. 123-125).

Окрім журналу видавництвом у 1975 р. видано «Альбом українських князів, королів, гетьманів і президента» - на 6-ти сторінках якого вміщено 35 ілюстрацій-портретів.

Останнє прижиттєве число журналу А.Антоновича № 148-149 вийшло із запізненням у 1991 році з позначкою за 1990 рік, в зв’язку з тривалою хворобою редактора і видавця. Він готував і ювілейне, 150-е число, але видати його не встиг.

У 1997 році в Чікаго вийшло останнє, пропам’ятне число «Екрану» за редакцією Орисі Антонович, невістки Адама Антоновича, яке містить матеріали, підготовлені ним до 150-го числа, а також спогади про нього Мирослава Антоновича «Згадуючи мого брата Адама»[2]; Осипа Панчишина «Мій спогад про проф. А.Антоновича [15]; Юрія Саєвича «Про дорогого виховника» [17] та ін. Число містить фотографії процесу підготовки останнього числа журналу А.Антоновичем у 1990 р., інтерв’ю з ним. На обкладинці – портрет Адама Антоновича (1908-1992) роботи художника Володимира Немирі, монограма (N.V. 1996). Це композиція в колі – символ завершеності зробленого, здобутого. Ця людина (А.Антонович) жила Україною, вірою в те, що Україна буде вільною і тому фоном роботи вибрано землю України, Київ, святі храми. Довкола портрету українська символіка – тризуб, писанка і верба, а також «Екран» - журнал, який він випускав. Якби Україна була незалежною державою, він би жив і працював в Україні, але доля склалась так, що Адам Антонович вимушений був жити далеко від рідної землі, але лишився її часткою, українцем душею і за своїми справами.

На 64-х сторінках цього пропам’ятного числа окрім текстів вміщено багато родинних світлин. На стор. 24-27 подана стаття Роми Турянської «Пройдений шлях Українського Літературного Фонду ім. І.Франка в Чікаго», де викладена повна історія Фонду, яким керував А.Антонович довгі роки. Із статті дізнаємося, що Фонд засновано у січні 1956 р. після літературного вечора-зустрічі з Уласом Самчуком, що відбулась 20 листопада 1955 р., на якому письменник Теодор Курпіта запропонував заснувати фонд, а після його створення був заступником голови. Перший літератуний конкурс Фонду відбувся у 1956 році – у 100-річчя від дня народження І.Франка. Членами журі тоді були проф. В.Радзикевич, д-р В.Державин, проф. Я.Рудницький, д-р В.Лев, д-р М.Овчаренко. Першої нагороди не присуджували, 2-гу отримали письменниці Галина Журба і Віра Вовк. Наступний конкурс відбувся у 1966 р. – у 110-річчя від дня народження і 50-річчя смерті Івана Франка. На засіданні Українського Літературного Фонду у 1992 р. було вирішено створити корпус документації українців Чікаго, проект названо «Покоління», численні фото українських родин з цього проекту вміщено у пропам’ятному випуску журналу [19].

На стор. 36 видрукований великий репортаж д-ра Р.Смика «Культ генія Богдана Лепкого», присвячений пам’яті Адама Антоновича, який був особисто знайомий з Б.Лепким. У репортажі йдеться про відзначення в Україні та діаспорі 120-річчя від дня народження Б.Лепкого у 1992 році – це наукові конференції, які відбулися у Києві, Івано-Франківську та у Торонто, пересувна виставка творів Б.Лепкого, яка об’їхала США і Канаду тощо[19]. Наступні шпальти містять інформацію М.Галіва «З приводу появи Австралійського тому «Енциклопедії Української діаспори»[8]; репортаж Н.Чернишової, Я.Тимуся «Безсмертна свічка собору душ»: Духовний вечір у Бродах, у якому взяли участь наші земляки – представники української діаспори» - про 3-й з’їзд Брідщан з усього світу, який пройшов у Бродах 23-28 липня 1993 р. і на якому були присутні 268 делегатів з 16 країн[20]; статтю В.Луціва «Візантійський хор відзначив 45-ліття своєї діяльності», де автор повідомив про ювілейний концерт хору, який відбувся 11 лютого 1997 р. під диригуванням Мирослава Антоновича [12].

Тематика журналу «Екран» показує, що він був важливим і необхідним комунікативним чинником для українців в еміграції, об’єднував їх, дбав про зв’язок з Батьківщиною, сприяв збереженню національної ідентичності українців, щоб вони не розчинились серед тих народів, які дали їм притулок, а своїми самобутніми традиціями і звичаями скрашували і урізноманітнювали людське життя у тих краях, куди їх завела емігрантська доля.

Література:

1. Антонович А. З життя Школи Українознавства, Учительської Громади в Чікаго // Екран. – 1972. – ч. 61-62. – с. 14-15

2. Антонович М. Згадуючи мого брата Адама // Екран. – Пропам’ятне число. Спецвипуск. – 1997. – с. 8.

3. Антонович М. Каменярі – симфонічна поема Станислава Людкевича // Екран. – 1979. – ч. 104-105. – с. 9-10.

4. Біда М., проф., д-р. Мистецька виставка Любомири Коць-Огаренко в Чікаго // Екран. – 1989. – ч. 144-145. – с. 22-23.

5. Боднарук І. Українські діти – наше майбутнє. // Екран. – 1987. – ч. 139-140.

6. Василик П., Єпископ, Хмара С. та ін. Ми голодуємо і молимось за легалізацію і права УКЦ // Екран. – 1989. – ч. 146-147. – с. 3. Передрук з «Християнський голос».

7. Величний і успішний У-ий Конгрес Вільних українців в діяспорі // Екран. – 1989. – ч. 144-145. – с. 12. Передрук з «Новий шлях».

8. Галів М. З приводу появи Австралійського тому «Енциклопедії Української Діаспори». // Екран. – 1997. – с. 40.

9. Гончар О. Зустріч з цивілізованими людьми. // Екран. – 1990. - ч. – 148-149. – Передрук з «Літературної України».

10. Екран (Чікаго). – 1961-1997. – 150 чисел.

11. Камінська І. Єднаймося з Україною. Пам’ятник 1000-ліття в Чікаго. // Екран. – 1989. – ч. 146-147. – с. 1.2. Передрук з «Свободи».

12. Луців В. «Візантійський хор» відзначив 45-ліття своєї діяльності. // Екран. – 1997. – ч. 150. – с. 46-47. Передрук зі «Свободи».

13. Мисак М. Мистецька виставка Ірини Банах-Твердохліб у Філадельфії. // Екран. – 1981. – ч. 112-113.

14. Мушинська В. На пошану Олени Теліги. // Екран. – 1981. – ч. 112-113. Передрук з «Нового шляху».

15. Панчишин О. Мій спогад про проф. А.Антоновича. // Екран. – 1997- ч. 150. – с. 13.

16. Рим був українським / без зазначення автора // Екран. – 1989 – ч. 144-145 – с. 1. Передрук з «Наш клич».

17. Саєвич Ю. Про дорогого виховника. // Екран. – 1997. – с. 13.

18. Cмик Р. Культ генія Богдана Лепкого // Екран. -1997. – с. 36.

19. Турянська Р. Пройдений шлях Українського Літературного Фонду ім. І.Франка в Чікаго. // Екран. – с. 24.

20. Чернишова Н., Тимусь Я. Безсмертна свічка собору душ. // Екран. – 1997. – с. 45.