З Лаври відселяють останні три музеї...

Передрук матеріалу з прес-конференції у «Главкомі». Автори Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Романа Малка, «Главком»

Фото: Укрінформ

Лавра з висоти пташиного польоту

Вже на найближчому засіданні Київради з території Києво-Печерської лаври можуть виселити останні три музеї без надання їм іншого приміщення. Таким чином завершиться «вичистка» музейників та експонатів із Лаври. Чому влада бездумно нищить українську культуру, а громадськість мовчить? Хто штучно розігріває конфлікт музейників та монахів? Чи не поб’є Віктор Янукович рекорд серед українських президентів по кількості ліквідованих музеїв?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили депутат Київради, голова постійної комісії з питань культури та туризму Олександр Бригинець, український поет та громадський діяч, член Гуманітарної ради при Президентові України Іван Драч та голова Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій Кролевець.

Олександар Бригинець на прес-конференції у «Главкомі» 30 вересня 2010 р.

Олександр Бригинець: «Хто б не був замовником, але «стрєлочніками» виявляться Київська рада і Київська адміністрація, тому вони повинні відстояти себе і музеї»

Так традиційно склалося, що за українським фольклором і літературою, в України було завжди три "вороги" – москалі, жиди і ляхи. Більшість культових споруд, які належали католикам, православним і іудеям, в певний час були закладами культури. Коли іудеї захотіли отримати Ляльковий театр і відкрити там Синагогу Бродського, то якось зуміли домовитися, і замість того Лялькового театру побудували новий. Я дуже вдячний Кучмі, що він не був правовірним іудеєм і не подарував Ляльковий театр іудейській громаді. Коли католицька громада вирішила взяти собі для молитов Миколаївський католицький костел, то влада все-таки знайшла шлях, як розділити цю проблему: частину часу там відбуваються молитви, а частину – там органний зал. Я дуже вдячний всім президентам, що вони не були ярими католиками і не подарували католикам цю споруду, принаймні, допоки немає іншого органного залу. Також у нас є Кенаса, яка належить народу тюркського походження, де і до цього часу знаходиться Будинок актора.

Раптом виникає ідея подарувати Києво-Печерську лавру релігійній громаді. Ми знаємо, що наш Президент є прихильником Московського патріархату. Певно хтось хотів дуже догодити Президенту, або, навпаки - підставити його. Але сталося так, що Київрада прийняла рішення про передачу Києво-Печерської лаври. Це рішення приймалося підпільно, його ніхто не бачив, але вірні команді Попова проголосували. Треба все-таки віддати належне Попову і Новохатьку, які в проект цього рішення вбили пункт, що Києво-Печерська лавра передається державі за умови збереження трьох музеїв. Вони не зберегли 6 музеїв, які там були, дозволили виселення 30 майстерень, але 3 музеї зберегли – це Музей декоративного мистецтва, Музей театрального мистецтва і Музей книговидання. Тепер же відбулася нарада, яку проводив заступник міністра Кабінету Міністрів Аністратенко, і на виконання рішення Кабінету Міністрів про здійснення заходів щодо виселення, Київській адміністрації пропонується ліквідувати пункт, яким збережено право цих трьох музеїв. В рішенні вказано «внести в рішення Київради від такого-то числа номер такий-то» – тобто номера немає, це означає, що рішення Черновецьким не підписано. «В пункті 1 слова «за умови виконання пункту 3 цього рішення» вилучити» - от такі короткі зміни. Таким чином, дати можливість виселити ці три останні заклади культури.

В 2003-2004 роки так само добро, щедро і мирно київська влада віддавала державі Кловський палац, в якому знаходився Музей історії Києва. Тоді були дані гарантії, підписані всі відповідні документи про те, що Український дім стане музеєм історії Києва, але і до цього часу питання не вирішено. До муніципального Музею історії Києва тепер додається ще три музеї, які виселяють. Всі вони не мають своїх приміщень. Київська влада, яка бездумно домовляється з державою про такі великі і гарні вчинки як передача майна в державну власність, не обговорює, що має відбутися з цими музеями. Розмови є, що їм дадуть те, се, але розмови — не папірець.

Для якісного функціонування цих чотирьох значних музеїв потрібно близько 30 тисяч квадратних метрів загальної площі. Для побудови такого приміщення в Києві потрібно, по-перше, кілька років, по-друге, в парку чи в якомусь місці в центрі виділити 3-5 гектарів землі, а, по-третє, витратити від півмільярда до мільярда гривень. Півмільярда-мільярд – стільки треба для реконструкції розв’язки на Московській площі або для побудови повноцінної підземної станції метро. Чи може Київ, у якого в бюджеті залишається 9 мільярдів, після того як 6,5 мільярдів вилучають на користь держави, побудувати такий комплекс? Звичайно, не може. А чи повинен Київ будувати музейний комплекс за умови, що приміщення музеїв передані державі безкоштовно? В даному випадку це повинна зробити держава. Саме Президент повинен подумати про те, що залишиться після цих рішень…

Президенту треба подумати про те, щоб публічно покарати людей, які придумали таку дурницю, виселяти музеї в нікуди. Або ж із цих 6-7 тисяч гривень, які вилучаються з київського бюджету державою, які Віктор Янукович перед виборами обіцяв не вилучати і навіть повернути за минулий рік… Можливо, треба цю суму залишити і побудувати це музейне містечко, якщо вже не можна залишити ці музеї в Лаврі. Останній варіант – у нас є Мистецький арсенал, площа якого близько 30 квадратних метрів, можливо, державі треба було подумати про передачу його в міську власність і прекрасно розмістити там чотири музеї.

Боюсь, що жоден із запропонованих мною варіантів не виявиться підходящим для нашої влади з різних причин. Дуже ймовірно, що якісь маленькі приміщення для виселених музеїв знайдуть, нададуть їм 300 квадратних метрів, де вони розмістять певну експозицію, а архіви, колекції, і все, що є в музеї, знову осяде в ящиках. За якийсь період, можливо, ще з якимось музеями таке відбудеться те ж, і у нас пів Києва буде зайнято ящиками, а музеїв не буде. А якщо говорити про підготовку до «Євро-2012», і про можливість в цьому контексті саме культурної програми, з точки зору туризму, то це неможливо.

Три музеї були державної власності, три – муніципальної. Місто не захищало музеї державної власності, адже держава, як хоче зі своїми музеями, так і робить. Ми даємо приміщення державі, держава виселяє музеї, чому при цьому саме ми шукаємо гроші на те, де розташувати їх? 30 майстерень художників виселили, тому що ми подарували цей корпус державі, а тепер київська влада починає шукати приміщення. Дійшло до того, що їм запропонували дитячий садок. Художники чесно і порядно відмовилися, розуміючи ситуацію з дитячими садками.

В Росії далеко не всі храми повернули Російській православній церкві. Невський собор в Петербурзі залишається музеєм, і нічого страшного в цьому немає. Головний храм Лаври побудований за гроші київського бюджету. Якщо говорити про повернення того, що і кому належить, тоді ми можемо повернутися до 1917, 1918, 1939 і інших років, коли багато в кого що забирали, а потім не обов’язково повернули. Тому сьогодні держава повинна виходити не з того, що, в кого колись забрали, і сьогодні його повертати, а з того, що сьогодні більш важливе для держави. А як на мене, для держави сьогодні більш важливо, щоб Києво-Печерська лавра була не церковним, а духовним центром. Щоб в цей центр могли приходити люди різних конфесій, і не тільки помолитися, а і відвідати всі музеї, щоб через ці чудові споруди, церкви, все високодуховне, що там існує, зрозуміти суть українського народу. Якщо ми перетворимо духовне в церковне - це вже буде зовсім інша Україна.

Сергій Кролевець на прес-конференції у «Главкомі» 30 вересня 2010 р.

Сергій Кролевець: «Відселити музеї з успадкуванням тієї долі, яку сьогодні має музей історії Києва, за рік неможливо»

Ця ситуація виникла не сьогодні і навіть не за останні 19 років незалежності України накопичились ці проблеми. Те, про що ми говоримо, є прямим наслідком нищення церкви та культури в 30-ті роки більшовицькою комуністичною владою. Водночас тоді церква та культура не були розведені по різні боки штучно утвореної барикади, бо одночасно грабували і музеї, і різниці церков. Не музейники виселяли монахів, навпаки, ті культові споруди та пам’ятки музеї порятували своєю присутністю і ми цим пишаємось. Не було музею у Золотоверхому монастирі і от що на тому місці – ви всі знаєте.

Хотів би виділити три теми. Перша — це протистояння церкви та музеїв, культури та монастирів, яке сьогодні штучно нав’язується. Друге, це скорочення працівників музеїв, які не можуть бути відокремлені від музейних експонатів, бо тільки разом вони дають потрібний ефект. Третє – це реформа в культурі.

Перше. Протистояння між музеями та монастирями було штучно накинуте, бо насправді такого протистояння не існує. Нам добре відомо, хто є його ініціатором – це корумповані чиновники, які ховаються за цю проблему, штучно її підігрівають і роблять свої справи, які не мають нічого спільного з культурною та релігійною площиною. Наслідком такої політики є незрозуміла та неприродна агресія церкви до музеїв та культури в цілому.

Внаслідок такої агресії легітимізується тема гонінь на музеї взагалі, в результаті чого суспільство дуже спокійно ставиться і до виселення тих музеїв, які не мають нічого спільного з церковною проблематикою. Сьогодні є проблеми з вітальнею Козловського на Хрещатику, відселяють експозицію філії Музею історії Києва з Будиночка Петра на Подолі. Це відбувається не лише в Києві, а й в регіонах. У Харківській області виселяють краєзнавчий музей міста Ізюм в інтересах корумпованих чиновників, а не в інтересах церкви та людей, які живуть на тій території. Загальна тема "війни музейників та монахів" розкручується, хоча насправді її немає. А ми вже сприймаємо ворожнечу між церквою та культурою як щось природне.

Таке протистояння не в інтересах церкви, воно може привести до плачевних наслідків! Церква є елементом культури людства. Культура є моральною в своїй основі. В такому випадку протиставлення культури церкві і навпаки – це заперечення моральності релігії. Я чекаю, що на цю тему повинні дати відповіді представники церкви, в тому числі Української православної, яка знаходиться у молитовній єдності з Московським Патріархатом.

Зацитую слова директора Санки-Петербурзького Ермітажу Михайла Піотровського з приводу подібних проблем: «Не нужно обострять проблемы и провоцировать конфликт, иначе мы возродим тот же дух радостного разбоя, который сопровождал разграбление церквей и монастырей и не только в советскую эпоху». Тут дуже чітко виписана суть того, що відбувається: "Радостний разбой"..!

Друге. Музеї — це заклади культури, які зберігають інформацію і продукують знання. Музейні працівники – це своєрідний вид науковців, які працюють у відповідному музеї, присвячуючи йому все життя, і не можуть перейти в інший музей на той же рівень роботи, бо там інша специфіка, інші музейні предмети. Відокремити науковців від їхньої теми – це смерть для них. Так сам як і закриття та складування музейних предметів. Що сьогодні відбулось з Музеєм історії Києва? Він заскладований в ящики. Ми можемо констатувати, що сьогодні цей музей практично вмер: він не існує, не водить екскурсії, немає жодної інформації про його діяльність, немає виставок. Для того, щоб припинив свою роботу музей по продукуванню знань та розповсюдженню інформації, необхідно взяти і відокремити експонати від музейників.

Сьогодні Києво-Печерському заповіднику пропонується виселення музеїв протягом року. Куди, в які приміщення, за які гроші – невідомо. А музей – це не магазин, там дуже складна інженерна інфраструктура: відповідний клімат, реставраційний та експозиційний режим. За рік цю роботу зробити просто неможливо, немає випадків в історії, коли за такий час будували музей.

Подивіться, скільки років займаються «Арсеналом», і це всього 30 тисяч квадратних метрів. А цим трьом музеям, які сьогодні ледь існують через тісні умови, необхідно розширюватися. Сьогодні вони займають 7 тисяч квадратних метрів, а потрібно втричі більше...Відселити музеї з успадкуванням тієї долі, яку сьогодні має музей історії Києва, за рік неможливо.

Третьє.Дії сьогоднішньої влади є прямим продовженням бездіяльності вчорашньої. Відсутність реформ у сфері культури протягом п’яти років і останнього року – це основна проблема, яка призвела до сьогоднішньої кризи. Як цей корумпований бюрократичний апарат проведе реформи, які повинні призвести до ліквідації цього ж бюрократичного корумпованого апарату? Дати завдання самим корупціонерам, щоб вони себе ліквідували, і сподіватися на якийсь успіх може тільки той, хто вірить в утопію побудови комунізму в окремо взятому суспільстві. Реформа, в тому числі і культури, повинна полягати у відокремленні чиновників, які потенційно мають схильність до корумпованих дій, від прийняття рішень.

Іван Драч на прес-конференції у «Главкомі» 30 вересня 2010 р.

Іван Драч: «Була вулиця Мазепи — стала Лаврська, а маленький шматочок вулиці назвали іменем Мазепи. Тіштеся хохли!»

Я підтримую точку зору моїх друзів, і мене ця проблема болить неймовірно. Але наша громадськість дуже неактивно відгукується на всі ці проблеми. Іде війна російського імперіалізму з українською незалежністю – це елементарні речі. Була вулиця Мазепи – стала Лаврська, а маленький шматочок вулиці дали хохлам і назвали іменем Мазепи. Тіштеся хохли! Ковтнули? На здоров’я. Будемо далі робити. І дивляться, що з цього всього вийде при теперішній ситуації, як громадськість ковтне це все діло. В Музеї декоративного мистецтва є роботи Катерини Білокур, Ганни Собачко-Шостак – це геніальні майстрині. Я недавно був у Барселоні, там є окремий музей Пікассо, Далі - це історія, чим люди тішаться і гордяться. А хто до нас приїздить… Наприклад, ті ж самі японці шукали місце, ауру, де народилася Катерина Білокур, навіть збиралися купувати ту місцину, щоб привозити своїх малих дітей, учнів і показувати, як ця звичайна проста жінка, маючи геніальний дар, все це творила.

Усі ходять хрестяться до Московського патріархату — Президент, прем’єр, всі гуртом. Я думаю, це прем’єр, а не Президент тиснув на владу міську, а влада міська: чего изволите… Вона дуже легко це все зробила. Є речі ганебні по суті своїй. Але ж ми не можемо себе від цієї ганебини відсторонити. Ми дуже ліниво відстоюємо те, що у нас робиться. Хіба є якісь серйозні журналістські рейди з камерами, з доскіпливим знанням всього, що відбувається? Всі або вперлися в Табачника… Це мені нагадує, як колись у Товстоногова в театрі треба ж було якось воювати з радянською системою, і він обов’язково в кожній виставі ставив спортивного коня. Всі, не звертаючи уваги на інші його новації, просили, щоб він врешті-решт забрав того коня. Він наприкінці вже перехрестився і каже: ну, раз ви вже так наполягаєте, я його забираю. Так само як заберуть Табачника, то що зміниться в цій ситуації? Нам всім треба дуже активно діяти. Це все ж залежить і від нас, люди добрі.

Я є членом громадських рад, записали мене і до Попова, і до Януковича. Я старанно ходжу і розбираюся, що у нас ж робиться. Я щойно мав розмову з Ларисою Скорик, і ми домовилися, що 6 жовтня з приводу цих музеїв будемо збирати окремо нашу групу і намагатися якось це все розв’язувати. Я стою на тому, щоб це був не стільки церковний, скільки духовний центр.

Я недавно зайшов у музей Бориса Романовича Гмирі, цього геніального співака. В якому стані цей музей, про це дуже тяжко говорити. Але Принц Ганна Василівна веде цей музей, вона дуже доскіплива, зараз видала біографію Бориса Гмирі. Вона мені сказала надзвичайно цікаву річ, хоч мені це мав повідомити мій товариш свого часу по національно-демократичному блоку Наливайчено, чи, бодай, В’ятрович. Вона мені сказала, що свого часу в КДБ її допитував батько Олеся Бузини – полковник, а потім генерал КДБ Бузина. Ви звідси простежте ці всі ситуації…

Іван Драч, Олександар Бригинець та Сергій Кролевець на прес-конференції у «Главкомі» 30 вересня 2010 р.

Пане Сергію, чи впливає на цю ситуацію позиція дирекції заповідника?

Сергій Кролевець: Звичайно, впливає. Я переконаний, що в цій ситуації просто подали наверх Кабміну неправдиву, викривлену інформацію. Не сам прем’єр-міністр України прийняв таке рішення, він спитав підлеглих, в першу чергу міністра, директора: можливо за рік виселити чи ні? Річ утім, що сьогодні в Міністерстві культури, як і вчора ще з формату Вовкуна, – немає музейщика. Відділ музеїв очолював маловідомий Скиба.

Іван Драч: Він є одним із співавторів проекту реформи музею Шевченка в Каневі.

Сергій Кролевець: За його прізвищем ховалися інші люди – це замміністр і його заступник. Тобто музейщика в Мінкультурі не було і немає. Сьогоднішній директор, можливо, гарний керівник, але вона також не музейщик.

Я переконаний, що неправдива, свідомо викривлена інформація пішла нагору. Через те уряд прийняв таке рішення, яке можна виконати тільки шляхом нищення музеїв.

А хто має понести відповідальність за неправдиву інформацію – міністр культури, директор заповідника?

Сергій Кролевець: Хто надав неправдиву інформацію, має за це відповідати.

Олександр Бригинець: Формально відповідальність за це повинна нести київська влада. Коли передавали Лавру в державну власність, говорили, що ніякого виселення не буде. Як тільки рішення було проголосовано, наступного дня була заява Азарова про те, що ось ми виселимо і все. Я не голосував, але більшість голосували за передачу Лаври, думаючи, що все залишиться, як є. Але тепер ми знаємо, що все виселять і ми повинні повернутися до розгляду цього питання. Якщо Київрада, з подачі з Київської адміністрації, бо саме вона підготувала цей проект змін, проголосує, то Київрада і Київська адміністрація несуть повну відповідальність за долю музеїв. Хто б не був замовником, але «стрєлочніками» виявляться Київська рада і Київська адміністрація, тому вони повинні відстояти себе і музеї.

Пане Олександре, зараз є багато розмов про тенденцію зрощення державного і церковного апаратів. Чи на Вашу думку, має вона місце, в тому числі і у майнових конфліктах в Києві?

Олександр Бригинець: Я би не сказав, що відбувається зростання апаратів, тому що формально немає якогось єдиного органу, в якому була б представлена церква, яка б керувала державою. Скоріше, йде мова про те, що зважаючи на проросійську політику держави, всі чиновники намагаються бути схожими на Президента, хочуть догодити йому більше, ніж він сам би того хотів. В цій ситуації, якщо подивитися на те, як виділяється земля церквам, припустимо, в Києві Московському патріархату і Київському - це приблизно 10 до 1. Коли постає питання про підтримку тієї чи іншої церкви в Київраді, завжди існує дуже потужне лоббі, яке підтримує Московський патріархат. Я намагаюся балансувати і підтримувати всі релігійні напрямки України, і коли виникає питання про передачу землі церковній громаді Московському патріархату, то я не можу голосувати проти, тому що я вважаю, хай краще церкву побудують, ніж хмарочос чи бар. А коли постає питання про передачу землі церкві Київського патріархату, то це питання підтримує тільки кілька депутатів. В зв’язку з цим їх навіть не виносять на сесію, щоб не посилювати релігійну ворожнечу.

Більше того, одна з церков на території Києво-Печерської лаври передана рішенням Київради Київському патріархату, документи остаточно не підписані. Тобто одна з церков вже давно передана Київському патріархату, але це нічого не дало, тому що така влада в країні. Коли створювалася Києво-Печерська лавра, не було різних патріархатів, була одна церква, тому вона повинна належати всім церквам, які народилися з цієї.

Коли ми говоримо про необхідні монастирю приміщення, треба згадати, який був задум засновників Києво-Печерського монастиря. Феодосій в ХІ сторіччі, коли починав цей монастир, робив далеко за межами міста, там де не живуть люди, це були ліси і дикі звірі. Він знайшов місце, де можна спокійно далеко від людей помолитися, звернутися до Бога і бути подалі від мирського життя. Сьогодні Києво-Печерська лавра – це центр столиці, безкінечні туристи, вир життя. Якщо слідувати ідеї Феодосія, то треба будувати інший монастир, в іншому місті.

Канони православ’я вимагають, щоб людина, яка приїхала молитися в Київ ішла до церкви пішки. Кловський та Маріїнський палаци були побудовані саме тут поруч для того, щоб можновладці, які жили там, пішки ходили до Києво-Печерської лаври молитися. Сьогоднішні можновладці вирішили піти далі, адже ходити від готелів «Дніпро», «Київ», чи якогось іншого пішки для них дуже далеко. Тому говорять про те, щоб на території Києво-Печерської лаври побудувати готелі для VIP-паломників.

Яка доля державної бібліотеки?

Олександр Бригинець: Думаю, що її будуть виселяти.

До речі, за 2-3 тижні до того, як Київрада прийняла рішення про передачу до державної власності Києво-Печерської лаври, Верховна Рада голосувала схоже рішення про передачу Києво-Печерської лаври до державної власності. Але в тому рішенні було чітко прописано, що мають бути такі-то музеї, чітко розділялася територія між музеями і монастирями. Те рішення владна коаліція не підтримала. Коли я почув про цю передачу, зрозумів, що є якась хитрість, якщо два тижні тому одна передача не приймається, тут вносять Київ іншу передачу, значить, там закладена якась бомба. Ця бомба – виселення музеїв.

В музеях зберігаються багато цінних експонатів, чи безпечним для них є транспортування?

Олександр Бригинець: Звичайно, це небезпечно. Безумовно, там не ідеальні умови, але перевозити їх в ще більш неідеальні… Уявляєте, що таке перевозити кераміку, скільки грошей буде витрачено на те, щоб тільки правильно упакувати її – це божевільні гроші.

А якщо все-таки передадуть…

Олександр Бригинець: Можете і не сумніватися в цьому.Попов є виконуючим обов’язки, його призначив Кабмін. Якщо Черновецький може робити багато дурниць і при цьому якісь з них робити, а якісь ні, але він все-таки людина, яку обрали. А Попов – «шаг влево, шаг влево, попытка к бегству – растрел». Умови, в яких працює сьогодні керівництво міста, нелегкі. Невже вони будуть через якісь три музеї псувати собі кар’єру?..

Сергій Кролевець: Зупинити це може тільки преса.

З огляду на те, що Лавра - це єдиний об’єкт від держави, який входить до реєстру ЮНЕСКО. Як ця організація буде впливати?

Олександр Бригинець: ЮНЕСКО теж хитре. Якщо жорстко поставити вимоги Україні, а вона їх не виконає, тоді треба відмовлятися від співпраці з Україною, тоді все зруйнують. Тому ЮНЕСКО намагається балансувати, він бідний буде терпіти, домовлятися, погрожувати, просити. І влада це розуміє, тому десь вона йде на поступки, а десь робить своє, і ні на що не звертає уваги.

Іван Драч: 6 жовтня збереться громадська рада. Ми висловимо свою точку зору з цього приводу, будемо відстоювати і захищати ці музеї.