Експозиція

Легенда про створення Музею партизанської слави

Неодноразово виходили на Київську міську державну адміністрацію та Київську раду голова Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни при Верховній Раді України В.О. Коньков та нині покійний, багаторічний голова Київської міської організації колишніх партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни В.С. Рибалевський з проханнями створити в місті Києві Музей партизанської слави. І ця заповітна мрія ветеранів здійснилась. На виконання Указу Президента України №892/2007 від 18 вересня 2007 р. «Про відзначення Дня партизанської слави», в 65-ту річницю визволення міста Києва від німецько-фашистських загарбників в столиці України 7 травня 2008 року було урочисто відкрито Музей партизанської слави, який став ще однією філією Музею історії міста Києва. Експозиція Музею присвячена трагічним і героїчним сторінкам боротьби українського народу в роки Великої Вітчизняної війни.

Перед авторами експозиції Музею стояло непросте завдання: лаконічними засобами, але досить змістовно, розкрити цю доволі складну та широку тематику, яка хронологічно охоплює період з 1941 по 1944 роки. Зважаючи на те, що про боротьбу українських партизанів вже розповідається в Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» та інших музейних закладах України, та беручи до уваги порівняно невелику площу майбутнього Музею, при його створенні свідомо намагалися уникнути дублювання вже існуючих експозицій. Натомість, максимальна увага приділялась висвітленню діяльності партизанських загонів та підпільних груп, які діяли безпосередньо в районі Києва та прилеглих до нього областях. Ставилась мета показати участь народних месників у бойових діях в початковий період війни, під час окупації та на завершальній стадії наступальних операцій Червоної Армії, які призвели до звільнення Києва 6 листопада 1943 року.

При створенні Музею були використані матеріали: Музею історії міста Києва, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державної наукової архівної бібліотеки міста Києва. При цьому забезпечена історична достовірність документів, фактів, подій.

Музей розташований у живописній місцині — Парку партизанської слави, який був закладений у 1970 році. Цікаво, що в енциклопедичному довіднику «Київ» (видання 1981 року) повідомляється про те, що композиційним центром парку є меморіальна зона з Музеєм партизанської слави, амфітеатром… Але відкрився Музей лише за часів незалежної України.

Музей побудовано поруч з пам’ятним знаком — гранітним монолітом з Татр — символом бойової дружби радянських, польських та словацьких партизанів, які разом боролися проти фашизму. Його встановили до 9 травня в 1978 році в парку за ініціативою колишніх бійців інтернаціональної партизанської бригади імені М.О. Щорса, що діяла в роки Другої світової війни на території Польщі та Чехословаччини.

У Музеї ви можете ознайомитися з наступними куточками експозиції, які висвітлюють життя партизанів у період з 1941 по 1944 рр.:

Тумба для афіш та об’яв

Тумба для афіш

До війни на таких тумбах розміщували анонси про театральні вистави, рекламу кінотеатрів, репертуарні афіші тощо. З настанням «нового порядку» тут з’явились зовсім інші об’яви. Окупаційна влада та місцева поліція оголошували свої нелюдські накази, повідомлення про страти, всілякі заборони. Особливу увагу привертають афіші про футбольні матчі команди «Старт», створеної під час окупації футболістами київського «Динамо».

Землянка

Землянка

27 жовтня 1941 року Главком оборони видав постанову «О включении землянок в строительство полевых укрепленных рубежей». Таке житло будували на партизанських базах за один день, а слугували землянки роками. Вони опалювались пічками-буржуйками, освітлювались гасовими лампами або саморобними світильниками, зробленими з артилерійських гільз.

Партизанський віз

Партизанський віз

Але ночувати в землянках доводилось лише у проміжках між бойовими діями, дальніми рейдами, в яких партизани проводили майже весь час. Свої особисті речі та зброю бійці несли самі, а харчі, боєприпаси, трофеї, медикаменти, а також поранених — везли на возах.

Привал

Привал

Під час рейдів партизани швидким маршем просувалися вночі на 30 і більше кілометрів. Вдень відпочивали, взимку прямо на снігу розводили багаття, розтоплювали його для чаю та приготування їжі, сушили одяг та взуття. Протягом війни партизанські формування України провели 19 великих рейдів загальною довжиною 52 тис. км.

Рибальський човен

Рибальський-човен

Влітку 1943 року співвідношення сил на фронті різко змінилося на користь Червоної Армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу. Фронт знову наблизився до нашого міста, але всі мости через Дніпро, Десну та Прип’ять були зруйновані й на партизанів була покладена необхідність допомагати частинам Червоної Армії переправлятися через водні перешкоди. Народні месники наводили переправи, збирали різноманітні плавзасоби, найпопулярнішим серед яких був простий рибальський човен.