На місці Десятинної має бути музей

Передрук з матеріалуУкраїнська Правда. Олександр Зінченко.

Гліб Івакін 29 жовтня;2010 р.

Археолог Гліб Івакін: «На місці Десятинної має бути музей Хрещення Русі»

Заступник директора Інституту археології НАН України, доктор історичних наук Гліб ІВАКІН: «Ніхто з наших ієрархів жодного разу не підійшов до Десятинної... Московський патріархат у принципі не може бути вищим за Київський... Ми нарешті знайшли велику фреску... І блок кладки, який упав на тайник.»

Навесні цього року завалилося укриття фундаментів Десятинної церкви - і 23 червня уряд Миколи Азарова прийняв рішення про їхню музеєфікацію. Реалізація цього рішення може призвести або до остаточного знищення залишків першого на Русі храму, або до створення на його мурах першого в Україні сучасного археологічного музею. Доля об'єкту №1 української історії вирішиться восени 2010-го. Заступник директора Інституту археології НАНУ Гліб Івакін не знає, якою вона буде. Він знає, якою б вона мала бути.

— Якщо пофантазувати: яким має бути музей Десятинної церкви? Чи можна на мурах церкви зробити музей Хрещення Русі?

— Як на мене, музей Десятинної церкви - то і є музей Хрещення Русі. Я взагалі не розумію, як так сталося, що всі наші ієрархи верховні - жоден - не підходили до Десятинної церкви. Ані на 1020-річчя Хрещення, ані потім! Урочистості відбувалися де завгодно, тільки не там, звідки християнство на Русі пішло, звідки уся церковна ієрархія почалася.

— Але що у ньому експонувати?

— Сюди можна перенести все, що пов'язано із Десятинною церквою: фрески, архітектурний декор з різьбленого каміння, мозаїчну підлогу, декілька саркофагів.

Реконструкція Десятинної церкви архітектора Юрія Асєєва увійшла навіть до шкільних підручників. Тепер треба малювати нову: останні дослідження показали, що церква була не такою

Наприклад, той саркофаг, який митрополит Петро Могила вважав «саркофагом Святого Володимира». Перенести дзвони, хрести - ті знахідки, які зберігаються у Національному Музеї Історії України та Національному заповіднику «Софія Київська».

Існує більше 20 архітектурних реконструкцій Десятинної церкви, і це теж можна показувати. Показати історію будування церкви. Зробити реконструкцію етапів будівництва, розповісти про візантійські традиції будівельної технології, які тут дуже добре видно.

Можна в деталях показати весь процес будівництва: ось тут - рів під фундамент, через метр - колоди дерев'яні поклали, далі - залили розчином, виклали фундамент, стіну. Тобто на дільниці трьох-чотирьох метрів можна показати, як закладали цю церкву. А поруч лежать аутентичні фундаменти Х-го століття.

Майбутні експонати музею Хрещення Руси - різьблений саркофаг з пірофіліту...

Але для цього потрібний павільйон з мікрокліматом, із охороною - стаціонарний павільйон, а не якась легка конструкція на зразок тієї, що завалилася цього року. І тут треба визначитися, чи має той павільйон охоплювати і територію палацу? Щоб і княжий палац охопити музеєм, чи ще й рів городища - глибиною 7,5 метрів. Бо він справді вражає!

— Розкажіть по кроках ідеальний варіант музеєфікації Десятинної церкви.

— Для початку треба розробляти проект. Оскільки можуть бути різні його варіанти, спочатку треба обговорити концепцію. Там будуть дрібні речі, чи не будуть? Там будуть знаходитися наглядачі? Екскурсії будуть водити чи не будуть? Буде там метал, чи тільки каміння? Яка температура? Яка висота стелі потрібна? Де вхід? Де вихід?

Можна, щоб люди ходили внизу, можна зробити переходи над мурами на містках, а можна зробити майданчик угорі, щоб відвідувачі зверху ходили-дивилися, а внизу - тільки фахівці. Це все - різні умови, різні концепції. Коли визначаться із концепцією, після всього цього дається завдання вже проектувальникам.

...барельєф із зображенням Богородиці...

Для нас важливо зберегти усі рештки. Після нас прийдуть фахівці ще більш озброєні і знанням, і технікою, і тому найголовніше — це зберегти дорогоцінну історичну інформацію, що міститься в автентичних рештках пам'ятки.

А не так, щоб під час будівництва музею, чи, не дай Бог, величезного якогось храму, це все буде зруйновано. Адже будь-яке будівництво — треба комунікації тягти, траншеї копати... А траншея потрапляє на могильник, скажімо, Х-го століття. І як його там взимку досліджувати?! Інститут археології був навіть проти розкопок. Бо ми боялися, що розкопки, дослідження кінець-кінцем призведуть до більших втрат. І ми згодились працювати, якщо після нас відразу прийдуть консерватори. І одночасно будуть робити проект музеєфікації.На жаль, нічого того не відбулося. Все трапилося так, як ми з початку передбачали. Оцей дах укриття, який лежить — то символ ставлення до справжніх пам'яток.

— Рішення уряду вимагало завершити археологічні дослідження до 30 вересня...

— Я вважаю, що це був абсолютно нереальний термін. Реально ми могли б витримати цей графік, якби в червні було б фінансування, якби були прибрані металеві конструкції, цей металобрухт та бетон, які залишилися від укриття. Вони заважають будь-що там робити. А позаяк фінансування нема до сьогодні, то й говорити про терміни уже пізно. Я думаю, за умови нормального фінансування ми за три місяці змогли б завершити розкопки. Але справа в тому, що в археології не можна так казати. Бо знайдеться щось — фреска велика, якесь поховання — і загальмує темпи роботи.

...і цегла-плінфа з клеймом грецьких майстрів

Терміни в археології дуже складно прогнозувати: ми ж не знаємо, що саме знайдемо! А особливо у тій постанові тішать слова «остаточно розкопати до 30 вересня»! Остаточно тільки знищити можна. Але реально — то ще місяці два від початку фінансування.

— Роботу над проектом варто розпочати після завершення розкопок?

— Чому? Треба спочатку зробити попередні проекти архітектурного вирішення цього музейного павільйону, проекти експозиції.

— Скільки часу забере створення такого музею?

— Рік приблизно. Але розпочинати обговорювати концепцію і проекти треба вже зараз. Сім разів відмір - один відріж. Це має бути такий музей, який би і Старокиївську гору прикрасив, і щоб туристів тут було б багато.

— Вам можуть закинути саботаж: дорогі археологи, ви ту церкву вже 200 років досліджуєте, що там можна іще шукати?

— Ну, це трохи не професійний підхід! Хоча, чесно кажучи, коли ми починали копати, я був десь такої ж думки. І ми дуже здивувалися, коли зрозуміли, що помилялися. Наприклад, план Десятинної... На початку ХХ століття були надзвичайно професійні археологічні дослідження Дмитра Мілєєва. Але вони провадилися навколо існуючої церкви. По-друге, в розпал тих робіт Мілєєв раптово помер. А його матеріали їздили поміж Києвом і Петербургом у ящиках. Щось поверталось, щось - ні. І план церкви Х століття відтворити по тим розкопкам було неможливо. Наприкінці 30-х, перед війною Михайло Каргер копав. Але і він теж розкопав частину фундаментів! Каргер, чесно кажучи, трохи хитрував: усі думали, що він зробив обмірний план, і що він все розкопав.

План Михайла Каргера 1939 року видавався точнішим за всі попередні, але і його вдалося уточнити команді Гліба Івакіна.

А з'ясувалося, що цей план — то певною мірою реконструкція. Там, в тих місцях, де він не копав, показано, що він копав. Пізніше були знайдені щоденники Мілєєва, про які Каргер навіть і не знав.

Зараз ми зводимо в одну електронну базу всі ті креслення, всі щоденники - і потрошку це дає результати. Це така робота аналітична, камеральна. Коли ми все це зібрали, на кресленнях ми побачили, що є місця, які не копав ані Мілєєв, ані Каргер, ані Теодосій Мовчанівський. І це - десятки квадратних метрів! І так виходить, що повністю дослідити фундаменти Десятинної є шанс тільки у нас! Наприклад, Мілєєв копав так званими кесонами: великими квадратами, і між ними залишав бровки, щоб дослідити стратиграфію. Він застосовував найпередовіші методи європейської археології, а може і попереду неї йшов! Але у тих бровках багато чого залишилося.

Об'єкт №1 вітчизняної історії. До аварії укриття виконувало свої функції «на три з мінусом»: легко пропускала дощову воду і сніг, а влітку під накриттям температура сягала +50.Дослідження в таких умовах було вести важко. А потім оті металеві конструкції завалилися прямо на фундамент Десятинної.

І там, у мілєєвських бровках ми знайшли поховання часів ще до Десятинної церкви, язичницьких часів. А трохи далі — пічка від житла ранньослов'янського, десь VII-VIII століть. Поруч гігантський рів Старокиївського городища. У цьому рові були знайдені гігантські блоки з мурів церкви і Х століття, і ХІ, і ХІІ.

Це означає, що перебудови Десятинної церкви були від самого початку її історії. Найголовніше — ми побачили, що Десятинна не мала того вигляду, який ми звикли бачити у підручниках. Будемо так обережно казати, що вона базилікального типу, що центральне ядро не було хрестово-купольним. Бо археологи і архітектори побачили відсутність поперечної фундаментної стрічки (по лінії східних стовпів) перед апсидами.

Майстри цей фундамент спочатку відрили. Тобто вони спочатку задумали зробити центральне ядро споруди як хрестово-купольний храм, а потім чомусь відмовилися. Адже фундамент так і не був закладений. Ми не один раз це передивилися! Розумієте, ми ж бачимо: завжди крихти розчину залишаються, залишаються сліди від колод-лагів, сліди від кілків дерев'яних субструкцій фундаменту. А тут — нічого цього нема! І виходить, що центральне ядро Десятинної церкви — то базиліка із куполом.

— Наскільки можна зрозуміти, у тій постанові не йдеться про відбудову якогось храму на місці Десятинної церкви. Є сподівання, що до ідеї цієї все-таки повертатися не будуть?

— Я боюся, що можуть. З одного боку, я розмовляв із представниками церкви. Коли їм показуєш і розповідаєш, що тут може бути порушено київський некрополь, а тут — рви городища, а там — княжий палац, то вони згодні, щоб постало щось нейтральне, щоб зверху була якась символічна кувуклія, щось, щоб можна було службу робити. Я з тим теж абсолютно згоден.

Інший варіант «реконструкції» — то відтворити вигляд церкви лазерною проекцією. Таке в Норвегії є, чи в Швеції. Два чи три варіанти демонструють: півгодини стоїть один храм, а через півгодини «матеріалізується» інший. І видно наочно людям, яким він приблизно був. Варіанти є! Але, за моєю інформацією, від конструкторів вимагають, щоб фундаменти перекрити величезною залізобетонною плитою. То чи не означає, що ця могутня плита має витримати вагу якогось нового храму? Але треба зрозуміти, що новий храм зруйнує навколишнє міське середовище, закриє, спотворить вигляд Андрієвської церкви, він зруйнує і саму Старокиївську гору, і Музей історії України на Поділ зісковзне. Андрієвька церква і так ледь-ледь стоїть, вікна весь час рвуться. Тому я прихильник легкої конструкції і символічних надбудов.

Хоча то не нас, археологів, справа, але ж лишається питання, яка конфесія буде володіти храмом?! Бо коли ми почали розкопки, то ледь не до колотнечі між ними доходило. А поруч "колибу" незаконно поставили і монастирем назвали. Просто щоб захопити це місце. Попросилися на Великдень, і потім залишилися. За ніч звели над археологічними пам'ятками, без дозволу зруб. Ще раз повторюся — це все було зроблено незаконно.

Капличка Петра Могили зберігала справжні мури і розписи Першохраму. У ХІХ-ому столітті все це було знищенно, а на святому місці збудували жахливу (за визначенням сучасників) шафоподібну споруду, яку потім зруйнували більшовики

Як на мене, у нас взагалі неправильна ситуація складається: Московський патріархат у принципі історично не може бути вищим за Київський. Бо коли Київ хрестився й всю Русь хрестив, Москви ж просто не було, і християни, там, пробачте, не бігали! А далі, коли Московська ієрархія захотіла від'єднатися від Константинополя, вона це зробила повністю незаконно. Але у цьому я їх повністю підтримую! Бо це необхідно було для держави. Це був обумовлений перебігом історії факт.

Але тепер не треба нам казати, що українські ієрархи не можуть поводитися так само. Це лукавство. Знов-таки, всі абсолютно знають, що Київську метрополію Константинополь віддав Москві за хабар. Це всі знають. І ось іще одна річ, яку я не можу зрозуміти: для чого тут по Київу ходять із портретами Миколи ІІ? Чому ми тут в Україні маємо його шанувати? Я не розумію, чого він святий?! Як на мене, кого треба було зробити святим — то доктора Боткіна та гувернанток, які дійсно безвинно загинули із царською родиною Романових. Посада царя також передбачає різні професійні ризики. А те, що це був не найкращий цар і довів свою країну до революції — то факт. Але то я захопився. Ми, археологи — нейтральні. Але не всі такі, як археологи. Може бути продовження конфлікту.

— Град Володимира не був ніколи досліджений повністю. Чи можна припускати, що там може бути багато місць, які подарують сенсаційні знахідки?

— Абсолютно! І там може бути залишки різних культур. Починаючи навіть не від Трипілля, а й задовго до Трипілля... Я колись хату Шевченка в Моринцях копав, так до нас прибігали місцеві: ну що, знайшли пуп Шевченка? Так отут і пуп Кия, і пуп князя Володимира закопані! Навіть тут на території самої церкви, яка копана-перекопана, ми кожен рік щось нове знаходимо.

Більша частина Гори копалася у ХІХ столітті вкрай ненауковими методами. Відверто кажучи, то були більше скарбошукацькі ями, а не розкопки. Особливо «відзначився» Олександр Анєнков, який на возах скарби вивозив до себе в село, де потім там собаки бігали в ошийниках з давньоруськими прикрасами, і малі діти тими прикрасами гралися. Так що непогано було б розкопати і дослідити все це заново на сучасному рівні. Але для цього треба, складати плани досліджень на десятиліття, і, не поспішаючи, квадрат за квадратом поступово відкривати.

Рів княжого граду вражає своїми масштабами. Для того, щоб збудувати Десятинну церкву, його засипали. Щоб його дослідити, археолог Віталій Козюба мусив відкопати все знову. На щастя, з помічниками

Бо інакше буде так, як Михайлівський собор відбудовували, то ми там дуже багато цікавого знаходили, а на дворі — лютий місяць, і будівництво іде, і зупинити його не можливо, а тут житло знаходимо, і у ньому хрести-енколпіони... А ми не змогли розкопати того житла повністю! Хіба, може, метр розкопали, а решта лишилася під бруківкою. І все це лежить і чекає свого часу. А на Старокиївській горі — більш рання історія і тут значно більше пам'яток. Врешті-решт, Київ саме звідти починався! І Десятинна церква для нас - то об'єкт номер один не за номером, а за значенням. Тут є певна символіка: якщо тут, на Старокиївській горі почнуть будувати і руйнувати старовину, то що казати про Черкаси-Суботів, Івано-Франівськ-Галич, і будь-яке місто в Україні?

— Якщо уявити собі карту старокиївського городища, а його нерозкопані частини позначити червоним, скільки там буде таких червоних плям?

— Багато. Бо всі розкопки, які велися — вони велися несистематично! Частина території була казенна, частина — приватна. Де дозволили копати — там і копали. Наприклад, в одному місці власник садиби, лікар Петровський дозволив копати, а в іншому яблуньки росли — то і копати не можна. Тому, думаю, буде досить багато ділянок, які ніколи ніким не досліджувалися.

— Чи можна припускати, що у тій некопаній землі лежить не менше, а може й більше скарбів, ніж було знайдено тут у минулі часи?

— Ой, нажаль, боюся, що менше! Майже 200 років як тут копають! Але щось може бути. Бо ми весь наштовхуємося на те, чого ми не чекали.

— Наприклад?

— Наприклад, у тій же ж Десятинній знайшли величезний блок від арки з залишками розписів. Блок висотою десь метр двадцять. Він, очевидно, падав, пробив підлогу Десятиннної церкви і опинився внизу.

Що знаходиться під двотонним блоком кладки, який впав на тайник у підземеллі церкви - одна з таємниць, яку має розкрити наступний археологічний сезон

— Впав у якийсь тайник у підпіллі?

— Так, я думаю, що той блок впав на якийсь тайник. Бо під ним лежали рештки якогось срібного окладу від ікони. Там було сховано певне церковне начиння, яке блок розчавив. Багато там чого залишилося. Причому у такому місці, де і Каргер копав!

— Знаю, що нещодавно знайшли великий фрагмент фрескового розпису. До цього можна було тільки здогадуватися, як виглядав інтер'єр Десятинної церкви. Тепер можна щось сказати більш конкретне?

— Так, тепер дещо більше. Різних фрагментів фресок знаходили досить багато. Але їх розміри були з долоню щонайбільше. Тобто якусь реконструкцію інтер'єру за ними робити було неможливо. І от пару років тому ми знайшли кут — дві великі площини від пілястри. А цього року ми знайшли іще більший блок кладки з фрескою: довжина по ребру понад 75 см, ширина по гранях близька 40 см. І там різнокольоровий орнамент є з одного боку, а з іншого боку — теж якісь кола ідуть. Оскільки воно ще не розчищено важко сказати, що там зображено. Бо спочатку сподівалися, може, там людське обличчя зображене. Скоріш за все там теж орнамент. Найголовніше, що ця фреска — то еталон. Бо раніше дослідники щось там порівнювали якісь фрагменти, аналізували. А я б їх запитав, а звідки ви знаєте, що то фрески з Десятинної церкви? А не з княжого палацу, наприклад, де теж був фресковий розпис? А, може, з верху Десятинної церкви, який ремонтувався, і вочевидь частково перемальовувався у ХІ-ХІІ століттях? Може, з якихось інших споруд?

Сенсація минулого сезону - знахідка найбільшого фрагменту фрескового розпису в історії досліджень Десятинної церкви. Крихку фреску починають консервувати

Ось тут, на Володимирській, 3, де ми знаходимося, теж була церква вірогідно — Святої Катерини, теж давньоруського часу. І ми тут знаходили купу фресок просто під підлогою нашої будівлі. Тобто дрібними фрагментами фресок було ледь не сіяно на Старокиївській горі. І коли дослідники кажуть, що той чи інший фрагмент — то з Десятинної, мушу сказати, що це треба іще довести. А тепер є з чим порівнювати.

Те, що цього разу знайшли — то, мабуть, результат одного з ремонтів ХІ-ХІІ століть. У ХІІ столітті південно-західний кут був повністю перероблений від фундаментів до самого верху по старому плану, використовуючи і плінфу Х століття і нову - ХІІ. Цього Каргер не знав. Він думав, що тут була каплиця і ремонт часів Петра Могили. Він думав, що та товста плінфа ХІІ століття - то Петро Могила у ХVІІ столітті спеціально виробляв цеглу за форматом давньоруської. Звичайно, цього ніхто не робив. Але така думка була в 1930-ті роки. А тут у тепер є такий великий фрагмент фрески Х століття. Далі ми вже будемо сперечатися і думати: стояло воно на другому поверсі, чи на першому, це фрагмент оздоблення галереї, чи якоїсь іншої частини інтер'єру?

— Фреска неймовірно крихка. Те, як її виймали, мало б бути схожим на хірургічну операцію. Як так вийшло, що ніхто необережним рухом не зруйнував під час розкопок цю фреску?

— Це означає, що у нас дуже кваліфіковані співробітники! Студентів на такі роботи не пускають. А по-друге, ми там уже знаходили фреску. І тому були пильними, коли побачили великий блок давньої кладки, то перейшли з лопат на ножі і пензлі. Коли розчистили, то викликали фахівців-реставраторів. Фреску змочували спеціальним закріплюючим розчином, легкими клеями. Потім укладалася марля, на яку викладався шар гіпсу. Потім знову повторювали ці процедури. І так закріпили фреску, щоб вона не розпалася, коли її витягали з землі. І обережно вийняли. Але це не кінець: її ще треба і далі розчищати, проклеювати, (що, як бачите, і робить реставратор Ганна Марченко) укріплювати. Бо вона іще, як то кажуть, дихає!

Консерватор Ганна Марченко на відстані дотику до часів князя Володимира

— Скільки часу тривала ця операція?

— Залишати у розкопі фреску було не можна, бо не маємо охорони. Тому треба було діяти досить швидко. Бо навіть не людина, не дай Боже, просто якийсь собака пробіжить... Кінець би тій фресці настав. Все від початку розчищення до первинної консервації тривало десь два дні.

— Фреска буде новим експонатом у Музеї Хрещення Русі?

— Дай Боже!

Гліб ІВАКІН - керівник архітектурно-археологічної експедиції, заступник директора з наукової роботи Інституту археології НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1983, 2002). Очолював архітектурно-археологічні дослідження під час відновлення Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври, церкви Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі. Автор понад 200 праць з історії та археології України.

Олександр Зінченко Історик, журналіст.