Музейні предмети. Вартість, оцінка, ціна.

Silver gilt rhyton Zlatinitsa Malomirovo Treasure

До Міжвідомчої робочої групи з вироблення позиції щодо обліку музейних предметів та їх можливого взяття на бухгалтерський облік.

Для музеїв і музейних працівників суть цієї проблеми не у взятті на бухгалтерський облік, а у встановленні ціни музейного предмета і її відображенні у фондово-обліковій документації. Як ця дія — встановлення ціни Музейного предмета — буде відображатись в документах бухобліку і чи буде, — про це потім.

По-перше. Слід визнати те, що Закон України «Про музеї та музейну справу» 1995 р. визнає те, що музейний предмет (МП) має матеріальну складову — вартість, ціну. Так, ст. 23 передбачає страхування пам’яток музейного фонду. В розвиток цієї норми ст. 29 гарантує музеям майнові права, а ст. ЗО передбачає відповідальність за матеріальну шкоду, завдану музеям. Без оцінки МП все це є неможливим: навіть міліція відмовляє у відкритті карних справ по факту втрат МП без довідки про вартість втраченого. Крім того, за чинним законодавством України грошовій оцінці можуть і повинні підлягати не тільки національні, культурні та історичні цінності, а і наукові досягнення, ідеї, винаходи, тобто речі нематеріальні... Право інтелектуальної власності також регулюється законодавством України, яке також передбачає наявність вартості і ціни у грошовій формі і для цих, нематеріальних речей. А чим МП гірші?

Охорона здійснюється шляхом обліку. Облік без ціни — це здійснення операції з охорони речей без ціни, облік і охорона майже нематеріальних речей. Охороняється не МП, а територія Музею і музейні приміщення, де щось знаходиться. Об’єктом фінансування стає не сам МП, а види діяльності навколо нього. Не МП є свідком події, учасником історії, а події в історії і минулому (інколи, навіть, вигадані) стають нематеріальним підтвердженням і свідченням існування МП. МП набуває нематеріальних ознак, скоріше, якогось явища, цінність якого тільки в подіях і емоціях минулого. При змінах ставлення до минулого змінюється відношення до МП. Звідси, до речі, намагання покращити, переробити, добудувати і збудувати наново те, чого ніколи не було і було не таким, або, зокрема, на найвищому рівні вшанувати і відзначити новими спорудами події, не-існування яких ще у XIX сторіччі доведено істориками Церкви. Це ремікс комуністичної філософії утопії. І не важливо, що вчора зносили і руйнували храми, а на їхніх місцях будували пам’ятники «нової», антихристиянської ідеології, а зараз будують новітню ідеологію поверненням в минуле, яке ніколи не існувало, зведенням об’єктів-примар які повинні засвідчити реальність віртуального. Чи не звідси міжконфесійна боротьба за право «відновлення» давніх храмів? Оточуючи себе матеріальними «свідченнями» віртуального, якого ніколи не було, ми будуємо новітні міфи.

Відомо, що є дві моделі людської свідомості, менталітету, так звані західна і східна. Західна — прагматична і базується на визнанні зверхності права особистості і, в тому числі, на повазі до права особистої власності, і це у всьому: у способі життя, в законодавстві, в традиціях. І східна, що базується на «праві» доцільності і колективній меті, де особисте поступається колективному. Це також у всьому: в філософії, в моралі і реальному рівні життя. В східній моделі ми жили. Комуністична філософія — це модель східного зразка. Це віра в світле майбутнє, яке ніколи не здійсниться, але сама віра в яке є приємною, хоч життя важке і неможливе. В якійсь мірі питання оцінки і не оцінки МП — це питання ідеологічної моделі поведінки людини і суспільства, принаймні в музейній сфері.

По-друге. Музейні фонди і МП повинні бути застраховані від «ідеологічних» ризиків з боку держави, тобто, МП не можуть бути банківськими активами держави, МП повинні бути унеможливлені до вилучень, переміщень, продажів, застав, нарахувань амортизації, зносів, а також інших рухів і дій з боку держави, органів виконавчої і законодавчої державної і місцевої влади, однак, повинні мати оцінку, яка певним чином визначається і яка відображає не тільки цінність МП в грошовому вимірі, а і всю колекцію Музею, тобто ще і в такий спосіб визначає рівень, категорійність музею. Бажано наблизитись до зрозумілої моделі, що існує в більшості країн світу: найбільш відвідувані музеї — це ті, що мають найбільш цінні (в тому числі і в грошовому вимірі) колекції і державою найбільше стимулюються найбільш цінні, найбільш відвідувані (популярні) музеї. Це як правило. Хоч можуть бути і є програми «розкруток» музеїв, їхньої реабілітації тощо.

Модель взяття на бух. облік музейних предметів, що була запропонована «контролюючими органами», базується на невизнанні будь-якої іншої форми обліку майна крім бухгалтерської. Обґрунтування необхідності взяття на бух. облік МП базується на односторонній «статистиці» втрат, які зазнали музеї України через відсутність бух обліку. Ця статистика упереджена і не може бути прийнята як переконливий аргумент на користь необхідності бух обліку, для збереження. Ретельний бух. облік майна і «всего достояния Союза ССР» не став перешкодою на шляху пострадянського варіанту приватизації цього майна. У випадку бух. обліку МП в запропонованому варіанті, вірогідно, значно збільшаться основні фонди державних закладів; зросте частина майна державної власності, що дозволить включити друкарський верстат і збільшити грошову масу, яка обертається на внутрішньо-українському ринкові, але без можливості забезпечення її товаром. Відтворення Торгсинів пострадянського зразка здається маловірогідним.

По-третє. Взяти до відома, що жодна оцінка не може бути ідеальною. Ціна МП — це, в першу чергу, включення ринкових механізмів захисту МП. Для встановлення ціни Музейного Предмета необхідно встановити його музейну цінність і додати ціну матеріалу з якого його створено. Фонд Державного майна (або стороння фірма, що отримає ліцензію) може встановити ціну матеріалу, з якого створено МП, але від цього його музейна цінність не залежить. Ціна МП - це вартість інформації, яку він в собі містить. Інформацію наукову, історичну, мистецьку. І ця вартість набагато вища, більша в кілька десятків сотен і тисяч разів, ніж вартість просто предмета, навіть якщо це коштовна річ. Та і оцінка антикваріату не тотожня оцінці музейних предметів! Вся суть музейної роботи — це наукова діяльність з пошуку, взяттю на облік і під охорону, по збереженню і науковому вивченні на всіх етапах музейної роботи істинної цінності і вартості МП.

Запропоновані послуги з оцінки МП, зокрема, Фондом держмайна, із посиланням на накопичений «позитивний» досвід в оцінці іншого державного майна, не витримує ніякої критики. Для вірної оцінки МП потрібно, в першу чергу, вірно його інтерпретувати, тобто, оцінити його науково-історичну, науково-мистецьку, науково-художню і іншу науково-інформативну і емоційну цінність і вже потім скласти ціну як результат попередньої роботи з вивчення МП. Для правильної наукової оцінки творів живопису може потребуватись спектральний аналіз, для ікон і виробів з деревини — аналіз С-14, або інша лабораторна експертиза. Для всіх видів вивчень МП необхідно мати спеціалізовану освіту історичну, художню, мистецьку, творчу, гуманітарну, технічну; інколи широко, а інколи вузько-наукову, залежно від профілю музею. І не просто мати диплом про відповідну освіту, а роками, інколи все життя, вивчати свою тему, або окремий МП. І саме таке, музейне, вивчення дає правильну оцінку МП, встановлює його правильну вартість, цінність, а відтак і ціну. Це І є сутністю музейної роботи. І ця робота музею не припиняється ніколи — правдиве, наукове обстеження МП, правильна інтерпретація МП, атрибутація і всебічне вивчення. Що ж пропонується? З нових «експертних» груп утворити нові музейні колективи? Чи доручити музейну роботу не-музеям? А що робити зі «старими» музейними колективами? Чим вони будуть займатись? Продовжувати вивчення при втраті сенсу і мотивації такого вивчення? Адже науковець музею встановивши, наприклад, авторство картини тепер буде повинен викликати нових хазяїв справи — оцінювачів, що мають ліцензію на оцінку, для того щоб вони визначили ціну і в такий спосіб підтвердили правильність його досліджень, доводити їм, невігласам, правдивість своїх багаторічних пошуків і вивчень. Визнання колег на наукових конференціях і симпозіумах, в публікаціях і повідомленнях втратять сенс, перетворяться в ніщо — законним визнанням і підтвердженням відкриттів стане переоцінка «експерта»! Уявляєте які схеми почнуть діяти? Чи не почнуть оцінювачі купувати потрібні «експертні висновки», як це вже робиться в архітектурі? Ніхто ж ні за що не відповідатиме, а «вихлоп» більший ніж при розпилюванні бюджету. «Віткат» буде не відсотки, він в рази перевищуватиме базу.

Встановлення ціни МП — це виключне право музею як власника інформації про МП. Це Світова норма! І ніхто не має права диктувати музею, що і у скільки у нього повинно бути оцінено: об'єктивні наукові висновки не повинні залежати від суб'єктивних бажань.

Для розв'язання ситуації, що склалась, пропонується:

Наказом по Міністерству утворити робочу групу з підготовки пропозицій по проведенню підготовчої роботи з оцінки музейних предметів. Ця група розробляє програму змін до чинних інструкцій з музейно-фондового обліку та зміни до Паспорту МП в частині: «ціна» тощо. По тому, ці внутрішні пропозиції обговорюються на «круглому столі музейників» і готується наказ по Міністерству, яким зміни затверджуються.

Відображення ціни МП в бух. обліку бажано відкласти до завершення 1-го етапу: встановлення ціни МП з її відображенням у фондово-обліковій документації. Після чого до бух. обліку можна ввести норми подібні до бухгалтерського відображення обліку об'єктів культурної спадщини — пам’яток архітектури. Які не списуються, не амортизуються, не підлягають зносу, на які не може бути накладено арешт, або відчудження і які не можуть бути банківською заставою і вартість яких не повинна призводити до штучного зростання активів держави: МП оцінені, але не є товаром. І, головне, на цьому процесі не повинні заробляти гроші сторонні і непричетні. Звичайно тема оцінювання приваблива і цікава, але хоча б тут не повторити помилок, як при оцінюванні і паспортизації пам’яток архітектури, коли цю роботу виконували спеціалізовані оцінювачі, винаймаючи тих же таки музейників для рутинно-паперової роботи. Звичайно за гроші. Гарні для себе і мізерні для найманої праці. При застосуванні опрацьованої схеми на музейних пам’ятках наслідки можуть бути жахливими, бо йдеться вже про рухомі пам’ятки.

Р.S. Цей текст було написано 2005-го року після того коли на нараду до Мінкульту запросили десь чоловік з двадцять — керівників музеїв різного профілю і підпорядкування і кілька чоловік представників «перевіряючих інстанцій» на чолі з Фондом держмайна і КРУ. Ініціаторами наради назвались саме перевіряючі інстанції. Нагальність запропонованих змін пояснювалась необхідністю зрештою навести порядок в музейному хаосі. Задекларована мета - бухгалтерський облік, як взірець державної опіки і обліку. У зв’язку з чим пропонувалось, на безальтернативній основі, сприяти в проведенні цієї роботи, яку вже доручено їм, державним контролерам. З їхніх слів позитивний досвід вони вже мають, як і підтримку з боку керівництва та Держкультурспадщини. До честі музейних керівників всі виступили з обґрунтованою критикою несподіваних пропозицій. Для музеїв оцінка — засіб, а для них мета: оцінка задля заробітку на процесі. Оскільки, на нараді було проголошено утворення Міжвідомчої групи з цього питання текст і було написано. Однак, через те, що Міжвідомча група по тому жодного разу не зібралась, текст не був ні озвучений, ні оприлюднений. Тепер знов в музейних колах почались розмови про бух. облік вартості музейних колекцій, про оцінку музейних предметів експертами, як закордонними, так власними, адже вже кілька років освітяни штампують кадри оцінювачів антикваріату і творів мистецтва. Навіть комітет ВР з питань культури зробив спробу скликати нараду з цього приводу, яку, правда, скасував.

Задаю майже риторичне запитання: чи можлива історія двадцятирічного, майже потаємного, збереження ідеологічної спадщини товариша П.Симоненка в підвалах Українського дому при грошовій оцінці МП колишнього Музею В.І.Леніна?! Хто до тепер за них відповідає? Хто витрачає гроші на обігрів, сигналізацію, охорону? Чом не передати оцінені і цінні в науковому сенсі МП музеям, які і повинні опікуватись матеріальними предметами — свідками історичних подій? Чи не тому, що у фондах колишнього Музею Леніна, з єдиними спеціально збудованими і обладнаними фондосховищами на всю Україну, досі насправді зберігаються не МП, що повинні мати вартість, а ідеологія, яка для когось завжди безцінна і торгувати якою дійсно ніхто не збирається? А справжні Музейні Предмети, музею історії Києва роками лежать в евако-ящиках. Була б правдива і реальна оцінка МП було б зрозуміло що, як і де повинно зберігатись. І взагалі, можливо б не так важко б було доводити чиновникам необхідність фінансування охорони музейних коштовностей при їхній оцінці вартістю в мільярди доларів США, адже, нажаль, для них грошовий еквівалент чи не єдиний, якій вони розуміють.

Отже, проблема оцінки музейних скарбів не відпала сама пособі і мені здається позиція тих музеїв, які вважають, що тему треба просто відкинути, або замовчати себе не виправдовує. По-перше, така позиція наперед програшна. По-друге, є світова практика і навіть країни колишнього і соцтабору і Союзу знайшли шлях її розв’язання. Простий і зрозумілий, а головне не корупційний. У нас про це хоча б хтось і хоча б щось знає? А по-третє, Святе місце пустим не буває. Це ж наше прислів’я, про наш київській Святий Престол! Звертаюсь в чергове до всіх музейних і керівників, і працівників: не зробите Ви — зроблять Інші, але вже без Вас і неправильно, бо робитимуть для себе. Чи дарма щорічно випускаються з вишів оцінювачі мистецьких творів? У вас в колективах вони працюють?!

Сергій Кролевець, Заслужений працівник культури України, голова Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників.

Фото з сайту Вікіпедія.