Степан Рудницький «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл»

Редакція часопису «Вир» прагне задовольнити інтереси своїх читачів, співзвучні їхнім національним почуттям. Починаючи з першого номеру цьогорічних видань ідеться про джерела, що живлять народний характер. Адже попри т. зв. комплекс меншовартості, «душа нашого народу завжди була життєтворчою, одвічно тягнулася до краси, добра, святості, правди». Для того, щоб збагнути в український феномен, редакція закликає перечитати ще раз фольклор, класичні твори письменників і філософів, також «проштудіювати сторінки праць фундаторів української науки». Серед інших названий Степан Рудницький.

Так сталося, що з книгою Рудницького «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» пов’язане моє входження в Музей книги і друкарства України. Це перша книга, на яку я підготувала уніфікований паспорт. Прониклива мова автора, його ніжна любов до рідної землі, залюбленість у предмет географії, мене тоді приголомшили. Кілька разів прочитала сам підручник. Перечитала про його автора усі писемні джерела, що зберігаються у бібліотеці та фондах Музею. Відкрилося, чому трагедію Степана Рудницького часто асоціюють із трагедією українства, яке досі стоїть на роздоріжжі.

Тож вирішила поділитися набутими знаннями, розказати людям про подвижницьке життя Рудницького. Статтю надрукувала газета «Українське слово» (№52 за 2008 р.) та журнал «Українська культура» (№6 за 2008 р.).

Наукові праці видатного географа, його життя та діяльність, все ще залишаються маловивченими. Про Рудницького знають хіба що географи та дослідники духовної спадщини України. Тож знову пропоную свій допис (доповнений) про Степана Рудницького. Не всеохоплюючий, а в контексті конкретного твору.

Підручник під назвою «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» подарував у вересні 2007 р. МКДУ Михайло Андрійович Грузов, за фахом лікар-ендокринолог, а за покликом душі – книголюб. У такий спосіб чоловік вклонився світлій пам’яті Степана Львовича Рудницького – українського географа, вченого світового масштабу. Адже вкінці 2007 р. збіглись дві ювілейні дати Рудницького: 70 років (03.11.1937) його трагічної кончини і 130 років (03.12.1877) від дня народження.

Біографічні зарубки Степана Рудницького.

У світ історії й географії був уведений батьком – учителем гімназії. Навчався в університетах Львова, Відня і Берліна. Михайло Грушевський називав його своїм учнем і послідовником. З 1901 р. – доктор філософії, головний предмет – географія, допоміжні – історія і латинська мова. Того ж року став членом Наукового товариства ім. Шевченка. 1902 р. – одруження з Сибіллою Шенкер. 1904 р. стажувався в Інституті геології та географії Віденського університету, брав участь у польовій експедиції Віктора Уліга і Альбрехта Пенка. З 1908 р. – професор кафедри географії Львівського університету. 1919 р. звільнений з посади польською окупаційною владою. Емігрував до Відня.

З історії друкування книги.

Унаслідок поразки української революції 1918 – 1920 рр. центр українського політичного та громадського життя перебазувався до Відня. Віденські видавництва, які виконували українознавчі функції, тісно співпрацювали з Міністерством освіти УНР. Українська держава потребувала книжок для школи, але її друкарські ресурси були слабенькими, устаткування для картографічних робіт катастрофічно не вистачало. У жовтні 1919 р. до Відня прибула Педагогічна місія з УНР. Місія привезла ящики з рукописами книжок, призначених до друку. У Переліку значилася «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл», макет якої підготувало київське видавництво «Вернигора». Відомо, що не всі книги, які побачили світ у Відні, доходили до України. Частина їх залишалася за кордоном. Доля примірника «Початкової ґеоґрафії…», який зберігається у Музеї, не відома. Раз материнська палітурка книга зносилася, значить, її тримали в руках сотні читачів. Хоча не полишає сумнів: чи служила книга шкільним підручником? Підручники зазвичай швидко зношуються, на їхніх сторінках є сліди чорнила, плями від пальців. Папір цієї книги не містить таких дефектів. І хто такий С. Ковбля з Канадського міста Венніпег, власник книги, про якого дізнаємося з екслібриса. З «Енциклопедії українства» (К.: Глобус, 1996) нам стає відомо, що Семен Ковбель – канадський письменник, народився він 1877 року. Поезії Ковбеля відлунюють мотивами Івана Франка, а драма «Дівочі мрії» була поставлена на сценах Канади та Америки.

Розповідь про «Початкову ґеоґрафію…» почну з опису її як матеріальної речі. Уже говорилося про те, що оправа книги не материнська. Але літери і рисунки її чіткі, тобто друк високої якості. Папір тонкий, глазурований, пожовклий. На титулі та форзаці штамп з написом: «Домашня бібліотека С. Ковбля Ч. 200. Вінніпег. Ман.»

Титул шрифтовий, чорно-білий, однополосний, детальний, оздоблений парними лініям. Рік видання – 1919-й, доповнений: “У третьому році відбудування Української Держави”.

На 192 сторінках книги аж 90 ілюстрацій! Вони чорно-білі, різного формату, відкриті та закриті. «Оглядова карта українських земель» у кінці книги, за Змістом, складена двічі. Карта надрукована на картографічному заводі Г. Фрейтага і Беридта (Відень). Тираж книги – 50 тис. прим.

Як просто і мило вводить Степан Рудницький школярика у захопливий світ географії: “Наша рідна земля. Що року бачимо, як з теплого вирію прилітають до нас птахи, що покинули нас у осени перед лютою зимою. Хоч і як гарно їм жилося в теплих краях, та вони всетаки вертають на своє давнє гніздо, в свою вітчизну. Птах знає й любить своє гніздо, польовий чи лісовий звір теж знає й любить свою домівку. І нам людям таксамо люба наша батьківщина.

Наша батьківщина називається У к р а ї н а. Велика й славна ця земля! Тут жили наші пращурі, діди й батьки. Вони захищати Україну своїми грудьми, поливали її своєю кровю в боротьбі й потом при праці. На Україні ми родилися, на Україні живемо, вона нас годує й зодягає, в українській землі зложимо наші кости.

Ми винні Україні нашу гарячу любов. Ми повинні для неї жити й з усіх сил цілий наш вік працювати, щоб вона велика була між державами світу, щоб український народ був щасливий і великий між иншими народами.

Ґеоґрафія України.

Щоб ми могли нашу Україну як слід любити, мусимо її як слід пізнати. До доброго пізнання чого небудь у світі веде тільки наука. Тому треба нам як найбільше вчитись про Україну.

Ця наука, що дає нам найважніші відомости про землі й народи, зветься ґ е о ґ р а ф і я або з е м л е з н а н н я. Ґеоґрафія України розказує про українську сушу й українське море, про гори, горби, височини й низи України, про її ріки, озера, болота, про підсоння України, про рослини й звірів, що живуть на Україні. Ґеоґрафія України вчить нас пізнавати український нарід, його села й міста, його хліборобство, ремесло й торговлю – просто сказать, усе життя-буття українського народа.

Учимося ґеоґрафії України, щоб знати, яка велика й богата Україна, яка гарна її природа, який великий її народ, яким щасливим може він бути, коли свою батьківщину гарно пізнає, кріпко любитиме й з усіх сил попрацює для її й свого добра!”

Матеріал для вивчення скомпонований за темами, у коротких розділах. Приміром, у розділі “Населення землі. Раси і народи” визначено місце українців серед інших народів землі. Для закріплення уроку подані контрольні запитання: “Чи бачив людей иншої раси, народу? Коли так, то розкажи про них! Вичисли слав’янські народи! Вичисли українські племена!”

Хоча Рудницький народився на Галичині, у м. Перемишлі, але для нього Україна – “дуже великий край”. Вчений описує регіони України згідно з поділом, “який зробила сама природа”. А це: Київщина – “осередок і серце України”; Гетьманщина – “лівобережне низове Подніпров’я”; Холмщина – “найдальше на захід висунена гранична земля української держави”; Підляшшя – “між Бугом і верхів’ями Нарви”; Полісся – північна гранична земля України від Білої Руси; Волинь, що колись входила у Володимирське князівств; Поділля, де за тисячу років сиділо старе українське плем’я Тиверців; Бессарабія – “між Дністром, Прутом і Чорним морем”; Чорноморський і запорозький низ; Крим – “був колись осідком найлютіших ворогів України – кримських Татарів”; Слобожанщина – “перша з пограничних земель України від Московщини”; Донеччина –“невеличка вона собі, та дуже важна”; Кавказ і Підкавказзя – ”найдальші на схід висунені землі України”; Карпатська верховина, “в якій український народ живе споконвіку”; Підкарпаття; Галицьке Розточча й Поділля.

Для того щоб діти позбулися комплексу меншовартості, Рудницький вдавався до порівнянь. Зазвичай порівнював українців з їхніми поневолювачами – поляками і росіянами. Писав: “Морквини середнього росту, кремезні, біляві, часто руді. Вони менше здатні до хліборобства як Українці, за те вони добрі промисловці й меткі купці. Споконвіку вони дуже шанують державну власть”.

У розділі “Наша рідна культура” знайомить з менталітетом різних народів. Ось яким чином Рудницький підводить дитину до розуміння форм державного правління: “Хоч Москвин поворотніщий, Поляк рухливіщий, та в Українця думка глибша. Москвин хоче панування одного чоловіка над иншими. Це зветься самодержавіє. Поляк хоче панування небагатьох людей – панів – над усіма иншими людьми. Це зветься аристократія. Українець бачить у кожному чоловіці собі рівного. Він свободолюбний. Тому У к р а ї н ц і б у л и с п о к о н в і к у й в с е є з а н а р о д о п р а в с т в о м, щоб усі мали рівні права в державі й посполу нею управляли. Це зветься д е м о к р а т і я.”

Гадаю, синівські почуття, прагнення бачити Україну самостійною, а народ щасливим, спонукували автора шкільного підручника іноді до нешанобливих морально-етичних характеристик сусідніх народів. Можливо, Рудницький тоді сповідував національний шовінізм. Принагідно згадаймо Віктора Андрієвського. Полтавчанин за місцем народження, педагог за фахом, редактор “Соборної України” (у 20-х рр. емігрував до Західної Європи), він закликав співвітчизників роздмухувати у собі полум’я шовінізму. Вважав його чинником формування патріотичного світогляду, який стане в душах українців оберегом самостійності України, надійним її кордоном навіть за умов окупації.

Негативне сприйняття росіян відбилося також в ілюстраціях. Зберігся лист від 16 серпня 1918 р., адресований Рудницькому до Львова (де проживав і працював учений) із Києва, а саме – видавництва “Вернигора”, яке займалось редагуванням підручника. Якийсь В. Отамановський повідомляв: “Щодо малюнка “Москвин”, то я вам підібрав такий “букет”, що аж шкода їх випускати. Отож прошу вас: усю кацапію (їх аж троє!) вмістити зменшену на одній сторінці, а під ними для порівняння – наших, також трьох... У всякому разі, краще один зайвий кліш, та щоб кацапові дошкулити! Так само й типи жіночі. Раджу їх поставити поруч, особливо дівчат”.

Увагу привертає “Оглядова карта українських земель”. На мапі позначені етнічні межі українського народу, які розходяться з фізико-географічними. Учений ратував: національна держава повинна відродитись в етнічних межах українського народу.

Значення цього підручника велике. Важить не тільки прищеплення дітям почуття патріотичних почуттв, інформаційна наповненість, а й те, що тоді не існувало україномовних посібників з географії. Викладання цієї дисципліни в школах проходило вкрай убого.

Українська ідея суть стрижень і рушій у долі Рудницького, починаючи з його студентських років. Він завжди стояв на засадах самостійності України. Для незалежності, писав учений, Україна володіє всім. Ідея української державності наскрізною ниткою проходить і через “Початкову ґеоґрафію...». Коли Рудницький писав «Початкову ґеоґрафію…», то йому виповнилося 42 роки. Знав би він, що перебуває на гребені успіху. Невдовзі почалося болісне сходження. Відійде у вічність Сибілла Шенкер, залишивши трьох дітей. Сам він повірить радянській владі, яка тоді проводила політику українізації. На запрошення совєтів у жовтні 1926 року відправиться до Харкова для постійного проживання.

«Їдучи до УССР я мав великі надії, що вспію тут утворити велику й повноцінну географічну й картографічну школу. З цієї школи могли вийти вчені експерти по всіх ділянках географії й картографії, які повинні були зіграти велику ролю 1) при підготовці й будуванні Самостійної соборної України; 2) коли б вона утворилась – допомаганням при її розвитку», – читаємо пояснення Рудницького, прикріплене до його слідчої справи.

Залишились заповіти Рудницького, які не втратили своєї актуальності. Деякі з них: «Для всіх українців державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою». «Україна – се земля, де живуть українці». Форма української держави «повинна бути республікансько-демократична й опиратись на тісній федерації автономних по суті поодиноких українських земель». Степан Рудницький вважав, що ідея власної незалежності національної держави випливає з найглибших прагнень і національних почуттів будь-якого народу. Тільки за умови свободи можливий повний розвиток духовної і матеріальної культури.

11 березня 1965 року Степана Рудницького реабілітовано згідно з постановою Військового трибуналу Київського військового округу, а у березні 1990 року постановою Президії АН УРСР поновлений (посмертно) в штат членів АН УРСР.

…Перебуваючи на засланні, Степан Рудницький повчав соловецьких українців любити, розуміти і знати свою батьківщину. Наголошував: “без цього не будете ні дипломатами, ні урядовцями, ні порядними українцями.”

Примітка: Орфографія, пунктуація і правопис наведених цитат відповідають першоджерелу.