Реформа в музеях. Досвід Литви

З 17 по 19 квітня 2014 року Голова ВУАМ Сергій Кролевець і Голова Музейно-експертної ради ВУАМ Неля Куковальська відвідали Литовську Республіку, де зустрілись із Керівництвом Асоціації музеїв Литви і литовськими музейниками. Наводимо стислу розповідь Сергія Кролевця про спілкування з литовськими колегами і враження триденної подорожі.

У зустрічі, що відбулась у п’ятницю 18 квітня 2014 року в столиці Литовської республіки Вільнюсі з боку Асоціації музеїв Литви були присутні такі представники музейної спільноти:

Раймондас Балза — Президент асоціації музеїв Литви директор і Шауляского «Аушрос» музею,

Ромуальдас Будрис — директор Національного художнього музею Литви,

Юрате Сенваитене — Керівник Центру реставрації ім. Пранаса Гудинаса, заступник директора Національного художнього музею Литви,

Дануте Микиене — директор центру ЛІМІС (Литовська інформаційна музейна інтегральна система) — філії Національного художнього музею Литви,

Ельвіра Спудіте — директор Жемайтіського музею «Алка»,

Антанас Вербіцкас — директор Меморіального музею А.Баранаускаса і А.Він Уоліо-Жукаускаса,

Рімантас Жіргуліс — директор регіонального Музею міста Кедайняй,

Рамуне Дріачунайте — керівник історичного відділу Музею жертв геноциду.

Після знайомства і цікавої розмови ми відвідали Центр реставрації, Центр «ЛІМІС» і Музей геноциду. Наступного дня, 19 квітня, нас гостинно прийняв Донатас Жукаускас — директор замку в Медінинках, філії Трокайського історичного музею, ввечері ознайомились з історичною експозицією Національного музею Палац Великих Князів Литви.

Музеефіковані залишки палацу Великих Князів Литви. На початку 19-го сторіччя за наказом Російського Імператора Павла І - палац зруйнували і зрівняли з землею.

Початок історичної експозиції

Перехід на інший рівень. Для відвідувачів з особливими потребами - ліфти

Інтер’єри Палацу Великих Князів Литви

Звичайно, впродовж усієї поїздки проводили аналогії з Україною, з тими можливостями, які знову відкриваються перед Україною в музейному і пам’яткоохоронному напрямку. Рано чи пізно нам необхідно розпочати реформування старої, неефективної системи управління в культурі. І зрозуміло, що це слід робити, вивчивши досвід інших країн, а насамперед тих, які вийшли зі спільного радянського табору. Тим більше, що досвід Литви в цьому є успішним.

Музейна мережа музеїв Литви включає національні музеї, державні, приватні і публічні музеї. Публічні музеї — це такі, де держава може бути, а може і не бути співвласником. У Литві 105 музеїв, з них 4 — національних і 16 державних, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства культури Литви, решта — 85 — поза міністерським відомством. Асоціація музеїв Литви об’єднує 90 музеїв-членів. Розмір внесків, які вони сплачують, пропорційно залежать від кількості працівників кожного музею. В Асоціації працюють секції хранителів, науковців, директорів та ін.

При Міністерстві культури Литви діє Музейна рада, яка формується шляхом квотного представлення членів від Міністерства, від Асоціації, від ICOM...

Башта Гедемінаса

До речі, саме такий принцип квотного представлення формує Комісію експертів з охорони пам’яток при Сеймі Литви, куди рівну кількість — по чотири представники — члени Комісії — експертів раз на п’ять років делегують Громадські організації, Президент, Сейм і Уряд. Цій Комісії експертів підпорядкована вся пам’яткоохоронна справа Литви. Чи варто тепер пояснювати, що за такою моделлю формування, а також і управління, Комісія займається тим, чим їй і належить — охороною національної культурної спадщини. І ніхто навіть і не намагається лобіювати дозволи на сумнівну забудову в історичному центрі Каунаса чи Вільнюса за «вигідними» проектами.

Повноваження Музейної ради дуже прості: дорадчий орган з розгляду усіх питань діяльності музейної сфери, зокрема і щодо призначення директорів музеїв державного підпорядкування та головних зберігачів. Після чого міністерство укладає контракт із запропонованим Радою претендентом терміном на 5 років. Непрозорого, «келейного» призначення директорів немає.

У Литві 3% від акцизного збору з продажів тютюнових та алкогольних виробів іде на культуру. Так само — три відсотка від акцизу — фінансується і спорт. Гроші поступають на окремий рахунок держказначейства, а його розпорядником виступає не Міністерство культури (Міністра культури Литви з метою запобігання корупції в цій сфері максимально відсторонено від управління грошима), а спеціально створена Рада з питань культури. Через Міністерство культури держава фінансує лише зарплату підпорядкованих музеїв і основні комунальні послуги. У нас це так звані «захищені статті бюджету». Решту видатків і потреб музеї замовляють та оплачують за рахунок власних коштів — екскурсійного обслуговування відвідувачів і всього того, що не заборонено законом, — і за рахунок коштів цього Фонду культури, який формується акцизом і яким управляє Рада з питань культури. Пригадую, як колись і у нас обговорювалась пропозиція, подібно до Литви, збирати гроші на культурні проекти за рахунок акцизу, однак визнали такий спосіб аморальним і відкинули. Запровадили іншу систему, більш моральну — з держбюджету, де гроші від цигарок та алкоголю начебто «відмиті» і не пахнуть. З’явилась інша пошесть — тотальна корупція... Що гірше?

Рада з питань культури розглядає пропозиції на фінансування, що до неї надходять, і фінансує обрані проекти за принципом надання грантів. У цій Раді всього десять членів. Обирають їх виборці, яких п’ятдесят. Цих виборців перед тим обирають всі громадські організації, що існують у державі й офіційно зареєстровані (спілки художників, митців, письменників, музейників, пам’яткоохоронців тощо). Варто зазначити, що в цій Раді не може бути чиновників і директорів закладів культури. Така система формування Ради унеможливлює корумповані рішення. Рада обирається на п’ять років, діє відкрито і прозоро, а головне, незалежно від міністра і всіх інших гілок влади.

Пам’ятник Тарасу Шевченку у Вільнюсі

Варто нагадати, що таку систему управління в культурі, а розподіл коштів та кадрові призначення — це головні управлінські важелі, запроваджено ще і через нестачу коштів, з метою пошуку інших джерел фінансування. І тут показовим є отримання одним із музеїв гранту ЄС на розробку Програми електронного обліку музейних фондів.

Кілька років тому Литва отримала грант Євросоюзу на розробку Програми електронного обліку музейних фондів. Грант було надано на заявку Литовського художнього музею, який зі своїх штатних працівників утворив Робочу групу для створення цієї заявки і виділив потрібне фінансування — близько 10 тисяч євро — для її написання. Міністерство культури Литви підтримало ініціативу цього музею і допомогло організувати Консультативну групу з числа музейних працівників майже всіх музеїв країни, які надавали роз’яснення щодо особливостей музейної практики і фондового обліку кожного музею. Після отримання гранту Міністерство культури визначило цю групу Художнього музею як Центр ЛІМЕС (Центр Литовської інформаційної музейної інтегральної системи). На цьому участь Міністерства у процесі створення програми закінчилась. Звичайно, Центр ЛІМЕС інформував громадськість про хід роботи, але звітувався не перед міністром, а перед «грантодавцем». І ті п’ять працівників музею, які розпочали цю справу, через 4 роки її і завершили. Звичайно всю роботу колектив Центру ЛІМЕС виконував не сам, з партнерами, яких обирали на тендерній основі. Всього у проекті брало участь 17 партнерів — від постачальників технічних засобів до IT-шників і PR-щиків. Власником програмного продукту став музей, а користувачами — вся Литва. Крім того, Національний художній музей в особі працівників Центру ЛІМЕС набув величезного досвіду і зараз удосконалює програмний продукт та проводить навчання музейного персоналу всіх музеїв Литви. Програма для музеїв надається безоплатно — це обумовлено грантом, а от навчання нових працівників музеїв, підвищення кваліфікації відбувається на платній основі, що дає додаткові надходження Центру.

Палац Великих Князів Литви. Місце, де в листопаді 2013 мала б бути підписана Угода про асоціацію з ЕС

Тепер музеї Литви самостійно опрацьовують свої колекції і переводять всю наукову інформацію з паперових носіїв на електронні. Сукупна кількість всіх музейних предметів 7,5 мільйонів. Займе ця робота кілька років — залежно від кількості фондової збірки кожного музею.

В Україні близько 11 мільйонів музейних предметів. У нас про електронний облік і говорити перестали. Однак це не тільки гарантія збереження колекцій і окремих предметів, це — гарантія збереження країни. Доступність музеїв і музейних експозицій, які побудовані на автентичних музейних предметах, реальних, а не вигаданих носіях правдивої історичної інформації, участь музеїв у навчальному процесі — запорука правильного виховання свідомих громадян. Електронний облік розширює ці можливості, робить музеї доступними всім.

Сергій Кролевець, Голова Всеукраїнської асоціації музеїв