Спільний звіт ЮНЕСКО/ІКОМОС про стан збереження Софійського собору та Києво-Печерської лаври

На початку березня 2009 року Київ відвідала спільна Місія ЮНЕСКО/ІКОМОС з метою проведення оцінки стану збереження Софійського собору та ансамблю Києво-Печерської лаври, що занесено до Списку об’єктів Світової культурної спадщини. Звіт було розглянуто та прийнято на 33-й сесії Комітету у справах Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбулася 22 червня — 2 липня 2009 року у місті Севільї, Іспанія. Пропонуємо неофіційний переклад звіту про роботу цієї місії. Звіт подається поки що без додатків.

Панорама правого берега Дніпра

Комітет у справах Світової спадщини

33 COM

Париж, червень 2009 року

Оригінал: англійською та французькою мовами

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ (ЮНЕСКО)

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

КОМІТЕТ У СПРАВАХ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ

Тридцять третя сесія

Місто Севілья, Іспанія

22 червня — 2 липня 2009 року

Пункт 7 попереднього порядку денного: стан збереження об’єктів, що занесено до Списку об’єктів Світової культурної спадщини та/або до Списку об’єктів Світової культурної спадщини, що перебувають у небезпеці

ЗВІТ Місії

КИЇВ: СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ ТА АНСАМБЛЬ МОНАСТИРСЬКИХ СПОРУД КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ, УКРАЇНА (527bis)

Спільна місія Центру Світової спадщини та ІКОМОС, 2—7 березня 2009 року

Цей звіт про роботу Місії повинен читатися разом з документом: WHC-09/33.COM/7B.Add

СПІЛЬНИЙ ЗВІТ

ЦЕНТРУ СВІТОВОЇ СПАДЩИНИ

ТА МІЖНАРОДНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ПАМ’ЯТОК ТА ВИЗНАЧНИХ МІСЦЬ (ICOMOS)

ПРО РОБОТУ МІСІЇ З ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ЗБЕРЕЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ:

«СОБОРУ СВЯТОЇ СОФІЇ ТА АНСАМБЛЮ МОНАСТИРСЬКИХ СПОРУД КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ У КИЄВІ»

2—7 БЕРЕЗНЯ 2009 РОКУ

КИЇВ, УКРАЇНА

Подяка

Члени Місії висловлють свою щиру подяку державним органам України за гостинність, підтримку, доступність для зустрічей та надану допомогу. Окремі слова подяки на адресу Міністерства культури і туризму України та Міністерства регіонального розвитку і будівництва України.

Члени Місії вдячні за честь отримати аудієнцію в Його Святістості Блаженнішого Митрополита Володимира та провести робочі зустрічі з Владикою Павлом, який супроводжував членів Місії під час огляду об’єктів Світової культурної спадщини та брав участь у зустрічах з різними експертами та представниками місцевої влади.

Особливі слова подяки висловлюємо всім працівникам Національного заповідника «Софія Київська» та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, зокрема генеральному директору Національного заповідника «Софія Київська» пані Куковальській та генеральнрому директору Києво-Печерського заповідника панові Кролевцю, які під час зустрічей з ними надали цінну інформацію про теперешній стан основних об’єктів, що занесено до Списку об’єктів Світової культурної спадщини, та допомогли з’ясувати чимало складних питань.

Члени Місії бажають подякувати міській владі міста Києва за їхню участь у робочій зустрічі та презентаціях. Дякуємо колективу Інституту «Київгенплан» за надання корисної інформації під час робочої зустрічі.

Крім того, висловлюємо окрему подяку Національній комісії України у справах ЮНЕСКО та її представникам панові Олегу Шевченку та пані Роксолані Іванченко, які супроводжували членів Місії під час відвідування об’єктів Світової культурної спадщини, допомогли організувати зустрічі з різними експертами, представниками місцевої влади та сторонами, зацікавленими у збереженні та захисті об’єктів Світової культурної спадщини в Україні, а також надали допомогу в організаційних питаннях.

Резюме та список рекомендацій

Метою візиту було дослідити стан збереження об’єктів Світової спадщини у Києві: Собору Святої Софії та ансамблю монастирських споруд Києво-Печерської лаври, що 1990 року були внесені до Списку об’єктів Світової [культурної] спадщини.

Унаслідок проведення численних консультацій з представниками державної влади та директорами цих об’єктів та у світлі особистого відвідування об’єктів Світової [культурної] спадщини члени Місії звернули увагу на інтерес та участь великої кількості зацікавлених сторін в управлінні ними. Незважачи на це, члени Місії також підняли питання про недостатну узгодженость у діях між зацікавленими сторонами, а також відсутність ефективного механізму управління. У той час як загальний стан збереження двох найважливіших складових об’єктів залишається задовільним, члени Місії під час свого візиту помітили, що на території об’єктів та у межах буферної зони навколи них подекуди ведуться будівельні роботи, а також виявили проблеми у їхньому захисті та охороні; особливої уваги заслуговуються геологічні проблеми Києво-Печерської лаври. Члени Місії бажають підкреслити, що нові забудови та будівельні роботи, що ведуться на території об’єктів Світової культурної спадщини та у межах буферної зони навколи них, мають негативний вплив на автентичність та цілісність цих об’єктів.

Загальні рекомендації

У той час як зацікавлені сторони мають інтерес до використання та управління об’єктами, державні органи різного рівня не мають у своєму розпорядженні жодного адекватного механізму та юридичної можливості для розроблення єдиної політики управління та для керування цими об’єктами на належному рівні. Об’єкти складаються з двох заповідників, що знаходяться в управлінні двома різними міністерствами в умовах відсутності загальної системи ефективного управління та міжміністерської програми координації [дій]. Члени Місії ще раз звернули увагу [зацікавлених сторін] на рекомендацію, прийняту на 32-ї сесії Комітету Світової спадщини, у якій Держава-учасник заохочується до створення Національної координаційної ради, яка б забезпечила активну участь всіх зацікавлених сторін та до складу якої увійшли б представники відповідних міністерств, директори Софійського та Києво-Печерського заповідників, представники міської влади та православного патріархату.

Крім того, члени Місії рекомендують оцінити можливость захисту цих об’єктів у контексті збереження культурного ландшафту, що включає природні складові берегів ріки Дніпро. Основну увагу треба звернути на збереження автентичності панорами ріки Дніпро.

У період між 1990 та 2004 роками офіційна буферна зона була відсутня, оскільки такого терміну не існувало у національному законодавстві; мова йшла про територію під захистом. Виявляється вірогідним, що протягом 1990—2004 років мали місце деякі зміни кордонів території під захистом. 2005 року на 29-й сесії Комітету Світової культурної спадщини було офіційно прийняте рішення про створення буферної зони. Звіт Місії містить рекомендацію стосовно перегляду східних кордонів цієї буферної зони.

1 Передумови Місії (див. Додаток I)

2 Національна політика у сфері збереження та керування об’єктами світової культурної спадщини

Законодавство у сфері захисту пам’яток

Київські об’єкти Світової [культурної] спадщини — Собор Святої Софії та ансамбль монастирських споруд Києво-Печерська лаври, далі разом іменовані «Об’єкти», — мають одну характерну ознаку: незважаючи на те, що це один культурний об’єкт, який було занесено до Списку об’єктів Світової [культурної] спадщини у відповідності до загальноприйнятих умов, він складається з двох частин, кожна з яких має свою власну територію: ділянка Собору Святої Софії та ділянка з ансамблем монастирських споруд Києво-Печерської лаври, які згідно з національним законодавством розглядаються як два окремих культурних об’єкти.

Юридичний захист

За багато років на різних рівнях стосовно об’єктів було прийнято величезну кількість регламентуючих документів: 9 законів, 15 постанов, 15 указів Президента України, 30 рішень Кабінету міністрів України, 38 урядових і міністерських наказів та 2 накази КМДА. Всі ці документи було прийнято після 1990 року, а більшість з них — після 2000 року.

Серед них безпосередньо об’єктів стосуються наступні:

Закони України:

• «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.) та низка змін та доповнень до Закону, що стали на заміну попередньому Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» (1993 р.)
• «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки» (2004 р.)
• «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»
• «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи»
• «Про ратифікацію Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини»
• «Про ратифікацію Європейської ландшафтної конвенції»
• закони про регіональний розвиток
• закони про архітектурну діяльність

Укази Президента України:

• «Про невідкладні заходи щодо відродження Софії Київської як загальнонаціонального духовного центру» (№ 1881/2005)
• «Про надання статусу національного Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику» (№ 181/13.03.1996);
• «Про національні заклади культури» (№ 587/11.10.1994).

Постанови Кабінету міністрів та накази деяких державних органів влади:

• «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (№ 318/13.03.2002);
• «Про Національний заповідник «Софія Київська» (№ 500/13.05.1996);
• Наказ Міністерства культури і туризму України «Про затвердження меж та режиму охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору в м. Києві» (№ 1076/23.12.2005);
• Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії культури в м. Києві»(№ 920/16.07.1979);
• Розпорядження КМДА «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії культури в м. Києві» (№ 979/17.05.2002).

Згідно із згаданими вище нормативними актами, кожен з двох об’єктів має свій особистий статус юридичного захисту: пам’ятка культури; тип пам’ятки: міська, архітектурна, історична та ландшафтна; категорію: національного значення (чинне законодавство не дає визначення категорії «світового значення», очікуються зміни до законодавства, які це виправлять) та заповідник.

Визначення терміну «заповідник» і досі надається лише у колишньому Законі «Про музеї та музейну діяльність», згідно з яким заповідник має статус певної території під охороною, на якій розташовано об’єкти культурної спадщини. У новому законі, прийнятому 2000 року, термін «заповідник» у старому значенні більше не згадується — він використовується лише у якості найменування об’єктів. В Указі Президента України «Про надання статусу національного Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику» (1996 р.) це поняття використано лише у значенні установи. Згідно з цим указом, «Заповідник» — це установа, що лише керує відповідними об’єктами. Незважаючи на це, справжнє значення цього терміну чітко не визначено. Очікується прийняття нового закону про заповідники, що повинен внести ясність у цьому питанні.

Межі та режим охоронних зон

Межі територій, занесених у 1990 році до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини, було окреслено у першому національному законодавстві у відповідності з історичними кордонами цих об’єктів. Вони залишаються дійсними і нині.

З іншого боку, межі охоронних зон (у країні законодавчо не закріплено термін «буферна зона») навколо об’єктів зазнали істотних змін. Перші охоронні зони навколо двох об’єктів визначено у першому законодавстві (у 1934 р. для ділянки Софійського собору та у 1969 р. — для Лаври). Більш пізнім є рішення за №920/1979 Київського міськвиконкому, що чітко визначає охоронні зони навколо кожного з цих двох об’єктів. У законі, прийнятому 2000 року, дано визначення охоронних зон навколо об’єктів култури. Рішення, стосовно пам’яток національного значення можуть прийматися виключно Міністерством культури і туризму України. У постанові Кабінету міністрів України від 2002 року чітко розписано процедуру визначення їхніх кордонів та принципів обмеження економічної діяльності на їхній території. Того ж року Київська міська державна адміністрація видала розпорядження «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії культури в м. Києві» попри те, що після прийняття закону «Про охорону культурної спадщини» (2000) вона більше не мала таких повноважень.

Після проведенного Державним науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування у 2004 році дослідження, 2005 року Міністерство культури і туризму України визначало нові межі охоронної зони навколо ансамблю споруд Софійського собору, що пройшли по лінії Ярославового валу у верхньому місті. Крім того, міністерство визначило межі та режим цієї охоронної зони (наказ № 1076/23.12.2005). У наказі міністерства не згадується охоронна зона навколо Лаври, яка і нині визначається розпорядженням КМДА (законність цього розпорядження залишається під питанням).

Незабаром, того ж самого року, на 29-й сесії Комітету у справах Всесвітьої спадщини було прийнято рішення про те, щоб розширити межі охоронних зон до меж буферної зони об’єктів (див. Додатки 4.1, 4.2 та 4.3).

Згідно із своїм рішенням за № 29/COM 8B.56, Комітет у справах Всесвітньої культурної спадщини «привітав пропозицію Держави-учасника стовосно організації візиту Місії на об’єкти для того, щоб, крім іншого, вивчити наявні пропозиції щодо визначення східного кордону буферної зони. Така місія не відбулася. Нинішня місія вивчила питання про східний кордон буферної зони навколо ансамблю споруд Софійського собору, який, згідно із чинним визначенням, пролягає по вулиці Пушкінській, західному напівколу Майдану Незалежності та по лінії кріпосних укріплень всередині району. Місія вважає за потрібне рекомендувати розширити східний кордон буферної зони до вулиці Хрещатик, щоб включити в неї територію Майдану Незалежності, який відіграє важливу урбаністичну роль у радиальній структурі зони (див. Додаток 5.1).

Рішенням Виконкому Київської міської Ради народних депутатів (№ 920/16.07.1979) визначено додаткові охоронні зони навколо буферної зони з поділом на три категорії: перша, друга, третя. Вони також згадуються у Генплані міста Києва (прийнято 2004 року) (див. Додаток 4.4). Крім того, існує положення про «охоронну ландшафтну зону» вздовж [правого] берега Дніпра. Ця зона захищатиме цінну історичну панораму, що є складовою реального культурного ландшафту. Вона забороняє будівництво у полосі завширшки 100 м вздовж берега річки.

Крім того, у національному законодавстві визначено відповідні режими згаданих вище охоронних зон. Наказом Міністерства культури і туризму України за № 1076/2005 затверджено режим буферної зони ансамблю споруд Софійського собору. У наказі визначено цілу низку загальних правил отримання дозволів та заборони (змінювати історичної забудови міської фабрики, перевищувати традиційні висоти та масштаби, руйнувати візуальні лінії, змінювати обриси, ландшафтні зони тощо у межах зони). Всередині буферної зони визначено зону суворого контролю.

Що стосується Лаври та буферної зони навколо неї, то режим цієї території і нині визначається рішеннями Київської міськради (1979) та КМДА (2002), не зважаючи на те, що згідно із законом «Про охорону культурної спадщини» (2000) міська влада не має права робити цього відносно пам’яток культури національного значення (як у випадку з Лаврою).

У будь-якому випадку, чинні режими мають досить загальний характер. Вони жодним чином не розписують принципи ведення діяльності відповідно до структурних одиниць на території об’єктів. Ці режими не беруться до уваги при розроблянні деталізованих планів містобудування. Внаслідок цього вони спостерігаються випадки порушень цих режимів під час впровадження різноманітних інвестиційних проектів. На основі цього місія дійшла до висновку про те, що національне законодавство має суттєвий недолік у сфері захисту культурної спадщини, а саме відсутність чітких стандартів, за якими мають діяти режими захисту та розвитку території, на яких розташовано об’єкти культури. Такі режими повинні супроводжуватися деталізованими містобудівними планами у відповідності з принципами комплексної консервації.

Право власності

Територія ансамблю споруд Софійського собору належить Державі.

Територія ансамблю споруд Лаври належить КМДА. Указ Президента України передбачає перехід права власності на Лавру від міста до Держави, проте він залишається нереалізований. Відсутність ясності щодо права власності на Лавру ще більше посилює напруження між зацікавленними сторонами. В той же час управлінням її території займаються кілька фірм (власники колишніх військових або промислових структур, що нині приватизовані), які не переймаються релігійними або культурними функціями цих об’єктів.

У такому законодавчому контексті, пропозиція Держави-учасники включити дві церкви — Кирилівську та Андрієвську — до складу об’єктів має підґрунття:

церкви мають високу культурну цінність, що визнана їхнім статусом об’єктів культури національного значення; церкви роблять внесок до цілісності та автентичності панорами вздовж [правого] берега Дніпра, що відіграє важливу роль для об’єктів та яка охороняється як ландшафт історичного значення (що має характер культурного ландшафту).

Організаційна структура

Закон «Про захист культурної спадщини» (2000) скасував колишню систему управління, у якій головну роль відігравав Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики (Держбуд). Законом було введено у дію двоярусну систему головних учасників:

• на центральному рівні: Міністерство культури і туризму України;
• на місцевому рівні: міські адміністрації, у цьому конкретному випадку — КМДА.

В дійсності організаційна структура набагато складніша. До її складу входять різні учасники. Часто трапляється так, що їхні функції чітко не визначені, вони накладаються одна на одну, а іноді навіть суперечать одна одній. До організаційної стуктури належать такі учасники (сторони):

• Міністерство культури і туризму України: головний учасник у системі консервації, що має захисні функції та права на управління Києво-Печерською лаврою та адміністрування Києво-Печерського заповідника;
• Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України.

  Ця служба, що була заснована 2003 року і має 26 штатних працівників, виконує наглядову функцію та погоджує всі види захисних та будівельних робіт, що стосуються об’єктів та буферних зон навколо них.

Міністерство регіонального розвитку і будівництва України (що стало наступником Держбуду), Управління реконструкції забудови, реставрації та збереження історичної спадщини якого відповідальне за збереження об’єктів (роботи виконуються двома фірмами «Укрреставрації», що відповідно виконують проекті і реставраційні роботи). Міністерство регіонального розвитку і будівництва (на відміну від Міністерства культури і туризму) має вертикальну структуру, що йде до низу аж до рівня місцевих адміністрацій. Воно вповноважене затверджувати стандарти будівельних та захисних робіт і розподіляти кошти з державного бюджету на потреби консервації. Міністерство виконує керівну роль на території ансамблю споруд Софійського собору та у заповіднику «Софія Київська».

Два історико-культурних заповідники: заповідник «Софія Київська» з 218 працівниками (надалі «Софія Київська») та Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник з 525 працівниками (надалі «Києво-Печерський заповідник»). Заповідники виконують функції, пов’язані з науковими дослідженнями та музейною діяльністю на територіх двох заповідників, але вони не мають жодних реальних керівних повноважень.

Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрація (КМДА), що частково підпорядковане Міністерству регіонального розвитку і будівництва України, відповідає за керівництво буферною зоною навколо об’єктів, а також Києво-Печерською лаврою у якості власника її колекції. Головна функція міської адміністрації полягає у розроблянні політики планування розвитку міста у частині, що стосується об’єктів та буферної зони навколо них.

Церква. Дві з чотирьох православних церковних громад України задіяні у керівництві об’єктами та буферними зонами навколо них, а саме: Українська православна церква Московського патріархату (відіграє дуже реальну роль в управлінні Києво-Печерською лаврою) та Українська автокефальна православна церква (виконує управління Андріївською церковою у буферній зоні Софійського собору). Церква не має жодних прав в межах території Софійського собору та прилеглих споруд, оскільки релігійних статус останніх було замінено на музейний.

Окрім вказаних вище учасників ще кілька юридичних осіб різного профілю задіяні на об’єктах: науково-дослідні інститути Міністерства культури і туризму України та Міністерства регіонального розвитку і будівництва України, церковні організації, економічні структури, комунальні служби тощо. Лише на території Києво-Печерської лаври налічується 40 організацій різного спрямування.

Міжміністерська Рада з питань збереження національної культурної спадщини, до складу якої увійшли відповідні міністри, існує з 2004 року. Крім того, питаннями культурної спадщини займається Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради України.

Плани та інструменти

Одним з головних завдань Місії було вивчити план містобудування та плани регіонального розвитку, що стосуються об’єктів та буферних зон навколо них.

Новий Генеральний план розвитку міста Києва (розроблено Інститутом Київгенплан та прийнято у 2004 році) — це головний стратегічний документ про розвиток міста до 2020 року. У плані (у масштабі 1:10 000) взято до уваги систему охоронюваних територій — території об’єктів та їхніх охоронних зон, а також режими ведення діяльності в них (див. Додатки 4.5 та 4.6). На основі цього Київгенплан виступив проти кількох інвестиційних проектів, що суперечили режимам. Проблема полягає в тому, що деталізовані плани розвитку міста (у масштабі 1:2 000), що складаються на основі Генплану, і досі не затверджено для територій, на яких розташовані об’єкти. Більше того, розпорядження КМДА, що було прийнято у 2007 році, відміняє рішення, згідно з яким було прийнято Генплан, а також права його розробника — Інституту Київгенплан. Іншими словами, Генплан на законодавчому рівні вже було зроблено більш менш другорядним. Пояснення щодо теперішньої ситуації, які отримали члени Місії, зводяться до того, що КМДА можливо шукала шляхи утворити власну муніципальну організацію з керівною функцією для того, щоб сприяти інвестиційній політиці в межах згаданих територій.

Такий стан речей робить ситуацію навколо захисту об’єктів та їхніх буферних зон цілком непередбачуваною. Наприклад, така багатофункціональна і складна в управлінні територія як Києво-Печерська лавра і нині залишається позбавленою головних інструментів територіального захисту: генерального плану, деталізованих планів, концепції консервації та програми розвитку. Такі умови пояснюють деякі проблеми та загрози, що стоять перед об’єктами (див. Розділ 3).

Структура управління

Структура управління об’єктами Світової культурної спадщини унікальна тим, що кожен з її двох складників (Софійський собор та Лавра) перебуває під керівництвом різних мереж установ, що мають різний склад. Об’єкти не мають єдиної структури управління, функції зацікавлених сторін не дуже чіткі; часто вони перекриваються або суперечать одна одній.

Ансамбль споруд Софійського собору перебуває на балансі Міністерства регіонального розвитку і будівництва України, так само як і Заповідник «Софія Київська». Міністерство регіонального розвитку і будівництва виділяє кошти з державного бюджету для виконання робіт з консервації в ансамблі споруд Софійського собору. Функції Заповідника «Софія Київська» (наукова робота, музейний сервіс, просвітницька діяльність, туризм тощо) обмежені виключно кордонами території об’єктів Світової культурної спадщини і не поширюються на їх буферну зону. Міністерство культури і туризму виконує наглядову функцію та надає дозволи. КМДА діє дуже автономно (така автономія гарантується законом про місцеве самоврядування) у сфері провадження містобудівної політики в межах буферної зони об’єктів. Церква не має жодних важелів впливу на території Софійського собору з ансамблем прилеглих споруд.

Ансамбль споруд Києво-Печерської лаври перебуває під керівництвом Міністерства культури і туризму України (а права на керування об’єктами делеговано власнику майна — КМДА). Воно відповідає за Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, права якого анітрохи не відрізняються від прав подібного заповідника — «Софії Київської». Міністерство регіонального розвитку і будівництва виділяє кошти з державного бюджету для виконання робіт з консервації в ансамблі споруд Києво-Печерської лаври переважно Церкві. На відміну від Софійського собору, тут міська влада як власник майна має ширші права в управлінні об’єктами. Церква фактично керує структурами церковної спадщини (за допомогою свого чоловічого монастиря та 20 церковних організацій) та виступає замовником робіт з консервації, що фінансуються з державного бюджету. Кілька приватних фірм, що свого часу приватизували колишні військові або промислові об’єкти, ведуть діяльність на території Лаври. Більшість з цих структур не мають ніякого відношення до релігійних та культурних функцій Києво-Печерської лаври. І тут також міська влада має широку автономію стосовно містобудувальних планів та будівельних робіт в межах буферної зони навколо об’єктів.

Існуюча система управління потерпає від відсутності скоординованих дій учасників стосовно розроблення загальної політики консервації. Міжвідомча рада у справах захисту культурної спадщини відіграє виключно консультативну функцію, що виконується епізодично. Вона не має жодних важелів впливу на загальне управління об’єктами. Членам Місії кілька разів повідомляли про те, що Закон «Про охорону культурної спадщини» (2000) відмінив стару структуру управління, натомість не створивши нової, і що [існуюча] структура управління абсолютно неправильна, бо унеможливлює ефективні конкретні дії в межах цієї системи.

3. Визначення та оцінювання проблем і загроз

Ефективність управління

Недоліки чинного законодавства, відомча мережа та існуюча структура управління підривають ефективність процесу управління. Члени Місії виявили такі проблеми у цій сфері:

Відсутність координації у діях зацікавлених сторін-учасників

Ця проблема існує як у контексті різноманітних структурних підрозділів об’єктів Світової культурної спадщини (особливо це стосується території Лаври, де переплітаються інтереси понад 40 зацікавлених сторін-учасників, які займають приміщення та стверджують, що вони начебто беруть участь в керуванні нею) та і у системи в цілому. Два полюси сили у системі створюють серйозні проблеми, оскільки дві території об’єктів керуються різними міністерствами, а розподіл [об’єктів між міністерствами] виконано за відносно неясними критеріями (члени Місії навіть чули досить непереконливий аргумент про те, що об’єкти розподілено між міністерствами за принципом того, що Софійський собор — це «архітектурний» об’єкт, а Лавра — «культурний»). Така ситуація викликає антагонізм між двома згаданими вище міністерствами та призводить до дублювання їхніх функцій (наприклад, кожне міністрество веде свій власний реєстр об’єктів культури, при чому без жодної координації між собою). Представники Міністерства регіонального розвитку і будівництва України заявили на зустрічах з членами Місії про те, що на відміну від Міністерства культури і туризму України їхнє міністерство традиційно мало більший потенціал та дієву керівну вертикаль, але було незаслужено позбавлено прав у сфері управління об’єктами. Фактично існують розбіжності між всіма учасниками системи: між двома міністерствами, між міською владою та всіма іншими учасниками; між Заповідниками та Церковою тощо.

З огляду на таку ситуацію важко зрозуміти, чому і досі не було утворено Національної координаційної ради, адже це було рекомендовано на 32-й сесії Комітету у справах Всесвітньої спадщини. Крім того, здається, що [в Україні] не мають жодного уявлення про те, якими мають бути її завдання, розмір та структура.

Відсутність взаємозв’язку у керуванні об’єктами Світової спадщини

За існуючої моделі управління дві складові об’єктів Світової культурної спадщини не розглядаються як єдиний об’єкт Світової культурної спадщини. Цими складовими керують як двома незалежними територіями, без спільного плану управління та за відсутності концепції чи програми консервації, розвитку, туризму, просвіти тощо. Це підриває цілісність керування об’єктами та перешкоджає ефективному використанню наявних ресурсів.

Ізолювання двох заповідників як зацікавлених сторін від процесу управління

Відповідно до закону «Про охорону культурної спадщини» (2000) заповідник «Софія Київська» та Києво-Печерський заповідник не є захисними структурами, і вони фактично залишаються поза процесом управління відповідними територіями. Їхня діяльність перш за все обмежена науковими та музейними функціями у контексті об’єктів на їхній території. Вони не мають прав, що дозволили б їм мати вплив на розвиток міста у відповідних буферних зонах. Заповідники не мають доступу до планів розвитку міста або документів, пов’язаних зі всіма майбутніми капіталовкладеннями. Вони не мають права координувати майбутні будівельні чи захисні роботи навіть у межах своїх власних територій. Наприклад, «Концепція розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципи співіснування з релігійними організаціями», що були розроблені у Києво-Печерському заповіднику і досі не були винесені на обговорення та не змогли вплинути на процес управління. Як наслідок, значний експертний потенціал (у двох заповідниках загалом працює 743 спеціалісти) залишається не задіяним у процесі управління.

Відсутність сталих інструментів для керування об’єктами Всесвітньої спадщини та буферними зонами навколо них

Система управління фактично позбавлена своїх основних інструментів: деталізованих режимів, правил та стандартів для захисту всіх об’єктів на території; оперативного генерального плану та системи деталізованих планів захисту та розвитку, так само як і плану збереження [об’єктів] з програмою дій. За таких обставин неможливо досягнути компромісу або консенсусу у спірних питаннях на території об’єктів та у їхніх буферних зонах для того, щоб можна було розробити єдину політику збереження [об’єктів]. Як наслідок цього, інвестиційна політика, що провадиться міською владою, дезорганізована, фрагментарна і часто суперечить чинним нормативним актам. КМДА серйозно ризикує, коли видає деяким економічним суб’єктам дозволи на початок будівництва на певних ділянках, перш ніж визначити їхнє майбутнє призначення та вивчити проектну документацію. Історичні та архітектурні техніко-економічні обґрунтування, що повинні готуватися для виконання будь-яких нових будівельних робіт в межах історичних зон компетентними в цих питаннях незалежними установами, натомість готуються самими інвесторами, які, як можна очікувати, подають ці вимоги таким чином, щоб вони [максимально] відповідали їхнім власним економічним інтересам. Дається взнаки нагальна необхідність розроблення загальної політики збереження (консервації) об’єктів.

З огляду на такий стан речей, рішення, що стосуються захисту та розвитку об’єктів та буферних зон навколо них, неминуче потерпатимуть від суб’єктивізму та непослідовності.

Відсутність прозорого механізму фінансування

Ця проблема виглядає особливо серйозно у контексті сучасної економічної кризи та суттєвого скорочення ресурсів на фінансування робіт з консервації, які виділяються для об’єктів Світової культурної спадщини. Наприклад, державні дотації на потреби Києво-Печерської лаври видаються Міністерством регіонального розвитку та будівництва. Це міністрество виділяє кошти для Церкви на проведення робіт з консервації, цілковито обходячи Києво-Печерський заповідник, що має досвідчених фахівців у цій сфері. Церква на кошти з державного бюджету замовляє проведення робіт з консервації — вид діяльності, у якій вона не має спеціального досвіду, — і при цьому не виконує необхідного нагляду за виконанням робіт. У свою чергу КМДА реалізує свою власну інвестиційну політику у буферній зоні без залучення до процесу Києво-Печерського заповідника або Церкви. Таким чином головні учасники залишаються осторонь від процесу розподілу фінансових ресурсів, що зменшує шанси єдиної політики у сфері консервації стосовно об’єктів.

Бюрократія, монополізм та відсутність прозорості у системі управління

Наразі єдиним органом, що вповноважений видавати дозволи на реставраційно-захисні та будівельні роботи на території об’єктів та у їхніх буферних зонах, є Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України. Крім цього, цей державний орган виконую наглядову функцію, включаючи свою власну діяльність. Важко уявити, на якій основі цей орган приймає рішення про видачу дозволів за відсутності будь-яких чітко прописаних режимів та правил, що мають виконуватися, або будь-якого деталізованого плану розвитку міста. Наглядові ради двох заповідників складаються з найманих державних службовців, при чому іноді у них відсутні компетентні представники учасників (наприклад, членів Місії було повідомлено про те, що Наглядова рада Києво-Печерської лаври не має у своєму складі представника Києво-Печерського заповідника). Вплив громадських організацій на процес управління надзвичайно обмежений (президент Українського національного комітету ІКОМОС є заступником міністра культури).

Відсутність умов для ефективного застосування законодавства

Загалом вважається, що у сфері культурної спадщини існує достатня кількість регламентуючих документів, але проблема в тому, що цих приписів не дотримуються. Державні службовці з КМДА самі визнають, що існуючі режими, якими б загальними вони не були, часто порушуються.

Загальний висновок Місії полягає в тому, що існуюча система управління об’єктами та буферними зонами навколо них неефективна. Це особливо видно на прикладі Лаври, де утворилася набагато складніша та суперечливіша мережа та структура управління. Це саме стосується буферної зони. Натоміть система управління у Софійському собору з прилеглими спорудами, де власником є Держава, а організаційна схема набагато простіша, бо має менше учасників, набагато ефективніша.

Природа та масштаби загроз об’єктам

Комітет у справах Всесвітньої спадщини має побоювання щодо стану збереження об’єктів та навколишніх територій ще з моменту їхнього включення до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини (1990). Такі побоювання ніколи не припинялися і не зникли навіть з прийняттям останніх рішень Комітета (2008). Члени Місії на місці переконалися в тому, що причини для таких побоювань більш, ніж серйозні. Вказані вище недоліки у нормативних актах та неефективна система управління становлять реальну загрозу об’єктам та навколишнім територіям: буферній зоні та панорамі вздовж правого берега Дніпра.

Загрози об’єктам Світової культурної спадщини

Виявлені членами Місії загрози особливо суттєві у Києво-Печерській лаврі, де система управління більш неефективна, а організаційна структура складніша. Крім того, Лавра розташована у місцевості, чиї природні та геологічні умови значно більш мінливі. Внаслідок цього протягом останніх кількох років ситуація значно погіршилася, оскільки через зсуви ґрунту та вологість під серйозну загрозу потрапили найцінніші об’єкти на території Лаври — Печери. Через недосконалість системи фінансування (див. Розділ 3), у якій кошти надаються непрофільному учаснику, а саме Церкві, без участі Києво-Печерського заповідника та без достатнього контролю [за їхнім подальшим використанням], а також у зв’язку з відсутністю загальної програми збереження об’єктів, донині нема комплексного проекту, що міг би в цілому вирішити проблему. Виконувані за підтримки Міністерства регіонального розвитку та будівництва фрагментарні стабілізаційні проекти не вирішують проблему у цілому та згубно впливають на автентичність та цілістність об’єктів на території (наприклад, бетонні підпірні стіни — див. Додаток 5.2). Києво-Печерський заповідник не має повноважень чи ефективних механізмів у своєму розпорядженні, щоб втрутитися у цей процес.

У той же час, як вже було зазначено вище, відсутність сталих режимів та концепції генерального плану і деталізованих планів розвитку міста створюють підстави для неконтрольованої забудови на території Лаври, що ставить під загрозу її автентичність. Згідно з інформацією, отриманою у Києво-Печерському заповіднику, протягом останніх кількох років у рамках діяльності різних учасників на цій території було зруйновано 16 автентичних будинків, 16 інших було значно перебудовано під час реконструкції (див. Додатки 5.3, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 та 5.11) і було побудовано 11 нових будинків загальною прощею 15 тис. м2. Новобудови часто суперечать характеру та стилю автентичної структури об’єкта (див. Додатки 5.12, 5.13, 5.14 та 5.15), проте Києво-Печерський заповідник не має повноважень чи ефективних механізмів у своєму розпорядженні, щоб втрутитися у цей процес.

За браком часу члени Місії не мали нагоди оцінити те, наскільки відбудовані пам’ятки (наприклад, Успенський собор, що було зруйновано під час Другої світової війни) відповідають автентичним спорудам, що зникли (див. Додатки 5.16 та 5.17).

Загрози міській забудові у буферній зоні об’єктів Світової культурної спадщини

Відсутність чітких режимів, генерального та деталізованих планів розвитку міста, а також існуючі протиріччя між учасниками, особливо з огляду на активну діяльність міської влади у будівельній сфері, серйозно підривають міську забудову у буферних зонах навколо кожного з двох складників об’єктів Світової культурної спадщини. Буферна зона навколо Софійського собору потерпає від часткової деградації через проведення нових робіт, що порушують режими, затверджені 2005 року наказом Міністерства культури і туризму України. З карти порушень, що додається до цього звіту та була складена спеціалістами заповідника «Софія Київська» (див. Додаток 4.17), а також фотодокументів, що було надано заповідником та підготовлено у рамках цієї Місії (див. Додатки 5.18, 5.19, 5.20 та 5.21), видно, що у багатьох випадках відбулися порушення заборон на змінення історичної забудови, перевищення традиційних висот та масштабів, розривання візуальних зв’язків, змінення силуету, ландшафтних зон тощо в межах зони. Наприклад, два висотні будинки, зведені на вулиці Паторжинського, розривають візуальну вісь для міста, що виходить на ансамбль споруд Софійського собору (див. Додаток 5.22); новозбудований готель «Хаят» підриває стилістичну єдність між основними осями між ансамблями споруд Софійського і Михайлівського соборів (див. Додатки 5.23 та 5.24); численні мансардні надбудови руйнують традиційний вигляд дахів будинків (див. Додатки 5.25 та 5.26) тощо.

Буферна зона навколо Києво-Печерської лаври перебуває у ще більшій небезпеці від набагато масштабнішої забудови, що планується у межах зони у безпосередній близкості до об’єкту. Зокрема це стосується будівництва великого житлово-готельного комплексу між Церквою Спаса на Берестові та об’єктом (див. Додатки 5.27 та 5.28); проекту будівництва великого житлово-готельного комплексу на території колишнього військового заводу поблизу Арсенала (див. Додатки 5.29 та 5.30). В обох випадках міська влада вдалася до ризикованих дій, а саме до продажу земельних ділянок без попереднього визначення їхнього призначення, без будь-яких будівельних обмежень або повністю ігноруючи думку Києво-Печерського заповідника.

Особливо красномовним є випадок з ділянкою Арсенала, що розташована у буферній зоні дуже близько до об’єкта (див. Додатки 5.31 та 5.32). На цьому прикладі проступають всі проблеми, притаманні системі управління. Згідно з указом Президента України (2005), будинок Арсеналу — пам’ятку культури, що було побудовано у XVIII столітті у якості складу зброї на місці зруйнованого монастиря XVI століття) — буде перетворено на музей та культурний центр. Консерваційні роботи в Арсеналі розпочалися у 2005 році та мають бути завершені незабаром (див. Додатки 5.33 та 5.34). Частина земельних укріплень — Лаврська стіна — розташована на території Арсеналу. Це пам’ятка культури національного значення (див. Додатки 5.35 та 5.36). 2008 року було оголошено міжнародний конкурс на кращий архітектурно-містобудівний проект для всієї території навколо Арсеналу. Умови конкурсу не відповідають процедурі, затвердженій Міністерством культури і туризму України. Вони не відповідають детальним планам розвитку міста, що складені Інститутом Київгенплан (див. Додаток 4.8), а також суперечать режиму буферної зони (розпорядження КМДА за номером 920 та 979). Журі конкурсу працювало без залучення спеціалістів, що мають кваліфікацію у цій сфері. Києво-Печерський заповідник та Церква не були залучені до цієї ініціативи, ба навіть гірше: їх було позбавлено бодай найменшої інформації про конкурс та його кінцеві цілі (члени Місії ледь-ледь змогли зібрати інформацію про конкурс).

Переможцем конкурсу було оголошено японського архітектора Арату Ісозаки (див. Додатки 5.37 та 5.38). Будівництво цього проекту поставить об’єкт під дуже серйозну загрозу. Проект передбачає перевантажити омежений простір навколо Арсеналу багатофункціональними спорудами та величезними новобудовами (кінотеатр, концертний зал, музичний центр, музей сучасного митецта, центр творчих професій, готель та підземну парковку), що привернуть до території, на якій розміщено об’єкт, величезні групи людей та автомобілів, які становитимуть серйозну небезпеку для об’єкта. У цьому випадку фортифікаційні споруди, що є частиною основних фондів Києво-Печерської лаври, буде повністю посоромлено та загромаджено щільною новобудовою навколо. Інакше кажучи, за такого розвитку подій недосконала організаційна схема та неефективна система управління становитимуть дуже реальну небезпеку для об’єкта.

Загрози панорамі Дніпра

Ще 1990 року ІКОМОС звернув увагу на важливість [збереження] монастирського ландшафту, розташованого на двох пагорбах, що височать на правому березі Дніпра. Члени Місії переконані, що вздовж берега Дніпра сформувався цілістний культурний ландшафт, що має надзвичайне значення для об’єктів. Ландшафтна панорама підкреслює обриси ансамбль споруд Софійського собору і Києво-Печерської лаври. Обидві церкви — Андріївська і Кирилівська — органічно доповнюють цей ансамбль (див. Додатки 5.39 та 5.40). Члени Місії вважають, що їхня приналежність загальній панорамі є важливим аргументом для їхнього потенційного включення до складу об’єктів (таку пропозицію вже зробила Держава-учасник). Ця панорама стала взірцем організації монастирського ландшафту, що було пізніше використано в інших містах України, Білорусі та Росії. З огляду на це члени Місії гадають, що захист цієї панорами повинен стати одним з важливих завдань загальної стратегії консервації об’єктів.

Згадані вище недоліки системи управління становлять загрозу цілістності та автентичності цієї панорами. Такого висновку Місія дійшла тому, що вже побудовано кілька занадто високих будівель та є наміри будувати ще вищі споруди, які без сумніву загрожуватимуть існуванню цілістного ландшафту (див. порівняльні диаграми у Додатку 4.9 та фото у Додатку 5.41). Крім того, існують наміри розпочати забудову у забороненій для будівництва полосі завширшки 100 м вздовж берега річки (див. у Додатку 5.42 фотографію будівництва ресторану саме у цій зоні). Інститут Київгенплан проінформував членів Місії про безрезультативність своїх спроб запобігти будівництву всупереч положенням Генеральному плану висотного будинку, що матиме негативний вплив на панораму. І на завершення скажемо про те, що надані у розпорядження Центру Світової спадщини карти-схеми територій, на яких розташовані об’єкти та буферні зони навколо них, не відбивають теперішнього стану територій та нових будівництв.

4. Оцінка стану збереження об’єктів світової культурної спадщини

Місія вважає, що об’єкти зберігаються у задовільному стані завдяки експертному потенціалу працівників обох Заповідників та дослідницьких інститутів двох міністерств, що мають професійну підготовку, яка відповідає найкращим українським традиціям освіти у галузях музейної справи та консервування. Ці установи ведуть наукові розкопки на території об’єктів, в межах буферної зони та культурного ландшафту на Дніпровських схилах. Крім того, вони визначають завдання в сфері реставрації, складають техніко-економічні обґрунтуванння стосовно історичних та архітектурних питань, створють концепції захисту та розвитку об’єктів, а також займаються їхньою популяризацією серед туристів. Спільний досвід у роботи у сфері консервування, напрацьований спеціалістами двох установ Міністерства регіонального розвитку та будівництва — «Укрреставрації», також йде на користь справи.

Завдяки наявності такого потенціалу стало можливим дати позитивну оцінку загального стану збереження об’єктів та основних пам’яток на їхній території та за її межами, наприклад, збереження Арсеналу (Додатки 5.43 та 5.44), Андріївської та Кирилівської церкви тощо.

Крім того, вплив законодавчих, фінансових, економічних, природних, геологічних чинників, а також факторів, пов’язаних з міським розвитком та діяльністю різних установ, ставить під загрозу цілістність та автентичність певних споруд меншого значення, особливо тих, що розташовані на території Лаври. Члени Місії помітили приклади руйнування та перебудови старих автентичних будівель, а також будівництво нових споруд. Стан печер також викликає занепокоєння та вимагає комплексного проекту з їхнього укріплення.

Крім того, у зв’язку з порушеннями охоронних норм в межах буферної зони та на схилах Дніпра під загрозу потрапляють складові частини об’єктів. Такі порушення підривають автентичність середовища, у якому розташовані об’єкти, змінюють їх масштаби та силует або руйнують важливі візуальні осі, що єднають між собою дві частини об’єктів. У відповідь на численні рішення Комітету у справах Світової спадщини Держава [Україна] заявила про свій намір зробити кроки для вирішення певних питань:

• ведеться робота над підготовкою нового закону про заповідники, що зможе надати їм нові прерогативи у сфері управління об’єктами культури та їхніми буферними зонами;
• чинний закон «Про охорону культурної спадщини» буде розширено та змінено (наприклад, планується введення категорії «об’єкт світового значення»);
• очікується прийняття заходів для впровадження узаза Президента України стосовно права власності на Лаврську територію, яке має перейти від міської влади до держави. Такий крок зможе знизити напруження між зацікавленними сторонами;
• відповідно до вимог Комітету у справах Світової спадщини, кілька особливо небезпечних проектів новобудов було призупинено (наприклад, будівництво багатоповерхового будинку навпроти ділянки Софійського собору на розів вулиць Володимирської та Софійської, буд. 16/26, (див. Додатки 5.45 та 5.46); висоту деяких інших запланованих будинків було зменшено тощо;
• зараз ведеться обговорення різних можливостей впровадження єдиного керівника та координатора в межах системи управління (попри те, що думки з цього приводу дуже різняться в залежності від того, до якої установи належить зацікавлена сторона: централізувати управління і підпорядкувати об’єкти Міністерству культури і туризму України, або Міністерству регіонального розвитку і будівництва, або навіть створити міжвідомчу організацію, що звітуватиме безпосередньо перед Урядом тощо).

Незважаючи на наявність позитивних дій, що перераховано вище, недоліки чинної системи управління унеможливлюють прийняття будь-яких радикальних заходів.

5. Висновки і рекомендації

Загальний висновок роботи Місії полягає у тому, що не зважаючи на все, що було раніше зроблено для захисту об’єктів Світової культурної спадщини, їх Надзвичайна всесвітня цінність перебуває під серйозною загрозою через далеке від ідеального законодавство та неефективну систему управління.

Рекомендації стосовно будь-яких додаткових дій, до яких може вдатися Держава-учасник

Місія рекомендує здійснити термінові дії у таких сферах:

Юридичний захист

Місія рекомендує детально розписати, у контексті загальної реформи законодавчої бази у сфері захисту культурного спадщини, обов’язкові процедури та порядок дій стосовно захисту та розвитку інфраструктури на території об’єктів та у межах буферних зон навколо них.

Місія рекомендує розширити східний кордон буферної зони навколо заповідника «Софія-Київська», включивши до неї територію Майдану Незалежності, який відіграє роль центру урбаністичної культури у радиальній структурі буферної зони.

Система управління

Місія рекомендує реформувати систему управління з тим, щоб:

• побудувати едину модель управління системою з ефективним механізмом координації між різноманітними зацікавленими сторонами. У цьому контексті першочерговим завданням є створення міжміністерського координаційного органу, як було рекомендовано рішенням 32.COM 7 B 111 Комітету Світової культурної спадщини;
• скласти єдину схему управління з планом дій для обох заповідників, що мають розглядатися як одна одиниця;
• заповідники отримали реальні повноваження для управління об’єктами та буферними зонами навколо них.

Місія рекомендує розглянути можливість об’єднання двох заповідників в одну установу «Заповідник Світової культурної спадщини Софія Київська та Києво-Печерська лавра», що був би відповідальний за єдине операційне управління об’єктами.

Плани та інструменти розвитку

Місія рекомендує скласти, в контексті Генерального плану розвитку Києва, загальний деталізований план міського розвитку стосовно об’єктів та буферних зон навколо них з дотриманням режимів роботи в них з метою їхнього юридичного захисту. Такі плани є необхідним інструментом для забезпечення координації дій та досягнення консенсусу між всіма зацікавленими сторонами, що беруть участь в управлінні системою. До цих документів повинен бути долучений загальний план збереження [об’єктів], який необхідно розробити. Він повинен включити програму збереження, що має стати основою для єдиної політики збереження об’єктів. На початку необхідно буде розробити глобальний міждисциплінарний проект, по можливості у співпраці з іноземними учасниками, задля збереження печер у Нижній лаврі.

Заплановані будівельні роботи, що ставлять під загрозу цінність об’єктів Світовой культурної спадщини та буферних зон навколо них

Місія рекомендує запровадити мораторій на такі заплановані будівельні проекти:

• будинки на території навколо Арсеналу та земельних укріплень після міжнародного конкурсу;

готельний комплекс біля Церкви Спаса на Берестовому;

• готель та житловий комплекс на території колишнього військового містечка (military factories) біля Арсеналу;
• будівлі, що можуть спотворити панораму історичного монастирського ландшафту на березі Дніпра.

Місія рекомендує спільно з Центром Світової культурної спадщини дати повторну оцінку використанню та веденню забудови на вказаних вище об’єктах у світлі генерального та деталізованого плану розвитку міста.

Місія висловлює надію, що Центру Світової культурної спадщини буде надана оновлена карта-схема території об’єктів та буферної зони, на якій будуть вказані всі зміни, що мали місце протягом останніх кількох років.

Захист панорами культурного ландшафту берега Дніпра

Місія також рекомендує розробити проект із захисту цілісності та автентичності панорами берега Дніпра на основі дослідження з вивчення візуальних перспектив. Після цього стане можливим включити дві церкви — Андріївську та Кирилівську — до складу об’єктів, оскільки вони слугують контрольними точками у монастирському ландшафті берега Дніпра.

Рекомендації стосовно того чи існуючий рівень загрози об’єктам достатній для того, щоб включити або виключити їх зі Списку об’єктів Світової культурної спадищин, що перебувають у небезпеці

Беручи до уваги загрози Надзвичайній світовій цінності та цілісності об’єктів, що були зазначені вище, Місія рекомендує Комітету Світової культурної культурної спадщини проінформувати Країну-учасника про те, що може бути розглянуте питання про те, що якщо рекомендовані дії не будуть виконані, у подальшому ці об’єкти були включені до Списку об’єктів Світової культурної спадщини, що перебувають у небезпеці.

Міжнародна співпраця

Місія рекомендує Країні-учаснику скористатися інструментами міжнародної співпраці, щоб покращити управління об’єктами Світової культурної спадщини, у першу чергу шляхом:

• організації міжнародного семінара з управління об’єктами Світової культурної спадщини та ролі релігійних громад у цьому процесі;
• створення кафедри ЮНЕСКО із збереження культурної спадщини;
• сворення центру з підготовки молодих управлінців у сфері захисту та управління культурними об’єктами тощо.