Загублену європейську культуру відкриваємо заново

Набір з 21 фігурки та 13 стільців. Обпечена глина. Кукутені, Румунія, 4900—4750 р.р. до н. е.

Ще задовго до розквіту Греції та Риму, навіть раніше, ніж з’явилися міста Месопотамії чи храми вздовж берегів Нилу, в низов’ї долини Дунаю та на схилах Балканських гір жили люди, що значно випередили свій час у розвитку мистецтва, технологій та торгівлі з віддаленими регіонами. Протягом 1500 років, починаючи ще до 5000 р. до н. е., вони займалися скотарством та землеробством і будували досить великі міста, деякі з яких нараховували по 2 тис. домогосподарств. Ці люди досягли неабиякого вміння у широкомасштабному виплавленні міді, що стало новою технологію того часу. У їхніх похованнях було виявлено численні вишукані головні убори та намиста. В одному з поховань дослідникам трапилося найбільше зібрання виробів із золота раннього періоду з будь-коли знайдених.

Надзвичайне художнє оформлення глиняного посуду цих людей говорить про вишуканість їхнього образотворчого мистецтва. Ще до недавна найбільш цікавими знахідками були теракотові фігурки «богині», що їх знаходили в численних кількостях та спочатку вважали доказами на підвердження духовної та політичної влади жінок у суспільстві.

За словами археологів та істориків, нові дослідження допомогли розширити розуміння цієї не розпізнаної раніше культури, що за своїми ознаками впритул наблизилася до того, щоб називатися «цивілізацією». Оскільки письмо у той час ще не було вигадано, ми не знаємо, як ці люди себе називали. Для деяких вчених, цей народ та регіон є просто Стародавньою Європою.

Ознайомитися з цією маловідомою культурою тепер можна на виставці «Втрачений світ Стародавньої Європи: долина Дунаю у 5000—3500 рр. до н. е.», що відкрилася минулого місяця в Інституті з вивчення Стародавнього Світу у Нью-Йоркському університеті. Вперше на виставці в Сполучених Штатах Америки представлено понад 250 експонатів з музеїв Болгарії, Молдови та Румунії. Виставка працюватиме до 25 квітня.

За словами куратора виставки Девіда Ентоні, у період свого розквіту, що припадає приблизно на 4500 р. до н. е., «Стародавня Європа була одним з найрозвиненіших регіонів світу» та виявляла «багато політичних, технологічних та ідеологічних ознак цивілізації».

Девід Ентоні — професор антропології у Гартвікському коледжі у Онеоті, штат Нью-Йорк, та автор книги «Кінь, колесо та мова: як вершники Бронзової доби з степів Євразії вплинули на сучасний світ». Історики кажуть, що прихід степових народів у південно-східну Європу міг спричинити занепад стародавньоєвропейської культури до 3500 р. до н. е.

Під час неофіційного відкриття виставки директор інституту Роджер Банял зізнався, що до теперішнього часу «багато хто з археологів ніколи не чули про ці стародавньоєвропейські культури». Милуючись кольоровими керамічними виробами професор Банял, що є спеціалістом з єгипетської археології, зазначив, що у той час «єгиптяни без сумніву не виготовляли такі гончарні вироби».

Каталог виставки, що вийшов друком у видавництві «Princeton University Press», є першим англомовним довідником досліджень у сфері знахідок доби Стародавньої Європи. До книги, редакторами якої виступили професор Ентоні та заступник директора інституту з організації виставок Дженіфер Чи, увійшли нариси експертів з Великої Британії, Франції, Німеччини, США та країн, де ця культура існувала.

Професор Чи зазначила, що виставка демонструє зацікавленість інституту у вивченні зв’язків між добре відомими культурами та «культурами недооціненними».

Попри те, що під час розкопок протягом останнього століття було виявлено сліди стародавніх поселень та знайдено фігурки богинь, аж до 1972 р., коли у Варні, Болгарія місцеві археологи виявили великий цвинтар, датований п’ятим тисячоліттям до н. е., ніхто з вчених не здогадувався про те, що це могли бути зовсім не залишки життєдіяльності бідних людей, що жили у неструктурованих егалітарних громадах. Але навіть після того, як було зроблено цю знахідку болгарські та румунські вчені не могли поширити свої знання серед західних учених, бо цьому заважала Залізна завіса.

Історична реконструкція дозволяє нам припустити, що землероби та скотарі-першопрохідці після 6200 р. до н. е. починають рухатися на північ Стародавньої Європи з території теперішньої Греції та Македонії. З собою на нові землі вони приносять насіння пшениці та ячменю й приводять вівці та доместиковані види великої рогатої худоби. Вони засновують колонії вздовж берегів Чорного моря, у долинах річок та на рівнинах, які з часом розвинулися у споріднені, але до певної міри окремі культури, — кажуть археологи. Між цими поселеннями відбувалися тісні контакти за допомогою розвиненої торгівлі міддю та золотом; крім того, в них застосовувалися споріднені зразки кераміки.

Черепашки молюска Spondylus з Егейського моря займали особливе місце у тогочасній торгівлі. Можливо ці черепашки, що використовувалися при виробництві кулонів та браслетів, були символами егейських пращурів цих народів. Інші вчені розглядають придбання таких предметів, що привезено з далеких країв, частково з ідеологічних міркувань, за яких товари розглядаються не як предмети споживання у сучасному сенсі, а вважаються «цінностями», символами статусу та визнання.

Відзначаючи поширення таких черепашок у той час, антрополог Мішель Луї Сеферіадес з Національного центру наукових досліджень у Франції робить припущення, що «ці предмети були частиною ореолу таємниць, ансамблем вірувань та міфів».

У будь-якому випадку, професор Сеферіадес зазначаэ у каталозі виставки, що широке поширення черепашок могло бути спричинено доступом цієї культури до «мережі під’їздних шляхів та соціальної мережі складних систем обміну, включаючи натуральний обмін, обмін подарунками та взаємний обмін».

На широкій території, де зараз розташовані Болгарія та Румунія, люди оселялися селами, що складалися з однокімнатних та багатокімнатних будинків, обнесених дерев’яними парканами. Будинки, деякі з яких мали по два поверхи, мали дерев’яні каркаси з обліпленими глиною та зашпакльованими стінами та глинобитною підлогою. З якоїсь причини цим людям подобалося виготовляти обпечені глиняні моделі багатоповерхових помешкань, приклади яких можна побачити на виставці.

Декілька міст Кукутеньської культури, пізнішої та очевидно потужної культури на півночі Стародавньої Європи, виросли за площею понад 320 га, у зв’язку з чим археологи вважають їх найбільшими з донині відомих людських поселень того часу. Проте ще необхідно провести розкопки на підтвердження існування палаців, храмів або великих громадських будівель. Археологи дійшли до висновку, що ритуали, пов’язані з віруваннями, практикувалися всередині житлових будинків, оскільки там було знайдено предмети культу.

Керамічний посуд було прикрашено різноманітними складними графічними елементами, що наводить на думку про те, що вживання їжі вдома супроводжувалося особливими ритуалами. За словами професора Чи, величезні миски на підставках були типовим елементом «соціалізації представлення їжі», притаманної цій культурі.

Спочатку відстутність елітної архітектури навела вчених на думку про те, що у Стародавній Європі ієрархія система влади була слабко розвинена або взагалі відсутня. Таке припущення було спростовано після того, як виявили стародавні поховання на цвинтарі у Варні. Починаючи з 1972 року, протягом двох десятків років археологи знайшли 310 могил, датованих приблизно 4500 р. до н. е. Професор Ентоні зазначає, що це «найкращий доказ існування чітко визначеного верхнього соціального та політичного прошарку населення».

Куратор Варнського обласного історичного музею Владімір Славчев каже, що «багатство та розмаїття погребальних подарунків, знайдених у Варні, стало справжньою несподіванкою» навіть для болгарського археолога Івана Іванова, що очолював розкопки. «Варна — найстаріший із знайдених донині цвинтарів, де людей ховали із золотими прикрасами», — зазначає Славчев.

У 62 могилах було виявлено понад 3 тис. виробів із золота. Крім того, археологи знайшли в них мідну зброю та інструменти, декоративні прикраси, намиста та браслети, виготовлені з коштовних черепашок з Егейського моря. «Оскільки основну масу імпортних дорогих прикрас було знайдено у відносно невеликій кількості могил, можна припустити, що у той час вже існував вищий соціальний прошарок населення», — зазначають куратори виставки на табличці з описом колекції варнського золота.

Незважаючи на це, залишається загадкою, чому еліта не вела розкішне приватне життя. «Люди, що носили золоті костюми на публічні заходи під час свого життя», — зауважує професор Ентоні, «поверталися додому у досить скромні помешкання».

Мідь, а не золото, можливо було основним джерелом економічного добробуту Стародавньої Європи, — зазначає професор Ентоні. Із винайденням технології виплавлення міді близько 5400 р. до н. е. народи, що населяли Стародавню Європу, розвідали багаті мідні родовища у Болгарії та території нинішньої Сербії і навчилися високотемпературному методу видобування чистої металевої міді.

Виплавлені з міді сокири, ковані мідні леза ножів та скручені мідні браслети стали цінним товаром на експорт. Мідні вироби із Стародавньої Європи було знайдено у могилах вздовж берегів Волги майже за 2 тис. км на схід від Болгарії. На сьогодні археологи знайшли понад п’ять тонн виробів із Стародавньої Європи у різних місцях.

В окремій галереї розташовано стародавні фігурки, що отримали найбільшу популярність та викликають справжній інтерес до багатств цієї культури. Такі фігурки знаходили у залишках майже кожної стародавньоєвропейської культури та у певних обставинах: у могилах, домашніх святилищах та інших вірогідно «релігійних місцях».

«Мислитель» та жіноча фігурка з Чернаводи. Обпечена глина. Хаманджия, Румунія. 5000—4600 рр. до н. е.

Одна з найбільш відомих — фігурка чоловіка з обпеченої глини, що сидить із опущеними плечами та приставив руки до обличчя у задумі. Цю фігурку, що отримала назву «Мислитель», та схожу за стилем жіночу фігурку було знайдено на цвинтарі Культури Хаманджия у Румунії. Не зрозуміло лише одне — чи вони думають, чи оплакують когось?

Значна кількість фігурок — це стилізовані фігурки жінок, що перебувають у задумі. Вони мають вкорочені або подовжені тіла, пишні груди та широкі стегна. Відверта сексуальність цих фігурок дозволяє тлумачити їх як символи земної та жіночої фертильності.

Чудовий набір з 21 маленької жіночої фігурки, що сидять колом, було знайдено у північно-східній Румунії на залишках поселення періоду, що передував Кукутеньській культурі. «Зовсім неважко уявити», — каже Дуглас Бейлі з Сан-Францизького державного університету Сан-Франциско, як страдованьоєвропейські люди «розставляли набори сидячих фігурок в одну або декілька груп людей, що чимось займаються; можливо навіть що менші фігурки сидять біля ніг або навіть на колінах великих фігурок, що сидять».

Інші науковці тлумачать ці фігурки як «Раду богинь». Три десятиліття тому у своїх книгах, що отримали широке визнання, антрополог Марія Ґімбутас з Каліфорнійського університету у Лос-Анжелесі припустила, що ці фігурки та інші, так звані, фігурки Венер, представляли собою божества культів, що шанували Мати-Богиню, що правила у доісторичній Європі.

Незважаючи на те, що вже покійна професор Ґімбутас і досі має гарячих прихильників, багато вчених дотримуються більш консервативних, небожественних тлумачень. За словами професора Бейлі, сила цих об’єктів, була не у якомусь зв’язку з божественним, а у «спільному розумінні тотожності інтересів групи».

У каталозі до виставки професор Бейлі каже, що фігурки можливо треба тлумачити виключно по тому, як вони насправді виглядають: мініатюрні, репрезентативні зображення людської форми. Таким чином, він припускає (як і підтверджується нашими знаннями еволюції людини), що «здатність виготовляти, використовувати та розуміти символічні предмети, такі як мініатюрні фігурки, є здатністю, притаманною всім сучасним людям, і відповідно спроможністю, що поєднують вас, мене, чоловіків, жінок та дітей періоду неоліту, а також художників палеоліту, що розмальовували стіни печер».

Або ж, наприклад, «Мислитель» — це зображення вас, мене, археологів та істориків, що намагаються розв’язати загадку «загубленої» культури у південно-східній Європі, що існувала тривалий час ще задовго до появи писемності чи винайдення колеса».

Переклад з англійської С. Мартинюка

Оригінал статті